50. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції. Визначення оптимального обсягу виробництва та цінова політика підприємства у короткостроковому періоді.

Монополістична конкуренція характеризує таку ринкову модель, за якої існує кілька десятків (до 100) фірм, що пропонують подібну, але не ідентичну продукцію.

Осн хар-тки:

1.      Досить велика кількість учасників ринку => обмежений контроль над ринковою ціною. Неможливість таємної змови. Кожна фірма формує свою політику не враховуючи реакції конкурентів.

2.      Диференціація продукту: а) за якістю (кемпи: різна потужність та навороченість Харду і різний Софт); б) за формою послуг (ввічливість та послужливість працівників магазину, гарантійне обслуговування, наявність кредиту); в) розміщення чи доступність товару (міні-магазин [цілодобово, близько, вищі P]“Продукти” і універмаг); г) уявні відмінності (упаковка, реклама, різні торгові марки)

3.      Нецінова конкуренція

4.      Легкий вступ в галузь при наявності незначних фінансових бар’єрів, пов’язаних з необхідністю отримати продукт, що відрізняється від продукту конкурента, необхідністю реклами.

МК зустрічається дуже часто .

Крива попиту, з якої працює фірма в МК є еластичною (набагато еластичнішою ніж при монополії бо є конкуренти із товарами замінниками, не є повністю еластичною бо товари не ідентичні, а тільки подібні і < конкурентів ніж за чистої конкуренції). Еластичність кривої попиту фірми залежить від к-сті конкурентів і ступені диференційованості товарів. Чим > конкурентів і чим < диференційованість, тим > еластичність.

В короткостроковому періоді фірма вибирає стратегію максимізації прибутку або мінімізації збитків. В кожному з цих двох випадків оптимальний об’єм вир-ва Qопт буде досягатися при MR=MC. При АТС1 фірма вибирає стратегію максимізації прибутку (П=SBPмкEA). При АТС2 фірма вибирає стратегію мінімізації збитків (З=SCPмкED).

51.Нецінова конкуренція на ринку монополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція – тип ринку, на чкому діє велика кількість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару.

Неціноваї конкуренція здійснюється за допомогою реклами та диференцації продукту. Фірми створюють вступні барєри використовуючи саме рекламу та диференціацію продукції. Результатом рекламної діяльності підприємств є те, що покупці знають про існуючі марки товарів та віддають свою прихільність певним відомим торгівельним маркам.

Товар кожного підприємства є недосконалим заміником товару, що реалізується іншими учасниками даного ринку, тобто товар є диференційованим. Взагалі, диференціація продукту – це надання продукту специфічних властивостей, що відрізняють його від аналогічних і перетворюють на недосконалий замінник. Дифер-ія може бути як за якісними ознаками, так і за розбіжностями в рекламі, іміджі підприємства, що дає змогу продавцеві мати певну міру монопольної влади у своєму ринковому сегменті.

52. Механізм установлення рівноваги підприємства в довгостроковому періоді за умов монополістичної конкуренції (МК).

Монополістична конкуренція характеризує таку ринкову модель, за якої існує кілька десятків (до 100) фірм, що пропонують подібну, але не ідентичне продукцію.

Осн хар-тки: 1. Досить велика к-сть учасників ринку 2. Диференціація продукту 3. Нецінова конкуренція 4. Легкий вступ в галузь.

В КП фірма, що діє за умов МК може отримувати Пек або зазнавати збитків. Проте у ДП існує тенденція до отримання Пнорм прибутку або, іншими словами, до беззбитковості.

У випадку отримання П в КП можна очікувати, що економічні вигоди притягнуть (приваблять) нових конкурентів, оскільки вступ в галузі є достатньо вільним. Коли нові фірми увійдуть в галузь, то крива D, з яким працювала типова фірма, опуститься (зміститься вліво) і стане більш еластичною у зв’язку з тим, що кожна фірма тепер володіє меншою долею сукупного D і існує більше виробників товарів-замінників. Як наслідок зникнуть Пек. В цьому випадку крива попиту буде дотичною до кривої АТС. Об’єму Qмк є об’ємом при якому фірма досягає рівноваги і будь-яке відхилення від цього об’єму викличе АТС, що будуть перевищувати P, а значить приведуть до збитковості фірми. По мірі того, як зникають економічні прибутки, зникає стимул для вступу на ринок інших фірм.

При наявності збитків в КП можна очікувати масовий вихід фірм з галузі у ДП. Цей процес викличе зміни протилежні до вище описаних і рівновага встановиться знов у точці дотику АТС і D.

Не можна говорити про те, що в ДП фірма гарантовано не буде отримувати Пек. Існування тенденції до беззбитковості фірм в ДП є найкращим формулюванням, бо існує багато інших факторів, що не допускають категоричності. Так, деякі фірми можуть виробляти продукти, близький аналог яким дуже важко створити, інші можуть мати певні патенти, треті – володіти важливими р-сами (бензозаправна на перехресті у центрі міста). Такі переваги можуть забезпечити цим фірмам отримання Пек навіть у ДП. Також у зв’язку з диференціацією на основі розміщення чи доступності збитки та П нижче нормального можуть зберігатися і в ДП.

53.Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів.

Олігополія – ринкова структура, в якій домінує декілька підприємств, а входження нових виробників у ринок ускладнене.Олігопольна структура ринку посідає проміжне становище між монополією та монополістичною конкуренцією, тому деякі її ознаки не мають однозначного тлумачення, а саме:

-         на ринку діє невелика кількість підприємств;

-         окреме підприємство може пропонувати на ринку однорідний або диференційований продукт;

-         підприємства мають неоднакову ринкову владу;

-         вступ до галузі ускладнен через різні бар’єри;

-         може мати місце нецінова конкуренція.

Головна риса олігополістичного ринку – загальна взаємозалежність його учасників. Кожний олігополіст при визначенні лінїї своєї економічної поведінки повинен врахувати поведінку як споживачів продукції, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути не однозначною. Не існує загальної теорії олігополії; моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагненнядо максимізації прибутку. Найбільш поширені моделі олігополії зазвичай розглядаються на прикладі дуополістичної структуриринку. Дуополія – це структура ринку, за якої пропозиція представлена двома постачальниками.   

54. Ціноутворення за олігополії: загальна характеристика.

Олігополія – така ринкова модель, яка характеризується наявністю на ринку кількох фірм, які при формуванні своєї політики повинні враховувати реакції своїх конкурентів. Олігополія виникає внаслідок злиття, а також у зв’язку з наявністю різних бар’єрів.

Характері риси: 1. відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку (від 3-4 фірм, що контролюють 90% ринку до 8-10, що контролюють 60%: жорстка; м’яка, розпливчата) 2. однорідний (Cu-Ni, Al, сталь) або диференційований (побутова техніка, автомобілі) товар. 3. Високі бар’єри входження в галузь: економіy на масштабах; витрати пов’язані з рекламою (шоу-бізнес, тютюнова і алкогольна пром-ть); патенти та ліцензії. 4. Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для олігополії риса.

На даний момент не існує єдиної теорії олігополії. Це пов’язано з багатогранністю олігополії і невизначеністю поведінки фірм. Дуже часто поведінку фірм на олігополістичному ринку описують за допомогою наступних теорій:

1. Ламана крива D. Застосовується до олігополії, що не базується на таємній змові. В даному випадку існує два можливих сценарії розвитку подій (що саме такі зміни будуть відбуватися на ринку олігополістів доведено на практиці). Для зручності припустимо, що існує 3 компанії А,В,С. Перший: А знижує ціну => В,С також знижують ціни для того, щоб не допустити захоплення їхньої частки ринку фірмою А. => ринкові долі фірм суттєво не зміняться (співвідношення між ними залишиться таким самим, загальний обсяг може незначно зрости завдяки захоплення чатини ринку інших галузей). Другий: А піднімає ціну. В і С залишають свої незмінними з метою захоплення частки ринку, яку втратила А через підняття цін. Вищеописані варіанти дії конкурентів пояснюють те, що за даної ситуації крива попиту окремої фірми буде мати ламаний характер (мал.). Причому найвигіднішим для фірми буде не змінювати ціну, залишаючи її на рівні Pопт бо будь-яка зміна приведе до збитків і крім того крива MR є теж ламаною і в цій точці вона дозволяє змінювати затрати в межах від MC1 до MC2 і це не викличе змін в P чи Q і не порушить MR=MC. Ця модель не пояснює як саме встановилась рівноважна ціна, не пояснює самі ціни, а тільки негнучкість цін.

2. Коли фірми стикаються з однаковими або дуже подібними умовами D і затрат, вони можуть вступати в таємну змову і максимізувати загальні прибутки. Остаточні ціна і об’єм виробництва в такому випадку, по суті, будуть такими ж як за чистої монополії. Фірми просто домовляються про Q і P, що найкраще задовольняють їх потреби (Це ті величини, що встановляться при MC=MR). Поширені при виробництві однорідних товарів.

3. Лідерство в цінах. Підходить о галузі, в якій є одна компанія, що виділяється серед інших (є або найбільшою, або найефективнішою). Ця модель полягає в тому, що лідер змінює ціни, а його конкуренти слідують за ним. Дуже часто використовується в таких галузях як вир-во автомобілів, тютюну, міді, цементну, бензину, свинцю, сірки, вугілля-антрациту, сталі... Така мовчазна згода дозволяє фірмам галузі отримати додаткові П і захистити галузь від входження нових фірм і при цьому не вимагає проводити таємні зустрічі і підписувати договори. Лідер в цінах притримується такої тактики. По-перше він змінює ціни не дуже часто, а тільки при значних змінах у витратах чи D і тільки тоді, коли такі зміни зачепили всю галузь. Це пов’язано з ризиком, що конкуренти можуть не підтримати зміну цін. По-друге про зміну повідомляється завчасно. По-третє він не встановлює максимально можливі ціни для того, щоб не дати змоги новим фірмам подолати ефект масштабу завдяки високим цінам.

4. Ціноутворення за принципом “Витрати +”. Полягає в тому, що фірма форму свою ціну на основі ATC, добавляючи до цієї величини запланований на період середній прибуток (переважно в процентному вираженні). Оскільки витрати змінюються залежно від об’єму виробництва, то при розрахунках беруть типовий або плановий Q (наприклад розраховують ATC при завантаженні потужностей на 75-80%). Цей метод корисний для фірм з дуже великим асортиментом. Він не виключає наявність таємної змови чи лідерства в цінах. Якщо фірми в галузі мають приблизно ті ж самі витрати, то дотримання загальної формули дасть приблизно ті ж самі ціни.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15  Наверх ↑