Розділи

НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ

План

1. Структурно-семантичні різновиди неповних речень.

2. Приєднувальні конструкції як специфічні різновиди повних і неповних речень.

3. Порівняльні звороти.

4. Порядок слів у простому реченні.

Література

1. Бевзенко С.П. та ін. Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч. посіб. / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. – К.: Вища шк.., 2005. – С. 105–116.

2. СУЛМ. Синтаксис / За ред. Білодіда І. К. – К.: Наук. думка, 1972. – С. 262–269.

3. СУЛМ / За ред. Плющ М. Я. – К.: В. шк., 1994. – С. 329–335.

4. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К.: В. шк.., 1994. – С. 576–587.

5. Вихованець І. Р. Граматика укр. мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – С. 102–105.

6. Марун М. Є., Торчинський М. М. Синтаксис української мови. – Умань, 1995. – С. 23.

7. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – С. 132–150.

 

1. Структурно-семантичні різновиди неповних речень

НЕПОВНИМИ називаються речення, в яких пропущено один або декілька членів речення, які визначаються з контексту або ситуації:Із одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого – дуби.

Неповними такі синтаксичні конструкції названі умовно, бо в дійсності відсутність у таких реченнях одного чи кількох членів зовсім не порушує їх смислової повноти.

Не слід змішувати односкладні повні речення, у яких не буває підмета, з двоскладними неповними, в яких підмет пропущений.

Вовченя зітхало. Тягло здобич – неповне. З річки тягло прохолодою – односкладне. Пропущений член речення у двоскладних реченнях встановлюється з контексту або ситуації, а в односкладних наявність одного головного члена є найістотнішою структурою ознакою їх.

Утворенню неповних речень сприяють фактори позамовного характеру, такі як контекст (смисловий зв’язок з наступними або попередніми реченнями) та ситуація (обстановка в якій відбувається мовлення), та власне мовного характеру (структура самого речення).

Додатковими умовами існування неповних речень є інтонація, спільний досвід співрозмовників, міміка, жести, авторські ремарки тощо.

Залежно від цих факторів розрізняють:

– контекстуальні неповні речення, в яких пропущений член речення підказується текстом або пояснювальними словами: Бджола жалить жалом, а людина словом;

– ситуативні неповні речення, відсутні члени якого підказуються мовленнєвою ситуацією: Касирка з віконця автостанції: „Вам куди?”;

– еліптичні неповні речення, у яких відсутність пропущеного члена речення є його структурною ознакою, бо його відтворення непотрібне для вираження думки: У мене гості

І.Р. Вихованець відповідно до різного співвідношення формальних і семантичних ознак виділяє такі різновиди неповних речень:

1) речення формально і синтаксично неповні (ситуативні – усне мовлення і контекстуальні – писемне мовлення), сюди ж – приєднувальні конструкції. Все це – власне неповні речення.

2) формально-неповні, але семантично нові речення (еліптичні речення).

За структурою неповні речення поділяються на такі групи (Білодід І. К.):

1) неповні двоскладні речення з неназваним підметом (Дівчина зупинилась. Оглянулась на чиїсь кроки); Односкладні Година. Друга.

2) неповні двоскладні речення з неназваним присудком (Сталь гартується в огні, а людина в праці); Односкладні – По одному.

3) неповні речення з неназваним другорядним членом, переважно додатком (Лекції не буде. Перенесли на завтра).

4) неповні речення з кількома неназваними членами речення (Брат над уроками годину сидить, а я чотири!).

2. ПРИЄДНУВАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ – це синтаксичні побудови, які формуються як частини попереднього речення, але виділяються в окремі самостійні речення – здебільшого, неповні.

Інші назви – приєднувально-видільні речення, видільні речення, парцельовані конструкції.

Структурні типи приєднувальних конструкцій:

1) повні приєднувальні конструкції: Зійшло сонце. Та його скупе проміння уже не зігрівало землю;

2) неповні приєднувальні конструкції:

– підметові: Все завмерло в темряві. І ліс. І річка. І поле.

– присудкові: В небі весело усміхається сонце. Виблискує промінням. Підморгує хмаринкам.

3) приєднувальні слова-речення (в усно-розмовному мовленні: емоційно-оцінні, стверджувальні чи заперечні): Як же мені боляче! Ой-ой-ой!

4) власне приєднувальні конструкції (другорядні члени речення):

– додаткові – виражаються іменниками і субстантивованими словами і виразами: Люблю свою землю. Ліси і поля. Річки і озера. Гори і долини. Читав про зраду Іуди... Про відступництво Петра, що зрікся вчителя... Згадували звої пригоди хлоп’ячі, своє мисливство. Всякі неймовірні події, ясні радості і чорні трагедії.;

– означальні – виражаються одним чи кількома прикметниками або іншими частинами мови з означальною функцією: Уже у квітні земля проросла зеленню. Чіткою, соковитою, шовковистою. Ось і вечір. Вітристий, погрозливий;

Часто функціонують приєднувальні прикладки: А десь хтось на роялі грає журну і бентежну сонату Бетховена. Місячну сонату.

– обставинні – виражаються прислівниками та безприйменниково-іменниковими і прийменниково-іменниковими формами: Дощ шумів за вікном. Тихо, сумно, монотонно. Упоравшись, пішли шукати нової хати і найшли... В лугах, в степах широких...

Деколи одночасно функціонують кілька різних приєднувальних конструкцій: І слухає мій сум природа. Люба, щира. Крізь плач, крізь сміх.

Приєднувальні конструкції вимовляються після довгої паузи, виділяються логічно й інтонаційно. Широко вживаються в усному мовленні і в художній літературі з метою підкреслення найважливіших деталей обстановки, рис характеру, психічного стану.

Аналізуються як неповні речення, причому визначається тип приєднувальних конструкцій.

 

3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ ЗВОРОТ – це сполучення слів, яке шляхом порівняння образно характеризує дію чи якісну ознаку предмета.

І.К Кучеренко порівняння поділяв на безсполучникові: О. в. іменника: (Дівчина ластівкою летіла додому); прислівники з по- (Не співає, а виє по-вовчому); слова у поєднанні з дієслівними зв’язками (Голос хлопця здавався цвіріньканням горобчика) і сполучникові, які поєднуються за допомогою сполучників як, мов, ніби, наче та їхніх модифікацій.

Сполучникові порівняння можуть бути:

Повними підрядними порівняльними реченнями: Небо рясно засіялось зорями, неначе хтось порозкидав там тремтливі іскорки.

Неповними підрядними порівняльними реченнями з пропущеним підметом або присудком: Хлопець говорив байдужим і тихим голосом, неначе переповідав чужі думки.

Якщо порівняння означає конкретний предмет – то ім. у Н.В. стає підметом:

Спочивай тихо під сонцем, ти така ж втомлена, як і я.

Ніхто так щиро не дбав про народне добро, як Прокіп.

Я не такий довірливий, як мій командир.

Споловілі очі Андрія блищали, як лід, що тане на сонці.

Власне порівняльним зворотом вважають структури, у яких не виділяють головних членів, оскільки конструкція, у якій немає жодного головного члена, не становить предикативної частини. Сюди відносять:

1. Означення, які виконують роль прикладки: Росли, неначе два соколи, в ґазди мойого два сини. І над ними вогняна дуга, як райдуга. Вчора набігла хмарка, як чумацьке ряденце, та лише покропила суху землю. На столі лежить хлібина біла, як сонце, з дрібком солі. В покосах та між покосами горіли зорі, як червоні суниці.

Як правило, це іменники, які можна замінити О. в.: Вона працювала, як бджілка.

Проблемно: Чумаки летять, як чайки: Можна вважати синкретичними (подвійними) членами речення. Ранками бували заморозки, і земля дзвеніла під ногами, як склянка. І місяць в небі, як підкова безшумно котиться у світ (означення і обставина способу дії).

2. Порівняльні сполучники з прислівниками, прикметниками чи дієприкметниками, що виступають обставинами: Бійці слухали, якзачаровані. Рокотало небо, ніби весною. Вони говорили тихо й повільно, ніби нехотя.

3. Структури, у яких іменники стоять у непрямих відмінках і виступають обставинами способу дії: Було темно, мов у ямі

Постановка розділових знаків у реченнях з порівняльними зворотами залежить від граматичних, смислових і стилістичних факторів.

Здебільшого виділяються комами порівняльні звороти, що виступають у реченні у ролі означень чи обставин способу дії: Один із прикордонників, як стріла, помчав до командуючого.

КОМА НЕ СТАВИТЬСЯ:

1) якщо порівняльний зворот входить до складу присудка: По пшениці теплий витер хвилями гуляє, молодую пшениченьку неначе гойдає.

Але якщо присудок має метафоричне значення і сполучники як, мов, ніби, наче можна замінити на частку це, то ставимо тире:Життя – що стерняста нива. Паляниця – як сонце. Ти – наче дуб високий та міцний. Земля – мов казка.

Порівняльний сполучник може пропускатись: А очі ближніх – зведені курки. Світлий мадонни лик – очі мами.

Дієслівний або іменний присудок може порівняльно характеризувати дію чи ознаку і мати при собі частки як, мов, ніби, наче, тоді кома не ставиться: Батько тут наче живий. Була ти наче лісова царівна. Гори наче линуть в небо. Ти наче сестра мені рідна;

2) коли є прислівник майже, зовсім: Дівчина говорила майже як доросла;

3) у фразеологізмах типу білий як сніг, почервонів як рак, упав як підкошений, берегти яке зіницю ока, здоровий як бичок, впертий як віслюк, боятися як вогню.

4) у виразах більш як, довше ніж, раніше ніж: Сидів не більше як півгодини. Роботи було не більше ніж на два дні.

Перед порівняльним сполучником ЯК кома може ставитися і не ставитися.

 

КОМА СТАВИТЬСЯ:

1)    якщо порівняльний зворот з ЯК означає подібність: Як та водяна русалка в зеленому баговинні, вигравав хлопець у воді.

2)    якщо у сполучника ЯК є співвідносне слово ТАКИЙ, ТАК: Він у сні залишився точнісінько таким, як у житті.

3)    якщо зворот починається сполучником ЯК І: Як і всяка інша дичина, бекас любить болота.

4)    у зворотах НЕ ХТО, ЯК та НЕ ЩО, ЯК: А той диявол не хто був, як полигач Брюховецького.

 

КОМА перед ЯК НЕ СТАВИТЬСЯ:

1)    якщо сполучник ЯК стоїть перед іменною частиною складеного іменного присудка: Він мені як батько;

2)    якщо зворот з ЯК за змістом прилягає до присудка: Мчав як несамовитий;

3)    якщо перед зворотом з ЯК є частки НЕ, НАВІТЬ, ЗОВСІМ, МАЙЖЕ: Чи будуть вони не як ношу, а як вдячність нести в душі свято;

4)    якщо зворот з ЯК має значення „в якості” або характеризує предмет з якоїсь одної сторони (відокр. прикл.): Ліс зустрів мене як друга.

 

 

 

 

4. Порядок слів у простому реченні

ПОРЯДОК СЛІВ – це властиве певній мові розташування членів речення стосовно один одного.

Українській мові властивий вільний порядок слів, однак зміна порядку слів інколи призводить до зміни граматичного (Зелене дерево – Дерево зелене), стилістичного, коли винесені члени речення, як правило, виділяються логічним наголосом (Лише пісня в садах солов’їна) і навіть семантичного значення. Тому виділяють такі функції порядку слів:

1) синтаксичну (Радість змінює горе);

2) семантичну (Змагання триватимуть 5 днів);

3) стилістичну (Ніколи пить ворожі коні не будуть воду у Дніпрі).

Зважаючи на такі особливості, розрізняють прямий і зворотний (інверсію; лат. inversio – перестановка) порядок слів у реченні.

При прямому порядку кожний член речення займає властиве йому місце: підмет – перед присудком; додаток – після доповнюючого слова; узгоджене означення – перед пояснюваним словом, а неузгоджене – після нього; обставина – на початку або в кінці речення (детермінанти) або перед чи після пояснюваного слова.

Дотримуватись треба і таких правил:

1) у словах автора, які стоять перед прямою мовою, спочатку іде підмет, потім присудок, а після неї – присудок і підмет (Батько казав: „Повернусь пізно”. „Повернусь пізно”, – сказав батько);

2) не можна розривати однорідні члени речення іншими словами: Син продовжував розпочату батьком розмову і його друзями;

3) не слід міняти місцями слова, якщо це впливає на зміст вислову: Син приніс матері лист: кому? або чий?).

При зворотному порядку слів члени речення займають не властиві для них місця. Переставляти в реченні можна будь-який член речення: До школи йдуть дівчата русокосі. Подій мінялися відтінки. Степ димком передсвітнім пропах.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10  Наверх ↑

Кращі книги