Розділи

ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

1. Просте ускладнене речення як синтаксична одиниця.

2. Поняття про основні умови відокремлення членів речення.

3. Відокремлені означення, прикладки, додатки, обставини, уточнювальні члени речення у складі простого речення.

4. Однорідні члени речення.

  а) засоби вираження однорідності.

  б) узагальнювальні слова про ОЧР.

  в) однорідні та неоднорідні означення та обставини.

5. Звертання, його місце у реченні та способи вираження.

6. Вставні і вставлені конструкції у структурі речення.

Література

1.   Вихованець І.Р. – С. 112–114, 102–105, 129–134.

2.   Марун М. – С. 24–31.

3.   Плющ М.Я. – С. 335–356.

4.   Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови. – К., 2004. – С. 150–176.

5.   Дудик П.С. ПУР. – Вінниця, 2002. –335 с.

6.   Слинько І. – С. 296–404.

 

1. Просте ускладнене речення як синтаксична одиниця

ПУР − це такі речення, до складу яких входять відокремлені члени, однорідні члени, вставні і вставлені конструкції, звертання. (Приклади).

За граматичними і семантичними ознаками ПУР займають проміжне місце між простими і складними реченнями. Проте ПУР − це не самостійна синтаксична одиниця. Це прості речення, а функціонуюча ускладнювальна частина − у ролі якогось члена речення (однорідні підмет, присудок ..., відокремлене означення) або взагалі не виконують функцію членів речення.

Спільне зі складним: утворюється в результаті трансформації складних речень. Ускладнення пов’язується із напівпредикативністю − особливим синтаксичним значенням, що близьке до предикативності (у відокремлених означеннях, прикладках, обставинах). Це додаткове до основного висловлювання повідомлення про співвіднесення висловлюваного з дійсністю. Наприклад:

1.  Вражена почутим, дівчина довго не могла заснути.

Трансформуємо повідомлення:

1.   Дівчина довго не могла заснути.

2.   Вона була вражена почутим.

2.  Яблуні і груші густо вкрились купіллю біло-рожевого цвіту.

1.  Яблуні ................ цвіту.

2.  Груші .................. цвіту.

Трактування ПУР в синтаксисі неоднозначне. Переважає думка, що це просте речення з ОЧР, відокремленими членами, вставним чи вставленим компонентом або ж із звертанням. Проте дехто із синтаксистів вважає, що до них начебто не належать ОЧР, „бо однорідність кількісно поширює, а не ускладнює речення” (А.Ф. Прияткина). Однак однорідність модифікує речення семантично, розгортає структурно. Навіть синтаксично ізольовані частини (звертання, вставні і вставлені конструкції) привносять у речення щось особливе, важливе.

 

2. Поняття про основні умови відокремлення членів речення

З історії вивчення ВЧР

Науково-лінгвістичне осмислення відокремленості як особливого явища у граматиці більш-менш системно розпочалося у русистиці з 20-х р. ХІХ ст. Започаткував М. Греч у „Практической русской граматике” (СПб, 1827), продовжили: О. Востоков („Рус. грамматика...” (СПб, 1831)), Ф. Буслаєв („Историч. грам. русс. языка”, 1856).

М. Греч трактував ті одиниці, які ми називаємо відокремленими, як скорочені варіанти підрядного речення (їх можна розгорнути у підрядні). Це мовні звороти з дієприкметником чи дієприслівником.

Подібно трактували названі граматисти − О. Востоков, Ф. Буслаєв − розглядали відокремлені звороти як скорочені підрядні речення. Наприклад: Усердно работая, не замечаешь течения времени. Когда усердно работаешь, не замечаешь течения времени.

О. Потебня назвав термін (скорочене підрядне речення) незручним. Для нього це не скорочене підрядне речення, а лише члени речення − що загалом відповідає сучасному розумінню.

Створив і вперше запровадив до синтаксичного вжитку термін відокремлені члени речення О.М. Пєшковський („Русс. синтакс. в науч. освещении”) (1914). Відокремлюються лише другорядні члени речення. Сутність відокремлення − в інтонаційному виділенні. Проте недооцінив смислове навантаження. О. Пєшковський охарактеризував різні види ВЧР, визначив умови відокремлення, створив терміни, якими і послуговується відокремлене означення, відокремлена прикладка, обставина і т.д. 

Його класифікація − морфологічна: розрізняв відокремлений прикметник, керований іменник, відокремлений дієприслівник і т.д.

Російському „обособление” = українська калька „відокремлення”. Запропоновану Пєшковським концепцію відокремленості синтаксизовано (відокремлення не прикметників..., а означень, обставин...).

Терміни − відокремлення, відокремлені другорядні члени речення − уже в 30-і роки ХХ ст. ввійшли майже до загального вжитку (наукового, вузівського, шкільного). (У школі – щоб пояснити розділові знаки).

Далі теорія збагачувалася.

Русисти: В. Бабайцева, В. Белошапкова, Н. Валгина, В. Виноградов, П. Лекант, Т. Ломтєв, Н. Шведова...

Українці: І. Білодід, Л.А. Булаховський, І. Вихованець, А. Грищенко, Н. Гуйванюк, М. Каранська, Б. Кулик, М. Плющ...

 

Відокремлення − це смислове та інтонаційне виділення другорядних членів речення для надання їм граматичної і смислової значеннєвої ваги (І. Вихованець).

Засобом виділення в усному мовленні слугує своєрідна відокремлювана інтонація, паузи, що у писемному мовленні − позначається комою, рідше − тире.

Відокремлюватися може як окреме повнозначне слово, так і поєднання повнозначних слів. Наприклад: Замріяна, вона дивилася на сонце. Замріявшись, вона не помітила повернення тата. Поміняємо їх місцями. Бачимо: відокремлені члени вимовляються сильніше, стають більш значущими у смисловому плані, звертають більшу увагу читача.

Таким чином мета відокремлення − надати відокремленому члену більшої самостійності і цим самим посилити його важливість.

Відокремлюються тільки другорядні члени, бувають непоширеними і поширеними. (Приклади).

Відокремлення властиве книжній мові. Це робить фразу економнішою, конкретнішою.

Відокремленими називаються другорядні члени речення, які доповнюють основну думку речення, у вимові виділяються інтонацією, а на письмі − розділовими знаками для посилення їх смислової ролі.

Умови відокремлення:

-    семантичні (залежать від смислового навантаження члена речення);

-    морфологічні (залежать від способу вираження);

-    синтаксичні (від порядку слів, поширеності);

-    комбіновані (коли діють одночасно кілька умов).

До загальних умов відокремлення відносять:

1) додаткове смислове навантаження (препозиційне узгоджене означення відокремлюється, якщо має обставинне значення:Задоволене, дитя посміхалося. Пор.: Задоволене дитя посміхалося);

2) незвичайний порядок слів у реченні (постпозиція другорядних членів: Її очі, великі, сліпучо-голубі, завжди були сумними);

3) ступінь поширеності члена речення (поширені відокремлюються частіше − звороти: Люблю читати лежачи (присл.). Лежачи на печі, їжі не здобудеш);

4) граматична несполучуваність слів (особовий займенник не може мати пояснюючих слів у атрибутивних відношеннях: І вона, вибаглива і неприступна, на цей раз сіла поруч з ним (О.Гонч.));

 

3. а) Відокремлені означення

Означення відокремлюються:

1) якщо пояснюють особовий займенник (незалежно від позиції):

В цім найкращім світі із світів я тобі, єдиній, склав молитву (Д.Шупта).

Він стоїть на мурі, юний і прекрасний, і кладе цеглини, зводить дім новий (В. Сосюра).

Балакучий та моторний, він і хвилини не сидів без діла (Л. Муратов).

Займенник може і не називатися:

Малий, сиджу біля вікна і всього боюсь (Є. Гуцало);

2) якщо узгоджені поширені означення стоять у постпозиції (зворот у постпозиції). Зворот може бути дієприкметниковий або ад’єктивний (з якісним прикметником в основі):

Над головами плавали рожеві хмарки, схожі на медуз (П. Панч).

Людям, закоханим у свою справу, є про що розповісти.

3) зворот у препозиції відокремлюється, якщо має додаткове обставинне значення (вказує на причину, умову):

Збентежений з такої зустрічі, хлопець ледве не випустив хлібини (О. Донч.). Наляканий громовицею, кінь тихенько заіржав (М. Ст.);

 

4) два і більше непоширених узгоджених означень у постпозиції відокремлюються, якщо:

а) перед пояснюваним словом уже є узгоджене означення:

Пахло медом і здавалося, що це шумить весняний молодий дощик, запашний і веселий (С. Васил.);

б) мають додатковий (роз’яснювальний чи уточнювальний) характер:

Берізку, ніжну і струнку, цілує вітер кучерявий.

Над похмурим лісом піднімалося сонце – велике, ласкаве.

5)   у препозиції відокремлюються означення з додатковим обставинним значенням (і поширене означення, і непоширене):

Схвильована, дівчина розповідала плутано.

Осяяні сонцем, гори блищать, осріблені місяцем, сосни шумлять.

6) відокремлені означення, відірвані від означуваного слова іншими словами (у позиції): Олеся йде сама дорогою, легка, витончена, пругка (О. Довж.).

Довгожданий ранок настав – теплий, прозорий, щедро обсипаний позолотою сонця. Чекання сповнена, урвалась ніч.

7) відокремлені означення мішаного типу (узгоджені разом з неузгодженими): В хату увійшов старий Джеря, високий, тонкий, з сивуватими довгими вусами, з нужденним блідим лицем та смутними очима (І.Неч.-Лев.).

 

б) Відокремлення прикладок

Відокремлені прикладки найчастіше виражаються іменником (або сполученням з іменником у центрі), субстантивованим словом чисинтаксично неподільним поєднанням слів:

Час, великий диригент, перегортає ноти на пюпітрі (Л. Кост.).

Послухайте нас, старих (М. Вовч.).

Прикладки відокремлюються з такою ж метою і за таких же умов, як і означення, але в писемному мовленні частіше при них вживається тире.

 

Прикладки відокремлюються:

1)   якщо стосуються особового займенника:

Це я, невістка ваша, Софія!

2)   поширена прикладка у постпозиції: Я маю спокій – істинного друга.

(може бути і непоширена прикладка: Ми дбаємо про своє майбутнє – молодь. Одна в поета правда – чистота.)

3)   поширена прикладка після власної назви:

Тарас Шевченко – геній української нації – наш земляк .

4)   власна назва після загальної (ім.), якщо уточнює її:

Увійшов мій брат, Микола.

5)   поширена прикладка у препозиції, якщо має додаткове обставинне значення: Відданий друг, Петро не шкодував ні часу, ні зусиль для мене.

6)   прикладка, яка приєднується до пояснювального слова сполучниками, частками чи прийменниково-іменниковими конструкціями:або, тобто, особливо, а саме, навіть, як наприклад, зокрема, на ім’я, по імені, на прізвище, родом, за походженням, за віком, за професією, у тому числі ... .

Букви, розміщені у певному порядку, становлять алфавіт, або азбуку.

Марко Вовчок, росіянка за походженням, – це велика окраса українського художнього слова.

7)   прикладка з початковим сполучником як, якщо має значення причини:

Лаврін, як найменший син, мав право зостатися у батьковій хаті.

Як міцне і тверде дерево, дуб здавна використовувався у суднобудуванні.

Не відокремлюються, якщо прикладка із сполучником як характеризує предмет, вказує у ролі кого / чого:

Ліс зустрів мене як друга. Він поводився як господар.

!!! Не плутати таку прикладку з порівняльною іменною частиною присудка:

І дівчатка у своїх легеньких бантах були як метелики.

в) Відокремлення обставин

Відокремлені обставини не однотипні, що дозволяє виділити кілька груп, а саме: виражені: 1) дієприслівником (одиничним);

2) дієприслівниковим зворотом;

3) іменниково-прийменниковою конструкцією.

 

А. Відокремлення одиничних дієприслівників

● Завжди відокремлюється, якщо вказує на додаткову дію або має обставинне значення (вказує на час, умову, причину...):

Усяка пташечка, радіючи, співала (=раділа і співала).

Не обмочившись, рибки не піймаєш (=якщо не обмочишся).

Не піймавши, не кажи, що злодій (=якщо не впіймав).

Повечерявши, полягали спати (=коли повечеряли).

Не хотячи, образив людину (допусту).

● Не відокремлюються одиничні дієприслівники, які втратили дієслівні ознаки і перейшли у прислівники (адвербіалізувалися). Це тежобставини способу дії (або означ.):

Читання лежачи не завжди шкідливе.

Якби хліб та одежа, то їв би козак лежа.

Встала з-за столу не ївши.

● Не відокремлюються дієприслівники способу дії і в препозиції:

Додому плачучи прийшла, і спати плачучи лягла, і не вечеряла.

Вона сиділа замислившись (як?).

Можу довго працювати не втомлюючись (як?).

Співають ідучи дівчата.

Що дівуючи Мотря придбала, то все позношувала.

 

Б. Відокремлення дієприслівникових зворотів

Дієприслівниковий зворот відокремлюється завжди, незалежно від місця у реченні: Степ, струсивши із себе росу, шарудить травою.

Не відокремлюються:

– фразеологічні дієприслівникові звороти: У тилу люди працювали не покладаючи рук,

– стійкі звороти: Ці вправи роблять стоячи на носках.

 

В.Відокремлення прийменниково-іменникових конструкцій

1. Завжди відокремлюються обставини допусту із прийменниками незважаючи на, попри:

Незважаючи на веселий вечір, мені раптом стало сумно.

Попри всі непорозуміння, ми намагаємося знайти спільну мову.

2. Факультативно (за бажанням автора) відокремлюються обставини мети, причини, умови зі сполученнями

причини: згідно з …

завдяки …

всупереч…

через…

внаслідок…

за браком…

у зв'язку з …

мети: з нагоди…

наперекір …

на випадок…

умови: за умови…

за (при) наявності (відсутності)…

Чіпка, наперекір світові і людям, якийсь веселий, радий.

За відсутності потрібної кількості лиж змагання не відбулося.

 

Г. Порівняльні звороти

Відокремлюються порівняльні звороти (способу дії) зі сполучниками мов, ніби, наче, нібито: Спить дитина, наче після купелю.

Відокремлені додатки

Відокремлення додатків простежується досить рідко. Це завжди непрямі додатки, що виражені:

іменником (субстантивом) у поєднанні з прийменниками:

крім (окрім, опріч)…,

замість…,

за винятком…,

поряд із…,

на відміну від…,

віддієслівні: починаючи з…,

не рахуючи…,

включаючи (виключаючи)… .

 

Опріч Гафійки, було ще два наймити (Коц.)

А я не знаю нічого ніжного, окрім берези.(Л. У.)

Усі працювали, за винятком двох звільнених.

 

Додаток із прийменником замість, що означає об'єкт заміни (=за) не відокремлюється: Замість коханнячка вийшло прощаннячко. Підеш на роботу замість батька.

“Додатками” називають ці сполуки умовно: це не об'єкти дії, до них малозастосовні питання непрямих відмінків, хоч зв’язок із реченням – керування.

 

Уточнювальні члени речення

Відокремлені члени речення можуть бути уточнювальними – конкретизують поняття, звужують його. Бувають поширені і непоширені.

Уточнювальними можуть бути всі члени речення, крім підмета. Уточнювальні та уточнювані члени речення завжди:

– синтаксично однотипні; виступають тим самим членом речення;

– відповідають на те саме питання;

– але не є однорідними членами речення (не допускають підстановки сполучника і ).

Уточнювальне слово завжди вужче за значенням від уточнюваного:

Я хочу встати вранці, на зорі.(Л. К.)

Отже, уточнювальними називаються члени речення, які конкретизують зміст однойменного попереднього члена, звужуючи чи обмежуючи його значення, відповідаючи на питання: де саме? коли саме? як саме? тощо.

Члени речення, які уточнюють підмет, виступають у ролі прикладки:

Кумис, або перешумоване кобиляче молоко, вживають як ліки.

Найчастіше відокремлюються уточнювальні обставини, а саме:

– обставини місця: А там, за Ятранню, – Веселі Боковеньки! (М. Вінгр.)

– обставини часу: Рано, разом із сонцем, прокинулась і Харитя (М.Коц.)

– обставини способу дії: Марко привітався голосно, на всю хату.

– обставина причини: З найменшого приводу – за поламані граблі, за порвану косу – Гаркуша рвав і метав (О. Гонч.)

Інші уточнювальні члени речення:

– присудок: Шестірний перемінився в лиці – поблід. (П.М.)

Семен був вищий за Карпа, але плечі в Карпа були широкі, чи не найширші на все село. (Н.-Л.),

– відокремлені означення: І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, не забудьте пом’янути…(Т.Ш.),

– додаток: Під час роботи з мікроскопом вимагаю від учнів одного – бути уважними.

 

4. Однорідні члени речення

Порівняємо:

Ніхто і ніде мене не чекає (М. Хвил.),

Рости, рости, моя пташка, мій маковий цвіте (Т. Ш.),

Назву тебе уперше, мила, Рибкою, і щастям, і зорею (А. Малишко.),

Чи утворили члени рядів однорідність?

 

Ознаками однорідності є:

● члени ряду займають позицію 1 члена (однакова синтаксична позиція);

● пов’язані сурядним зв’язком (сполучником або інтонацією);

● рівноправні;

● відносяться до одного “третього” члена (взаємна залежність);

● часто мають однакове морфологічне вираження;

● мають однотипну семантику (однотипні поняття).

Однорідними називаються члени речення, які тотожні за своєю синтаксичною функцією, поєднуються між собою сурядним зв'язком і стосуються спільного члена речення.

Однорідними можуть бути всі члени речення:

◊ підмети: Я і ти – два світи.

◊ присудки: Сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями в груди.

◊ додатки: І хлібом, і цвітом, прадідом-дідом гріє душу село.

◊ означення: Маленька, кругленька, швидка і жвава…, – вона здавалася русалкою.

◊ обставини: … у дощ, у ніч, у морок, у сльоту – крізь час і простір – далі й швидше…(О. Пахл.) .

Інколи ОЧР виражаються різними частинами мови: Люди стояли мовчки, похилившися, понуро прикипівши поглядами до попелища.

***Речення з ОЧР – найбільш поширений тип ПУР. Це наслідок трансформації, стягнення кількох речень в одне на основі якогось спільного члена (підмета, присудка, другорядного). Наприклад: Ніч була тиха, спокійна й прекрасна. Можна розглядати як стягнене з 3 речень: Ніч була тиха + Ніч була спокійна + Ніч була прекрасна.

Саме тому російські та українські мовознавці XIX–XX ст. такі конструкції називали стягненими реченнями, а відповідні члени –стягненими (підметами, присудками...) (Ф. Буслаєв, О. Пєшковський, О. Шахматов).

Учення О. Пєшковського про стягнені речення мало вплив на багатьох мовознавців (розумів однорідність як речову (змістову) і граматичну подібність). Л. Булаховський ОЧР називав рядами.

О. Мельничук запровадив поняття про “однорідні синтагми”.

Проте дехто з мовознавців конструкцію з кількома присудками вже відносить до складних (А. Загнітко). Проте більшість українських мовознавців (Б. Кулик, І. Вихованець, К. Городенська) усі речення з ОЧР розглядають як ПУР – що цілком виправдано.***

 

ОЧР можуть бути:

·     поширеними (Веселий, красивий, здатний на різні витівки, хлопець усім подобався),

·     непоширеними (Веселий, красивий хлопець усім подобався).

Ряди ОЧР бувають відкритими (незамкненими) (можна продовжити за допомогою того ж зв’язку) і закритими (замкненими) – не можна продовжити за допомогою того ж зв’язку.

Падають тепло і глухо Яблука в нашім саду (однотипний, сполучниковий, незамкнений ряд); Дівчина стояла із спокійним, але грізним обличчям (замкнений ряд).

 

Засоби вираження сурядного зв’язку між ОЧР:

1)  інтонація;

2)  інтонація + сурядні сполучники.

Наявність сполучників увиразнює смислові відношення між ОЧР:

·   єднальні: Стояла ніч, красива, мов Кармен, червоні й чорні міряла троянди (Л. Кост.)

·    протиставні: Не краса красить, а розум. Тече вода в синє море, та не витікає.(Т.Ш.)

·   розділові: Дощ то затихав, то лив як з відра.

·   приєднувальні (семантика доповнення): Він тільки махнув рукою та й зарився у сіно (М. Вовчок)

·   градаційні (означають перевагу 1 з ОЧР): Сади Болгарії – не тільки цвіт, не тільки плід, а й слід безсмертних літ (М. Рил.)

!!!Не частки, а сполучники Мар'ян не стільки почув, скільки догадався.

 

3. Не є однорідними членами речення:

-  повтор того самого слова: Летить і летить у безвість віків планета.

Ох не рання любов, не рання (Л. К.)

Тихо, тихо в кімнаті.(С. Васил.)

-  цілісні фразеологічні вирази (виконують функцію 1 члена речення):

 і сміх і гріх, ні слуху ні духу, ні те ні се, ні пуху ні пера,

і швець і жнець, ні живий ні мертвий, і вашим і нашим,

ні кує ні меле, дешево й сердито, рано чи пізно.

І сміх і гріх було дивитися на нього.

- ускладнені форми простого присудка (повторювані слова з частками):

хочеш не хочеш, а йти треба; оце заспівав, так заспівав;

 раді не раді, а гостей зустрічайте.

-  поєднання дієслів, що утворюють складний присудок:

  Піду подивлюся розклад. Сидить читає наш тато.

- уточнювальні члени речення: Уночі, в темряві, чи далеко заїдеш?

 

4. Узагальнювальні слова

Це слова, що об’єднують в одну групу ті предмети, ознаки, дії, які позначаються однорідними членами речення.

ОЧР конкретизують зміст понять, що виражаються узагальнювальними словами. Між собою узгоджуються у відмінку, виступають у однаковій синтаксичній ролі.

 

За лексико-граматичними ознаками і вживанням поділяються на три групи:

1.    УС, що означають широкі родові поняття:

-    означальні чи заперечні займенники: все, всі, кожен, всякий, ніхто, ніщо …;

-    прислівники місця і часу: скрізь, кругом, всюди, ніде …

2.    УС, що означають найближче родове поняття (однорідні – видові):

-    іменники, прикметники, словосполучення із числівниками, займенниками. Стоять у препозиції.

У щастя людського 2 рівних є крила: троянди й виноград, красиве й корисне.(М.Р.)

3.    УС, що вказують на відношення цілого до складових частин:

Перед очима простягнувся мальовничий краєвид: блакитне плесо ріки, тонка смуга лісу і широке безмежжя пшеничних ланів.

У реченнях, ОЧР яких пов’язуються протиставними, градаційними, приєднувальними відношеннями узагальнюючі слова не вживаються.

Розділові знаки: : (після УС),   – (перед УС),

: і – якщо речення продовжується.

5. Однорідні присудки

 1) коли стосуються одного підмета: А ми були молоді й веселі (Тич.)

Влас хоч і не був красень, але й не поганий.

2) в односкладних реченнях головні члени однорідні, коли є спільний другорядний член: У кімнаті тихо і темнувато.

Головні члени підметового типу теж однорідні, якщо є спільний другорядний член: Кругом бори та болота, Туман, туман і пустота (Т.Ш.).(Це двоскладне речення з нульовим присудком – еліптичне). Осінній вечір, шум трамваїв, автомобілів перегук.(Рил.)(Складне речення з 3 предикативних частин, номінативних) .

6. Координація присудка з однорідними підметами

Залежить від: порядку слів,

значення сполучників,

лексичного значення підметів і присудків.

 

Підмети у множині — присудок у множині завжди:

Зеленіють по садочку черешні та вишні.

Коли єднальний (безсполучниковий зв’язок ):

1.  Підмети у однині, є назвами осіб (уособлених предметів) → присудок у множині: Осталися сиротами старий батько й мати.

2.  Якщо присудок препозитивний – може мати форму першого підмета:

підмет у мн. →. присудок у множ.; Пішли дощі, пороша, вітер (Укр.)

підмет у одн. → присудок в одн.: Чорніє поле, і гай, і гори .(Ш.)

3.  Постпозитивні присудки у одн., якщо підмети в одн., зрідка – у множ.

Затихло все, тільки дівчата та соловейко не затих.

Гнів і жаль охопили Петра.

Коли розділовий, протиставний чи градаційний зв’язок:

– присудок в однині здебільшого: Чи то сором, чи то гнів опанував його серце (П.М.), Не вітер, а буря завіяла (П.М.)

 

7. Однорідні та неоднорідні означення

Однорідні означення – характеризують предмети з одного боку, вимовляються з перелічувальною інтонацією, поєднуються сурядними сполучниками (або ж безсполучниково, з перелічувальною інтонацією, але сполучники можна підставити ).

1.  Завжди означення однорідні, якщо поєднані сурядними сполучниками:

Я пам’ятаю мою вчительку – просту, і скромну, і завжди спокійну.

2.  Характеризують предмет з одного боку (вказують на матеріал, колір, розмір): Голубі, сині, фіолетові, рожеві пасма снувались над головами.

3.  Називають певні різновиди якогось предмета:

У ботанічному саду ростуть польові, степові, гірські квіти.

4.  У постпозиції: Праця самовіддана, чесна, продуктивна возвеличує людину.

5.  Характеризують предмет з різних боків, але мають спільний відтінок у лексичному значенні (можна замінити 1 словом )

На липах з’явилось свіже, молоде, пахуче листя (=весняне).

Високо серед неба стояв ясний, блискучий, повний місяць (Кожне ніби підсилює попереднє означення).

6.  Означення – епітети: Тихі, ніжні зорі спадали з неба (Л.Укр.)

7.  Якщо стоять поряд прикметник (перший) і дієприкметниковий зворот:

 Рівний, залитий сонцем, степ одразу принишк.

(коли навпаки – неоднорідні:

Скрізь було видно залиті сонцем старі садки.)

 

Неоднорідні означення характеризують предмети з різних боків (рожевий сонячний промінь) або ж друге уточнює перше.

 

Обставини неоднорідні

·  коли вказують на різні обставини дії:

Сергій тепер знічев'я цілоденно тиняється з кутка в куток.

·  коли мають уточнювальний характер:

Попереду, аж під лісом, хтось розклав вогнище.

·  коли мають часткові значення в межах цілого:

В село із лісу вовк забіг.

Обставини однорідні

·  коли мають однаковий вияв дії чи ознаки, хоч морфологічно можуть бути і однотипними, і різнотипними:

Жінка говорила дрібно, швидко, тонким сопрано, перебиваючи себе раз у раз.

 

 

Звертання

Звертання – це слово або сполучення слів, які називають особу або персоніфікований предмет чи явище, до яких звертається мовець.

Традиційно вважають, що звертання не мають статусу членів речення, а називаються синтаксично ізольованими складниками речення (частинами речення).

Ознаки звертання:

– номінативна семантика;

– чітко усталена морфологічна форма (іменник (субстантив), займенник у Кл.(Н.) відмінку).

– позиція в реченні будь-яка (переважає препозиція);

– звертальна інтонація.

Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема.(В. Сос.)

Прощай, моя школо! Прощай, альма-матер!

Звертання вводиться в речення, щоб привернути чиюсь увагу, домогтися якоїсь реакції. Проте бувають і риторичні звертання (не вимагає відповіді чи реакції, це називає особу або ж предмет, рослину, тварину, абстракцію, міфічний персонаж, історичну особу тощо).

Простіть, Родени, Моцарти, Ейнштейни (І. Др.)

Слово, моя ти єдина зброє, ми не повинні загинуть обоє (Л. Укр.)

Звертання бувають: поширені,

непоширені.

Живи, священна славо людей, які зродились, щоб смерть перебороти!

Якщо кілька звертань поряд, одне може бути звертанням, решта – прикладки:

Привітай же, моя ненько, моя Україно, своїх діток нерозумних…

 Виділяються комами. Якщо на початку речення і вимовляються з окличною інтонацією – знаком оклику. Вигуки відділяються від звертань теж комами. Ей, ви, в костюмі!

Вигуки о, ой стають підсилювальними частками біля звертань і не відокремлюються: О земле! Велетнів роди!

Спосіб вираження звертання:

1.    Природним є звертання у кличному відмінку (вокативні):

Зоре моя вечірняя, зійди над горою.

2.    За аналогією до рос. мови – у Н. в (номінативні):

Думи мої, думи мої, лихо мені з вами

!!!! (в іменників с. р та у мн. –– Н.в. = Кл.в. )

3.    Субстантивати:

Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями (Т.Ш.)

Спи, мій малесенький, пізній бо час.

4.    Рідко – займенником чи іншими словами:

Гей, ти, ворушись!

Там, біля дверей, підійдіть!

Гей, у червоній шапці, не розмовляйте!

Той, хто говорить англійською, – крок уперед!

 

Звертання не є членом речення, але граматично пов’язується з ним (у роді, числі, особі, відмінку): Ти би, Тарасе, вчив нас правди святої (П. Кул.)

Стережіться, люди добрі, лихої години (П. М.)

Ти дав мені, о краю рідний, життя (М. Рил.)

 

Звертання поєднують дві функції:

- апелятивну (в офіційному спілкуванні);

- експресивну (у художньому та розмовно-побутовому мовленні, висловлюють не лише звертання, а й ставлення до адресата: Синочку мій, зачекай! ). Іноді наснажуються сильними почуттями та емоціями:

Мово моя, моя птахо крилата,

Мріє невтомна, – в майбутнє політ,

Сестро, кохана, рідная мати, пісне моя,

Дивовижний мій світ!

Тяжко тобі у нерівному герці…

Нівечить душу твою   (Є. Чередниченко)

***Термін “звертання” («обращение») запровадив Ф. Буслаєв, в українському мовознавстві його узаконили у “Правописі” 1936 р., а до того вживалися “зовні слова, окличні слова”.

Ф. Буслаєв не вважав звертання членом речення.

Є. Тимченко, І. Кучеренко – підтримали цю думку.

О. Руднєв вважає звертання членом речення (М. Скаб – “Граматика апеляції в українській мові” – найповніше дослідив проблеми звертання в укр. мові).

О. Шахматов розглядав звертання у ролі предикативної одиниці – запропонував термін “вокативні речення” (досліджував П. Дудик).

Слинько І., Гуйванюк Н., Кобилянська М. називали звертання як “кличні комунікати та їх модифікації” (“Проблемні питання...”).

К. Ф. Шульжук – автор канд. ДС про звертання.

 

Речення із вставними і вставленими конструкціями

Вставні і вставлені відрізки речення – це граматично ізольовані частини простого речення. Чітке розмежування вставності і вставленості простежується далеко не завжди.

Якщо вставні слова (сполучення і речення) виражають найрізніше ставлення мовця до висловленої думки, то вставлені конструкції виражають такі повідомлення, пояснення, зауваження, якими доповнюється зміст речення. Вставлений елемент привносить до речення щось таке, що попередньо, можливо, не проектувалося, не передбачалося. І ще: вставлені елементи через це ніколи не стоять на початку речення.

Вставні конструкції – найпоширеніші засоби вираження суб’єктивної модальності. Вставлені – репрезентують об’єктивну модальність.

 

Вставні – це слова, словосполучення чи речення, які граматично не пов’язані з основним реченням і виражають ставлення мовця до повідомленого.

Вставна конструкція:

-   не відповідає на питання, не є членом речення;

-   не відноситься до жодного члена речення;

-   займає будь-яке місце у реченні;

-   вимовляється зниженим тоном;

-   виділяється комами з обох боків, рідко ––;

-   вживається у всіх стилях.

 

За структурою поділяються:

-   слова: Мабуть, треба поспати.

-   словосполучення: Правду кажучи, вчитися не хочеться.

-   речення: Бачу, так діла не буде.

 

За походженням бувають (С. Бевзенко):

1.    Відіменникові (на щастя, словом);

2.    Віддієслівні (здається, знаєш, признатися, кажуть);

3.    Відприслівникові (безумовно, достеменно);

4.    Відприкметникові (власне, головне);

5.    Відчислівникові (по-перше);

6.    Відзайменникові (по-моєму, до того ж);

7.    Модальні слова (мабуть, напевне);

8.    Відсполучникові (однак, проте).

 

Є вставні конструкції, які синонімічні до членів речення. Основна відмінність – відповідають на питання чи ні:

Ніч здається короткою. Ніч, здається, коротка.

Я сподівалась на щасливий випадок. Я, сподіваюсь, щасливий випадок трапиться – таки.

Якщо від них ставлять питання – предикатив:

Зрозуміло, що так буває лише перед дощем. Уявіть: я приходжу, а там ... . Безперечно: людина є вінець природи.

 

За значенням поділяють на групи:

1)   Вказують на модальну оцінку (впевненість, невпевненість, можливість, неможливість, сумнів): безперечно, безумовно, без сумніву, зрозуміло, розуміється, звичайно, звісна річ, природно, ясно, ясна річ, мабуть, можливо, здається, може... .

2)   На емоційну оцінку (радість, співчуття, здивування, застереження): на щастя, на жаль, на сором, як на біду, як на зло, нівроку, як навмисне, шкода... . На жаль, реальне життя знекровлює найчистіші мрії (Мал..)

3)   Порядок думок, їх зв’язок, логічна послідовність: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, до речі, між іншим, навпаки, наприклад, отже, словом, значить, зокрема, зрештою, повторюю... . Це, так би мовити, тільки квіточки.

4)   На джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, повідомили, за висловом (...), на думку (...), на мою думку, по-моєму, я думаю, як на мене, з точки зору (...), за даними (...). Як то кажуть, діло майстра величає.

5)   Привернення уваги співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, дивись, дивіться, бач, бачите, погодьтеся, повірте, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте, між нами кажучи... . Я сьогодні, даруйте, не можу прийти.

6)   Оцінку фактів як звичайних: як водиться, як буває, було, буває, як завжди.

 

***Поняття про вставні слова виникло разом із вченням про скорочені та стягнені речення. На думку Ф. Буслаєва, речення могли не тільки скорочуватися, а й вставлятися, тому він використав термін вставні речення (навіть якщо це стосується слів дарма... .)

 О. Огоновський називав їх втрученими реченнями.

Д. Овсянико-Куликовський виділив вставні слова, вставні вирази, вставні прислівники і обставинні вислови.

Сучасний погляд на вставні конструкції запровадив В. Виноградов. Характеризував із семантичного і морфологічного боку. Розрізняв вставні слова, словосполучення і речення. Виділив модальні слова.

О. Руднєв визначав їх членами речення, які поєднані з реченням особливим зв’язком – співвідношенням.

Є. Кротевич такий зв’язок називав включенням.

І. Вихованець визначив вставні слова як вторинні модальні синтаксеми.

 

Вставлені конструкції

Почнемо з прикладу:

Почув він (мабуть від сороки), що соловейка хвалить всяк. (Л. Гліб.), Годинник бив – що з ним? - зовсім не ту годину (І. Жиленко)

Вставленими називаються синтаксичні конструкції, які граматично не зв'язані з реченням, але вносять в нього додаткові, побіжні повідомлення, зауваження, уточнення, пояснення.

****Уперше у мовознавчій науці речення із вставленими словами виокремив О. Шахматов. В україністиці про особливий вид “втручених речень” йдеться у праці О. Огоновського (1889).

Поняття про “вставлені речення” впровадили Б. Кулик та Л. Кадомцева.

Як розрізнити вставні і вставлені конструкції?

Вставні – виражають суб’єктивне ставлення мовця до повідомлюваного (може, думаю, чуєш…).

Вставлені – виражають такі повідомлення, які в перший момент формування думки не передбачалися, але з’являються з метою доповнення, уточнення, зауваження, вказуючи на якісь деталі чи нові факти. Особливість цих одиниць – вони не можуть стояти на початкуречення (не можна щось уточнювати, поки не сказали основне).

З основним реченням не пов’язуються граматично (не відповідають на питання, не є членами речення). На групи за значеннямподілити не можна.

 

За структурою поділяються:

·  слова;

·  словосполучення;

·  прості речення;

·  складні речення.

 

Слова: Ми (уманчани) поселилися разом із франківцями. Батька заслали в чужий Казахстан, сина – загинути – в Афганістан (Яр. Слав.)

Словосполучення: Орю свій переміг – убогу ниву! – та сію слово. Іде Катерина у личаках – лихо тяжке! – і в одній свитині (Т. Ш.)

Просте речення: Погода (як я і думала) зіпсувалася. З-за погрібника пахло м'ятою (росло її там, густої та холодної, багато), а від хати несло духом матіоли (Є. Гуц.). В щирім серці, в чесних грудях – вірю, знаю! – квіти є (В. Сим.)

Складне речення : Зі скреготом і брязкотом у двір, – якщо те, що залишилося, можна назвати двором, – в'їжджають два бульдозери (О. Довж.). А сина (сотник був жонатий, та жінка вмерла), сина дав у бурсу в Київ обучатись (Т. Ш.).

Якщо вставлена конструкція складається з 2 чи більше речень – то пишеться кожне з великої букви.

Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариного жала…(Я себе ловлю, що до сонця звертаюсь, як до живої істоти. Невже се значить, що мені вже бракує товариства людей?).(М. Коц.)

 

Рівнотональні – виділяють комами.

Нижчетональні – вимовляють тихіше, виділяють дужками (комами з тире).

Вищетональні – вимовляють голосніше за речення, виділяють тире.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10  Наверх ↑

Кращі книги