ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

План

1.  Прямий і непрямий додатки, способи їх вираження.

2.  Узгоджене і неузгоджене означення, способи їх вираження.

3.  Прикладка як різновид означення.

4.  Семантико-синтаксичні різновиди обставин.

5.  Проблема виділення другорядних членів речення у сучасному мовознавстві.

 

Література

1. Бевзенко С.П. та ін. Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч. посіб. / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. – К.: Вища шк.., 2005. – С. 61–88.

2. СУЛМ. Синтаксис / За ред. Білодіда І. К. – К.: Наук. думка, 1972. – С. 179–224.

3. СУЛМ / За ред. Плющ М. Я. – К.: В. шк., 1994. – С. 320–329.

4. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К.: В. шк.., 1994. – С. 128–148.

5. Вихованець І. Р. Граматика укр. мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – С. 16–21.

6. Марун М. Є., Торчинський М. М. Синтаксис української мови. – Умань, 1995. – С. 13–15.

7. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – С. 84–111.

 

1. ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ – це повнозначні слова, які доповнюють, уточнюють, конкретизують, пояснюють головні члени або інші другорядні члени речення.

ДОДАТОК – це другорядний член речення, який служить для граматичного вираження об’єкта дії, стану або ознаки і відповідає на питання непрямих відмінків (Ми привчені до самостійності. Батько розповів мені історію. За тиждень написали п’ять контрольних)

Диференційні ознаки додатка:

1)    є другорядним членом речення у формально-синтаксичній структурі простого речення;

2)    виражає об’єктні семантико-синтаксичні відношення (має об’єктне значення);

3)    здебільшого виражається іменниками або його еквівалентами;

4)    в основному стоїть після пояснюваного слова;

5)    найчастіше поєднується з пояснюваним словом зв’язком керування;

6)    при актуальному членуванні речення може входити до складу теми і реми або самостійно членувати їх;

7)    у семантико-синтаксичній структурі співвідноситься найчастіше із позицією об’єкта (може бути також адресатом, суб’єктом, знаряддям дії тощо).

Отже, найвиразніша семантична ознака додатка – його предметне значення. Додаток може вказувати на:

– об’єкт (пекти хліб, створювати картину);

– суб’єкт (пишеться студентами, намальована художником);

– адресат дії (принести матері, розповідати братові);

– знаряддя дії (писати олівцем, різати ножем);

– предмет порівняння (кращий за батька, вищий за мене).

За будовою додатки бувають прості (виражаються одним словом: Заспівав пісню) та складені (виражаються сполученням слів: склавдва вірші).

Залежно від того, як дія поширюється на предмет, додатки бувають прямі і непрямі.

ПРЯМИЙ додаток означає об’єкт, на який безпосередньо переходить чи спрямовується дія присудка. Прямий додаток залежить від

перехідних дієслів: відкрити закон, дивувати публіку, виконувати завдання,

безособових дієслів: лихоманить мене,

дієприслівників: читаючи книгу,

слів категорії стану: жаль його.

Прямий додаток виражається у формі Знахідного відмінка без прийменника:

·  іменником, займенником чи субстантивом: косять траву, люблю тебе, почув „тук-тук”, ненавиджу в собі старе, вовк і лічене бере;

·  неподільним словосполученням:

Відвідали Олену Василівну,      Жінки наварили казан картоплі,

Ви нагадали мені одного знайомого,   Переглянула кілька журналів

Кайдашиха витягла два сувої полотна;

·  числівником: П’ять помножити на п’ять;

До прямого додатка належать форми Родового відмінка без прийменника:

·  коли є частка Не біля присудка:

Батога з піску не сплетеш,     Законів боротьби не зламати,

Він мене не знає,         Я не чекаю нікого з гостей;

·  коли вказує на частину від цілого: випити молока, принесли хліба, хочу квасу, купити олії,

·  коли є вказівка на неозначену кількість предметів: дістати зошитів, куплю кавунів, розводять голубів;

·  коли Знахідний і Родовий відмінки збігаються: зрубав дуб – зрубав дуба, купив олівець – купив олівця, чорнобривців насіяла мати;

·  коли додаток (назва неістоти) залежить від предикативів жаль, жалко: жаль часу, грошей, землі, років.

НЕПРЯМИЙ додаток означає об’єкт, на який дія безпосередньо не спрямована, а лише якоюсь мірою його стосується.

У реченні залежить від:

неперехідних дієслів: зустрілися з товаришем, вклонятися землі;

дієприкметників: написаний письменником, виконана учнями вправа;

прикметників: дорогий для мене, вдячний матері;

віддієслівних іменників: запуск ракети, ремонт трактора, підживлення озимини, будівництво заводу;

прислівників (категорії стану): сумно без тебе.

Непрямий додаток виражається:

·     іменниками, займенниками, субстантивами у непрямих відмінках: Моєму щастю нема меж, Я принесу тобі удачу, Полоненимдали відпочити;

·     нерозкладними словосполученнями: Кожному з відвідувачів запропонували каву; Розповідають про ”Чорнобильську мадонну” І. Драча,

·     об’єктним інфінітивом: Прошу вас виконати завдання,

·     суб’єктним інфінітивом, що залежить від дієслів на означення процесів мовлення, мислення, психічного чи фізичного стану:думати, забути, обіцяти, боятися, соромитися, стомитися, любити

Вона думала розповісти про свою таємницю; Студенти обіцяли вивчити лекцію.

Іменники та їх еквіваленти з прийменниками або без них виступають переважно означеннями, якщо залежать від інших іменників і можуть бути замінені власне атрибутивними (означальними) словосполученнями або підрядними означальними реченнями:

Берег моря – морський берег;  вогонь багаття – вогонь, який дає багаття.

Іменники, які вказують на місце чи напрям дії, є

– додатками, якщо це назви осіб: поїхав до батьків; сидів біля дівчини; і

– обставинами, якщо це назви неістот: підбіг до зупинки, поїхав до Києва, сидів на лаві.

Додатки можуть бути відокремленими, поширеними і непоширеними. Це напівпредикативні конструкції з подвійними відношеннями:Крім тріскучого морозу, мандрівникам дошкуляв сильний вітер.

 

2. УЗГОДЖЕНЕ І НЕУЗГОДЖЕНЕ ОЗНАЧЕННЯ, СПОСОБИ ЇХ ВИРАЖЕННЯ

ОЗНАЧЕННЯ – це другорядний член речення, який служить для граматичного вираження ознаки предмета і відповідає на питанняякий?, чий?, котрий? у скількох?

Диференційні ознаки означення:

1)    є другорядним членом речення;

2)    виражає означальні семантико-синтаксичні відношення;

3)    залежить тільки від іменника або його еквівалента;

4)    здебільшого виражається словами прикметникової парадигми (узгоджене) або іменникової (неузгоджене);

5)    у типових випадках стоїть перед пояснюваним словом (узгоджене) або після (неузгоджене);

6)    найчастіше поєднується з пояснюваним словом зв’язком узгодження (узгоджене) або керування (неузгоджене);

7)    при актуальному членуванні речення може входити до складу теми і реми;

8)    у семантико-синтаксичній структурі співвідноситься найчастіше із позицією атрибута.

В узагальненій ознаці предмета об’єднуються:

· власне ознака: кохана дівчина, сонячна посмішка,

·    ознака за дією: нахмурене небо,

·    присвійність: люблю поезію Ліни Костенко;

·    порядок при лічбі: третій вагон,

·    кількісна характеристика: у двох друзів.

За способом підрядного зв’язку означення поділяють на узгоджені та неузгоджені.

УЗГОДЖЕНІ ОЗНАЧЕННЯ поєднуються з означуваним словом зв’язком узгодження і виражаються:

– прикметниками: рідне місто, яскраве сонце,

– дієприкметниками: прочитана книга, зорані поля,

– займенниками: наш край , моя домівка,

– порядковим числівником: десятий будинок,

– кількісним числівником у непрямому відмінку: трьом командам вручили нагороди, у багатьох студентів,

– прикметниковими та дієприкметниковими зворотами: Туман, схожий на молоко, оповив місто; Хліба, скупані дощами, ясніли на сонці.

!!! Не є узгодженими означеннями: прикметники, що є складовими фразеологічних чи стійких синтаксичних сполучень: ахіллесова п’ята, Кривий Ріг, мовний апарат, оскільки ці вирази є одним членом речення

НЕУЗГОДЖЕНІ ОЗНАЧЕННЯ поєднуються з означуваним словом зв’язком керування та прилягання: твори Шевченка, бажаннявчитися, дорога ліворуч. Виражаються:

– іменниками у непрямих відмінках із прийменникам або без них:

Родовий відмінок:

а) належність: хустка матері,

б) частина від цілого: крило птаха, шибки вікон, берег озера,

в) відношення до простору, місця, колективу: степи України, рослини лісу,

г) словосполучення: вчитель початкових класів, країни народної демократії, зброя часів Богдана Хмельницького, людина доброї вдачі, дівчина років вісімнадцяти,

ґ) матеріал: ваза з кришталю, перстень із золота, пам’ятник з граніту,

д) походження, місце перебування: шахтарі з Донбасу, дівчина з села,

е) призначення: банка з варення, зошит для нот,

Знахідний відмінок із прийменником:

а) призначення: план на квартал, право на освіту, міст через Черемош,

б) якість: зошит у клітинку, плаття в смужку,

Орудний відмінок із прийменником: наявність чогось: мотоцикл із коляскою, квартира з ремонтом, хлопець із карими очима, сорочка з низьким комірцем,

Місцевий відмінок: хлопчик у сорочці, черевики на гумовій підошві, дядько по матері, друзі по групі, розмова по щирості.

Отже, ІМЕННИК + ІМЕННИК = ОЗНАЧЕННЯ (крім винятків).

– присвійними займенниками: його, її, їх (бо незмінні), вони стоять у препозиції: його книга, її дитя,

– інфінітивом: бажання зустрітися, уміння працювати, думка придбати, талант зображати,

– прислівником: розмова віч-на-віч, кава по-варшавськи, читання вголос, стрижка наголо, їзда сидячи,

– нерозкладними словосполученнями: донька нівроку собі, люди в білих халатах.

Відокремлені поширені означення утворюють напівпредикативні конструкції з подвійними синтаксичними зв’язками: аплікація та узгодження, керування тощо: Ранок, розбуджений легким вітром, поступово проганяв темряву.

 

ТРУДНОЩІ РОЗМЕЖУВАННЯ ДОДАТКА І НЕУЗГОДЖЕНОГО ОЗНАЧЕННЯ

Можна використовувати різноманітні прийоми-перетворення:

1)  заміна неузгодженого означення узгодженим: сік із яблук – яблучний сік, шапка брата – братова шапка;

2)  перетворення словосполучення з неузгодженого означення у сполучення підмета з присудком (означення – підмет, іменник – присудок-дієслово): шепіт трави – трава шепоче, сум матері – мати сумує,

3)  перетворення словосполучення з неузгодженого означення у речення з присудком давати (означення стане підметом, слово –додатком): вогонь багаття – багаття дає вогонь, тінь від абажура – абажур дає тінь,

4)  заміна неузгодженого означення поширеним узгодженим означенням чи підрядним означальним: тепло багаття – тепло, що йде від багаття, плаття з шовку – плаття, пошите з шовку.

 

3. ПРИКЛАДКА ЯК РІЗНОВИД ОЗНАЧЕННЯ

ПРИКЛАДКА – це особливий вид означення, яке виражається іменником або субстантивом, вказує на ознаку предмета, одночасно дає йому другу назву і відповідає на питання хто саме? що саме? який саме?

Диференційні ознаки означення:

1)    є різновидом означення;

2)    вказує на ознаку предмета і одночасно дає йому другу назву;

3)     здебільшого уточнює іменник або його еквівалент;

4)     переважно виражається іменниками;

5)     може стояти у пре- і постпозиції відносно пояснюваного слова;

6)     найчастіше поєднується з пояснюваним словом зв’язком кореляції (місто Хмельницький) або прилягання (на зупинці „Площа Шевченка”).

Прикладка – це образна, метафорична назва.

Значення прикладок:

1)  характеристика особи:

– за національністю – дівчинка-українка;

– за професією, родом занять – лікар-терапевт, інженер-конструктор,

– за місцем проживання: хлопці-харків’яни,

– віком: хлопець-підліток,

– родинні стосунки: дівчата-сестрички,

2)  якість або властивість предмета: дуб-велет, воїни-переможці,

3)  власну назву при загальній: газета „Бульвар”, парк ім. Франка, готель „Україна”, ріка Дніпро,

4)  видову назву при родовій: звіробій-трава, щука-риба.

Прикладки бувають препозитивними і постпозитивними: Весною Муха-ледащиця майнула у садок. Тече могутня Дніпро-ріка; а також поширеними і непоширеними (мають або не мають залежних слів: У Дніпрі, колисці мого дитинства, відбивалися нічні зорі; Ой гірка ж трава-полин.)

 

ТРУДНОЩІ РОЗРІЗНЕННЯ ПРИКЛАДКИ Й ОЗНАЧУВАНОГО СЛОВА

1.  У загальних назвах означуване слово ширше за обсягом, прикладка має вужче значення: солдат-ветеран.

2.  Іноді допомагає контекст: а) Гори навкруги... Далі ці зеленуваті гори-хвилі будуть менші... б) А Дніпро мов підслухав: широкий та синій підняв гори-хвилі.

3.  Якщо у слів є загальна назва і власна, то прикладкою є власна: ріка Дніпро, місто Київ.

4.  !!! Не змішувати з прикладками складні поняття:

– складні слова-назви: горе-біда, буря-негода, батько-мати, хліб-сіль, жито-пшениця;

– складні терміни: будинок-музей, хата-читальня, вагон-ресторан, плащ-палатка.

 

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ПРИКЛАДЦІ

Дефіс ставиться:

– якщо прикладка – власна назва і стоїть у препозиції: Дніпро-ріка (але ріка Дніпро),

– якщо прикладка – загальна назва і стоїть у постпозиції: партизанка-підпільниця, жінка-трактористка,

Дефіс не ставиться:

– якщо родове поняття + видове-прикладка: голуб вертун, риба акула, трава звіробій, пшениця арнаутка. Але коли навпаки – вид + рід дефіс ставиться: звіробій-трава. АЛЕ коли терміни (рід + вид) дефіс ставиться: павук-тарантул, жук-короїд, льон-довгунець.

Лапки ставляться, якщо прикладка – назва підприємства, готелю, книги тощо: кафе „Ромашка”.

Лапки не ставляться, коли прикладка – назва автобусного чи залізничного маршруту: автобус Хмельницький–Київ.

Або ж є слово імені, пам’яті: кінотеатр імені Т. Шевченка.

Непоширені і поширені прикладки можуть бути відокремленими. Тоді вони утворюють напівпредикативну конструкцію і мають подвійний тип синтаксичного зв’язку і аналізуються, як відокремлені означення: Богдан Хмельницький, гетьман українського народу,очолив визвольну війну.

Прикладка може відноситися до:

– підмета: Всіх владарка-ніч покорила;

– присудка: Наша батьківщина – місто Хмельницький;

– додатка, означення: Милуйся свічками-березами і прозорим воском кленів-шептунів;

– обставини: В селі Моринцях жив колись малий Шевченко;

– звертання: Прощай, мій брате Остапе!

 

4. СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ РІЗНОВИДИ ОБСТАВИН

ОБСТАВИНА – це другорядний член речення, який служить для граматичного вираження різних обставин дії, стану або ознаки і відповідає на питання де? коли? як? для чого? чому? та ін.

Диференційні ознаки означення:

1)    є другорядним членом речення;

2)    виражає обставинні семантико-синтаксичні відношення;

3)    залежить тільки від іменника або його еквівалента;

4)    виражається відмінюваними і незмінними словами;

5)    може залежати від дієслів, прикметників, прислівників, слів категорії стану, предикативного слова або усього речення;

6)    тип синтаксичного зв’язку – керування, прилягання, детермінант;

7)    найчастіше стоїть на початку речення і в постпозиції;

8)    при актуальному членуванні речення може входити до складу теми і реми або виражати ці позиції самостійно.

Обставини виражаються:

1)   незмінними формами: прислівниками, дієприслівниками, інфінітивами, фразеологізмами: довкола спалахують вогні, ішлиспіваючи дівчата, бабуся сіла відпочити, друзі жили душа в душу,

2)   відмінюваними формами: іменниками в О.в. без прийменника або в непрямих відмінках із прийменниками: Хлопець на щось м’яко упав; Іду я тихою ходою; іду лугом, протягом дня ми чекали на тебе,

3)   лексичними або синтаксичними словосполученням: Вона з легким серцем покидала дім; Все це він охопив одним поглядом.

За відповідного узагальнення підкласи обставин можна поділити на дві групи:

–  власне-обставинні (часу, причини, мети, умови, місця, допусту);

–  обставинно-означальні (способу дії, міри і ступеня).

Першій групі притаманний детермінантний підрядний зв’язок з предикативною основою речення, а другій – прислівниковий підрядний зв’язок (прилягання).

Відокремлені обставини можуть бути поширеними і непоширеними; найчастіше вони виражаються дієприслівниками, дієприслівниковими зворотами та іменниково-прийменниковими сполуками (Прагнучи швидко закінчити жнива, селяни працювали і вночі).

За значенням виділяють 8 розрядів обставин: способу дії, міри і ступеня, часу, місця, причини, мети, умови, допусту.

1. ОБСТАВИНИ СПОСОБУ ДІЇ дають якісну характеристику дії чи стану або означають спосіб здійснення дії чи вияву ознаки, відповідають на питання як? яким способом? і виражаються:

– прислівниками: біг швидко, зустрівся з ним віч-на-віч, не дивися так ніжно, (ще прислівники способу дії: радісно, весело, тихо, спокійно, гуртом, поодинці, вроздріб, удвох, вкупі та ін.).;

– дієприслівниками (зворотами): бігли не зупиняючись; зупинилися, замилувавшись зоряним небом,

– іменниками в О. в.: Дівчина ластівкою полинула додому,

– іменниками з прийменниками або без них: птах співа на різні гами, живемо у добрі, ланцюг упав з брязкотом,

– фразеологізмами: сиджу склавши руки, ходить голову повісивши.

2. ОБСТАВИНИ МІРИ І СТУПЕНЯ характеризують інтенсивність або міру вияву ознаки, відповідають на питання якою мірою? як часто? як багато? у скільки разів? і виражаються:

– прислівниками: дуже, надзвичайно, виключно, трохи, ледве, до нестями, вщерть, вкрай, доволі, дотла, догола, допізна, двічі, до останку – Все було зроблено дуже добре;

– іменниками в О.в. та в ін. відмінках із прийменниками або без них: змокли до нитки, залийте до половини, ситий по горло,

– фразеологізмами: грошей – кури не клюють, не раз і не два ходив тут,

– числівниково-іменниковими словосполученнями: зупинялися три рази.

3. ОБСТАВИНИ ЧАСУ характеризують дію чи ознаку за їх відношенням до певного часу, відповідаючи на питання: коли? з якого часу? до яких пір? як довго?, і виражаються:

– прислівниками: влітку, восени, завтра, щодня, сьогодні, зразу, довіку, з року в рік, з дня на день та ін. – Опівночі почалася гроза

– дієприслівниками (зворотами): попрацювавши добре, пішли;

– іменниками з прийменниками або без них: день і ніч хлющить дощ, цілу ніч не змовкали солов’ї, прийшов після вечері, дружили за студентських часів, говорили за обідом, розійшлися перед світанком,

– числівниково-іменниковими словосполученнями: через кілька годин я їду, зустріч відбудеться о восьмій годині,

– фразеологізмами: прокинулися до схід сонця.

4. ОБСТАВИНИ МІСЦЯ дають просторову характеристику дії, стану чи ознаки, відповідають на питання: де? куди? звідки? і виражаються:

–  прислівниками: тут, там, туди, де, кругом, спереду, далеко, поруч, звідти та ін., – Внизу текла річка;

– іменниками з прийменниками або без них: іду шляхом, тече вода з-під явора, місяць над селом, живемо на Україні,

– фразеологізмами: пішов світ за очі, на легкий хліб.

5. ОБСТАВИНИ ПРИЧИНИ вказують на причину, підставу виникнення дії чи ознаки, відповідаючи на питання: чому? з якої причини? через що?, і виражаються:

– прислівниками: згарячу, здуру, знехотя, знічев’я, зозла, зопалу, спересердя, спрожогу, сп’яну – Чоловік спересердя грюкнув дверима;

– дієприслівниками (зворотами): замислившись, не помітив протягу; побачивши друга, зворушився до сліз,

– іменниками в непрямих відмінках з прийменниками: дух перехопило від щастя, з радощів мало не збожеволів, стогне від болю, посивів з горя, од хвилювання все забув,

– прийменниковими конструкціями: з приводу..., з нагоди..., у зв’язку..., завдяки..., внаслідок...,

– фразеологізмами: заснув від нічого робити.

6. ОБСТАВИНИ МЕТИ вказують на мету дії чи стану, відповідають на питання: з якою метою? навіщо? і виражаються:

– прислівниками: зумисне, навмисно, навіщо, наперекір, на зло, на показ,

– дієприслівниками (зворотами): Бажаючи перемогти, ми сконцентрували усі сили,

– іменниками в непрямих відмінках з прийменниками для (задля), ради (заради), від, до, в, на, по: для щастя працюємо, від дощусховали, пишу на незабудь,

– прийменниковими конструкціями: з метою, в інтересах, на честь, в ім’я,

– фразеологізмами: На всяк випадок взяв плащ,

– інфінітивами (до них проситься сполучник щоб): пішли попрощатися, взяв перевірити, прийшов розказати, прилягла спочити.

7. ОБСТАВИНИ УМОВИ вказують на умову, при якій відбувається чи може відбуватися дія, відповідають на питання: в якому випадку? за якої умови? і виражаються:

– дієприслівниками (зворотами): Не знаючи броду, не лізь у воду; Зробивши діло, гуляй сміло; Лежачи, і сокира ржавіє,

– іменниками в М.в. з прийменником при (за): за наявності, при нужді,

– прийменниковими конструкціями: на випадок..., в разі..., у випадку.

8. ОБСТАВИНИ ДОПУСТУ вказують на умову, всупереч якій відбувається дія, відповідають на питання: незважаючи на що? всупереч чому? і виражаються:

– іменниками в непрямих відмінках з прийменниками при, наперекір, всупереч, незважаючи на: Всупереч сподіванням, фільм виявився нецікавим; Попри всі перешкоди домігся свого.

 

Труднощі розмежування додатків та обставин

Важко визначити другорядні члени, виражені іменниками у непрямих відмінках з прийменниками чи без них. Тоді треба враховувати: належність до тієї чи іншої частини мови, інтонацію та порядок слів у реченні, контекстуальне значення.

У нас уже солов’ї хрипнуть від радіації (від чого? чи чому?) – обставина.

!!!Фразеологізми не подрібнюються: він бере її на кпини, щось процідив крізь зуби, Ігор взявся за розум, хлопці дали драла.

1.    Розмежовуючи додаток і обставину, треба пам’ятати, що в обставинах відбувається ослаблення предметного значення (у додатках – залишається): мати вийшла за село (куди?), подивлюся на вашу піч (на що?)

2.    Практичні прийоми:

– зіставлення аналізованої форми з іншими (наявними чи можливими): Ранки у червні зустрічають день ясно відкритим поглядом, зустрічають усміхнено, довірливо, з чисто дівочою наївністю і ледь прихованою соромливістю (як?) (М. Ст.);

– враховувати конкретність чи абстрактність іменника: дивитися на товариша (на кого?), дивитися на схід (куди?), говорив з друзями (з ким?), говорив з упевненістю (як?),

– прийом перетворення аналізованої конструкції на іншу, типову для певного синтаксичного значення: показали на суботнику (де? коли? на чому?) – під час суботника (коли?),

– зважати на синтаксичну синоніміку можливих морфологічних форм: пройшов кілометр (багато), відійшов на кілька метрів (трохи), тягнеться на кілька кілометрів (далеко), повітря пахло осінню (по-осінньому), дивився жалісними очима (жалісно).

 

5. ПРОБЛЕМА ВИДІЛЕННЯ ДРУГОРЯДНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ У СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ

Проблема виділення другорядних членів речення викликає чимало дискусій у сучасному мовознавстві. Одні вчені дотримуються традиційного принципу, другі заперечують такий підхід, треті уточнюють традиційну класифікацію.

У вивченні другорядних членів речення виділяють класичний (традиційний) період і період сучасного мовознавства. Класичний(традиційний) період – це 20-ті рр. ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст. (М. Греч, О. Востоков, Д. Овсянико-Куликовський, Л. Булаховський), коли було виокремлено другорядні члени речення. Період сучасного мовознавства – з 20-тих рр. ХХ ст., було дано вичерпний аналіз другорядним членам.

З історії.

Найбільш повно теорію другорядних членів розробив Ф.І. Буслаєв. Уточнив граматичний принцип, враховував типи зв’язків між словами: узгодження, керування, прилягання. Виділяв 3 другорядні члени: високе дерево – узгодження, значить означення, посадив дерево– керування, то додаток, швидко посадив – прилягання, то обставина. Крім того, Ф.І. Буслаєв ураховував і логічний принцип (тобтозначення другорядного члена). Наприклад, означення відповідає на питання який? чий? котрий? і означає ознаку; додаток вказує на предмет і відповідає на питання непрямих відмінків; обставина вказує на час, місце, причину, мету, спосіб дії тощо і відповідає на питанняколи? де? чому? та ін. Але за цими двома принципами не завжди виходить, напр. портфель Андрія – керування, мав би бути додаток, проте питання чий? і воно домінує, тому це означення. Поїхав до Києва – куди? – то обставина. Ф.І. Буслаєв бачив цю суперечність, проте вважав її природною. Теорія Ф.І. Буслаєва дала поштовх багатьом ученим у розвитку вчення.

Терміни означення, додаток, обставина теж влаштовували не всіх. О. М. Пєшковський (за типами зв’язків) виділяв керовані, узгоджені, прилягаючі другорядні члени (1933).

О. Потебня наполягав на виділенні другорядних членів речення лише за синтаксичним вживанням; він не поділяв означення на власне означення і прикладку.

О. Шахматов ототожнював другорядні члени речення із словосполученнями і визначав їх білюше кулькістю: означення, предикативне означення, прикладка, предикативна прикладка, релятивний додаток, додатковий дієслівний член тощо.

В. В. Виноградов вважав, що традиційне вчення про другорядні члени потребує докорінного перегляду.

Л.А. Булаховській виступав проти шкільного визначення другорядних членів речення за запитаннями, вважаючи їх недосконалими.

Н.Ю. Шведова доводила: підмет з присудком – це ядро речення, всі інші слова поширюють ядро. Всі поширювачі – детермінанти (1970). В „Русской грамматике” (1980) (за ред. Н. Ю. Шведової) речення розглядається із семантичного боку, тому виділено предикат, суб’єкт, об’єкт та поширювачі, серед яких вона виділяла прислівні (Діти читають цікаву книгу) і неприслівні (В саду ростуть яблуні і груші).

В українському мовознавстві другорядні члени із семантичного боку розглядав І. Р. Вихованець. Поділяв теж на прислівнідругорядні члени (компоненти словосполучення ) і детермінанти, яким відповідали назви діячів, адресатів, темпоральні, при чинові та інші синтаксеми (на початку речення).

Теорія І. Вихованця потребує детальнішого розгляду.

Речення він поділяє на прості елементарні та прості неелементарні

Семантично елементарні прості речення здебільшого бувають:

а) двокомпонентними (Дідусь відпочиває, Мати сумна, Дітям весело);

б) трикомпонентними (Ми стояли біля школи; Молодь споруджує міст);

в) чотирикомпонентними (Батько обтісував деревину сокирою; Друзі називали хлопчика Олесиком);

г) п’ятикомпонентними (Діти приїхали зі Львова до Ужгорода поїздом);

ґ) шестикомпонентними (Іванко приніс із саду квіти матері в кімнату);

д) семикомпонентними (Ми привеземо дідусеві вантаж машиною з Луцька до Почаєва).

Передумовою семантичної елементарності простого речення є наявність конкретних іменників (Тато згуртував нас). А абстрактні іменники переважно виражають ускладнене значення причинового суб’єкта, тому речення є семантично неелементарним (Лихо згуртувало нас – Ми згуртувалися, бо трапилося лихо).

Простим неелементарним реченням властиві ознаки конструкцій, що за семантико-синтаксичними ознаками перебувають між простими і складними реченнями. У їхній структурі, крім елементарного простого речення, наявні і вторинні члени речення, які можна перетворити у підрядне речення (І над стареньким комином лелека після дощу просушує крило – Лелека просушує крило, бо потрапив під дощ).

У семантично елементарному простому реченні виділяє синтаксеми предикатні та субстанціальні.

ПРЕДИКАТНІ СИНТАКСЕМИ формують структуру речення і поділяються на:

– предикати дії (позначають діяльність: Хлопці косять траву),

– предикати процесу (дія не передбачає активного виконавця: Квіти цвітуть),

– предикати стану (певний стан у певний час: Мені сумно),

– предикати якості (постійна ознака предмета чи явища: дівчина висока),

– локативні предикати (дієслова бути, перебувати, опинятися: Ми опинилися за селом),

– предикати кількості (Всього учнів було шість).

СУБСТАНЦІАЛЬНІ СИНТАКСЕМИ підпорядковуються предикатам і поділяються на:

– суб’єктні (виконавець дії, носій ознаки: Ми співаємо; Хлопця лихоманить),

– об’єктні (предмет, на який спрямована дія: Ми садимо дерева; Сестра старша за брата).

– адресатні (вказує на когось, для кого відбувається дія: Присвятив вірш матері),

– інструментальні (знаряддя або засіб дії: Відкидаю сніг лопатою; Вистрілив із пістолета),

– часові (одночасність або різночасність подій, явищ, кількісно-часові вияви: Після дощу пахнуть квіти),

– локативні (місцезнаходження: Хлопець сидів у саду).

Решта синтаксем належить до ВТОРИННИХ, які є показниками семантико-синтаксичних відношень у неелементарних простих реченнях. Синтаксеми з обставинною семантикою належать до АДВЕРБІАЛЬНИХ і поділяються на:

– причинові – каузальні (підстава виникнення чогось: Через поломку двигуна машина зупинилась),

– цільові – інтенціальні (мета чогось: Я зайшов напитися води),

– допустові (те, що суперечить повідомлюваному: Всупереч сподіванням, ми все-таки спізнилися),

– умовні (те, завдяки чому відбувається дія: Не знаючи броду, не лізь у воду).

МОДАЛЬНІ СИНТАКСЕМИ виражають ставлення мовця до повідомлюваного: Ми, на жаль , погано знаємо іноземні мови.

АТРИБУТИВНІ СИНТАКСЕМИ вказують на різні ознаки предметів чи явищ (У полі стояла струнка тополя).

Отже, у наш час висловлюються різні погляди на другорядні члени речення. Дехто (переважно автори вузівських і шкільних підручників) і досі обстоює традиційну теорію означень, додатків і обставин, виділяючи їх за синтаксичним вживанням і значенням, які часто не збігаються. Інша група вчених (Н. Шведова, В. Бєлошапкова) замінила поняття другорядних членів на поширюючи члени або конститутивні чи неконститутивні і розглядає їх паралельно із семантичними компонентами. Ще інша група вчених (І. Вихованець, Н. Арват) намагається поряд із традиційними другорядними членами визначати і семантичні компоненти, причому це розроблено досить детально, тому ми частково будемо намагатися аналізувати речення за цим принципом.

 

1.Міцні (втор.атрибут.синтаксема) Олегові (втор.атрибут.синтаксема) руки (субстанціальна суб’єктна синтаксема) підкорили (предикат дії) собі (субстанціальна адресатна синтаксема) човен (субстанціальна об’єктна синтаксема).

2.Холодні (атрибут.) осінні (атрибут.) тумани (суб’єктна) клубочаться (предикат процесу) угорі (локатив) і спускають (предикат процесу) на землю(локатив) мокрі (атрибут.) коси (об’єктна).

3.На гірських (втор.атрибут.синтаксема) вершинах (субстанц.локат.синтаксема) повисли (предикат процесу) димні (втор.атрибут.синтаксема) хмари(субстанц.об’єктна синтаксема).

4.Одного разу (втор. адвербіальна часова синтаксема) Богдан Хмельницький (субстанціальна об’єктна синтаксема) був обложений (предикат дії)стотисячним (втор.атрибут.синтаксема) ворожим (втор.атрибут.синтаксема) військом (субстанц.суб’єктна синтаксема) на чигиринській (втор.атрибут.синтаксема)землі (субстанціальна локативна синтаксема).

5.Дерева (субстанціальна об’єктна синтаксема), видно (втор. модальна синтаксема), звалені були (предикат дії) недавно (втор. адвербіальна синтаксема часу).