1.Концептуальні основи сучасної теоретичної економіки. Мікроекономіка як її складова частина.
Основна проблема економічної теорії та господарської практики – розв`язання протиріччя між бажанням індивіда задовольнити свої необмежені потреби та обмеженістю ресурсів. які знаходяться в їх розпорядженні. Економічні потреби – внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Особливість потреб полягає у безмежному зростанні. Економічні блага – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій кількості. Ек. блага поділяють на товари та послуги, на споживчі (прямі) та виробничі (непрямі). Ресурси (фактори виробництва) - елементи, що використовуються заради виробництва ек. благ. Спільна властивість ресурсів – рідкісність – характеристика економічних благ щодо обмеженості ресурсів для задоволення безмежних потреб. Основні ресурси: земля, капітал, праця + підприємницькі здібності. Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей. Розв”язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?
Як висновок слід відмітити, що мікроекономіка – це погляд на економічні явища з точки зору суб’єктивних цілей їх учасників. Мікроекономіка вивчає, яким чином вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних суб”єктів.
2. Предмет, суб’єкт і методологія мікроек-ки.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими економічними суб’єктами – мікросистемами, до яких відносяться індивіди, домашні господарства, підприємства, організації та ін. учасники ринкових операцій, що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти обмежене використання. Отже, предметом мікроекономіки є поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна рівновага на ринку тощо. Основні методи мікроекономіки: метод абстракції (використовується при побудові мікроекономічних моделей), методи граничного аналізу, табличного та графічного аналізу, метод індукції (метод висновків, який ґрунтується на узагальненні фактів) та дедукції (гіпотеза перевіряється на реальних економічних фактах). Також широко застосовується математичний інструментарій.
3 Мета, роль і особливості функціонування мікросистем у ринковій економіці.
Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими екномічними суб”єктами - мікросистеми (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягнути мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне використання. У центрі уваги мікроекономіки знаходиться поведінка споживача і виробника. Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої входить одна чи декілька осіб. На ринку товарів та послуг домашнє господарство виступає як покупець, на ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва.
Фірма – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її продажу. На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець: на ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.
Держава – самостійний суб”єкт ринку, до сладу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб”єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб”єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей.
За принципом класичного лібералізму, єдиним реальним економічним суб”єктом мікроекономіки визнається індивід. В ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими інтересами, кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Економічна система – складна взаємообумовлена система відносин між виробниками та споживачами економічних благ.
Існують різноманітні способи координування економічної діяльності суб”єктів мікроекономіки:
· традиції та звички;
· ринкова взаємодія;
· ієрархія.
4. Характеристика основних моделей ринкових структур.
Виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де вони взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та ін.суб’єктами ринкових відносин. Умови взаємодії учасників і ціноутворення на ринках залежить від типу ринкової структури. Досконала конкуренція – тип ринкової структури, якій властиві такі риси: велика к-ість продавців і покупців, кожен з яких не може самотужки вплинути на ціну; однорідність блага та вподобань; прозорість ринкових відносині доступність інформації про ринкові процеси; відсутність вхідних і вихідних бар’єрів до ринку. Монополія – ринкова структура, яка характеризується наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників даного товару, існуванням бар’єрів для входу конкурентів на ринок. Монополії бувають: чиста, природна, проста, дискримінаційна, закрита та відкрита. Олігополія – структура ринку, яка посідає проміжне місце між монополією та монополіст.конкуренцією. вона характеризується тим, що на ринку діє невелика к-ість підприємств, які мають неоднакову ринкову владу; може мати місце нецінова конкуренція; вступ до галузі ускладнений через різні бар’єри. Але головна риса олігополістичного ринку – загальна взаємозалежність його учасників. Монополістична конкуренція – тип ринку, на якому діє велика к-ість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару. Продавці при встановленні цін і визначенні обсягів продажу своїх товарів не враховують реакцію конкурентів; ринок має відносно невисокі вхідні та вихідні бар’єри.