Розділи

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

План

1.    Предмет синтаксису.

2.    Словосполучення як синтаксична одиниця.

3.    Способи зв’язку слів у словосполученні і реченні.

4.    Типи синтаксичних відношень у словосполученні.

5.    Типи словосполучень за характером стрижневого слова.

Література

1.    Бевзенко С.П. та ін. Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч. посіб. / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. – К.: Вища шк.., 2005. – 270 с.

2.    СУЛМ. Синтаксис / За ред. Білодіда І. К. – К.: Наук. думка, 1972. – С. 3–118.

3.    СУЛМ / За ред. Плющ М. Я. – К.: В. шк., 1994. – С. 303–307.

4.    Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К.: В. шк.., 1994. – С. 3–68.

5.    Вихованець І. Р. Граматика укр. мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – С. 3–50, 181–213.

6.    Удовиченко Г. М. Словосполучення в сучасній українській літературній мові. – К.: Наук. думка, 1968. – С. 3–227.

7.    Марун М. Є., Торчинський М. М. Синтаксис української мови. – Умань, 1995. – С. 5–10.

8.    Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 408 с.

 

1. ПРЕДМЕТ СИНТАКСИСУ

Термін „синтаксис” (від грец. слова syntaxsis – побудова, зв’язок, складання, впорядкування) вперше використаний у ІІІ ст. до н. е., представниками грецької стоїчної філософсько-лінгвістичної школи, які досліджували логічний зміст висловлень. У слов’янському мовознавстві функціонували терміни синтаксис (О. Востоков), синтакса (Я. Головацький), складня (О. Огоновський); перший остаточно переміг у 1946 р.

Термін „синтаксис” стосується об’єкта вивчення (синтаксис мови) і розділу науки про мову (синтаксис як наука).

Синтаксис мови – це синтаксична будова мови, сукупність синтаксичних одиниць та правил, які регулюють творення і функціонування синтаксичних одиниць.

Синтаксис як наука – це розділ граматики, що вивчає синтаксичну будову мови, форму і зміст синтаксичних одиниць.

Різноманітні висловлювання щодо предмету синтаксису раніше зводилися до трьох основних поглядів:

1) предмет синтаксису – словосполучення (П. Фортунатов, О. Пєшковський, Я. Головацький, І. Ужевич, Л. Булаховський) „ Речення – закінчене словосполучення” (П. Фортунатов)

2) предмет синтаксису – тільки речення (Ф. І.Буслаєв, О.О. Шахматов, Б. Кулик, спочатку А. Медушевський) „Словосполучення зберігають значення частин або членів речення, фактично ототожнюючись із другорядними членами речення” (О. Шахматов)

3) предмет синтаксису – словосполучення і речення (М. Ломоносов, О. Востоков, згодом – В. Виноградов, Н. Шведова, Г. Удовиченко, М. Доленко, В. Горяний).

В. Бєлошапкова. : словосполучення, просте речення, складне речення

І. Вихованець: мінімально-синтаксична одиниця, словосполучення і речення.

Н. Шведова: власне синтаксичний: словосполучення, просте речення, висловлення, складене речення; невласне синтаксичні: слово і форма слова.

М.Я. Плющ: словосполучення, словоформа, просте речення, складне речення, складне синтаксичне ціле.

Отже, об’єктом вивчення синтаксису є різні синтаксичні одиниці, що можуть бути виокремлені у зв’язному тексті, тобто словосполучення, речення; словоформи і складне синтаксичне ціле (текст).

Синтаксис словосполучення („малий”) розглядає синтаксичні властивості слів, правила їх поєднання, типи словосполучень.

Синтаксис речень („великий”) досліджує правила побудови речень, типи речень, їх структурно-семантичні особливості.

Синтаксис словоформ вивчає слова як компоненти словосполучень і речень, які виділяються на основі синтаксичних зв’язків чи семантико-синтаксичних відношень.

Синтаксис тексту аналізує типи смислового зв’язку і синтаксичної організації складного синтаксичного цілого.

Отже, СИНТАКСИС – це розділ граматики, що вивчає систему синтаксичних одиниць і правила їх функціонування.

Найбільше часу відводиться на вивчення речення основного комунікативного засобу, у складі якого інші мовні одинці можуть служити засобом повідомлення думки.

На сучасному етапі у мовознавстві загальновизнаним є структурно-семантичний напрямок, який орієнтує дослідників на характер побудови синтаксичних одиниць та різні смислові відношення між ними. Використовуються і формально-граматичний та логічний підходи, елементи статики і динаміки, диференціації мовного і мовленнєвого аспектів.

Синтаксис пов’язаний із морфологією (розгляд слів і форм слів, їхніх граматичних ознак); лексикою (від лексичного складу залежить семантична структура речення, значення лексеми проявляється в реченні), фразеологією (словосполучення і синтаксичні функції фразем),фонетикою (наголос, інтонування речень), логікою (тісний зв’язок граматичних і логічних категорій: речення приблизно дорівнює судженню) та іншим наукам.

 

2. СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ

Протягом усього періоду розвитку синтаксису як науки існували різні погляди на словосполучення.

П. Ф. Фортунатов вважав словосполучення основною синтаксичною одиницею, як може бути частиною речення чи цілим реченням.

О. Пєшковський: „Словосполученням є два слова або ряд слів, об’єднаних у мові і думці” (сюди входять і однослівні речення типуВечір).

Л. Булаховський: „Мінімальним словосполученням є таке, яке складається з двох членів речення, об’єднаних у свідомості і в мові. Це граматично організоване об’єднання слів”.

В. Виноградов: „Словосполучення складаються не менше ніж з двох повнозначних слів, воно організується за законами і правилами сполучення слів і форм, які властиві даній мові, і воно виражає єдине, хоч і складне, розчленоване поняття, цілі значення”.

Подібні визначення у Г. Удовиченка, М. Івченка.

Н. Шведова, С. Бевзенко: „Словосполучення – це синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного граматичного зв’язку і тих відношень, які породжуються цим зв’язком.

В. Бєлошапкова: „Словосполучення – будь-яке поєднання слів, зокрема і сурядне, тільки не предикативне”.

Однак більшість мовознавців словосполученням вважають об’єднання слів на основі підрядного зв’язку.

АЛЕ: якщо речення складається із слів та словосполучень, то чим є такі поєднання слів: Минають дні, минають ночі, минає літо, шелестить пожовкле листя..?

І. Білодід в ”Акад. граматиці” сказав: „Немає підстав для того, щоб до словосполучень відносити лише конструкції з якимось певним характером синтаксичного зв’язку, – наприклад, з підрядним зв’язком, і не враховувати словосполучень із сурядним, які в такому разі взагалі не знаходять собі місця в системі синтаксичної науки”. „Так звані предикативні словосполучення слід так само відмежовувати від речення, як і будь-який інший їх різновид”.

І. Вихованець: „Типові для словосполучення підрядний і сурядний зв’язок”. Такої ж думки притримується і, К. Шульжук.

Отже, СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ – це синтаксична конструкція, утворена з двох чи кількох повнозначних слів, послідовно пов’язаних між собою засобами синтаксичного зв’язку.

Словосполучення відрізняється від слова будовою. А також наявністю між компонентами внутрішньо-синтаксичних зв’язків, які структурі слова не властиві.

Не відміну від речення, словосполучення не є самостійною одиницею мовного спілкування, йому не властиві інтонація закінченості та інші ознаки речення. Словосполучення – номінативна одиниця, а речення – комунікативна.

Засоби поєднання компонентів словосполучення:

–  форми слова (закінчення);

–  службові слова (прийменники, частки, сполучники);

–  інтонація;

–  порядок слів.

Не можна ототожнювати словосполучення із синтагмами, бо словосполучення – граматична одиниця, а синтагма – інтонаційно-стилістична.

Л. Щерба: „Синтагма – інтонаційно-смисловий відрізок неоднослівного речення, який може охоплювати одне або декілька слів у реченні”.

І. Білодід: „Синтагма – інтонаційно виділюваний і позиційно цілісний однослівний чи багатослівний відрізок мовлення, що виявляє певну смислову єдність і вступає в смисловий зв’язок взаємності чи однорідності з суміжним відрізком мовлення”.

Отже, СИНТАГМА – це утворена інтонаційними засобами (в основному паузами і наголосом) семантико-синтаксична єдність, що складається з одного або кількох слів і виражає в деякому контексті просте або складне поняття.

Енею / годі вже журитись (1 або 2 синтагми )

А я рушаю в путь / нову / стрічать весну (різні межі між синтагмами)

Основні засоби синтагматичного членування: фразова інтонація, порядок слів, частки і сполучники.

Синтагма, яка не розчленовується на дрібніші зветься простою синтагмою, а синтагма, яка розчленовується на будь-яку кількість дрібніших, зветься складною синтагмою (О. Гончар: одне речення нараховує 27 синтагм).

Здебільшого складне речення поділяється на складні синтагми, які дорівнюють простим реченням, а всередині них виділяють прості синтагми.

Далекі дзвони / гуділи в ясному повітрі / тихо і мелодійно //, і здавалося //, що то дзвенить / золото сонця (Коцюб.) (3 складні синтагми, 6 простих).

Словосполучення розглядають з різних сторін.

1. Залежно від ступеня злиття компонентів словосполучення бувають вільні і невільні.

ВІЛЬНИМИ називаються словосполучення, компоненти яких зберігають своє лексичне значення і виступають окремими членами речення (читає книгу, білий сніг).

НЕВІЛЬНИМИ називаються словосполучення, які складаються із несамостійних слів, за своєю семантикою та функцією близькі до окремого слова і виступають одним членом речення. Вони поділяються на:

– лексично невільні – дво- або багатослівні назви окремих істот, предметів і явищ (Тарас Григорович Шевченко, Камянець-Подільський).

– фразеологічно невільні – стійкі сполучення слів, за значенням здебільшого рівних одному слову (накивати п’ятами, пустити червоного півня)

– синтаксично невільні – граматична єдність, яка виконує роль одного члена речення (брат із сестрою, п’ять днів )

„Малий” синтаксис НЕ вивчає (або не є словосполученнями):

а) лексично невільних словосполучень;

б) фразеологічно невільних словосполучень;

в) сполучень повнозначного слова із службовим (не бачив, до школи)

г) аналітичних граматичних форм (буду працювати, більш складно)

 

1. За будовою словосполучення поділяються на:

– прості, які складаються з двох повнозначних слів (день і ніч, ліс шумить, зелене жито);

– складні, які складаються з трьох і більше повнозначних слів і є продуктом поширення простого словосполучення (зелене листя клена, лірична пісня матері).

До простих належать також три- і чотирислівні словосполучення:

а) слово і аналітична граматична форма (буду читати книгу)

б) слово і синтаксично нерозкладне словосполучення (людина великого розуму, людина з золотими руками)

в) слово і фразеологізм (зробити курям на сміх)

 

3. За функціональними особливостями словосполучення поділяються на:

– предикативні – граматична основа речення, поєднання підмета і присудка (сонце зійшло, день теплий, сніг лежить, ніч зоряна);

– непредикативні – поєднання слів, які не можуть утворити граматичної основи речення, тобто головних і другорядних або лише другорядних членів речення (теплий день, незвичайна пригода, травневі зорі, мерехтять привабливо).

 

3. СИНТАКСИЧНИЙ ЗВ’ЯЗОК – це спосіб поєднання компонентів словосполучення і речення.

Підрядний зв’язок – це зв’язок нерівноправних залежного і головного компонентів.

Сурядний зв’язок – це зв’язок рівноправних незалежних компонентів.

Прості словосполучення

Підрядним називається словосполучення, яке складається з головного і залежного компонентів (злетів у небо, червоний мак, весняний вітер, шелестить листя)

Сурядним називається словосполучення, яке складається з незалежних, рівноправних компонентів (сидить і спить; ліс, а не поле, калина і горобина )

Складні словосполучення можуть бути:

Чисто сурядні (вересень, жовтень і листопад)

Чисто підрядні (високий берег гірської річки)

Сурядно-підрядні (провідним є сурядний зв’язок, але при однорідних членах є залежне слово) (вересень, жовтень і початок листопада)

Підрядно-сурядні (провідним є підрядний зв’язок, але у складі словосполучення є однорідні члени) (високий і крутий берег гірської річки).

 

ТИПИ СУРЯДНОГО ЗВ’ЯЗКУ

Єднальний зв’язок оформляється за допомогою єднального сполучника і (або) перелічувальні інтонації; об’єднуються однотипні компоненти (ліс і поле, моря і ріки);

Протиставний зв’язок оформляється за допомогою зіставно-протиставних сполучників і (або) протиставної інтонації; компоненти зіставляються, протиставляються, порівнюються (іде, а не їде; не спить, а прикидається).

Розділовий зв’язок оформляється за допомогою розділових сполучників; компоненти розділяються, чергуються (то берізка, то ялинка; або день, або ніч).

Приєднувальний зв’язок оформляється за допомогою приєднувальних сполучників; другий компонент має меншу смислову вагу (сидів та й заснув; пощебетав та й полетів).

Градаційний зв’язок оформляється за допомогою парних сполучників; на другий компонент якого падає більше смислове навантаження (не тільки хлопці, а й дівчата; не лише танцює, а й співає).

ТИПИ ПІДРЯДНОГО ЗВ’ЯЗКУ

КЕРУВАННЯ – головне слово вимагає від залежного певної граматичної форми.

За морфологічним класом опорного слова розрізняють керування

–   дієслівне (допомагати старшим, думати головою),

–   іменникове (перемога над ворогом, світло сонця),

–   прикметникове (гідний пошани, щасливий від успіху),

–   прислівникове (далеко від дому, завжди поряд).

За формою залежного слова розрізняють:

–  безпосереднє (власне-відмінкове, безприйменникове) (відданий справі, листя берези);

–  опосередковане (прийменниково-відмінкове, прийменникове) (зустріч із друзями; залишився у пам’яті).

За типом керування буває:

– сильним – коли головне слово обов’язково вимагає від залежного певної граматичної форми (прямий додаток при перехідних дієсловах: зрубав дерево, написав лист, прочитав книгу) і

– слабким – не обов’язкова наявність при головному слові залежного слова у певному відмінку: зупинився біля університету (недалеко від, поруч із).

УЗГОДЖЕННЯ – залежне слово узгоджується із головним у граматичних формах.

За ступенем уподібнення підпорядкованого слова головному розрізняють узгодження:

–     повне – уподібнюються усі граматичні форми: повний місяць, молоде листя;

–     неповне (часткове) уподібнюються окремі граматичні форми: п’ятьма хлопцями (тільки у відмінку).

ПРИЛЯГАННЯ – головне слово не вимагає від залежного, часто незмінного слова певних граматичних форм.

Прилягання залежно від граматичних особливостей опорного компонента буває прислівним, якщо залежить від слова (подорож влітку) і приреченнєвим (восени холодно і йдуть дощі).

Прислівне прилягання за формою головного слова поділяється на:

– приіменникове (відпочинок взимку);

– придієслівне (згадується часто);

– приприкметникове (завжди чистий);

– приприслівникове (дуже швидко).

За формою залежного слова прилягання буває:

– прислівниковим (згасає поволі);

– дієприслівниковим (йшли співаючи);

– інфінітивним (бажання спати, мрія подорожувати);

– прийменниково-відмінковим (після вечері читаємо книги і дивимося телевізор);

– відмінковим (ночами танцюємо, бродимо).

Приреченнєве прилягання – це здебільшого слабко керовані словоформи, які поширюють речення в цілому, в основному вказують на час або місце дії і мають назву ДЕТЕРМІНАНТ: Цілий день іде дощ і віє вітер. У лісі росли явори та дуби.

КООРДИНАЦІЯ – взаємний зв’язок у предикативному словосполученні між підметом і присудком, які узгоджуються у дієслівних формах: Сніг тане. День довшає.

ТЯЖІННЯ – особливий зв’язок у предикативному словосполученні між іменною або дієслівною формою присудка і підметом: батько сидів втомлений, нач срібна.

СПІВПОЛОЖЕННЯ – особливий зв’язок між підметом і присудком, коли немає уподібнення форм: небо без хмар; дівчина у вінку.

КОРЕЛЯЦІЯ – зв’язок між прикладкою і пояснюваним словом: руки-крила, місто Київ.

АПЛІКАЦІЯ – зв’язок між відокремленими і пояснюваними словами: кручі, рожеві від сонця, чекали дощу.

Функціонування словосполучень тісно пов’язане із валентністю. Валентність – це здатність слів сполучатися між собою. Валентність буває граматичною (прикметник + іменник – часто, прикметник + дієслово – рідко) і лексичною (веселий – сміх, настрій, день; карий – очі, кінь; гнідий – кінь).

 

4.ТИПИ СИНТАКСИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ У СЛОВОСПОЛУЧЕННІ

Відношення виражають стосунки між предметами і явищами, вказують на значення поєднуваних синтаксичним зв’язком одиниць.

У сурядних словосполученнях тип синтаксичного зв’язку і тип синтаксичних відношень збігаються.

Підрядні словосполучення

ПРЕДИКАТИВНІ відношення встановлюються у предикативних словосполученнях між підметом і присудком: небо безмежне, мла густішала.

АТРИБУТИВНІ відношення встановлюються у словосполученні, де залежне слово вказує на ознаку – який? чий? котрий?: могутні води, людська постать.

ОБ’ЄКТНІ відношення встановлюються у словосполученні, де залежне слово вказує на різні об’єкти, пов’язані з дією чи станом (питання непрямих відмінків): линув до мене, підперла щоку.

ОБСТАВИННІ відношення встановлюються у словосполученні, де залежне слово вказує на різні обставини дії чи стану – коли? як? де?: літали довго, говорили багато.

Проміжні відношення

Об’єктно-обставинні (час місце, напрям дії) – літали над човном, падати з дерева, біліє від інею.

Об’єктно-атрибутивні (наявність чи відсутність чогось, матеріал) – намисто з бурштину, зошит студента.

Атрибутивно-обставинні: дорога вліво, біг наввипередки.

Об’єктно-атрибутивно-обставинні: стрибок у річку.

Смислові відношення залежать від лексичних значень слів, є основою виділення членів речення:

Пробити кулею, милуватися лісом – об’єктні;

Вилетіти кулею, іти лісом – обставинні.

 

5.ТИПИ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ЗА ХАРАКТЕРОМ СТРИЖНЕВОГО СЛОВА

Залежно від того, якою частиною мови є стрижневі слова, словосполучення поділяються на іменні (стрижневе слово – іменник, прикметник, числівник, займенник), дієслівні (дієслово, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми), прислівникові (прислівник, слова категорії стану).

Субстантивні словосполучення:

Іменниково-іменникові (мороз і сонце, мамина хата);

Іменниково-прикметникові (лагідне сонце, сніг білий);

Іменниково-дієслівні (день починається, необхідність працювати);

Іменниково-числівникові (двадцяте століття, двома зайцями);

Іменниково-займенникові (твоє щастя, батько зі мною);

Іменниково-прислівникові (роздуми вголос, подорож вдвох).

Ад’єктивні словосполучення:

Прикметниково-прикметникові (чорне і біле; суворий, проте справедливий);

Прикметниково-іменникові (запальний з дитинства, повний мрій);

Прикметниково-прислівникові (дуже гарний, надто серйозний);

Прикметниково-дієслівні (здатний працювати, готовий відповідати).

Прономінальні словосполучення:

Займенниково-займенникові (я і ти; хтось із них, вона з ним);

Займенниково-іменникові (хтось із дітей, ми студенти);

Займенниково-дієслівні (ми вчимося, все залишилося, я думаю);

Займенниково-прикметникові (щось нове, я спокійний).

Нумеральні словосполучення

Числівниково-числівникові (один з двох, перша два);

Числівниково-іменникові (двоє хлопців, двадцятий за списком);

Числівниково-прислівникові (третій справа);

Числівниково-дієслівні (десятеро сплять).

Вербальні словосполучення:

Дієслівно-дієслівні (завмерла і стоїть; ні йде, ні їде);

Дієслівно-іменникові (викликає захоплення, освідчився у коханні);

Дієслівно-прислівникові (летіти високо, розпускається навесні);

Дієслівно-займенникові (згадував мене, присів біля неї).

Адвербіальні словосполучення:

Прислівниково-прислівникові (дуже рано, надто повільно);

Прислівниково-іменникові (далеко від дому, вгорі над головою);

Прислівниково-займенникові (назустріч йому, поруч зі мною).

Складні словосполучення мають мішані типи:

на зеленому листі берези (іменниково-прикметниково-іменникове);

швидко вчить вірші (дієслівно-прислівниково-іменникове).

 

СХЕМА РОЗБОРУ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

1. Словосполучення, яке аналізується.

2. Група за ступенем злиття компонентів (вільне/невільне).

3. Група за кількістю компонентів (просте/складне).

4. Група за функціональними особливостями (предикативне/непредикативне).

5. Група за типом синтаксичного зв’язку (сурядне/підрядне).

6. Різновид синтаксичного зв’язку (узгодження, керування...).

7. Різновид семантико-синтаксичних відношень (об’єктні, атрибутивні...).

8. Тип за характером стрижневого слова (субстантивні, вербальні...).

9. Засоби поєднання компонентів (інтонація, форми слова, службові слова, порядок слів).

 

Любов до матері – словосполучення вільне, просте, непредикативне, підрядне, керування (слабке, опосередковане), об’єктно-атрибутивні відношення, субстантивне (іменниково-іменникове), інтонація, форми слова, службові слова.

 

 1. У якому рядку всі словосполучення поєднанні зв’язком керування?

1.1

а) сидіти біля хати, безхмарне небо, байдики бити, говорити з друзями, цвіт яблуні;

б) протягом тижня, написати листа, пливти за течією, вишневий сад, рожевий від сонця;

+в) ласкава до мене, думати головою, пливти кораблем, ходити по саду, ніжність матері.

 

1.2

+а) читання книжки, повний води, цвіт жоржини, сидіти з матір’ю, вода з озера;

б) займатися спортом, рясний дощ, тримати язик за зубами, перед глядачами, без мене;

в) говорити з матір’ю, ходіть же, перший урок, над палацом, мерехтять зорі.

 

1.3

а) подарувати сестрі, Ольга Вікторівна, дуже тихо, дехто з присутніх, з товаришами;

+б) навчання дітей, схоже на правду, поцілувати в руку, працювати без відпочинку, я з ним;

в) один серед лісу, білий як сніг, першого липня, вдарити лозиною, ледве впізнав.

 

1.4

а) взяти зі столу, підійшов тихо, розказав дівчині, працьовитий парубок, не міг заснути;

б) дівчина у вінку, визирати з-за обрію, забувши про все, страшенно збентежений, весняний день;

+в) сів біля столу, подивившись на небо, пили чай, зустріч із знайомим, рештки фортеці.

1.5

а) запальний характер, пішов до неї, кущ маку, польова дорога, дивилися на картину;

+б) вареники з сиром, сидів біля столу, сміючись до нього, подруга сестри, хата без вікон;

в) спливли в пам’яті, збирати ягоди, соковита зелень, росли в траві, дехто невідомий.

 

1.6

а) телевізійне шоу, говорив пошепки, кущ бузку, наші депутати, дивилися фільм;

+б) один у полі, зошити у лінійку, автор повісті, бабуся товариша, схоже на правду;

в) збирати ягоди, підійшов тихо, розказав дівчині, соковита зелень, росли в траві.

 

1.7

а) ледве впізнав, на вершині пагорба, між двома стінами, здіймаючись угору, оцей чоловік;

б) зроблено під мармур, троє дівчат, сьогодні ввечері, друга колона, занадто спокійний;

+в) розумітися на красі, засівати житом, вчитися у старших, потрібний людям, двоє друзів.

 

1.8

+а) схожий на сонце, недалеко від школи, п’ять років, вищий від батька, говорити без пауз;

б) право будувати, подруга сестри, рідна школа, сіячі добра, повен радості;

в) автор повісті, намір прийти, дехто з друзів, курний шлях, команда „струнко”.

 

1.9

а) обома руками, густе волосся, поїхати далеко, працювати знехотя, один серед лісу;

+б) пироги з вишнями, лежав на піску, плакати від радості, освячення джерела, земля України;

в) уроки історії, весняна пора, розв’язати язик, ішов повагом, вигляд міста.

 

1.10

+а) бажати щастя, пісня про кохання, засівати пшеницею, постать дівчини, гідний наслідування;

б) гори перевернути, сказати правду, Довженків край, дуже тихо, надзвичайно небезпечний;

в) нарубати дров, не боятися труднощів, дати на горіхи, рукою подати, намір відвідати.

 

1.11

а) лебедина пісня, скупий на слова, трохи незграбний, чудово пахне, звертатися до адвоката;

б) бажає щастя, сонячні зайчики, десяток яблук, на тому березі, схожий на мене;

+в) кивнув головою, кращий від нього, гнучкість розуму, потрібний людям, радісно дітям.

 

1.12

а) один на двох, завжди сміливий, вісті звідусіль, досить пристойний, думає про майбутнє;

б) мальовничі краєвиди, очима стріляти, причарований морем, ретельно складений, двері вітальні;

+в) структура атома, сотні очей, байдужий до всього, розмова по телефону, узявшись за руки.

 

1.13

+а) один із трьох, вищий від мене, приклеєний до стовпа, добрий до дітей, побажання здоров’я;

б) до глибини серця, відбиваючи світло, кривити душею, на повний хід, дуже серйозним;

в) наламати дров, перше вересня, життя Шевченка, гідний наслідування, слова ковтати.

 

1.14

+а) шум струмка, боротьба за мир, хвала життю, роздуми письменника, краса людини;

б) сьогодні ввечері, ласкавий зі мною, мандрівне життя, корисний для всіх, думає про мене;

в) завмираючи від хвилювання, п’ята колона, десь угорі, десяток рук, кожен з них.

 

1.15

а) прибігли вчора, недалеко від школи, говорити без пауз; рідна школа, дуже ввічливий;

+б) п’ять років, вищий від батька, подруга сестри, схожий на сонце, сіячі добра;

в) повен радості, вирощувати ягоди, право відвідати, соковита груша, росли в траві.

 

1.16

а) дехто невідомий, запальний характер, пішов до школи, гілка клена, польова дорога;

б) дивилися на картину, наш учитель, сидів на лавці, усміхаючись до нього, хата без вікон;

+в) подруга сестри, велич людини, переписаний з книги, вчитися у старших, росли в траві.

 

1.17

а) думка повернутися, якнайдокладніше розповісти, взяти зі столу, працьовитий парубок, дуже холодно;

+б) розказав дівчині, подивившись на небо, пили чай, вимогливий до себе, рештки паперу;

в) визирати з-за паркану, забувши про погане, трішки збентежений, весняний день, підійшов тихо.

 

1.18

а) дівчина у вінку, сів біля столу, зустріч із знайомим, спокійний характер, не міг заснути;

+б) переповнений почуттям, повага до батька, постать дівчини, зроблений з дерева, шепіт трави;

в) серйозний з дитинства, творчий задум, необхідно виконати, яскраве враження, радість матері.

 

1.19

а) безхмарне небо, байдики бити, протягом тижня, без мене, цвіт яблуні;

б) написати листа, пливти за течією, вишневий сад, рожевий від сонця, надзвичайно здібний;

+в) вода з озера, говорити з друзями, ласкава до мене, пливти кораблем, ніжність матері.

 

1.20

+а) сидіти біля хати, подарувати сестрі, цвіт жоржини, сидіти з матір’ю, думати головою;

б) займатися спортом, ходити по саду, рясний дощ, читання книжки, повний води;

в) говорити з матір’ю, ходіть же, перший урок, над королівським палацом, мерехтять зорі.

 

1.21

а) Ольга Вікторівна, дуже тихо, дехто з присутніх, розмова з товаришами, кілька тижнів;

+б) солодший від меду, навчання дітей, схоже на правду, працювати без відпочинку, почуття провини;

в) один серед лісу, крайній ліворуч, оригінальний за формою, вдарити лозиною, близько до лісу.

 

1.22

а) кинутися на допомогу, вдячні глядачі, читає тихо, розказав нецікаво, мандрівне життя;

б) сила життя, наше завдання, один із небагатьох, помилився в ньому, свої інтереси;

+в) виходити на зв’язок, дехто з нас, турбуватися про здоров’я, гармонія звуків, зачарований життям.

 

1.23

а) високо вгорі, прикра помилка, далекий від істини, прокладаючи дорогу, приязно звернутися;

+б) багато людей, мережа магазинів, благаючи прощення, викликає недовіру, певен у собі;

в) переможний погляд, сьогодні зранку, стук у двері, завзято сперечатися, декілька хвилин.

 

1.24

+а) чимало справ, заперечення сказаного, нахилившись до матері, щирий душею, доведений до відчаю;

б) іти навпростець, розмовляти пошепки, дрібні гроші, зіщулився від холоду, їхня позиція;

в) блукав годину, надзвичайно бадьорий, наші знайомі, сотні шахтарів, стояв коло хати.

 

1.25

а) ледве встиг, на верхівці дерева, між людьми, високо вгору, краса почуттів;

б) згоден на все, мандрують пішки, десяток адрес, занадто спокійний, читати підручники;

+в) славити Батьківщину, пісня про рушник, сповнений гордості, відчуття простору, охоплений жахом.

 

1.26

а) на всякий випадок, недалеко від школи, п’ять яблук, обов’язок батька, болісно реагує;

+б) заховано в серці, подруга сестри, взяти під руку, жоден із присутніх, склянка з водою;

в) шість стільців, перший урок, ближче до міста, дуже вразливий, фотографування місцевості.

 

1.27

а) дуже добрий, густе волосся, поїхати далеко, вийшов без шапки, мовчки дивиться;

+б) далеко від берега, посада завідувача, десяток слив, кращий від усіх, шепіт хвиль;

в) літній відпочинок, розв’язати шнурки, ішов вулицею, уроки музики, хитро посміхнувся.

 

1.28

+а) багато школярів, далеко від дому, радісно дітям, пісня про кохання, спогад про минуле;

б) скромний на вигляд, одна дорога, на двох столах, добріший від сестри, дуже вдячний;

в) освітлений лампою, не боятися труднощів, розповідати про подію, яскраве враження, череда корів.

 

1.29

а) лебедина пісня, скупий на слова, трохи незграбний, чудово пахне, звертатися до адвоката;

б) бажає щастя, пізно ввечері, бігти швидко, сонячні зайчики, десяток яблук, на тому березі, схожий на мене;

+в) розмова по телефону, слухати музику, кращий від нього, вимогливий до себе, потрібний людям.

 

1.30

а) дуже радий, гомоніли про майбутнє, щедро частуючи, необхідність вчитися, його надії;

б) мальовничі краєвиди, очима стріляти, причарований морем, ретельно складений, двері вітальні;

+в) опинився на узліссі, розставивши руки, вищий за неї, сотні очей, байдужий до всього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лекція № 8

НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ

План

1.  Структурно-семантичні різновиди неповних речень.

2.  Приєднувальні конструкції як специфічні різновиди повних і неповних речень.

3.  Порівняльні звороти.

4.  Порядок слів у простому реченні.

Література

1.  СУЛМ. Синтаксис / За ред. Білодіда І. К. – К.: Наук. думка, 1972. – с. 262-269.

2.  СУЛМ / За ред. Плющ М. Я. – К.: В. шк., 1994. – с. 332-333.

3.  Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К.: В. шк.., 1994. – с.576-587.

4.  Вихованець І. Р. Граматика укр. мови. Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – с. 102-105.

5.  Волох О. Г. Сучасна українська літературна мова. – с. 240-247.

6.  Марун М. Є., Торчинський М. М. Синтаксис української мови – Умань, 1995. – с. 23.

7.  Кучеренко І. К. Порівняльні конструкції мови в світлі граматики. – К.: Наукова думка, 1959. – 106 с.

 

І. Структурно-семантичні різновиди неповних речень.

Неповними називаються речення, в яких пропущено один або декілька членів речення, які визначаються з контексту або ситуації. Із одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого – дуби.

Неповними такі синтаксичні конструкції названі умовно, бо в дійсності відсутність у таких реченнях одного чи кількох членів зовсім не порушує їх смислової повноти.

Не слід змішувати односкладні повні речення, у яких не буває підмета, з двоскладними неповними, в яких підмет пропущений.

Вовченя зітхало. Тягло здобич – неповне.

З річки тягло прохолодою – односкладне.

Пропущений член речення у двоскладних реченнях встановлюється з контексту або ситуації, а в односкладних наявність одного головного члена є найістотнішою структурою ознакою їх.

Утворенню неповних речень сприяють фактори позамовного характеру, такі як контекст (смисловий зв’язок з наступними або попередніми реченнями) та ситуація (обстановка в якій відбувається мовлення) та власне мовного характеру (структура самого речення).

Додатковими умовами існування неповних речень є інтонація, спільний досвід співрозмовників, міміка, жести, авторські ремарки тощо.

Залежно від цих факторів розрізняють контекстуальні неповні речення, в яких пропущений член речення підказується текстом або пояснювальними словами (Бджола жалить жалом, а людина словом); ситуативні неповні речення, відсутні члени якого підказуються мовленнєвою ситуацією (Касирка з віконця автостанції: „Вам куди?”); еліптичні неповні речення, у яких відсутність пропущеного члена речення є його структурною ознакою, бо його відтворення непотрібне для вираження думки ()

І. Р. Вихованець відповідно до різного співвідношення формальних і семантичних ознак виділяє такі різновиди неповних речень:

1) речення формально і синтаксично неповні (ситуативні – усне мовлення і контекстуальні – писемне мовлення), сюди ж – приєднувальні конструкції. Все це – власне неповні речення.

2) формально-неповні, але семантично нові речення (еліптичні речення).

За структурою неповні речення поділяються на такі групи:   (Білодід І. К.)

1) неповні двоскладні речення з неназваним підметом (Дівчина зупинилась. Оглянулась на чиїсь кроки); Односкладні Година. Друга. 

2) неповні двоскладні речення з неназваним присудком (Сталь гартується в огні, а людина в праці); Односкладні – по одному.

3) неповні речення з неназваним другорядним членом, переважно додатком (Лекції не буде. Перенесли на завтра).

4) неповні речення з кількома неназваними членами речення (Брат над уроками годину сидить, а я чотири!).

 

 

ІІ. Приєднувальні конструкції як специфічні різновиди повних і неповних речень.

Приєднувальні конструкції – це синтаксичні побудови, які формуються як частині попереднього речення, але виділяються в окремі самостійні речення – повні члени здебільшого, неповні.

Інші назви – приєднувально-відільні речення, видільні речення, парцельовані конструкції.

Структурні типи приєднувальних конструкцій:

1) повні приєднувальні конструкції (за будовою – повні речення):

Зійшло сонце. Та його скупе проміння уже не зігрівало землю.

 2) неповні приєднувальні конструкції:

підметові (Все завмерло в темряві. І ліс. І річка. І поле.)

присудкові (В небі весело усміхається сонце. Виблискує промінням. Підморгує хмаринкам.)

3) приєднувальні слова – речення ( в усно-розмовному мовленні: емоційно-оцінні, стверджувальні чи заперечні): Як же мені боляче! Ой-ой-ой!

4) власне приєднувальні конструкції (другорядні члени речення):

додаткові (Люблю свою землю. Ліси і поля. Річки і озера. Гори і долини);

означальні (Уже у квітні земля проросла зеленню. Чіткою, сановитою, шовковистою);

обставинні (Дощ шумів за вікном. Тихо, сумно, монотонно).

Приєднувальні конструкції вимовляються після довгої паузи, виділяються логічно й інтонаційно. Широко вживаються в усному мовленні і в художній літературі з метою підкреслення найважливіших деталей обстановки, рис характеру, психічного стану.

Аналізуються як неповні речення, причому визначається тип приєднувальних конструкцій.

 

 

ІІІ.  Порівняльні звороти.

Порівняльний зворот – це сполучення слів, яке шляхом порівняння образно характеризує дію чи якісну ознаку предмета.

 І. К Кучеренко порівняння поділяв на безсполучникові О. в. іменника: (Дівчина ластівкою летіла додому); прислівники з по- (Не співає, а виє по-вовчому); слова у поєднанні з дієслівними зв’язками (Голос хлопця здавався цвіріньканням горобчика) і сполучникові, які поєднуються за допомогою сполучників як, мов, ніби, наче і їх модифікацій.

Сполучникові порівняння можуть бути:

Повними підрядними порівняльними реченнями (Небо рясно засіялось зорями, неначе хтось порозкидав там тремтливі іскорки).

Неповними підрядними порівняльними реченнями з пропущеним підметом або присудком (Хлопець говорив байдужим і тихим голосом, неначе переповідав чужі думки).

Власне порівняльним зворотом вважають структури, у яких не виділяють головних членів. Сюди відносять:

- Порівняльні сполучники з прикметниками чим дієприкметниками, що виступають обставинами (Бійці слухали, як зачаровані);

- Структури, у яких іменники стоять у непрямих відмінках (Було темно, мов у ямі) обставина способу дії.

- Іменники зі сполученнями, якщо їх можна поставити у Н. в.

- Іменники, які можна замінити О. в. (проблемно: Чумаки летять, як чайки: Можна вважати синкретичними (подвійними) членами речення).

Подібна ситуація: І місяць в небі, як підкова безшумно котиться у світ (означення і обставина способу дії).

Постановка розділових знаків у реченнях з порівняльними зворотами залежить від граматичних, смислових і стилістичних факторів. Здебільшого виділяються комами порівняльні звороти, що виступають у реченні у ролі означень чи обставин способу дії (Один із прикордонників, як стріла, помчав до командуючого).

Кома не ставиться:

1) якщо порівняльний зворот входить до складу присудка (Була ти наче лісова царівна. По пшениці теплий витер хвилями гуляє, молодую пшениченьку неначе гойдає)

2) коли є прислівник майже, зовсім (Дівчина говорила майже як доросла)

3) у фразеологізмах типу (білий як сніг, почервонів як рак, упав як підкошений, берегти яке зіницю ока, боятися як вогню).

 

IV. Порядок слів у простому реченні.

Порядок слів – це властиве даній мові розташування членів речення по відношенню один до одного.

Для української мови характерний вільний порядок слів, однак зміна порядку слів інколи призводить до зміни граматичного (Зеленедерево – Дерево зелене), стилістичного, коли винесені члени речення, як правило, виділяються логічним наголосом (Лише пісня в садахсолов’їна) і навіть семантичного значення. Тому виділяють такі функції порядку слів:

1) синтаксичну (Радість змінює горе)

2) семантичну (Змагання триватимуть 5 днів)

3) стилістичну (Ніколи пить ворожі коні не будуть воду у Дніпрі)

Зважаючи на такі особливості, розрізняють прямий і зворотний (інверсію; лат. inversio - перестановка) порядок слів у реченні.

При прямому порядку кожний член речення займає властиве йому місце: підмет – перед присудком; додаток – після доповнюючого слова; узгоджене означення – перед пояснюваним словом, а неузгоджене – після нього; обставина – на початку або в кінці речення (детермінанти) або перед чи після пояснюваного слова.

Дотримуватись треба і таких правил:

1) у словах автора, які стоять перед прямою мовою, спочатку іде підмет, потім присудок, а після неї – присудок і підмет (Батько казав: „Повернусь пізно” – сказав батько)

2) не можна позривати однорідні члени речення іншими словами (Син продовжував розпочату батьком розмову і його друзями)

3) не слід міняти місцями слова, якщо це впливає на зміст вислову (Син приніс матері лист: кому? або чий?).

При зворотному порядку слів члени речення займають не властиві доля них місця. Переставляти в реченні можна будь-який член речення:

До школи йдуть дівчата русокосі.

Подій мінялися відтінки.

Степ димком передсвітнім пропах.

 

 

 

 

 

 

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10  Наверх ↑

Кращі книги