Тема 11. Мала група та колектив.

Мала група та колектив.

 Поняття малої групи.

 Колектив.

 Феноменологія малих груп.

Основні терміни теми: група, великі і малі групи, реальні і умовні групи, офіційні, неофіційні, референтні, нереферентні, природні, лабораторні, колектив, соціально-психологічний клімат колективу, групові норми, композиція, канали комунікацій, феноменологія малих груп.

Психологія та поведінка окремої людини як особистості суттєво залежать від соціального середовища. Останнє являє собою складно організоване суспільство, в якому люди поєднанні одне з одним у багаточисельні, різноманітні, більш чи менш сталі спілки, які звуть групами. Група - це людська спільнота, що виділяється на підставі певної ознаки, наприклад, соціальної належності, наявності та характеру, спільної діяльності, особливостей організації тощо. Серед таких груп можна виділити великі і малі.

Великі групи можуть бути реальними (контактними), які утворюють соціальну спільноту, що включає значну кількість людей, і яка існує в загальному просторі та часі. До великих груп може бути зарахованим трудовий колектив на великому підприємстві або педагогічний колектив великої школи, де багато які викладачі можуть і не знаходитись в безпосередньому зв’язку одне з одним, але при цьому підпорядковуються одним й тим самим керівникам (директору, завідувачу навчальною частиною), входити до однієї профспілкової організації, дотримуватися загальних для всіх правил шкільного життя.

Великі групи можуть бути умовними, які виділяються та поєднуються на підставі деяких ознак - статевих, національних, вікових тощо). Люди, які виявляються включеними до великої умовної групи, можуть ніколи не зустрічатися одне з одним, але в зв’язку з тією ознакою, на підставі якої вони були виділені в подібну групу, мати загальні соціальні та психологічні характеристики (підлітки). Вивчення великих умовних груп (в віковій психології, соціальній психології) дозволяє в результаті виділення загальних їх властивостей виробити науково обґрунтовану стратегію та тактику роботи з ними.

Малі групи - це завжди контактні спільноти, які пов’язані реальною взаємодією осіб, що входять до них, та реальними взаєминами між ними. Вона являє собою невелике об’єднання людей (від 2-3 до 20-30 людей), які зайняті якою-небудь спільною справою і які знаходяться в прямих взаєминах одне з одним. Прикладами малих груп, найбільш значимими для людини, можуть бути сім’я, шкільний клас, трудовий колектив, об’єднання близьких друзів, приятелів тощо.

Малу групу характеризує психологічна та поведінкова єдність її членів, яка виділяє та уособлює групу, робить її відносно автономним соціально-психологічним утворенням. Ця єдність може виявлятися у різних характеристиках - від суто зовнішніх (наприклад, територіальна єдність людей як сусідів) до досить глибоких внутрішніх (наприклад, члени однієї сім’ї). Ступень психологічної єдності визначає згуртованість групи - одну з основних характеристик рівня її соціально-психологічного розвитку.

Малі групи можуть бути різними: за розміром, за характером, структурою взаємин, які існують між її членами, за індивідуальним складом, особливостями цінностей, норм та правил взаємин, міжособистісними стосунками, цілям та змістом діяльності.

Кількісний склад групи на мові науки зветься її розміром, індивідуальний склад - композицією. Структуру міжособистісного спілкування, або обміну діловою та особистою інформацією, звуть каналами комунікацій, морально-емоційний тон міжособистісних стосунків - психологічним кліматом групи. Загальні правила поведінки, яких дотримуються члени групи, звуть груповими нормами. Всі перелічені характеристики являють собою основні параметри, за якими виділяють, розділяють та вивчають малі групи в соціальній психології.

Розрізняють природні та лабораторні, формальні та неформальні, референтні та нереферентні, високорозвинені та слаборозвинені малі групи.

Природними звуть групи, які складаються самі по собі, незалежно від бажання експериментатора. Вони виникають та існують, виходячи з потреб суспільства або включених до цих груп людей. На відміну від них лабораторні групи створюються експериментатором з метою проведення якого-небудь наукового дослідження, перевірки висунутої гіпотези. Вони діють так само як і інші групи, але існують тимчасово - лише в лабораторії.

Природні групи поділяються на формальні та неформальні (інша назва - офіційні та неофіційні). Перші відрізняє те, що всі вони складаються та існують лише в рамках офіційно визнаних організацій, другі виникають та діють ніби поза рамок цих організацій. Цілі, переслідувані офіційними групами, задаються зовні на підставі задач, які постають перед організацією, до якої дана група включена. Цілі неофіційних груп зазвичай виникають та існують на базі особистих інтересів її учасників, можуть співпадати або розбігатися з цілями офіційних організацій.

Малі групи можуть бути референтними та нереферентними. Референтна - це будь-яка реальна або умовна мала група, до якої людина добровільно себе зараховує або членом якої вона хотіла б стати. В референтній групі індивід знаходить для себе взірці для наслідування. Її цілі та цінності, норми та форми поведінки, думки та почуття, судження стають для неї значущими взірцями для наслідування. Нереферентною вважається така мала група, психологія та поведінка якої непридатна для індивіда або байдужа для нього. Крім цих двох типів груп можуть існувати й антиреферентні групи, поведінку та психологію членів яких людина зовсім не приймає, засуджує.

Всі природні групи можна поділити на високорозвинені та слаборозвинені. Слаборозвинені малі групи характеризуються тим, що в них відсутні достатня психологічна єдність, налагоджені ділові та особисті взаємини, структура взаємодії, чітко розподілені обов’язки, визнані лідери, ефективна спільна праця. Високорозвинені малі групи являють собою соціально-психологічні спільноти, які відповідають всім переліченим вище вимогам. Слаборозвиненими за визначенням є лабораторні групи на перших етапах їх функціонування. Серед високорозвинених особливо виділяються колективи.

Психологія розвинутого колективу характеризується тим, що діяльність, заради якої він створений і якою на практиці займається, має позитивне значення для багатьох людей, не лише для членів даного колективу. В колективі міжособистісні взаємини ґрунтуються на взаємній довірі людей, відкритості, порядності, взаємній повазі тощо.

Для того щоб назвати малу групу колективом, вона має відповідати ряду високих вимог: успішно розв’язувати завдання (бути ефективною у відношенні основної для неї діяльності), мати високу мораль, добрі людські стосунки, створювати для кожного свого члена можливість розвитку як особистості, бути здатною до творчості. Психологічно розвинутою як колектив вважається така мала група, в якій склалася диференційована система різних ділових та особистих взаємин, які будуються на високій моральній основі.

Колективом зветься різновид соціальної спільноти та сукупність індивідів, які певним чином взаємодіють одне з одним, усвідомлюють свою приналежність до даної спільноти та визнаються його членами з точки зору інших. На відміну від інших соціальних спільнот колектив характеризується наступними основними рисами:

1. Стійкою взаємодією, яка сприяє міцності та стабільності його існування в просторі та в часі;

2. Чітко вираженою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, які властиві колективу;

3. Відносно високим ступенем згуртованості на підставі єдності поглядів, настанов, позицій членів колективу;

4. Структурованістю - певною мірою чіткості та конкретності розподілу функцій, прав та обов’язків, відповідальністю між членами колективу;

5. Організованістю, тобто упорядкованістю, підпорядкуванням колективу певному порядку виконання спільної колективної життєдіяльності;

6. Відкритістю, тобто готовністю до прийняття нових членів.

Якісні та кількісні показники всіх цих основних рис поєднується соціально-психологічного клімату колективу. За думкою відомого російського психолога Б.Д.Паригіна, поняття соціально-психологічний клімат колективу відображує характер взаємин між людьми, домінуючий тон суспільного настрою в колективі, який пов’язаний задоволенням умовами життєдіяльності, стилем та рівнем керування та іншими факторами.

Зміст поняття колективу з часом змінюється, так як це не лише психологічне, але й соціально-ідеологічне поняття. Воно несе на собі відбиток тих умов, в яких зароджується, живе та розвивається колектив.

Для вивчення особливостей колективу використовується характеристика наступних психічних явищ:

 

Під феноменологію розуміється уявлення та опис основних явищ, характерних для деякого об’єкту, в даному випадку - для малих груп.

Одні й ті самі члени групи в різних характерних для неї системах стосунків зазвичай займають неоднакове положення. Для більш точної характеристики місця кожної людини в структурі внутрішньогрупових взаємин психологи користуються поняттями "позиція", "статус", "внутрішня настанова", "роль".

Позиція - це поняття, яке позначає офіційне положення людини в тій чи іншій підсистемі взаємин. Вона визначається зв’язками даної людини з іншими членами групи. Від позиції, яку займає людина в групі, залежить міра її потенційного впливу на вчинки інших членів групи.

На відміну від позиції статус індивіда в групі - це реальна соціально-психологічна характеристика його положення в системі внутрішньогрупових взаємин, міра дійсної авторитетності для інших учасників. Коли про учня, наприклад, кажуть, що він займає певну позицію, то цим підкреслюється його офіційне, посадове положення в класі (староста). Якщо ж про учня кажуть, що він має високий статус, то під цим розуміють, що даний учень користується визнанням та авторитетом серед товаришів, викликає довіру до себе і здатний здійснювати на членів групи суттєвий психологічний вплив.

Внутрішня настанова людини в системі внутрішньогрупових взаємин - це особисте, суб’єктивне сприймання нею свого власного статусу, те, як вона оцінює своє реальне положення, свій авторитет і ступінь впливу на інших членів групи. Дійсний статус та його сприймання людиною можуть співпадати або розбігатися. Наприклад, учень, який вважає, що товариші по класу його поважають, насправді може мати низьким статусом, а учень, який вважає, що його авторитет в класі низький, навпаки, може мати великий вплив на товаришів.

Наступне поняття, яке характеризує положення індивіда в групі, - це роль. В соціальній психології роль визначається як нормативно заданий та колективно схвалений взірець поведінки, яка очікується від людини, що займає в групі певну позицію. Роль може визначатися офіційною посадою, може обиратися самим членом групи (роль лідера). Людина поступово звикає до обраної ролі, і самі члени групи починають очікувати від неї поведінки, що відповідає обраній чи заданій ролі. Прийнята на себе роль у багато чому визначає сприймання та оцінку людини в системі внутрішньогрупових взаємин.

Соціально-психологічну структуру групи, крім перелічених, описують також в поняттях композиції, каналів комунікації.

Композиція - це характеристика, яка відображує своєрідність індивідуального складу групи. Про ті групи, які складаються зі схожих один на одного людей, кажуть, що вони володіють однорідною, або гомогенною, композицією. Про спільноти, що включають індивідуально дуже різних людей, кажуть, що їх композиція різнорідна, або гетерогенна.

Під каналами комунікації розуміється система міжособистісних зв’язків, які забезпечують взаємодію та передачу інформації від одних членів групи до інших. Існує два види структур каналів внутрішньогрупових комунікацій: централізована та децентралізована.

Централізовані структури каналів комунікацій характеризуються тим, що в них в один з членів групи завжди знаходиться на перетині всіх напрямів спілкування, в центрі уваги та відіграє основну роль в організації групової діяльності. Через таку людину в групі здійснюється обмін інформацією між іншими членами групи.

Існує три варіанти централізованої структури: фронтальна, радіальна та ієрархічна. Фронтальна структура каналів комунікацій (а) характеризується тим, що її учасники безпосередньо знаходяться поряд та, не вступаючи до прямих контактів, можуть все ж бачити одне одного. Це дозволяє їм якоюсь мірою враховувати поведінку та реакції одне одного в спільній діяльності. (клас на уроці та вчитель). Радіальний варіант централізованої структури комунікацій (б) відрізняється від фронтального тим, що учасники діяльності не можуть безпосередньо сприймати, бачити або чути одне одного та обмінюються інформацією лише через централізовану особу. Це утруднює окремому члену можливість враховувати поведінку та реакції інших, проте дозволяє йому працювати досить самостійно, незалежно, до кінця виявляючи власну, індивідуальну позицію.

Відміна особливість централізованої ієрархічної структури комунікацій (в) полягає у тім, що є декілька, не менше двох, рівній співпідпорядкування учасників, причому частина з них може безпосередньо бачити одне одного в процесі спільної діяльності, а частина ні. Міжособистісне спілкування при цьому обмежене, та комунікації можуть здійснюватися в основному між двома розташованими поряд рівнями співпорядкування.

Типові варіанти децентралізованих структур комунікацій, основна відмінність яких від централізованих полягає у комунікативній рівності всіх учасників. Поняття "комунікативна рівність" в даному випадку означає, що кожний з членів групи усередині цих структур мають однакові зі всіма можливості приймати, перероблювати та передавати інформацію.

Ланцюговий варіант цієї структури комунікацій (г) являє собою таку систему спілкування, в межах якої міжособистісна взаємодія здійснюється ніби ланцюжком. Кожний з учасників, за винятком двох крайніх, взаємодіють з двома сусідами, а ті, хто займає крайні позиції, лише з одним (конвеєр).

Колова структура комунікацій (д) відрізняється від ланцюгової: 1) однаковими можливостями володіють всі без винятку учасники групи; 2) інформація, яка є в їх розпорядженні, може циркулювати між членами групи, доповнюватися та уточнюватися; 3) знаходячись одне до одного обличчям, учасники такої структури комунікації можуть безпосередньо спостерігати за реакціями одне одного, враховувати їх в своїй роботі.

Всі перелічені варіанти структур комунікацій в групі тією чи іншою мірою обмежені. В них кожен з учасників має або нерівні можливості включення до безпосереднього спілкування, або рівні, але обмежені. Поряд з цими структурами комунікацій існує ще одна, яка зветься повною (необмеженою). В ній ніяких перешкод для вільного іж особистісного спілкування учасників не виникає і кожний з членів групи може абсолютно вільно взаємодіяти зі всіма іншими.

Вибір на практиці тієї чи іншої структури комунікації визначається цілями та задачами, що стоять перед групою. Якщо, наприклад, практичне завдання полягає в удосконалюванні системи спілкування в даній групі (при використанні на уроці групових форм роботи), то основну увагу необхідно звернути на канали комунікації. За необхідністю швидко та оперативно розв’язати покладені на групу завдання передусім визначають її оптимальну композицію.

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Людина живе, розвивається і діє у групі. У колективі й під його впливом відбувається становлення особистості – складається її спрямованість, формуються суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей. Об’єднання людей у реальні групи може ґрунтуватися на спільності їхньої діяльності, зумовленою єдністю потреб, інтересів, прагненням досягти якихось значущих результатів. Вищою формою організації групи є колектив.

Література для самоосвіти: 1, 2, 3, 6, 10, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 23, 28, 33, 37, 40.