Розділи

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

План

1.  Сутність, типологія, історія вивчення односкладних речень.

2.  Типи односкладних речень.

3.  Синтаксично нечленовані конструкції (слова-речення).

 

Література

1. Бевзенко С.П. та ін. Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч. посіб. / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. – К.: Вища шк.., 2005. – С. 89–104.

2. СУЛМ. Синтаксис / За ред. Білодіда І. К. – К.: Наук. думка, 1972. – С. 232–262, 289–310.

3. СУЛМ / За ред. Плющ М. Я. – К.: В. шк., 1994. – С. 329–335.

4. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К.: В. шк.., 1994. – С. 182–284.

5. Вихованець І. Р. Граматика укр. мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – С. 94–104.

6. Марун М. Є., Торчинський М. М. Синтаксис української мови. – Умань, 1995. – С. 21–22.

7. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – С. 112–131.

 

ОДНОСКЛАДНИМИ називаються речення з одним головним членом, які для вияву повноти і своєрідного характеру свого змісту не вимагають доповнення другим головним членом – Осінь. Холодно. Смеркається. Передають потепління.

Структурно-граматичний центр односкладного речення представлений у єдиному головному члені, а другого немає, і його не відтворюють ні з контексту, ні з мовленнєвої ситуації, ні з структурно-змістової природи речення. Тому односкладні речення є повними(бувають і неповні, коли чітко визначено якийсь пропущений член: Всіх запросили в аудиторію. І мене теж).

За формою головний член односкладного речення збігається або з підметом, або з присудком двоскладного речення, але так їх можна назвати лише умовно, тому що він одночасно поєднує в собі значення логічного суб’єкта і предиката. Головний член односкладного речення присудкового або підметового типу одночасно називає предмет або явище і разом з тим стверджує його наявність, характеризує дію у її зв’язку з предметом, вказує на відношення до дійсності.

Головним членом односкладних речень виступає:

а) будь-яка іменна форма у Н.в.;

б) синтаксично нерозкладна словосполука;

в) особова форма дієслова;

г) інфінітив;

д) безособово-предикативне слово;

е) предикативний прислівник (слово категорії стану).

Традиційно за морфологічними ознаками головного члена односкладні речення поділяються на:

– іменні, в яких головний член підметового типу виражається субстантивною формою (номінативні і вокативні речення);

– дієслівні, в яких головний член присудкового типу виражається дієслівними формами (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, інфінітивні та частина безособових речень);

– прислівникові, в яких головний член присудкового типу виражається предикативними прислівниками.

Раніше у складі односкладних речень виділялися безособові, неозначено-особові і номінативні речення. Пізніше О. Пєшковськийвиділив ще узагальнено-особові та інфінітивні речення.

О. Синявський розрізняв безпідметові речення, речення з відносною безпідметовістю (неозначено-особові та узагальнено особові) та безприсудкові речення (називні).

У „Підвищеному курсі української мови” за редакцією Л. Булаховського йдеться про безпідметові (безособові) речення та еквіваленти речень – називні речення, однак згодом він у „Курсі сучасної української літературної мови” (1951 р.) встановлює такі назви односкладних речень: безособові (разом з інфінітивними), відносно-безособові, узагальнено-особові, неозначено-особові, називні.

О. Шахматов зафіксував також означено-особові та ґенітивні речення, і під його впливом автори українських посібників 60–70-их років теж стали виділяти означено-особові речення, а також, як і О. Пєшковський, інфінітивні.

Незважаючи на її поширеність, така класифікація односкладних речень є непослідовною і суперечливою, оскільки означено-особові, узагальнено-особові, неозначено-особові та безособові виділяються за засобами вираження особи, а інфінітивні та номінативні – за морфологічною ознакою.

З метою удосконалення цієї класифікації мовознавці спочатку почади виділяти іменні, дієслівні та прислівникові речення, а далі уже за значенням.

Н. Шведова взагалі відмовилася від традиційних термінів і серед однокомпонентних схем виділяє відмінювано-дієслівні (неозначено-дієслівні і частину безособових: Світає) та невідмінювано-дієслівні (іменні, інфінітивні, прислівникові). Означено-особові та узагальнено-особові кваліфікуються як неповні реалізації підметово-присудкових речень.

І.І. Слинько одно ядерні речення поділяє на дієслівні, речення з предикативними прислівниками і предикативами, інфінітивні речення, номінативні речення, квантитативно-ґенітивні (Триста літ. Ні душі) речення, а також комуні кати (називні і вокативні речення).

Більш простіша класифікація І.Р. Вихованця: односкладні дієслівні речення (безособові); односкладні інфінітивні; односкладні іменникові; односкладні прислівникові речення. Однак тут виникає дуже багато суперечностей.

 

ОЗНАЧЕНО-ОСОБОВІ РЕЧЕННЯ – це односкладні речення з точно названим виконувачем дії, головний член яких виражається дієсловом у формі 1 або 2 особи однини або множини теперішнього і майбутнього часу або наказового способу: Встаньте! Заспіваймо пісню веселеньку! Мрію гарно відпочити. Йдемо туди о восьмій.

У запропонованих реченнях немає словесно вираженого підмета, але підстановка особи можлива як у думці, так і в мові. Цим означено-особові речення синонімічні до двоскладних речень (Читаємо книгу – Ми читаємо книгу).

Дієслова минулого часу або умовного способу головним членом означено-особових речень не виступають, бо відсутність особових закінчень у цих формах дієслів робить необхідним вживання підмета (Написав матері листа – я, ти, він?).

Вживаються здебільшого у поетичній та розмовній мові з метою уникнення повторення, створення лаконічності, динамічності розповіді.

 

НЕОЗНАЧЕНО-ОСОБОВІ РЕЧЕННЯ – це односкладні речення, у яких виконувач дії не визначений, а головний член виражається дієсловами у формі 3 особи множини теперішнього чи майбутнього часу або у формі множини минулого часу: На селі співають. Передали гарну погоду.

Виконавці дії не визначені, а увага зосереджується безпосередньо на дії. Іноді може бути і наказовий або умовний спосіб: Скажіть, хай запрягають коней! Зраділи б цьому неймовірно.

Причини неозначеності суб’єкта:

а) перелік осіб зайвий: Скрізь понасівали квітів

б) особи невідомі: Кажуть, що скоро все зміниться;

в) особа не називається свідомо, хоч вона відома: Нам дають чаю, гарячого, міцного.

Використовуються у побутовому мовленні, в художньому, зрідка – в науковому та офіційно-діловому стилях.

 

УЗАГАЛЬНЕНО-ОСОБОВІ РЕЧЕННЯ – це односкладні речення, в яких названа дія може стосуватися будь-якої особи взагалі, а головний член виражається дієсловом у формі 2 особи однини або 1 чи 2 особи множини: Від своєї долі не втечеш. Від добра добра не шукають. Раніше встанемо – більше зробимо.

Основне призначення речень – образне вираження загальних суджень, широких узагальнень, зроблених у результаті великого життєвого досвіду. Тому узагальнено-особові речення широко представлені у фольклорі.

Узагальнено-особові речення можуть позначати діє або стан самого мовця, але вони уявляються як типові для багатьох або всіх:Встанеш вранці, прийдеш на роботу – а робити зовсім не хочеться.

Узагальнено-особові речення можуть бути і двоскладними: Хто не робить, той не їсть.

Поширені в розмовному та художньому стилях.

 

БЕЗОСОБОВІ РЕЧЕННЯ – це односкладні речення, в яких головний член означає процес або стан поза відношенням до суб’єкта і виражається:

– безособовим дієсловом: Навкруги сутеніє;

– особовим дієсловом у безособовому значенні: Як тепло пахне хлібом;

– безособовими дієслівними формами на -но, -то: Завдання списано;

– словами категорії стану: Надворі тихо;

– словом немає та словом бути в безособовому значенні: Без горя радості немає. Нікого в залі не було.

– ґенітивні речення: Ні душі (немає ні душі).

Головний член безособових речень може виражатися словосполученнями:

а) дієслово-зв’язка бути у безособовому значенні та слово категорії стану або предикатив на -но, -то: На вулиці було тихо. Нами було розглянуто усі питання.

б) слово категорії стану та інфінітив: Весело працювати у колективі;

в) безособове дієслово та інфінітив: Хлопцям хочеться спати. Почало світати;

г) предикатив та інфінітив: Треба відпочити. Можна поїсти.

Безособові речення не мають граматично вираженого підмета, і він не підказується формою головного члена, цим вони відрізняються від попередніх типів, у яких дійова особа хоч не названа, але є.

У безособових реченнях дійова особа:

а) відсутня і не може бути виражена: Світає;

б) виражається або може бути виражена формою Д.в.: Усім стало холодно;

в) виражається або може бути виражена формою О.в.: Степ замело снігом. Диктант написано учнями.

За загальним значенням безособові речення поділяються на такі групи:

а) речення, що виражають стан природи або оточення: У хаті холодно. Розвидняється;

б) речення, що виражають психічний або фізичний стан людини: Мені боляче. Стало сумно.

в) речення, які виражають якийсь процес: Будинок побудовано швидко.

Вживаються в усіх стилях, а найбільше – в розмовному і художньому.

ІНФІНІТИВНІ РЕЧЕННЯ – це односкладні речення, в яких головний член виражений незалежним, вільним інфінітивом, самостійним у смисловому відношенні: Яз не любити зими білосніжні! Відпочити б трохи!

За структурою поділяються на дві групи:

1) інфінітивні речення без часток би, б:

– розповідні: І не сховатися, не вкрасти тонке тепло твоїх долонь;

– питальні: Хіба забути нам ті дні?

– спонукальні: Нікому нічого не говорити!

2) інфінітивні речення з частками би, б, які вказують на:

– пораду, доцільність виконання певної дії: Твоїми устами мед би пити;

– бажаність для того, хто говорить: Скинути б з плечей десяток літ!

Найчастіше вживаються в розмовному та художньому стилях.

 

НОМІНАТИВНІ РЕЧЕННЯ – це односкладні речення, у яких стверджується існування явищ, подій або предметів, а головний член виражається субстантивами у Н.в. або кількісно-іменними словосполученнями: Тиша. Ніч. Дві постаті.

Вони не бувають заперечними, не вживаються із значенням минулого або майбутнього часу.

За змістом поділяються на:

1) буттєві (екзистенціальні, описові), у яких відбивається навколишня дійсність: Темінь. Луг. Чорна вода. І сумний крик;

2) вказівні, в яких на щось звертається увага: Ось і озеро;

3) спонукальні, у яких міститься наказ або розпорядження: Вогонь! – скомандував артилерист. Скальпель! – сказав лікар;

4) емоційно-оцінні, в яких виражається певне почуття або емоції: Яка радість! Яке щастя!

5) власне називні, тобто назви установ, організацій, художніх творів, ЗМІ тощо: Роман „Чотири броди”. Газета „Бульвар”.І.І. Слинько їх називає вказівними комунікатами;

6) кількісно-характеризуючі: Тисяча мрій! А людей, без ліку людей!

!!! Якщо при номінативі є додаток або обставина, то це двоскладні неповні речення: Червоні яблука – номінативне. Яблука в саду –двоскладне.

Найчастіше вживаються в розмовному та художньому стилях.

 

ВОКАТИВНІ РЕЧЕННЯ (виділяє І.Р. Вихованець) – це односкладні речення-звертання, в яких передається певне почуття або волевиявлення, а предикативний центр виражається субстантивами у Н.в. або кличній формі, які виражають заклик, пересторогу, спонукання до припинення дії, прохання, докір, обурення, незгоду зі співрозмовником тощо.

За змістом і функцією поділяються на такі групи:

а) речення, які називають адресата мовлення з метою привернути його увагу: Андрійку! – покликала мати;

б) речення з виразною спонукальною функцією: Дівчина кидається до батька і повисає на зброї з криком: – Батьку!;

в) речення, що виражають емоційні реакції мовця на дії та слова співрозмовника: – Шановний! – сердито кинув продавець.

Саме ці додаткові значення і дають можливість розглядати аналізовані конструкції як окремий тип односкладних речень і протиставляти їх звичайним звертанням, що входять до структури односкладного чи двоскладного речення.

Вперше вокативні речення виділив О. Шахматов. П. Дудик назвав їх звертаннями-реченнями, а І.І. Слинько – звертальними комунікатами. Багато мовознавців такий тип речень не виділяє.

Вживаються у розмовному мовленні.

 

3. СИНТАКСИЧНО НЕЧЛЕНОВАНІ КОНСТРУКЦІЇ – це речення, виражені одним або кількома неповнозначними словами, які служать для передачі змісту цілого речення, виступаючи його еквівалентом: Ой! Марш!, і не розчленовуються за змістом і структурою; не мають головних і другорядних членів; найчастіше виконують комунікативну функцію; вживаються в діалогічному мовленні; виражаються частками (Хіба?), вигуками (Ах!), модальними словами (Безперечно!).

На слова-речення вперше звернув увагу О. Пешковський, виділивши стверджувальні і заперечні частки під час розгляду вставних слів.

О. Шахматов виділив окремі вислови у вигуково-безпідметові речення. Докладно описав їх М. Поспєлов, назвавши словами-реченнями і розглядаючи як підтип односкладних речень. Є. Галкіна-Федорук відзначала, що однослівними можуть бути й інші односкладні речення, тому замість терміна „слова-речення” їх слід називати неподільними реченнями.

Детально охарактеризував такі конструкції П.С.Дудик, який, разом із Л. Булаховським і Н. Шведовою, зарахував їх до еквівалентів речення і назвав словами-реченнями.

І.І. Слинько ці неповнозначні комунікати поділив на стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, емоційні та слова мовного етикету.

І.Р. Вихованець поділяв нечленовані речення на виражені частками (стверджувальні, заперечні, питально-спонукальні); виражені модальними словами (стверджувальні, заперечні); виражені вигуками (емоційно-оцінні, спонукальні).

Групи синтаксично нечленованих речень

Стверджувальні слова-речення служать для вираження схвалення висловленої думки, її підтвердження: Ага! Так! Еге-ж! Безумовно!

Заперечні слова-речення використовуються для вираження непогодженості із висловленою думкою: Ні! Нізащо! А дзуськи!

Питальні слова-речення служать для прискорення викладу думки, її уточнення, спонукання співрозмовника до роз’яснень: Га? Невже? Та ти що?

Спонукальні слова-речення виражають спонукання до виконання певної дії чи переходу до якогось стану: Цить! Стоп!

Емоційно-оцінні слова-речення служать для вираження різних почуттів: Ой! Ох! Е-е-х!

Мовно-етикетні конструкції виражають привітання, подяку та інші правила етикету, фактично утворюючи окремий тип слів-речень:Здрастуй! Спасибі! Бувай!

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10  Наверх ↑

Кращі книги