10. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДІВ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ

10.1.                  Метод дерева цілей.

10.2.                  Метод Дельфі.

10.1. Метод дерева цілей.

Ідея методу дерева цілей уперше була запропонована У. Черчменом у зв'язку з проблемами прийняття рішень у промисловості.

Термін «дерево цілей» використовується як для деревовидних iepapxi4HHx структур, так і у випадку «слабких» ієрархій. Тому так само вживається запропонований В. М. Глушковим термін «прогнозний граф», який може представлятися як у вигляді деревоподібної ієрархічної структури, так і у формі структури з «слабкими» зв'язками.

При використанні методу дерева цілей як засобу прийняття рішень використовують також термін «дерево рішень». При застосуванні дерева цілей для виявлення й уточнення функцій керування говорять про «дерево цілей і функцій». При структуризації тематики науково-дослідної організаці^ї зручніше користатися терміном «дерево проблем», а при розробці прогнозів терміном «дерево напрямків розвитку (чи прогнозування розвитку)» або згаданим вище терміном «прогнозний граф».

Метод дерева цілей орієнтований на одержання повної і відносно стійкої структури цілей, проблем, функцій, напрямків, тобто такої структури, яка мало змінюватиметься протягом певного періоду часу при неминучих змінах, що відбуваються в будь-якій системі, яка розвивається. Для досягнення цього при побудові варіантів структури варто враховувати закономірності цілеутворення і використовувати принципи і методики формування ієрархічних структур цілей і функцій.

Цілі випливають з об'єктивних потреб і мають ієрархічний характер. Цілі верхнього рівня не можуть бути досягнуті, поки не досягнул ц1л1 найближчого нижнього рівня. В міру переміщення вниз рівнями ієрархії цілі конкретизуються. У процесі побудови та використання дерева цілей необхідно прагнути чіткого і конкретного формулювання цілей, забезпечити можливість кількісної чи порядкової оцінки ступеня їхнього досягнення.

100

Цш дшльносп системи необхідно конкретизувати за часом і виконавцями, тобто загальний остаточний результат, якого прагне система, треба піддати декомпозиції на окремі задачі, що розв'язуватимуться в коротші терміни. Крім того мета, якої прагне, наприклад, фірма загалом, конкретизується для окремих підрозділів і ланок апарату керування. При цьому необхідно, щоб колектив кожного підрозділу чітко знав загальну (генеральну) мету і свою роль у п досягненш.

Структурування дає можливість деталізувати цілі і шляхи їхнього досягнення, виявити існуючі між ними взаємозв'язки, забезпечити визначену логіку розв'язання проблеми. В більшості випадків дерево цілей будується поетапно, згори донизу, шляхом послідовного переходу від вищого рівня до нижчого суміжного рівня, хоча існують методи побудови дерева одночасно «згори» — від розробників та керівництва, та «знизу» — починаючи від користувачів-виконавців, з наступною координацією отримуваних структур. Структурування дає можливість навіть при проведенні чисто якісного аналізу одержати нові ідеї, розкрити нові можливості рішення досліджуваної проблеми на різних рівнях керування.

Конкретизація цілей згори донизу повинна зростати: чим нижче рівень, тим в докладнішій формі формулюється мета — в деяких випадках вдається дістатися кількісно^ї форми критеріїв.

Одним з варіантів побудови дерева цілей є наступний. Генеральну мету бажано записувати в наступному форматі:

[Дієслово-дія] [пояснення] [об'єкт] та/або [Дієслово-дія] [пояснення] [об'єкт] та/або [Дієслово-дія] [пояснення] [об'єкт].

Потім ціль розбивається на конкретніші підцілі, що записуються у тому ж форматі, декомпозиція цілей відбувається доти, поки пщцш не стануть об'єктивно вимірними, або ж коли подальша декомпозиція виявиться недоцільною.

Для перевірки повноти і внутрішньої несуперечливості дерева цілей застосовуються наступні правила.

При просуванні згори донизу деревом цілей підціль-нащадок утворюється шляхом відповіді на запитання «що потрібно зробити, щоб реалізувати безпосередню ціль-предок попереднього рівня?».

При просуванні знизу догори ціль вищого рівня повинна відповідати на запитання «для чого необхідна безпосередня підціль-нащадок».

При розгляді множини безпосередніх підцілей-нащадків, необхідних для досягнення одніє^ї цілі, необхідно уточнити, чи всі пщцш' дшсно необхідні для п досягнення.

При розгляді множини безпосередніх підцілей-нащадків, необхідних для досягнення одніє^ї цілі, слід уточнити, які ще безпосередні підцілі-нащадки необхідні для досягнення мети.

Одним з перших методів системного аналізу, в якому були визначені порядок та етапи роботи зі структурою цілей у процесі прогнозування та планування, був метод PATTERN (Planning Assistance Through Technical

101

Evaluation Relevance Number), розроблений в RAND Corporation для наукових po6iT військового характеру.

Основними етапами PATTERN є наступні:

розроблення сценарію, що являє собою прогноз політичної картини світу на період, що планується;

розроблення прогнозу розвитку науки і техніки (який може бути складовою частиною сценарію);

розроблення дерева цілей шляхом визначення коефіцієнтів відносної важливості, коефіцієнтів стану розробки та строків, коефіцієнтів взаємної корисності;

опрацювання результатів оцінювання (розрахунок сумарних коефіцієнтів) та надання результатів особам, що приймають рішення.

Неформальний аспект методу відображається шляхом участі експертів на всіх етапах побудови дерева цілей. Формальну частину утворюють принципи, якими керуються експерти при побудові дерева цілей:

•         дерево цілей є структурою, що пов'язує міме собою як причину, так і
наслідок — головш цш системи з задачами, завданнями та засобами їх
забезпечення;

•         змістовна  частина  дерева  цілей  будується  на  ґрунті  складеного
прогнозу — політичної картини світу на планований період;

•         не розглядаються розв'язані задачі, а також задачі, розв'язання яких
очікується в найближчі роки;

•         для елементів дерева обчислюються коефіцієнти відносної важливості
(КВВ),  коефіцієнти  «стан-строк»  (КСС)  та  коефіцієнти  взаємної
корисності (КВК).

Побудова дерева цілей в методі PATTERN базувалася на евристичному ґрунті, і виникали природні запитання про повноту представлення та ненадлишковість цілей кожного рівня, що привело до появи ряду інших варіантів методології побудови дерева цілей.

Тому при формуванні конкретних структур цілей запропоновано та використовуються наступні два прийоми формування верхніх рівнів дерева цілей. Перший базується на концепції про відповідність складових двох шкал розвитку системи: просторової (цілі власне системи; цілі, що визначаються взаємними відношеннями з найближчим середовищем; цілі, що ініціюються віддаленим середовищем) та шкали часу (поточні оперативш цш1, цілі найближчої перспективи, цш в1ддалено1 перспективи).

Підцілі верхніх рівнів дерева визначаються діагоналлю матриці, і, отже, в залежності від конкретних умов є можливість обмежувати дерево за рахунок виключення, наприклад, відразу цілої гілки підцілей віддаленої перспективи та віддаленого середовища, не змінюючи при цьому інших гілок дерева.

Окрім того, доцільно формувати структуру дерева цілей шляхом уявлення його у вигляді піраміди з послідовним обходженням всіх її граней, повертаючись на новому витку до вже структурованих раніше гілок з врахуванням нового бачення проблеми.

102

Для побудови дерева цілей доцільно також використовувати загальні ознаки структурування для різних рівнів системи.

Принципи та ознаки структуризації, що пропонуються в різних методологіях, ґрунтуються на досвіді формування структур цілей. Розкриваючи одну й ту ж глобальну мету, різні аналітики можуть отримати pi3Hi ієрархічні структури, і це є природним, оскільки системний аналіз ґрунтується не лише на формальних процедурах та прийомах, але й на використанш штущи та досвіду фахівців. З іншого боку, рекомендації кваліфікованих системних аналітиків будуть близькими між собою.

10.2. Метод ДЕЛЬФІ

Особливий клас методів, що пов'язані безпосередньо з опитуванням експертів, утворюють методи експертних оцінок (назва походить від специфіки процедури отримання шформаци вщ експерт1В — при опитуваннях експертів оцінки проставляються в балах і рангах), тому вони і под1бт1М підходи іноді поєднують терміном «якісні» (розуміючи умовність iiieT назви, тому що при опрацюванні думок, отриманих від фахівців, можуть використовуватися і кількісні методи). Так, в методі аналізу ієрархій застосовувався один з найпростіших варіантів методів експертного оцінювання — попарне порівняння.

Цей термін (методи експертних оцінок) більшою мірою, аніж інші, відображає суть методів, використовувати які змушені фахівці, коли вони не лише не можуть відразу описати проблему за допомогою кількісних аналітичних залежностей, але і не бачать, які з методів формалізованого представлення систем могли б допомогти одержати модель для ухвалення рішення.

Вивченню можливостей і особливостей застосування експертних оцінок присвячено багато робіт. У них розглядаються форми експертного опитування (різні види анкетування, інтерв'ю), підходи до оцінювання (ранжування, нормування, різні види упорядкування і т. д.), методи опрацювання результатів опитування, вимоги до експертів і формування експертних груп, питання тренування експертів, оцінки їхньої компетентності (при опрацюванні тверджень вводяться і враховуються коефіцієнти компетентності експертів, вірогідності їхніх думок), методики організації експертних опитувань. Вибір форм і методів проведення експертних опитувань, підходів до опрацювання результатів опитування і т. д. залежить від конкретної задачі й умов проведення експертизи. Однак існують деякі загальні проблеми, які потрібно пам'ятати фахівцю із системного аналізу. Зупинимося на них докладніше.

Можливість використання експертних оцінок, обґрунтування ^їхньої об'єктивності звичайно базується на тому, що невідома характеристика досліджуваного явища трактується як випадкова величина, відображенням закону розподілу якої є індивідуальна оцінка фахівця-експерта про вірогідність і значимість тієї чи іншої події. При цьому передбачається, що значення досліджуваної характеристики знаходиться усередиш д1апазону

103

оцінок, одержуваних від групи експертів, і що узагальнена колективна думка е достовірним.

Однак це припущення не завжди є правильним. Тому існують методи, в яких пропонується розділити проблеми, для розв'язання яких застосовуються експертні оцінки, на два класи:

до першого класу належать проблеми, що досить добре забезпечені інформацією і для яких можна вважати експерта зберігачем великого обсягу інформації, а групову думку експертів — близькою до істини; до другого класу належать проблеми, стосовно яких групових знань експертів для впевненості в справедливості названих припущень недостатньо; експертів не можна розглядати як достовірних «вимірювачів», і необхідно обережно підходити до опрацювання результатів експертизи, оскільки в цьому випадку думка одного (одиничного) експерта, який приділяє більше уваги дослідженню маловивченої проблеми, може виявитися найзначимішою, а при формальному опрацюванні вона буде втраченою.

Тому до задач другого класу повинне застосовуватися якісне опрацювання результатів. Використання методів усереднення (справедливих для достовірних «вимірювачів») у цьому випадку може привести до істотних помилок.

Задачі колективного прийняття рішень по формуванню цілей, удосконаленню методів і форм керування звичайно належать до першого класу. Однак при розробці прогнозів і перспективних планів доцільно виявляти «рідкісні» думки і піддавати ї^х ретельнішому аналізу.

Інша проблема, яку потрібно враховувати при проведенні системного аналізу, полягає в наступному: навіть у випадку розв'язання проблем, що належать до першого класу, не можна забувати про те, що експертні оцінки несуть у собі не лише вузькосуб'єктивні риси, що властиві окремим експертам, але і колективно-суб'єктивні риси, що не зникають при опрацюванні результатів опитування (а при необережному застосуванні Дельфі-процедур можуть навіть підсилюватися).

Отже, експертні оцінки — це певна «суспільна точка зору», що залежить вщ р1вня науково-технічних знань суспільства щодо предмета дослідження і може змінюватися під час розвитку системи і наших уявлень про неї. Отже, експертне опитування — це не одноразова процедура. Такий cnoci6 одержання інформації про складну проблему, що характеризується великим ступенем невизначеності, повинен бути певного типу «механізмом», вбудованим у складній системі, тобто необхідно створити регулярну систему роботи з експертами.

Метод Дельфі, чи «дельфійского оракула», спочатку був запропонований О. Хелмером і його колегами як ітеративна процедура при проведенні мозкової атаки, що сприяла б зниженню впливу психологічних факторів при повторенні засідань і підвищенню об'єктивності результатів. Однак майже одночасно Дельфі-процедури стали методом підвищення об'єктивності експертних опитувань з використанням кількісних оцінок при оцінці дерева цілей і при розробці сценаріїв.

104

Метод Дельфі був розроблений для розв'язання складних стратегічних проблем з метою отримання інформації про майбутнє, гранично зменшити вплив суб'єктивного фактора, стимулювати способи мислення спеціалістів шляхом створення інформаційної системи з оберненими зв'язками, усунути завади в обміні інформацією між фахівцями, тиск авторитету та інші форми тиску, забезпечити підвищення достовірності прогнозів шляхом спеціальних процедур кількісного оцінювання думок експертів та їх опрацювання.

У складніших варіантах методу Дельфі розробляється програма послідовних індивідуальних опитувань за допомогою анкет-запитальників, що виключають контакти між експертами, але передбачають ознайомлення їх з думками один одного між турами. Запитальники від туру до туру можуть уточнюватися. Для зниження впливу таких факторів, як пристосування до думки більшості, іноді потрібно, щоб експерти обґрунтовували свою точку зору, але це не завжди приводить до бажаного результату, і в деяких випадках навпаки, може підсилити ефект пристосування. У найрозвинутіших варіантах методу експертам присвоюють вагові коефіцієнти значимості ixmx тверджень, що обчислюються на основі попередніх опитувань, уточнюються від туру до туру і враховуються при одержанні узагальнених результатів оцінок.

На відміну від методу сценаріїв метод Дельфі передбачає попереднє ознайомлення фахівців з ситуацією за допомогою певної моделі, математично строгої або ж неформальної. Фахівцям пропонується оцінити структуру моделі загалом та дати пропозиції щодо невключених зв'язків. При цьому використовується анкетний метод з уніфікованими формами запитань, відповідей та оцінок.

Анонімність та можливість поповнити інформацію про предмет експертизи створюють умови, що забезпечують найпродуктивнішу працю експертної комісії. Крім того наявність зворотнього зв'язку, що реалізується в декілька турів, дозволяє експертам корегувати свої висловлювання з врахуванням проміжних усереднених оцінок та пояснень експертів, які висловили полярні точки зору.

В розповсюдженому варіанті методу Дельфі під час першого туру для експертів формулюється мета експертизи та перелік запитань у вигляді анкети, можливо з поясненням. Для складних систем пояснення може бути представлене у вигляді концептуальної моделі системи та характеру можливих відповідей. Оформлені результати-відповіді експертів на анкети — опрацьовуються аналітичною групою. Аналітична група визначає граничні точки зору — найвищі та найнижчі оцінки для кожної альтернативи, середнє значення, верхній та нижній квартиле Вщдаль між квартилями характеризує узгодженість точок зору експертів (аналог середньоквадратичного відхилення).

На другому турі експерти отримують наступну інформацію: усереднені оцінки альтернатив та обгрунтування (анонімні) граничних оцінок альтернатив, — та корегують у відповідності до неї попередні оцінки. Скорегована інформація опрацьовується  аналітичною групою.  Третій та

105

четвертий тур за змістом не відрізняються від другого, при переході від туру до туру покращується узгодженість оцінок. Однак в деяких випадках думки експертів мають тенденцію до поляризації Користь методу Дельфі в цьому випадку полягає у виявленні поляризованих точок зору у різних груп експертів.

Кількість турів визначається ступенем узгодженості між експертами та наявністю або відсутністю поляризації. Як показує досвід, зміна оцінок експертів наближає ^їх до дійсних значень, особливо якщо експерти відзначаються високим рівнем компетентності .Крім того, icHye щлий ряд модифікацій методу Дельфі, які додатково дозволяють уточнювати результати експертних оцінок шляхом визначення відносного рівня компетентності експертів та розрахунку результатів експертиз лише для експертів з відносно високим рівнем компетентності; зменшити тиск на експертів за рахунок повідомлення експертам значень квартилів або децилів розподілу без значення медіани; послідовно розширювати коло експертів (переваги — відсутність тиску усередненої думки комісії, отримання більшо^ї кількості інформації за рахунок аргументації оцінок експертами, недолік — чутливість до порядку підключення експертів).

Отже, основними особливостями методу Дельфі як достатньо надійного інструменту отримання експертної шформаци е: анонімність висловлювань; обґрунтування думок експертів з граничними оцінками; наявність оберненого зв'язку, що реалізується за допомогою багатокрокового опитування.

Однак щ особливост1 виключають появу нових підходів до розв'язання проблеми, які можуть виникнути в ході дискусії — альтернативні оцінки проблеми формулюються анонімно, хоча, з іншого боку, це виключає можливість тиску. Існує ймовірність того, що достатньо суттєва інформація, якою може володіти учасник експертної групи, може бути невикористаною внаслідок обмеженості запитань анкети. Тому формування анкет повинно бути надзвичайно професійним та оперативним, щоб відреагувати на нову інформацію, отриману після чергового туру.

Для того, щоб запобігти появі «штучного консенсусу», коли в принципі е дві або більше достатньо різних точок зору на проблему, які в остаточному результаті зникають внаслідок багатьох турів, використовуються також модифікації методу Дельфі, які поляризують точки зору за певних умов, замість того, щоб прагнути зведення ^їх до одного спільного варіанту-консенсусу.

Перспективною є ідея розвитку методів експертних оцінок, запропонована у свій час В. М. Глушковим, яка полягає в тому, щоб сполучити цілеспрямоване багатоступінчасте опитування з «розгорненням» проблеми в часі, що стає цілком реалізованим в умовах алгоритмізації такої (досить складної) процедури і використання комп'ютерної техніки.

Для підвищення результативності опитувань і активізації експертів іноді сполучать метод Дельфі з елементами ділової гри: експерту пропонується проводити самооцінку, ставлячи себе на місце конструктора,

106

якому реально доручено виконувати проект, чи на місце працівника апарату керування, керівника відповідного рівня системи організаційного керування і т.д.

107

ОСНОВНА ЛIТЕРАТУРА

Анфилатов В.С. и др. Системный анализ в управлении. М.: Финансы и
статистика, 2002.

Барышников А. А., Кузьмин А. М. Формы применения функционально-
стоимостного анализа //«Машиностроитель», № 6, 2001.

Богданов А. А. Всеобщая организационная наука (тектология). В 3-х
томах. М.: 1995. - Т 1-3.

Волкова В.Н., Денисов А.А.  Основы теории систем и системного
анализа. Учебник, издание 2. СПб.: Изд-во СПбГГУ, 1999.

Вощинин   А.П,   Сотиров   Г.Р.   Оптимизация   в   условиях
неопределенности. МЭИ-СССР, Техника: НРБ (книга+дискета), 1989.

Денисов А.А., Колесников Д.Н. Теория больших систем управления. -
Л.: Энергоатомидат, 1992.

Дивак М.П, Гладiй Г.М. Методичнi вказiвки до самостiйного вивчення
роздiлу "Використання методiв iнтервального аналiзу для моделювання
економiчних систем" курсу "Системний аналiз". Тернопiль, ТIНГ, 1994.

Калянов Г.Н. CASE - структурний системний аналіз. -М.:Лори 1996.
242.

Катренко   А.В.   Сиситемний   аналіз   об'єктів   та   процесів
комп'ютеризації. Навчальний посібник. Львів, "Новий світ-2000", 2003.
424 с.

Основы  системного   анализа  и  проектирования  АСУ./  под.
ред.А.А.Павлова. -К: Вища школа, 1991.

11.Перегудов Ф.И, Тарасенко Ф.П. Введение в системный анализ. М:

Высшая школа, 1992. 12.Саченко А.А., Володарский Е.Т. Методические указания к выполнению

самостоятельной  работы  по  дисциплинам:  "Системный  анализ",

"Основы планирования эксперимента". Тернополь, ТИНХ,1990. 13.Системный анализ и структуры управления./ под ред. В.Г.Щорина -М.:

Знание, 1975. 14.Шарапов О.Д., Терехов Л.М., Сiднєв С.П. Системний аналiз. К.: Вища

школа, 1983 15.Hawryszkiewych I.T. Introduction to system  analysis  and design. New

York, 1992. 379р.

ДОДАТКОВА ЛIТЕРАТУРА

Акофф Р. Искусство решения проблем. М.: Мир, 1982.

Винер Н. Кибернетика. М.: Сов. Радио, 1968.

Винер Н. Кибернетика и общество. М.: ИЛ, 1958.

Горстко А.Б., Угольницкий Г.А. Введение в прикладной системный
анализ. Ростов-на-Дону: Книга, 1996.

108

Келле В В Переосмисление системний методологии версия П Чекленда
// Системные исследования Методологические проблеми Ежегодник,
1995—1996 —М, 1996.

Губанов и др. Введение в системный анализ. Л.: Из-во ЛГУ, 1979.

Колесников Л. Основы теории системного подхода. К.: Наукова
думка, 1995.

Котов В. Е. Сети Петри — М  Наука, 1984

Кузьменко В., Романчук О. На порозі надцивілізації системний аналіз
актуальних проблем сучасності, соціальне прогнозування та футурологія
—Л. Універсум, 2001

10.Кузьмина Е. А., Кузьмин А. М. Функционально-стоимостншй анализ

Концепции й перспективи // «Методи менеджменти качества», № 8,

2002 11.Кузьмин А. М. История возникновения, развития й использования

метода  развертывания  функции  качества  //«Методи  менеджмент

качества», № 1—2,2002 12. Кухтенко А Й Кибернетика й фундаментальние науки — К  Наукова

думка, 1987 13.Кухтенко А.И. Кибернетика и фундаментальные науки. К.: Наукова

думка, 1987. 14.Ларичев О.И. Наука и искусство принятия решений. М.: Наука,

1979. 15.Ларичев  О.И.,  Мошкович Е.М.  Качественные  методы  принятия

решений. М.: Физматлит, 1996. 16.Месарович М., Такахара И. Общая теория систем. Математические

основы. М.: Мир, 1978. 17.Митичкин  С.  Образ  мышления  системного  аналитика.  2003,

http//www.cfo.ru/article.htm#l. 18.Одрин М.В., Картавов С.С. Морфологический анализ систем. К.:

Наукова думка, 1977. 19.Оптнер  С.Л.  Системный  анализ  для  решения  деловых  и

промышленных проблем. Пер. с англ. М.: Советское радио, 1969. 20.Саати Т. Принятие решений. Метод анализа иерархий. М.: Радио и

связь, 1993. 21.Спицнадель В.Н. Основы системного анализа. М.: Бизнес-Пресса,

2000. 22.Черняк Ю.И.  Системный анализ в управлении экономикой. М.:

Экономика, 1975.

109

TECTOBIЗАВДАННЯ

O6epiib відповіді з наведених варіантів для сформульованих запитань. Для запитань необхідно обрати лише по однш вщповцц з наведених, для запитань 17,22,31,32,34,50,62,68,69,90,97,101,107,121,122,124 - по дві, для запитання 11,13,28,49,63,65,115— вказати три відповіді, для запитань 64,109 -по чотири відповіді, для питання 9 - п'ять відповідей. Кожна з правильних відповідей оцінюється в 1 бал, і таким чином максимальна кількість балів за тест становить 26. Результати тесту оцінюються наступним чином: якщо кількість відсотків правильних відповідей знаходиться в межах 0—60% — «незадовільно», 61—74% — «задовільно», 75 —89% — «добре», 90—100% — «відмінно».

1.        Метою застосування системного аналізу до конкретної проблеми є:

а)           отримання нових знань про проблему;

б)           синтез обґрунтованого оптимального управління системою;

в)           підвищення ступеня обгрунтованосп р1шення, що приймається;

г)            проектування складних інформаційних систем;

д)            побудова моделі комп'ютерної системи.

2.        Наука про системи досліджує:

а)           застосування системних концепцій у фізичних, суспільних науках та науках про
поведінку емпіричним чином;

б)           структуру систем;

в)           взаємозв'язок системи з зовнішнім середовищем;

г)            застосування системних концепцій в процесі моделювання.

3.        Який вид моделей широко використовується для визначення подібності та ізоморфізмів в
різних видах систем:

а)            стохастичні моделі;

б)           математичні моделі;

в)            інтервальні моделі;

г)            динамічні моделі

4.       Системний підхід синтезує:

а)            системотехніку та логічний позитивізм із залученням інтуїтивних підходів;

б)           інтуїцію, науковий підхід та дослідні факти;

в)            індуктивний та казуальний спосіб мислення з залученням інтуїтивних підходів;

г)            мету, призначення та оточуюче середовище, в якому функціонує складна система;

д)           дедуктивний та індуктивний спосіб мислення з залученням інтуїції.
5.Логічний позитивізм стверджує, що:

а)           існує об'єктивна реальність, яка є незалежною та неспотвореною нашими
особистими перспективами чи суб'єктивними інтерпретаціями світу;

б)           існує зовнішнє середовище, що виявляє активний вплив на систему;

в)            факти є багатовимірними і можуть інтерпретуватися по-різному;

г)            кожна група вчених надаватиме особливе значення такому підходу до розв'язання
складних проблем, який є найсуміснішим з и фшософ1ею та методологією;

д)           казуальна логіка ґрунтується на принципі причинності
6. Системотехніка як науковий напрямок описує:

а)            правила поведінки інженера, що конструює складні системи;

б)           поняття «системна технологія»;

в)            систему знань інженера в галузі об'єктів комп'ютеризації;

ПО

г)            методи системного аналізу інженерних систем;

д)           абстрактні інженерні моделі реальних систем.

7.        Системологія розглядається як:

а)            поняття і концепції системного підходу і системного аналізу;

б)           комплекс понять і концепцій, що стосуються лише системного аналізу;

в)            комплекс понять і концепцій, що стосуються і системного підходу, і системного
аналізу, і загальної теорії систем, і системотехніки, і теорп iepapxinHnx систем;

г)            поняття і концепції системного підходу, системного аналізу і загальної теорії
систем, системотехніки і теорії ієрархічних систем.

8.        Системний аналіз — це:

а)            методологія дослідження таких властивостей та відношень в об'єктах, які
важко спостерігаються та важко розуміються, за допомогою представлення цих об'єктів у
вигляді цілеспрямованих систем;

б)           технологія конструювання складних систем з урахуванням ї^х призначення та
мети функціонування;

в)            методологія представлення великих об'єктів у вигляді важко зрозумілих ціле
спрямованих систем;

г)            методика розрахунку параметрів об'єктів, які важко спостерігаються та важко
розуміються, за допомогою представлення цих об'єктів у вигляді ціле спрямованих
систем;

д)              методологія  виявлення  цілеспрямованих  систем  та  дослідження  таких
властивостей та відношень в об'єктах, які важко спостерігаються та важко розуміються.

9.        Потреба в С А виникає в тому випадку, коли виникають наступні ситуації:

а)            створюються великі системи;

б)             існують варіанти розв'язання  проблеми або досягнення  взаємопов'язаного
комплексу цілей, які важко порівняти;

в)             розв'язується  проблема,  що  періодично  виникає,  за допомогою  СА  вона
формулюється, визначається, що і про що потрібно взнати, і хто повинен знати;

г)            розв'язання проблеми вимагає великої кількості однорідного ресурсу;

д)           розв'язання проблеми передбачає координацію цілей з особами, що приймають
рішення;

е)            існує багато варіантів розв'язання проблеми або досягнення взаємопов'язаного
комплексу цілей, які порівнюються між собою за допомогою одного критерію;

є) розв'язання проблеми передбачає координацію цілей з множиною засобів їхнього досягнення;

ж)            коли важливі рішення повинні прийматися в умовах детермінованості та (або)
на достатньо віддалену перспективу.

10.       Здійснюючи позитивну селекцію:

а)            система за рахунок  призначення  збільшує  кількість  внутрішніх  зв'язків,
підвищує  свою  складність,  підвищуючи  разом  з  цим  ефективність  свого
функціонування;

б)           система видаляє всі вибухонебезпечні джерела, долаючи внутрішній антагонізм
організаці^ї,  підвищує  її  однорідність,  порядок  в  ній,  систематизацію,  структурну
стійкість;

в)            навколишнє середовище збільшує кількість внутрішніх зв'язків, підвищує свою
складність, підвищуючи разом з цим ефективність свого функціонування;

г)            система за рахунок зовнішнього середовища збільшує кількість внутрішніх
зв'язків,  підвищує свою складність,  підвищуючи разом з  цим ефективність свого
функціонування;

д)            система переходить в стан динамічної рівноваги з зовнішнім середовищем.

11. Системний аналіз відрізняється від інших методів дослідження тим, що:

а)            враховує принципову величину об'єкта, що досліджується;

б)           бере до уваги розгалужені та стійкі взаємні зв'язки між елементами оточення;

111

в)            враховує неможливість спостереження всіх властивостей об'єкта та оточуючого
середовища;

г)            грунтуючись на відомих властивостях складних систем дозволяє виявити нові
конкретні властивості та взаємні зв'язки конкретного об'єкта дослідження;

д)           на відміну вщ шших методів, в яких точно визначені об'єкти, включає як один з
важливих етапів визначення об'єкта, його знаходження чи конструювання;

е)            реальні явища, ^їх властивості та зв'язки з оточенням переводяться далі в
якісні описання взаємодій;

е)            орієнтується на розв'язання «правильно сформульованих» задач, а не на створення
правильної постановки задачі та вибір відповідних методів для її розв'язання;

ж)           основне в СА — знайти шлях, яким можна перетворити просту проблему в
складну, яким чином не лише просту до розв'язання, але й для розуміння проблему
перетворити в послідовність складних задач, для яких необхідно розробити методи їх
розв'язання;

з)            СА завжди абстрактний — завжди має справу з формально чітко поставленою
проблемою, математичною моделлю дослідження, є продуктивним завжди.

12. Негативна селекція:

а)            видаляє всі вибухонебезпечні джерела, долаючи внутрішній антагонізм організації,
підвищує її однорідність, порядок в ній, систематизацію, структурну стійкість;

б)              стабілізує  всі  вибухонебезпечні  джерела,  долаючи  внутрішній  антагонізм
організації,  підвищує  її  однорідність,  порядок  в  ній,  систематизацію,  структурну
стійкість;

в)            за рахунок навколишнього середовища зменшує кількість внутрішніх зв'язків,
підвищує свою складність, підвищуючи разом з цим ефективність свого функціонування;

г)            система за рахунок зовнішнього середовища збільшує кількість внутрішніх
зв'язків, підвищує свою складність, підвищуючи разом з цим ефективність свого
фу нкціону вання;

д)            система переходить в стан розвитку з врахуванням мети функціонування.
13.З кібернетикою пов'язаний розвиток таких системних уявлень, як:

а)           виявлення та компенсація зворотних зв'язків в системі

б)           розвиток теорії багаторівневих ієрархічних систем організаційного керування;

в)           типізація моделей систем, виявлення особливого значення зворотних зв'язків у
системі

г)           розвиток методології моделювання;

д)           становлення CASE-технологій проектування складних систем;

е)           казуальна логіка;

є) виявлення структури та системотворчих відношень зовнішнього середовища;

ж)            усвідомлення значення інформації та можливостей її кількісного описання.

14.      Принцип децентрашзацй opieHiye на:

а)           повну централізацію, що сприяє підвищенню ступеня керованості складною системою;

б)           розумну децентралізацію з повною свободою дій для елементів системи, що
сприяє реалізації призначення системи;

в)            розумний компромю мiж повною централізацією та наданням здатності реагувати
на певш ди частинам системи;

г)           досягнення спільної мети в сильно децентралізованій системі;

д)            реалізацію сильного зворотного зв'язку з метою забезпечення повернення на
планову траєкторію.

15.      Досягнення спільної мети в сильно децентралізованій системі забезпечується:

а)            стійким механізмом регулювання, що реалізує позитивний обернений зв'язок,
який веде до досягнення спільної мети;

б)            координацією потоків, що надходять у систему з зовнішнього середовища;

в)            керуючими діями верхніх рівнів ієрархії;

112

г)             стійким  механізмом регулювання,  що  не дозволяє  сильно  відхилитися  від
поведінки, яка веде до досягнення спільної мети;

д)           обмеженням впливів зовнішнього середовища на елементи та структуру системи.

16.      Щоб забезпечити досягнення остаточної мети ступінь централізації повинен бути:

а)            мінімальним;

б)           максимальним;

в)            достатнім.

17.      Система — це:

а)           множина об'єктів разом з відношеннямиміжоб'єктамитазовнішнімсередовищем;

б)            множина об'єктів разом з відношеннями між об'єктами та між їх атрибутами;

в)              множина  функцій,  на  якій  визначене  задане  відношення  з  фіксованими
властивостями;

г)           комплекс взаємопов'язаних елементів, що утворюють цілісність;

д)           утворює особливу єдність з функціями та є елементом «надсистеми»;

е)           комплекс елементів, що взаємодіє з зовнішнім середовищем;

є) структура та множина функцій, яю пщпорядковаш глобальнш мета.

18.      Пізнання мети допомагає:

а)           зрозуміти сутність систем, що досліджуються;

б)           зрозуміти призначення досліджуваних систем;

в)           доцільність дослідження системи;

г)            простити дослідження системи.
19.Ідеали:

а)            цілі, які досягаються за певних умов функціонування системи;

б)             цілі, яю школи не досягаються, але до яких система постійно наближається,
реалізуючи деякі тактичні та макроцілі;

в)           цілі, які ніколи не досягаються;

г)            цілі, до яких система постійно наближається.

20.      За наявністю інформації про способи досягнення цілей виділяються наступт ix класи:

а)           функціональні цілі, цілі-аналоги, ідеали;

б)           мікроці^лі, макроці^лі, генеральна ціль;

в)           тактичні цілі, макроцілі, ідеали;

г)            тактичні цілі, цілі-аналоги, цілі розвитку;

д)           функцюнальш цш, цілі-аналоги, цш' розвитку.

21.      Ціль-аналог - це:

а)            образ, який отриманий в результаті дп шшо!' системи, але який ні разу не
досягався системою, що розглядається;

б)           образ, отриманий в результаті дії системи, що розглядається;

в)            образ, який ні разу не досягався системою, яка розглядається;

г)            образ, який отриманий в результаті дії іншої системи, і який використовується
системою, що розглядається.

22.      Декомпозиція — це:

а)           поділ системи на частини з метою зробити зручнішими певні операції з цією
системою;

б)           спрощення системи, надміру складної для розгляду цілком;

в)           об'єднання елементів в систему шляхом визначення системотворчих відношень;

г)           ускладнення системи, надміру простої для виконання визначених функцій;

д)           розподіл функцій системи за класами з метою її кращого пізнання;

е)            все те, що виконує система або може виконувати відповідно до свого призначення;

є)  це  множина частин  або  форм  (елементів),  які  знаходяться  у  взаємодії  та специфічному порядку.

23.      Функція системи—це:

а)            спрощення системи, надміру складної для розгляду цілком;

б)           сукупність станів елементу в просторі та часі;

113

в)            об'єднання елементів в систему шляхом визначення системотворчих відношень;

г)             все  те,  що  виконує  система  або  може  виконувати  відповідно  до  свого
призначення;

д)           стійка упорядкованість у просторі і в часі елементів і зв'язків системи.

24.      Сукупність - це:

а)           з'єднання або набір в одну множину безвідносно до форми чи порядку;

б)           набір в одну множину за формою;

в)           з'єднання або набір в одну множину за певним порядком;

г)           з'єднання або набір в одну множину за формою та порядком.

25.      Структура—це:

а)              множина  частин  або  форм  (елементів),  які  знаходяться  у  взаємодії  та
специфічному порядку, необхідному для реалізації функцій;

б)           це стійка упорядкованість у просторі і в часі елементів та зв'язків між системою
та зовнішнім середовищем;

в)            множина обмежень на потоки в просторі та часі;

г)            сукупність всіх об'єктів, зміна яких впливає на систему, а також об'єктів, що
змінюються під дією системи;

д)           те, що може чи повинно виникнути, прообраз майбутнього, стан, який бажано
досягнути;

е)            сукупність станів елементу в просторі та часі;
є) те, що є первинним щодо функції.

26.      Iepapxk — це:

а)             структура з підпорядкованістю, тобто з нерівноправними зв'язками — дії в
одному напрямку виявляють набагато більший вплив, аніж в оберненому;

б)              деревовидна  структура,  в  якш  вщношення  підпорядкування  служать  для
забезпечення інформованості верхніх рівнів ієрархії;

в)             мережа, в якій завдяки наявності великої кількості зв'язків між елементами
забезпечується стійкість системи;

г)            система, в якій діють негативні зворотні зв'язки, що сприяють досягненню системою
глобальної мети;

д)              структура  з  жорстким  підпорядкуванням  та  централізацією  і  наявністю
асиметричних зв'язків, внаслідок чого завжди забезпечується досягнення генеральної мети.

27.      Стан системи - це:

а)           значення характеристик системи, важливі для цілей дослідження;

б)           зафіксовані значення характеристик системи, важливі для цілей дослідження;

в)           нефіксовані значення характеристик системи;

г)            показники, без яких неможливе нормальне функціонування системи.

28.      Цілеспрямовані системи :

а)            закриті, тобто обмінюються матерією, енергією та інформацією зі сво^їм оточуючим
середовищем;

б)           можуть зберігати високий рівень організованості та розвиватися в бік збільшення
порядку та складності;

в)            це системи, елементами котрих є поняття, зв'язаш м1ж собою відношеннями;

г)            це системи, в яких людина ставить цілі не лише перед технічними системами,
але й перед людьми, що входять до таких систем в якості елементів;

д)           такі системи, в яких основою формування оргашзацп е чинники дощльносп i
визначення цілей;

е)           це системи, спроможні до вибору своєї поведінки в залежносп вщ внутршшьо
властивої ^їм (іманентної) цілі;

є) це системи, головною відмінністю яких від казуальних е відсутність інформаційних взаємодій;

ж)            з часом досягають положення рівноваги, в якому не взаємодіють із зовнішнім
середовищем;

114

з) зберігає свій склад незмінним, незважаючи на неперервну взаємодію з зовнішнім середовищем.

29.      Системи трансакційного типу виконують:

а)            прості операції перетворення зв'язків між елементами вхідної інформації з метою
формування вихідної;

б)           складні операції перетворення зв'язків між елементами вхідної інформації з метою
формування вихідної;

в)            прості операції перетворення зв'язків між елементами вихідної інформації;

г)            складні операції перетворення зв'язків між елементами вихідної інформації.

30.      Геоінформаційні системи - це:

а)             системи, в яких управління процесами зберігання інформації здійснюється за
допомогою графічного інтерфейсу;

б)            системи, у яких управління процесами опрацювання інформації здійснюється за
допомогою графічного інтерфейсу, виконаного на основі географічних, топографічних карт,
планів;

в)             системи,  в яких  обробка інформації  здійснюється  за допомогою  графічного
інтерфейсу;

г)             системи, в яких управління здійснюється за допомогою графічного інтерфейсу,
виконаного на основі географічних, топографічних карт, планів.

31.Складність:

а)           не має чіткого формального визначення;

б)           має декілька формальних визначень, залежно від аспекту розгляду;

в)            може бути висловлена за допомогою одного універсального показника;

г)           не може ототожнюватися з поняттям «важкість»;

д)           полягає в тому, що складна проблема, зазвичай, має велику кількість розв'язань, і щ
розв'язання мають багато призначень;

е)            проблем викликана їх сильною структурованістю, багатобічністю мети їх розв'язання;
є) є взаємодією та взаємною залежністю, причому взаємні залежності складових системи

е симетричними зі змінною інтенсивністю;

ж)             виявляється також в динамічній поведінці системи, тому що глибинна природа
фізичних процесів принципово стохастична;

з)           ґрунтується на понят тіфункції, що може бути обчислена, та еквівалентного алгоритму,
що може бути реалізований машиною Тьюринга;

й) виявляється у стійкості агрегованих характеристик складних явищ та процесів, що служить основою для прогнозування, без чого неможливо планувати, керувати та проектувати.

32.      Казуальні системи—це:

а)           пристрої, що використовуються для виконання вимог, які усвідомлені ними самими;

б)           системи, що визначають свої цілі в залежносп вщ зовнішнього середовища;

в)             системи, в яких формування оргашзацп е результат дії причинно-наслідкових
зв'язків,

г)             сприймають потреби для того, щоб формувати і реалізувати дії з множини
альтернативних для задоволення власних потреб;

д)           системи, цілі яких визначеш ix творцями;

е)            системи, що не взаємодіють із зовнішнім середовищем;
є) не можуть бути підсистемами будь-якої іншої системи.

33.      Алгоритмічна складність задає:

а)            складність описання алгоритму розв'язання задачі;

б)           складність побудови алгоритму;

в)            складність розв'язання алгоритму;

34.      Статистична концепція складності:

115

а)            ґрунтується на тому, що агреговані характеристики багатьох стохастичних явищ та
процесів, що описуються в термінах систем, виявляються за умов словозмінного середовища
статистична стійкими;

б)            має наслідком те, що статистична стійкість агрегованих характеристик складних
явищ та процесів служить основою для прогнозування, без чого неможливо планувати,
керувати та проектувати;

в)              вимагає невеликого об'єму спостережень,  необхідного для достатньо надійної
апроксимації сумісного розподілу ймовірностей випадкового вектора як моделі системи;

г)            розглядає складність розв'язання оптимізаційних задач;

д)           зводиться до складності описання алгоритму розв'язання задач визначеного класу;

е)            оцінює мінімально можливу довжину програми розв'язання фіксованої масової
проблеми, але не дає уявлення про динамічні (зовнішні) характеристики процесу обчислень;

є) грунтується на понят  тіфункції,  що може бути обчислена,  та еквівалентного алгоритму, що може бути реалізований машиною Тьюринга;

ж)            грунтується на аналізі властивостей предикатів, які характеризують систему.

35.      Керування:

а)           це цілеспрямоване втручання в перебіг процесів у системі

б)           є унікальним терміном у сенсі багатозначності його конкретних реалізацій;

в)           робить систему незалежною від змін зовнішнього середовища;

г)            забезпечує необхідний рівень стійкості системи у процесах взаемодо ii з зовнішнім
середовищем та взаємодій всередині самої системи;

д)           дозволяє конкретизувати призначення системи;

е)           забезпечує безвартісний характер процесу досягнення мети складною системою;

є) не завжди скеровуватиме до досягнення поставленої мети в системах з заданою жорсткою програмою діяльності.

36.      Емерджентність—це така властивість складної системи, яка:

а)            дозволяє розглядати деякий об'єкт в якості системи без безвідносно до конкретних
властивостей та відношень;

б)           відображає той факт, що стан системи — це функція як станів н елементів, так і
відношень (зв'язків) між ними;

в)            стверджує, що система поводить себе як одне ціле, якщо зміни одше! 3i змінних
викликають зміни інших змінних;

г)            полягає в тому, що у складної системи наявні властивості, що не можуть бути виведені
з відомих властивостей елементів, які входять до її складу;

д)           стверджує, що при незмінних способах дії елементів спосіб дії системи не змінюється,
якщо змінюється структура системи;

е)            дозволяє розглядати систему як підсистему системи вищого рівня;

є) дозволяє розглядати підсистему як систему зі сво^їм складом елементів та зв'язків міжними.

37.      Синергізм полягає в тому, що:

а)             в деяких системах кожна зі змінних може розглядатися незалежно від інших, і
відхилення системи загалом є фізичною сумою відхилень її окремих елементів;

б)           відкриті системи розвиваються в напрямку диференціації та спеціалізаці^ї;

в)            з часом одна зі складових системи може стати домінуючою, тобто зміни в пш
складовій спричиняють зміни в багатьох інших;

г)             ефективність сумісного функціонування елементів системи вища, ніж сумарна
ефективність ізольованого функціонування цих же елементів;

д)            вхідні інформаційні потоки в системі використовуються для корегування відхилень
шляхом негативного оберненого зв'язку або керування за збуреннями

38.      Еквіпотенційність:

а) система є підсистемою вищого рівня і в той же час вона є системою зі своїми елементами і зв'язками;

116

б)           система є підсистемою вищого рівня;

в)            система зі своїми елементами і зв'язками;

39.      Параметричнаадаптація:

а)            це керування, що полягає в підлаштуванні значень параметрів системи до того часу,
поки не буде забезпечене досягнення мети;

б)           вимагає зміни структури існуючої складної системи;

в)            в найближчому майбутньому прагне повернути систему на планову траєкторію шляхом
додаткового керування;

г)             необхідна тоді, коли потрібна траєкторія руху відома, і, відповідно, відоме й
правильне керування;

д)            приводить до того, що все відбувається згідно до наміченої програми.

40.      Метод моделювання:

а)             вивчає  об'єкт  не  безпосередньо,  а  шляхом  дослідження  іншого  об'єкта,
аналогічного в певному сенсі першому;

б)            відрізняється вщ шших методів пізнання тим, що об'єкт вивчається з його
допомагаю безпосередньо;

в)           є не методом пізнання, а методом практичного вивчення системи за допомогою
об'єкта-посередника, роль якого виконує дослідник;

г)           грунтується на гіпотезах, досвіді дослідника та формальних моделях;

д)            не застосовує аналогію, зосереджуючись на висуненш гшотез та перевірці ^їх
адекватності.

41.      Основна функція моделі - це:

а)           засіб керуванням об'єктом;

б)           засіб представлення об'єкта;

в)           засіб пізнання;

г)           засіб оцінки функцій об'єкта.

42.      Аналогія - це:

а)            твердження про схожість речей, явищ, процесів в різних об'єктах, по суті рух
думки вщ вщомого до невідомого;

б)           твердження про відмінність речей, явищ, процесів в різних об'єктах, по суті рух
думки вщ вщомого до невідомого;

в)            твердження про відмінність речей, явищ, процесів в різних об'єктах, по суті рух
думки від невідомого до відомого;

г)            твердження про схожість речей, явищ, процесів в різних об'єктах, по суті рух
думки від невідомого до відомого.

43.      Метод моделювання відрізняється від інших методів пізнання:

а)            об'єкт моделюється з його допомогою не безпосередньо, а шляхом дослідження
іншого об'єкта, аналогічного в певному сенсі першому;

б)           об'єкт вивчається з його допомогою не безпосередньо, а шляхом дослідження
іншого об'єкта, аналогічного в певному сенсі першому;

в)            об'єкт вивчається з його допомогою безпосередньо шляхом дослідження іншого
об'єкта, аналогічного в певному сенсі першому;

г)             об'єкт моделюється з його допомогою безпосередньо шляхом дослідження
іншого об'єкта, аналогічного в певному сенсі першому.

44.      Модель:

а)             висувається за аналогією з перевіреними шляхом експерименту науковими
положеннями;

б)           набуває доказову силу лише після підтвердження її експериментально;

в)            це твердження про схожість речей, явищ, процесів в різних об'єктах, по суті рух
думки вщ вщомого до невідомого;

г)              знаходиться  при  моделюванш  м1ж  суб'єктом—  дослідником  та  об'єктом
пізнання;

117

д)           це заміщувач об'єкта дослідження, що знаходиться з ним в такш вщповщносп,
яка дозволяє отримати нове знання про дослідника;

е)            охоплює об'єкт повністю, тобто завжди повно представляє об'єкт з боку всіх його
властивостей;

є) це заміщувач об'єкта дослідження, що знаходиться з ним в такш вщповщносп, яка дозволяє отримати нове знання про цей об'єкт;

ж)            цільовим відображенням, що виявляється в одиничності моделі одного й того ж
об'єкта — модель відображає не об'єкт-оригінал сам собою, а те, що нас цікавить в ньому;

з)             модель  є  прагматичним  засобом,  засобом  керування,  засобом  організації
практичних дій, способом представлення зразково правильних дій та ї^х результату, тобто
робочим представленням цілей.

45.      Моделі прямої подібності - це:

а)            масштабовані або в оригінальний розмір виконані копії оригіналів;

б)            слабомасштабовані копії оригіналів;

в)            сам оригінал.

46.      Непряма подібність між моделлю та оригіналом :

а)            слабомасштабовані копії оригіналів;

б)            співпадання чи достатня близькість їх абстрактних моделей;

в)            масштабовані копії оригіналів.

47.      Моделі умовної под1бносп е способом:

а)            математичного втілення абстрактних моделей;

б)            графічного втілення абстрактних моделей, формою у вигляді речей;

в)            матеріального втілення абстрактних моделей, формою у вигляді речей.

48.      Скінченність моделі полягає в:

а)           пізнанні реальних об'єктів;

б)           тому що з безмежної множини властивостей об'єкта-оригіналу обираються та
використовуються лише деякі властивості, що подібні на ті властивості об'єкта-моделі, які
цікавлять дослідника;

в)           необхщносп шзнавати нескінченний світ за допомогою скінчених засобів;

г)            тому, що модель подібна до об'єкта-оригіналу скінченою кількістю відношень;

д)           iepapxi4Hm природ! абстракцій, тобто існують не лише моделі реальних об'єктів,
але й «моделі моделей», і кількість таких рівнів обмежується лише практичною потребою;

е)           тому, що спрощення є сильним засобом виявлення головних ефектів в явищі, що
досліджується;

є) тому, що з безмежної множини властивостей об'єкта-моделі обираються та використовуються лише деякі властивості, що подібні на ті властивості об'єкта-оригіналу, яю ц1кавлять дослідника.

49.      Модель є простішою за оригінал тому, що:

а)              спрощення  є сильним засобом  виявлення  головних ефектів  в явищі,  яке
досліджується;

б)            спрощення моделі пов'язане з необхідністю оперування з нею;

в)             з двох моделей, які однаково добре описують явище, зазвичай складніша
виявляється ближчою до дійсної природи явища, що вивчається;

г)            простіша модель є ближчою до об'єкта дослідження;

д)           модель — це беззаперечно завжди інший об'єкт, ніж оригінал;

е)           за допомогою моделі досягається попередньо визначена ціль;
є) вона є адекватною до об'єкта, що моделюється.

50.      Зв'язок між системою, що моделюється, і нашими знаннями про неї та моделлю:

а)           є ізоморфізмом;

б)           є гомоморфізмом;

в)           дозволяє отримати нове знання про об'єкт дослідження;

г)            є засобом осмислення дійсності;

118

д) є засобом постановки та проведення експериментів.

51.      Ізоморфізм - це:

а)           співвідношення між системами тотожної структури;

б)           співвідношення між системами різної структури;

в)           співвідношення між елементами систем;

г)            співвідношення між елементами і функціями систем.

52.      Модель як засіб осмислення дійсності дозволяє:

а)           впорядкувати уявлення про систему;

б)              впорядкувати  та  при  можливості  формалізувати  первинні  нечіткі  або
суперечливі уявлення про те чи інше явище, об'єкт, систему;

в)           формалізувати уявлення про систему;

г)            впорядкувати та формалізувати чгпа уявлення про систему, явище, об'єкт.

53.      Характерним для дискретної моделі є:

а)           множини припустимих значень змінних та параметрів у ній дискретні;

б)           множини припустимих значень змінних та параметрів у ній стохастичні;

в)           множини недопустимих значень змінних та параметрів.

54.      За допомогою дескриптивних моделей можна:

а)           лише описувати, аналізувати поведінку системи;

б)           складати та аналізувати поведінку системи;

в)           описувати, аналізувати та моделювати поведінку системи.

55.      Нормативні моделі

а)            це моделі, з допомогою яких можна лише описувати, аналізувати поведінку
системи;

б)           включають критерії, а тому й вказують, як повинна функціонувати система, що
моделюється;

в)            це моделі, які нагадують реальну систему;

г)               описують  функціонування  системи  у  вигляді  певних  функціональних
залежностей та (або) логічних співвідношень;

д)             відтворюють процес функціонування системи в часі шляхом моделювання
елементарних явищ в ній, обміну сигналами між елементами системи,  формування
вихідних сигналів та зміни станів елементів.

56.      Семіотика - це:

а)            спеціальна область знань, яка досліджує знакові моделі;

б)           спеціальна область знань, яка досліджує вербальні моделі;

в)            спеціальна область знань, яка досліджує фонетичні моделі.

57. Семантика - це:

а)              відношення між функціями та тим, що вони позначають, вкладений сенс
функцій;

б)            відношення між знаками та тим, що вони позначають, вкладений сенс знаків;

в)              відношення між елементами та тим, що вони позначають, вкладений сенс
елементів.

58. Синтаксис - це:

а)              відношення між різноманітними функціями, що дозволяє ї^х розрізняти та
будувати з них складніші функціональні конструкції;

б)            відношення між різноманітними знаками, що дозволяє ї^х розрізняти та будувати
з них складніші знакові конструкції;

в)              відношення між різноманітними моделями що дозволяє ї^х розрізняти та
будувати з них складніші моделі.

59. Аналітичні моделі описують:

а)            функціонування системи у вигляді певних функціональних залежностей;

б)           функціонування системи у вигляді певних математичних залежностей;

в)            функціонування системи у вигляді певних функціональних залежностей та (або)
логічних співвідношень.

119

60.Імітаційна модель відтворює:

а)           процес функціонування системи в часі шляхом моделювання елементарних явищ
в системі, обміну сигналами між елементами системи, формування вихідних сигналів та
зміни станів елементів;

б)           процес функціонування системи в часі шляхом моделювання елементарних явищ
в системі, обміну сигналами між елементами системи, формування вхідних сигналів та
зміни станів елементів;

в)           процес функціонування системи в часі шляхом моделювання складних явищ в
системі, обміну сигналами між елементами системи, формування вихідних сигналів та
зміни станів елементів;

г)            процес функціонування системи в часі шляхом моделювання елементарних явищ
в системі

61.      Стохастичні моделі - це:

а)            обмежені зовнішні описання системи, що використовують лише ту зовнішню
інформацію, яку можна виміряти;

б)           обмежені внутрішні описання системи, що використовують лише ту внутрішню
інформацію, яку можна виміряти;

в)            обмежені зовнішні описання системи, що використовують лише ту внутрішню
інформацію, яку можна виміряти;

г)            обмежені внутрішні описання системи, що використовують лише ту зовнішню
інформацію, яку можна виміряти.

62.      Необхідними припущеннями при побудові аксіоматичних моделей систем є:

а)            наявність процедури виявлення аксіом, або власне аксіом;

б)           достатність математичної моделі;

в)           отримання експериментальних даних шляхом зовнішнього дослідження;

г)              інтерпретація  формальних  статистичних  моделей,  визначення  меж  їхньої
3MicTOBHoi' та формальної дійсності та застосовності;

д)             використання  накопичених  знань  про  систему,  змістовних  описань  та
гіпотетичних формальних уявлень про внутрішні механізми функціонування системи;

е)            структуризація мети функціонування системи;
є) адекватне описання обмежень.

63.      Побудова моделі системи у вигляді «чорної скрині» не є тривіальним завданням, тому
що:

а)            критерієм відбору є цільове призначення моделі, суттєвість того чи іншого
зв'язку відносно ціє^ї мети;

б)           те, що є суттєвим — включається, що ні — не включається до списку входів та
виходів моделі;

в)            будь-яка реальна система, як і інший об'єкт, взаємодіє з об'єктами зовнішнього
середовища безмежним числом способів;

г)            ті зв'язки, які спочатку здавалися нам несуттєвими, насправді є важливими і
повинні бути враховані;

д)            необхідно поряд з генеральною метою сформулювати перелік додаткових цілей,
тому що виконання лише генеральної мети є недостатнім;

е)            проблемою є визначення, які входи та виходи потрібно включати до складу
моделі

є) моделі у вигляді «чорної скрині» — це моделі типу «вхід—вихід»;

ж)             статистичні моделі будуються на основі експериментальних даних шляхом
пасивного або активного експерименту.

64.      Проблеми оптимізації в системному аналізі полягають в тому, що:

а)            аксіоматичні та статистичні моделі — це моделі описового, або дескриптивного
типу;

б)            в оптимізаційних моделях наявна нормативна функція — критерій якості;

120

в)             оптимізаційна модель включає в себе формальну модель взаємозв'язків між
змінними та параметрами;

г)            оптимізаційна модель будується на основі змістовного описання;

д)             незначні зміни в умовах задачі можуть привести до вибору суттєво різних
альтернатив;

е)            локально оптимальне рішення може бути й зовсім не оптимальним з точки зору
«надсистеми»,  що  приводить  до  необхідності  координувати  критерп  пщсистем  з
критеріями системи;

є) виникають складності з кількісним описанням мети;

ж)           одним з найважливіших аспектів оптим1зацп е адекватне описання обмежень.

65.      У процесі проведення експериментів на імітаційній моделі можливе внесення таких
змін:

а)           у сукупність знань експертів з даної проблеми;

б)           у загальносистемні властивості;

в)           в характері та змісті інформації про процеси, що спостерігаються за допомогою
моделі

г)            у значення змінних, що мають відповідники та є суттєвими з точки зору
дослідника в реальній системі

д)           у поведінку системи в особливих ситуаціях;

е)           значення екзогенних змінних;

є) включення нових зв'язків та елементів і виключення інших.

66. Моделі типу "вхід-вихід" задають:

а)            залежність між вихідними показниками системи та її входами;

б)           залежність між вхідними показниками та її виходами;

в)            залежність між вихідними показниками системи;

г)            залежність між вхідними показниками системи.

67. Коваріаційна матриця зал ежить від:

а)            від вектору вхідних значень параметрів;

б)           матриці значень базових функцш i, відповідно, від матриці експерименту;

в)            від похибки прогнозування.

68. Досить часто застосування моделей "вхід-вихід" пов'язане з такими проблемами:

а)              для розрахунку достовірних оцінок статистичних характеристик об'єкта
необхідні достатньо великі вибірки експериментальних даних, які не завжди можна
отримати;

б)             існує клас об'єктів, коли припущення про імовірнісну природу, адитивність
похибок в експериментальних даних не відповідає реальним властивостям об'єкта;

в)             для розрахунку достовірних оцінок динамічних характеристик об'єкта необхідні
достатньо великі вибірки експериментальних даних, які не завжди можна отримати;

г)             існує клас об'єктів, коли припущення про імовірнісну природу, адитивність
похибок в експериментальних даних відповідає реальним властивостям об'єкта.

69. Основні припущення, на яких базуються методи аналізу інтервальних даних у випадку
побудови моделей "вхід-вихід":

а)            статична система описується функцією лінійної залежності;

б)           статична система (об'єкт) описується лінійно-параметричним рівнянням;

в)              результати експерименту представлені у вигляді матриці значень вхідних
змінних і відповідних інтервальних значень вихідної змінної;

г)              результати експерименту представлені у вигляді вектору значень вхідних
змінних і відповідних інтервальних значень вихідної змінної.

70. Прогнозування інтервальної моделі:

а) розрахунок виходу системи при заданому наборі входів, поза експериментальними точками, на основі яких будувалась модель, але в межах області експерименту;

121

б)                планування   виходу   системи   при   заданому   наборі   входів,   поза
експериментальними точками, на основі яких будувалась модель, але в межах області
експерименту;

в)                розрахунок   виходу   системи   при   заданому   наборі   входів,   поза
експериментальними точками, на основі яких будувалась модель, але не в межах області
експерименту;

г)              розрахунок  виходу  системи  при  заданому  наборі  входів,  в  області
експериментальних точок,  на основі яких будувалась модель,  але в межах області
експерименту.

71.      Основною характеристикою точносп штервально!' моделі є:

а)           похибка прогнозування, яка задається різницею меж коридору;

б)           похибка прогнозування, яка межами коридору;

в)           похибка прогнозування, яка задається верхньою межею коридору;

г)            похибка прогнозування, яка задається нижньою межею коридору.

72.      Суть аналізу полягає в:

а)            створенні окремих компонент моделі, об'єднання яких утворює модель системи;

б)           тому, що на грунті вивчення окремих підсистем, елементів та формулювання
локальних цілей будується модель системи, яка є об'єднанням окремих компонент моделі

в)             представленні складного у вигляді сукупності простіших компонент, поді
цілого на компоненти;

г)            вивченні системи дослідником «ззовні», маючи обмежений горизонт;

д)           розгляді системи як частини великого цілого (надсистеми);

е)           відкритті, чому система працює так, а не те, як вона це робить;

є) встановленш вщношень типу «продуцент-продукт» у складній системі

73.      Синтетичний пщхщ opieHiye на:

а)           розчленування системи, при якому втрачаються не лише суттєві її властивості,
але й зникають і суттєві властивості частин системи;

б)           вивчення системи дослідником «зсередини», маючи обмежений горизонт;

в)           розгляд системи як частини великого цілого;

г)           дослідження структури системи;

д)           поділ складної системи на незалежні одна від одної частини;

е)           встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами;

є) представленні складного у вигляді сукупності простіших компонент, поді цілого на компоненти;

ж)            дослідження, чому система працює так, а не на те, як вона це робить.

74.      Остаточною метою аналітичного методу є :

а)            встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами;

б)           встановлення функціональних зв'язків між явищами;

в)           встановлення причинно-наслідкових зв'язків між елементами.

75.      Декомпозиція:

а)            це основна операція синтетичного підходу до дослідження складних систем;

б)           це розгляд системи як частини великого цілого;

в)           реалізується на грунті формальної моделі системи, що розглядається;

г)             співставляє  об'єкт  аналізу з деякою  моделлю,  виділяє те,  що  відповідає
елементам моделі;

д)           це процедура дослідження, чому система працює так, а не на те, як вона це
робить;

е)           процедура об'єднання складових у ціле;

є) дозволяє розділити задачу на підзадачі, систему — на підсистеми, мету — на підцілі.

76.      В результаті декомпозиції виникає:

122

а)              певна деревовидна структура, що повинна забезпечувати виконання двох
суперечливих вимог кількісного характеру: повноти і простоти;

б)             певна ієрархічна структура, що повинна забезпечувати виконання двох
суперечливих вимог кількісного характеру: повноти і простоти;

в)            певна деревовидна структура, що повинна забезпечувати виконання повноти;

г)             певна деревовидна структура, що повинна забезпечувати виконання простоти.

77. Дерево декомпозиції проблеми:

а)            будується на основі принципу простоти, що вимагає збільшення розмірів дерева;

б)           виникає в результаті декомпозиції як певна деревовидна структура, що повинна
забезпечувати виконання двох суперечливих вимог кількісного характеру повноти та
складності;

в)            будується на основі принципу суттєвості в модель-основу повинні включатися
лише компоненти, релевантш з точки зору мети аналізу;

г)             співставляє об'єкт аналізу з деякою змістовною моделлю;

д)              будується до того моменту, коли декомпозиція привела до результату
(підфункції, критерію, підзадачі, підцілі), яю е зрозумілими, можуть бути реалізованими,
забезпеченими, виконаними;

е)             вважається побудованим, якщо переглянуті всі фрейми (формальні моделі) і не
досягнута елементарність;

є) по суп е фреймовою моделлю входів організаційної системи.

78. Основою для декомпозиції може служити:

а)            лише конкретна, змістовна модель системи, що розглядається;

б)           лише головна мета системи, що розглядається,

в)            лише функціональна модель системи, щ розглядається.

79. Принцип простоти вимагає:

а)            збільшення розмірів дерева;

б)           зменшення розмірів дерева;

в)            спрощення та при необхідності видалення гілок дерева.

80.      Агрегування:

а)             веде до того, що об'єднані елементи, які взаємодіють між собою, набувають не
лише зовнішньої, але й внутрішньої цілісності, єдності;

б)            виникає в результаті декомпозиції як певна деревовидна структура, що повинна
бути повною та простою;

в)             це операція об'єднання декількох елементів в єдине ціле;

г)            дозволяє повністю звести складне до простого лише у випадку складності через
непоінформованість;

д)           відображає внутрішню цілісність системи за допомогою моделі «чорної скрині»;

е)           вимагає для реалізації повноти формальної моделі складної системи;
є) це операція поділу цілого на частини.

81.      Зовнішня цілісність відображається:

а)           моделлю "чорної скриньки";

б)           моделлю "вхід-вихід";

в)           інтервальною моделлю.

82.      Модель складу визначає:

а)           елементи і функції, що входять до складу системи;

б)           що повинно ввійти до складу системи;

в)           головні складові системи.

83.      Модель структури:

а)           головні складові системи;

б)           відображає зв'язки елементів між собою;

в)           відображає структуру елементів системи.

84.      Конфігуратор - це:

123

а)            агрегат, що складається з якісно різних мов описання системи, причому кількість
цих мов є максимально необхідною для досягнення мети;

б)           агрегат, що складається з мов описання системи, причому кількість цих мов є
мінімально необхідною для досягнення мети;

в)           агрегат, що складається з якісно різних мов описання системи, причому кількість
цих мов є мінімально необхідною для досягнення мети.

85.      Особливістю агрегатів-операторів є:

а)           можливість розгляду окремих складових складної системи,

б)           можливість встановлення класифікації,

в)           те, що аналіз об'єкта повинен проводитися кожною мовою агрегата-оператора
окремо,

г)           те, що синтез можливий лише при наявносп ecix описів кожною мовою агрегата-
оператора,

д)           зменшення розмірності, об'єднання частин в дещо ціле, єдине, окреме,

е)            можливість вимірювання ознак, що агрегуються, в числових шкалах,
є) повна внутрішня узгодженість

86.      Найпростіший спосіб агрегування:

а)            у творення агрегатів;

б)           встановлення відношення еквівалентності між елементами;

в)           утворення класів;

г)             встановлення  відношення  еквівалентності  між елементами,  що  підлягають
агрегації, тобто утворення класів.

87.      Макропроектування:

а)            формування інформації про реальну систему та зовнішнє середовище, побудова
моделі зовнішнього середовища, формулювання критеріїв якості функціонування системи,
що відображають її мету, критеріїв оцінки ступеня відповідності моделі системі, критеріїв
декомпозиції системи, побудова моделі системи;

б)            формування інформації про реальну систему зовнішнього середовища;

в)            формування інформації про реальну систему та її мет а за допомогою моделі
системи.

88.      Мікропроектування:

а)            створення інформаційного та математичного забезпечення моделі.

б)           здійснення вибору технічних засобів проектування системи;

в)              створення  інформаційного,  математичного  та  програмного  забезпечення,
здійснення вибору технічних засобів, на яких буде реалізована модель;

г)            створення програмного забезпечення моделі.

89.      Основним недоліком пасивного експерименту є:

а)            моделювання минулого, а також виявлення критичних ситуацій;

б)           моделювання реальності та виявлення критичних ситуацій;

в)             моделювання минулого, а також неможливість або недоцільність виявлення
критичних ситуацій.

90.      Для моделей інформаційних систем властивим є:

а)            наявність лише однієї мети,

б)             можливість проведення активних експериментів на реальній інформаційній
системі;

в)            складність, яку можна точно і однозначно оцінити на основі загального числа
елементів певних типів та взаємозв'язків між ними;

г)            особливістю моделей, які працюють у контурі управління, є функціонування за
жорсткою програмою;

д)             те, що правильно побудована модель відображає лише ті аспекти реальної
системи, які цікавлять дослідника;

124

е) компромк м1ж: адекватністю та простотою моделі досягається без участі системного аналітика;

є) можливість імітації з метою підтвердження висунутих гіпотез або обґрунтування необхідних дій в різних ситуаціях.

91.      Адаптованість - це:

а)           здатність цілеспрямовано функціонувати в умовах нестаціонарного середовища;

б)           здатність функціонувати в будь-яких умовах;

в)           здатність цілеспрямовано функціонувати в умовах стаціонарного середовища.

92.      Основною проблемою моделювання є:

а)           досягнення оптимального результату моделювання;

б)           досягнення оптимального компромісу між адекватністю моделі та її простотою;

в)           досягнення компромісу між адекватністю моделі і її повнотою.

93.      Методологія системного дослідження:

а)           це інструментарій для підтримання та посилення методів системного аналізу;

б)           ідентифікує та впорядковує домінуючі елементи перед описанням системи як єдиного
цілого;

в)            включає визначення понять, що використовуються, принципи системного підходу,
постановку та загальну характеристику основних проблем організації системних досліджень;

г)            є абстрактною схемою, що жорстко визначає послідовність дій у процесі системного
аналізу;

д)           дозволяє оцінювати «найгірші», в певному сенсі «граничні» можливі ситуацп i на
цьому ґрунті робити висновки про поведінку системи взагалі;

е)            створює таке описання системи, яке дозволяє передбачати її поведінку та виявляти
неочевидні властивості;

є) реалізує часткова зміна призначення системи та пов'язану з цим перебудову її функціонування.

94.      Основною послідовністю системного аналізу є:

а)            послідовність "мета - способи досягнення мети - ресурси";

б)           послідовність "мета - ресурси - способи досягнення мети";

в)            методологія - метод - нотація - засіб.

95.      Системний аналіз конкретизується в напрямку:

а)            методологія - метод - нотація - засіб;

б)            мета - способи досягнення мети - ресурси;

в)            мета - ресурси - способи досягнення мети.

96. Метод - це:

а)            функція або техніка генерації описань компонентів;

б)            систематична процедура або техніка генерації значень компонентів;

в)            систематична процедура або техніка генерації описань компонентів.

97.      Нотації:

а)           скеровують осіб, що приймають рішення (ОПР), до пояснення взаємодії елементів в
системі;

б)          виявляють та пояснюють тенденції до більшої спеціалізації та зменшення зв'язності
елементів системи;

в)           ідентифікують та впорядковують домінуючі елементи складної системи;

г)            призначені для описання структури системи, елементів даних, етапів опрацювання;

д)           це систематичні процедури або техніки генерації описань компонентів інформаційн
системи;

е)           включають графи, діаграми, таблиці, блок-схеми, формальні та природні мови;
є) це інструментарій для підтримання та посилення методів системного аналізу.

98.Засоби-це:

а)           інструментарій для підтримання та посилення методів;

б)           система методів;

125

в) інструментарій функціонування методів.

99.      Системне дослідження:

а)           допомагає правильно та достатньо точно сформулювати проблему;

б)           виконується в послідовності «мета—способи використання ресурсів—ресурси»;

в)             грунтується на первинному визначенні альтернативних варіантів розв'язання
проблеми;

г)           реалізує спіральний рух гранями піраміди «цілі — ресурси — проблеми» ;

д)           структурується у вигляді дерева (мультидерева) цілей;

е)             включає механізм позитивного оберненого зв'язку з метою аналізу ентропії, та
структури складної системи;

є) реалізується в основній послідовності «мета—способи досягнення мети—ресурси».

100.     Першим етапом методології системного аналізу є:

а)           ідентифікація призначення, мети, головних цілей системи;

б)           виявлення проблеми;

в)            декомпозиція мети, визначення потреб у ресурсах, композиція цілей;

г)           знаходження альтернатив;

д)           моделювання системи;

е)            накопичення досвіду роботи з системою;
є) узгодження рішення.

101.     Врахування змін та невизначеностей у системі реалізується:

а)            побудовою надійної системи з ненадійних елементів;

б)            дослідженням причинно-наслідкових зв'язків у складній системі з наступною
побудовою детермінованих моделей;

в)            визначенням потреб у ресурсах та агрегуванням моделі системи;

г)             використанням  принципу  гарантованого  результату,  тобто  забезпечення
потрібного рівня функціонування системи за найкращих умов;

д)             шляхом визначення усереднених або інтервальні характеристики систем на
грунті інформації про стохастичні характеристики;

е)            знаходженням межі розумної складності моделі;

є) деталізацією зовнішніх зв'язків системи з «несистемою», оточуючим середовищем.

102.     Першим та необхідним етапом будь-якого системного дослідження є:

а)           правильне та достатньо точне формулювання проблеми;

б)           аналіз проблеми;

в)           врахування змін та невизначеностей у системі.

103.     Експертш ощнки - це:

а)             певна "суспільна точка зору", що не залежить від рівня науково-технічних знань
суспільства щодо предмета дослідження і не може змінюватися ищ час розвитку системи і наших
уявлень про неї;

б)            певна "суспільна точка зору", що залежить від рівня науково-технічних знань
суспільства щодо предмета дослідження і може змінюватися під час розвитку системи і наших
уявлень про неї;

в)             певна "суспільна точка зору", що не залежить від рівня науково-технічних знань
суспільства щодо предмета дослідження і може змінюватися під час розвитку системи і наших
уявлень про неї.

104.     Методи експертних оцінок використовуються в тих випадках, коли:

а)             фахівці не лише можуть відразу описати проблему за допомогою  кількісних
аналітичних залежностей, але і бачать, які з методів формалізованого представлення систем
могли б допомогти одержати модель для ухвалення рішення;

б)             фахівці не лише не можуть відразу описати проблему за допомогою кількісних
аналітичних залежностей, але і не бачать, які з методів формалізованого представлення систем
могли б допомогти одержати модель для ухвалення рішення;

126

в) фахівці можуть відразу описати проблему за допомогою кількісних аналітичних залежностей, але і не бачать, які з методів формалізованого представлення систем могли б допомогти одержати модель для ухвалення рішення.

105.     Метод дерева цілей орієнтований на:

а)            одержання повної та відносно стійкої структури цілей, проблем, функцій, напрямків,
тобто такої структури, яка мало змінюватиметься протягом певного періоду часу при змінах, що
відбуваються в будь-якій системі, яка розвивається;

б)            одержання структури, яка буде змінюватиметься протягом певного періоду часу при
неминучих змінах, що відбуваються в будь-якій системі, яка розвивається;

в)            одержання повної та відносно стійкої структури цілей, проблем, функцій, напрямків,
тобто такої структури, яка мало змінюватиметься протягом певного періоду часу при неминучих
змінах, що відбуваються в будь-якій системі, яка розвивається.

106.     Структурування у процесі побудови дерева цілей дає можливість:

а)              виявити  систему  переваг  системного  аналітика,  що  суттєво  сприятиме
розв'язанню складної проблеми;

б)           забезпечити визначену логіку розв'язання проблеми, деталізувати цш i шляхи
i'xHboro досягнення, виявити існуючі між ними взаємозв'язки;

в)           розробити сценарій, що являє собою прогноз політичної картини світу на період,
що планується;

г)            перевірити повноту представлення та ненадлишковість цілей кожного рівня;

д)           використати експертні оцінки та обгрунтувати їхню об'єктивність;

е)             одержати інформацію про складну проблему, що характеризується великим
ступенем невизначеності;

є) розкрити нові можливості рішення досліджуваної проблеми на різних рівнях керування, навіть при проведенні чисто якісного аналізу одержати нові ідеї.

107. Для перевірки повноти і внутрішньої несуперечливості дерева цілей застосовуються
наступні правила:

а)            при просуванні знизу догори деревом цілей підціль-нащадок утворюється
шляхом відповіді на запитання «що потрібно зробити, щоб реалізувати безпосередню
ціль-предок попереднього рівня?»;

б)            підціль нижчого рівня повинна відповідати на запитання, для чого необхідна
безпосередня ціль-предок;

в)              при  розгляді  множини  безпосередніх  підцілей-нащадків,  необхідних  для
досягнення одте! цш1,  необхідно уточнити, чи всі шдцш д1йсно необхідні для її
досягнення;

г)            дерево цілей будується знизу догори, з поступовим узагальненням цілей нижніх
pieHie при переході до вищих рівнів;

д)             з цілей нижніх рівнів повинна бути можливість отримати генеральну ціль
системи,

е)             підціль-нащадок утворюється шляхом відповіді на запитання «що потрібно
зробити, щоб реалізувати безпосередньо ціль-предок попереднього рівня» є процес руху
згори донизу деревом цілей;

є) при розгляді множини підцілей-нащадків на всіх рівнях ієрархії, необхідних для досягнення генеральної цілі, необхідно уточнити, чи всі підцілі дійсно необхідні дія її досягнення.

108. Метод PATERRN - один з перших методів системного аналізу, в якому були
визначені:

а)             порядок та етапи роботи зі структурою цілей у процесі прогнозування та
планування;

б)           етапи прогнозування;

в)            етапи планування.

109. Принципи, якими керуються експерти при побудові дерева цілей:

127

а)            дерево цілей є структурою, що пов'язує між собою як причину, так і наслідок;

б)           змістовна частина дерева цілей будується на грунті складеного прогнозу;

в)           не розглядаються розв'язані задачі, а також задачі, розв'язання яких очікується в
найближчі роки;

г)              для  елементів  дерева  обчислюються  коефіцієнти  відносної  важливості,
коефіцієнти "стан-строк" та коефіцієнти взаємної корисності.

110. Для формування верхніх рівнів дерева цілей застосовуються наступні правила:

а)              складові  верхнього  рівня  структури  дерева  визначаються  відповідями  на
наступні запитання які критерії найважливіші, які з гілок дерева можна відтяти без втрати
суттєвої інформації, на яку кількість підцілей розбити ціль-предок ?

б)           загальні цілі реалізуються в близькій перспективі;

в)            дерево цілей обмежується за рахунок виключення гілки підцілей віддаленої
перспективи та віддаленого середовища;

г)            в першу чергу відтинаються гілки дерева, яким відповідають малі значення
коефіцієнта відносної важливості;

д)             при  просуванні знизу догори ціль  вищого рівня  повинна відповідати  на
запитання, для чого необхідна безпосередня підціль-нащадок;

е)            не розглядаються розв'язані задачі, а також задачі, розв'язання яких очікується в
найближчі роки;

є) складові верхнього рівня структури дерева визначаються відповідями на наступні запитання, що потрібно дізнатися для розв'язання проблеми, що потрібно створити для розв'язання проблеми, що потрібно організувати у процесі розв'язування проблеми.

111. Метод Дельфі:

а)           був розроблений для розв'язання складних проблем, в яких взаємозв'язки між
змінними та параметрами описуються функціональними залежностями;

б)           є методом підвищення об'єктивності експертних опитувань з використанням
кількісних оцінок при оцінці дерева цілей і при розробці сценаріїв;

в)           був розроблений з метою граничного зменшення впливу суб'єктивного фактора,
стимулювання способів мислення спеціалістів шляхом створення інформаційної системи з
оберненими зв'язками, усунення завад в обм1ш 1нформац1ею між фахівцями, розв'язання
складних стратегічних проблем;

г)            на відміну від методу сценаріїв не передбачає попереднє ознайомлення фахівців
з ситуацією за допомогою певної моделі;

д)           забезпечує найпродуктивнішу працю експертної комісії відкритістю процедури
опитування експертів;

е)            реалізує зворотній зв'язок в декілька турів шляхом спілкування між експертами;
є) надає пояснення для складних систем у вигляді формальної моделі складної

системи чи проблеми, що повинна бути розв'язана.

112. Попарне порівняння - це:

а)            найпростіший метод експертного оцінювання;

б)            найпростіший метод порівняння;

в)            найпростіший метод оцінювання.

113. Відміна методу Дельфі від методу сценаріїв:

а)            попереднє ознайомлення фахівців з ситуацією за допомогою певної моделі,
математично строгої або ж неформальної;

б)            неможливість попереднього ознайомлення фахівців з ситуацією за допомогою
певної моделі, математично строгої або ж неформальної;

в)            попереднє ознайомлення фахівців з ситуацією за допомогою певної моделі.

114. Віддаль між квартилями характеризує:

а)            узгодженість аналізу;

б)           узгодженість точок зору експертів;

128

в) узгодженість моделювання.

115. Основними особливостями методу Дельфі є:

а)           анонімність висловлювань;

б)           обгрунтування думок експертів з граничними оцінками;

в)           наявність оберненого зв'язку, що реалізується за допомогою багатокрокового
опитування;

г)             наявність прямого зв'язку, що реалізується за допомогою багатокрокового
опитування.

116.    "Штучний консенсус" - це:

а)            коли в принципі є дві або більше достатньо різних точок зору на проблему, які в
остаточному результаті зникають внаслідок багатьох турів;

б)           коли в принципі є дві або більше достатньо різних точок зору на проблему;

в)            коли в принципі є дві або більше достатньо різних точок зору на проблему, які
зникають внаслідок опитування.

117. Функціонально — вартісний аналіз (ФВА):

а)           проводиться з метою забезпечення якіснішого виконання системою своїх функцій;

б)          проводиться для процесів та продуктів для зниження витрат та собівартості,

в)            на відміну від традиційних підходів розподіляє накладні витрати відповідно до
детального прорахунку структури виробу;

г)           це метод визначення вартості й інших характеристик виробів, послуг і  споживачів,якийгрунтується
на використанні функцш i ресурсів, задіяних у виробництві, маркетингу, продажу, доставці, технічній
підтримці, наданні послуг, обслуговуванш кшшпв, атакожу забезпеченніякості;

д)           використовує систему показників лише для поточного (оперативного) керування,

е)            допомагає на стратегічному рівні в прийняш ркаень зі збільшення прибутку і підвищення
ефективносп д1яльносп ідприємства;

є) грунтується на результатах стратегічного аналізу, вартісного аналізу, аналізу в часі, аналізу трудомісткості, визначенні цільової вартосп i розрахунку вартості, виходячи з циклу життя продукту чи послуги.

118. Усі вид и функціонального аналізу ґрунту ються на понятті функції технічного об'єкта
чи системи:

а)            прояв властивостей матеріального об'єкта, що полягає в його дії на зміну стану
інших матеріальних об'єктів;

б)           прояв функцій матеріального об'єкта, що полягає в його дії на зміну стану інших
матеріальних об'єктів;

в)            прояв залежностей матеріального об'єкта, що полягає в його дії на зміну стану
інших матеріальних об'єктів.

119. Мета створення моделі ФВА:

а)           досягти поліпшень у роботі за показниками вартості;

б)             досягти  поліпшень  у  роботі  за  показниками  вартості,  трудомкткосп  i
продуктивності;

в)           досягти поліпшень у роботі за показниками вартості і продуктивності.
120.Інформація ФВА представляється у вигляді:

а)           системи вартісних і часових показників;

б)           системи вартісних і часових показників, показників трудомісткості і трудозатрат,
а також відносних показників,  що характеризують ефективність діяльності  центрів
відповідальності;

в)           системи вартісних і часових показників, показників трудомісткості і трудозатрат,
а також абсолютних показників, що характеризують ефективність діяльності центрів
відповідальності.

121. FMEA — аналіз (Failure Mode and Effects Analysis) — це:

а) технологія аналізу якості пропонованих проектувальником технічних рішень, принципів дії виробу і його елементів, FMEA проводиться для розроблюваних продуктів і процесів;

129

б)             технологія  проектування  виробів  і  процесів,  яка дозволяє  перетворювати
побажання споживача в технічні вимоги до виробів і параметрів процесів їхнього
виробництва;

в)            технологія, що проводиться для розроблюваних продуктів і процесів з метою
зниження ризику споживача від потенційних дефектів;

г)            технологія, що показує, як можна перерозподілити ресурси з максимальною
стратегічною  вигодою,  допомагає  виявити  можливості  тих  факторів  (якість,
обслуговування, зниження вартості, зменшення трудомісткості), що мають найбільше
значення, а також: визначити найкращі варіанти капіталовкладень;

д)           технологію аналізу можливості виникнення і впливів дефектів виробів на
споживача;

е)            система вартісних і часових показників, показників трудомкткосп i трудозатрат,
а також відносних показників,  що характеризують  ефективність діяльності  центрів
відповідальності на підприємстві.

122. ФВА/АВС-метод дає відповіді на наступні запитання:

а)            які продукти/послуги/клієнти, які ресурси споживають, через виконання яких дій
(функцій, операцій) і в якій пропорції;

б)           яю 1снують можливості контролю появи дефектів у виробах, визначається, чи
може дефект бути виявленим до настання наслідків у результаті передбачених в об'єкті
заходів з контролю, діагностики, само діагностики;

в)             як зменшити витрати і ризик виникнення дефектів виробів — як тих, що
продукуються, так і тих, що проектуються;

г)           яким чином забезпечити якість виконання бізнес-процесу;

д)           на яких фізичних принципах грунтується функціонування технічних об'єктів, які
в них виявлені технічні та фізичні суперечності;

е)           яким чином виробник перетворює фактичні показники якості виробу в технічні
вимоги до продукції, процесів та устаткування;

є) які центри витрат залучені в бізнес-процес і в якій пропорції вони використовують ресурси.

123. Функціонально-вартісний аналіз дозволяє:

а)            перетворити фактичні показники якості виробу в технічні вимоги до продукції,
процесів та устаткування;

б)            враховувати вимоги споживача на всіх стадіях виробництва виробів, для всіх
елементів якосп тдприемства і, таким чином, різко підвищити ступінь задоволеності
споживача, знизити витрати на проектування і підготовку виробництва виробів;

в)               підвищити  якість  проектних  рішень,  створювати  в  короткий  термін
високоефективні зразки техніки і технологій і в такий спосіб забезпечувати конкурентну
перевагу підприємства;

г)            визначити, хто чи що (людина, об'єкт, продукція, послуга, устаткування і т д )
створює чи є причиною витрат;

д)             визначити  прийоми  розв'язання  суперечностей  і  напрямку  вдосконалення
технічного об'єкта;

е)              визначити  і  провести  загальний  аналіз  соб1вартосп  б1знес-процес1в  на
підприємстві (маркетинг, виробництво продукци i надання послуг, збут, менеджмент
якості, технічне і гарантійне обслуговування й ін );

є) виявити потенційні дефекти для кожного з елементів компонентної моделі об'єкта, такі дефекти звичайно зв'язані чи з відмовленням функціонального елемента (його руйнуванням, поломкою і т д ) чи з неправильним виконанням елементом його корисних функцій (відмовленням по точності, продуктивносп i т д ) чи зі шкідливими функціями елемента.

130

124.  За допомогою ФВА можна так реорганізувати діяльність, щоб було досягнуто
постійне зниження вартості, трудомюткосп i часу виготовлення продукції, для чого
необхідно виконати наступт дп:

а)            виявити потенційні причини дефектів виробів;

б)           проаналізувати функції для визначення можливостей підвищення ефективності
i'xHboro виконання;

в)            спроектувати вироби і процеси таким чином, щоб перетворювати побажання
споживача в технічні вимоги до виробів і параметрів процесів їхнього виробництва;

г)            виключити причину виникнення дефекту, за допомогою зміни конструкції чи
процесу зменшити можливість виникнення дефекту;

д)           сформувати ранжований перелік функцій за вартістю, трудомісткістю чи часом;

е)            визначити, чи може дефект виробу бути виявленим до настання наслідків у
результаті передбачених в об'єкті заходів з контролю, діагностики, самодіагностики й ін;

є) скоротити час, необхідний для виконання функцій;

ж)             проаналізувати якість запропонованих проектувальником технічних рішень,
принципів дії виробу і його елементів.

125. Технологія QFD - це:

а)             послідовність дій виробника з перетворення фактичних показників якості виробу
в технічні вимоги до продукції, процесів та устаткування;

б)            послідовність дій виробника з перетворення планових показників якості виробу
в технічні вимоги до продукції, процесів та устаткування;

в)              послідовність дій виробника з перетворення фактичних показників вартості
виробу в технічні вимоги до продукції, процесів та устаткування.

126.  Метод сценаріїв:

а)            спрямований на відкриття нових ідей і досягнення згоди групи людей на основі
інтуїтивного мислення;

б)              ґрунтується  на  припущенні,  що  розходження  в  дискусіях  залежать  від
суперечливих початкових даних про параметри проблеми, цілі та макроцілі акторів у
npon;eci п планування та розв'язання;

в)           пристосований до аналізу слабо структурованих проблем, в яких випрацювання
стратегії розвитку спирається на гостро конфліктні припущення;

г)            є засобом первісного впорядкування проблеми та засобом отримання та збирання
інформації про взаємні зв'язки проблеми з іншими проблемами та про можливі та
ймовірні напрямки майбутнього розвитку;

д)           забезпечує як можна більшу свободу мислення учасникам колективної генерації
ідей і висловлення ними нових ідей;

е)           дозволяє побудувати сценарій, що передбачає не лише змктовш м1ркування, які
допомагають не упустити деталі, які неможливо врахувати у формальній моделі (у цьому
власне і полягає основна роль сценарію), але і містить, зазвичай, результати кількісного
техніко-економічного чи статистичного аналізу з попередніми висновками;

є) є систематичним методом інтеграції соціальних цінностей громадян та наукових знань експертів.

127. Метод відлагодження та тестування стратегічних припущень пристосований до:

а)             аналізу сильно структурованих проблем, в яких випрацювання стратегії розвитку
спирається на гостро конфліктні припущення;

б)            аналізу слабо структурованих проблем, в яких випрацювання стратегії розвитку
спирається на гостро конфліктні припущення;

в)             аналізу слабо структурованих проблем, в яких випрацювання стратегії розвитку
спирається на припущення.

128. Система симетричного об'єднання - це:

а) спроба встановити пріоритети між тотожними варіантами політики відносно не лише технічної прийнятності, але й сумісності з соціальними цінностями;

131

б)            спроба встановити пріоритети між різними варіантами політики відносно лише
технічної прийнятності;

в)            спроба встановити пріоритети між різними варіантами політики відносно не лише
технічної прийнятності, але й сумісності з соціальними цінностями.

129.     Метод комісії полягає в:

а)            проведенш вщкрито1 дискусії з метою отримання єдиного узгодженого висновку
експертів, причому висновок визначається шляхом голосування;

б)           організації та проведенні закритої дискусії з метою отримання єдиного узгодженого
висновку  експертів,  причому  висновок  визначається  шляхом  відкритого  або  таємного
голосування;

в)            організації та проведенш вщкритш даскуси з метою отримання єдиного узгодженого
висновку  експертів,  причому  висновок  визначається  шляхом  відкритого  або  таємного
голосування.

130.     При застосуванні методу мозкової атаки реалізується:

а)            процес колективної генераци щей, забезпечується якнайбільша свобода мислення
учасникам і висловлення ними нових ідей, створюються ланцюгові реакцй щей, що сприяє
виявленню нетривіальних шляхів розв'язання складних проблем;

б)            процес колективної генераци щей без забезпечення свободи мислення учасникам і
висловлення ними нових ідей;

в)            процес колективної генераци щей, забезпечується якнайбільша свобода мислення
учасникам і висловлення ними нових ідей, створюються ланцюгові реакцй щей, що сприяє
виявленню нетривіальних шляхів розв'язання простих проблем.

131.     Ділові ігри - це:

а)           метод імітації, розроблений для прийняття управлінських рішень у різних ситуаціях
шляхом гри за заданими правилами групи людей чи людини і комп'ютера;

б)           метод генераци щей, розроблений для прийняття управлінських рішень у різних
ситуаціях;

в)           прийняття управлінських рішень шляхом гри за заданими правилами групи людей чи
людини і комп'ютера

132.    Знайти  вершини  області  параметрів  моделі   y(x)=β₀ + J3_l-x   за
інтервальними даними

xi	[yi−,yi
-1	[2,3]
1	[5,6]

5)^T                                                                                                                  b₄=(2,5)^T;

б) 2^ =(0,5, 3,5)^T  b→₂ =(0,5, 4,5)^T  b_→3=(1,4)^T                          b_→4=(1,4)^T;

в)b→1=(1,5,3,5)^T  b→2=(1,5,4,5)^T  b_→3=(2,4)^T                                          b→₄=(1,4)^T;

г)^=(1,2,4,5)^г  Ъ₂={\,5,Ъ,5)^Т  Ъ_Ъ={\,А)^Т                                    Ъ_А={\,6)^Т.

,5,4,5)^T  b₂ =(2,5,4,5)^T  b₃=(2,4)^T  b4=(1,4)^T. 133. Знайти інтервал прогнозу інтервальної моделі y(x) = b₀ + b₁ ■ x₁ + b₂ ■ x₂ для x=(1, -1), де b=(b₀,b₁,b₂)^T є Ω, а вершини Ω єтакі: b₁ =(1, 1,2)^T; b₂ =(1,2, 1)^T; b₃ =(2, 1, 1)^T.

132

134. Перевірити адекватність інтервальної моделі y(x) = 3 + 5-х при таких інтервальних даних

xi	[у;,уП
0	[2,4]
1	[5,7]

а)           модель неадекватна;

б)           перший параметр не значущий;

в)            другий параметр не значущий;

г)            модель адекватна;

д)           обидва параметри не значущі.

135. Знайти значення ІD-критерію оптимальності для плану x=(-1, 1) при лшшнш модел1 y(x) = β₀ + β 1 х i похибці вимірювань ∆ =2.

а)І_D=18;

б)І_D=64;

в)І_d=16;

г)І_D=54;

136. Знайти МНК - оцінки параметрів моделі y(x) = β₀ + β 1 х за даними

 

xi	Уг
-1	1
0	2
1	4

 

137.  Знайти довірчий інтервал прогнозу для регресійної моделі  y(x) = 2 + 5(x)  при
U(α)=2, D(b) = i°'⁵   °

а)            [8,84, 15,16];

б)           [8,88, 15,16];

в)            [8,84, 16,15];

г)           [8, 15];
д)[8,9, 15,2].

138.     Визначити значущі та незначущі параметри моделі

y(xr) = b₀ +Ь₁-х₁ +Ь₂-х₂ +b₃ ■x_l-x₂,

де b =(0,5; 4; 0,3; 6); )σ²(b₀=1,5; )σ²(b₁=2; )σ²(b₂=0,6; )σ²(b₃=0,9.

133

а)            b₀,b₂ - значущі параметри, b₁,b₃ - незначущі параметри;

б)            b₀,b₃ - значущі параметри, b₁,b₂ - незначущі параметри;

в)            b₀,b₁ - значущі параметри, b₂,b₃ - незначущі параметри;

г)            b₂,b₃ - значущі параметри, b₀,b₁ - незначущі параметри;

139. Перевірити адекватність моделі y(x) = b₀ +b₁ -х_х критерієм Фішера на основі даних таблиці та при відомій похибці вимірювань  σe2 =0,015. Табличне значення Oimepa для заданої довірчої iMoeipHOCTi F^ (α = 2,5

 

№	Експертні значення У,	Прогнозні значення %
1	0,2	0
2	0,8	0,6
3	1,3	1,2
4	1,6	1,8
5	2,5	2,4
6	2,9	3
7	3,4	3,6
8	4,5	4,2
9	5	4,8

 

а)            модель адекватна;

б)           модель неадекватна.

140.  Знайти  вершини  області  параметрів  моделі   y(x)=β₀ інтервальними даними

xi	\у;,уП
0,5	[3,5]
1	[7,8]

)^T b₂=(4,4)^T b₃=(6,1)^T b₄=(2,5)^T; )^T b₂=(-4,4)^T b₃=(0,4)^T b₄=(1,6)^T; )^T b₂=(-4,4)^T b₃=(4,4)^T b₄=(1,6)^T; г)b_→1=(1,4)^T b→₂=(6,2)^T b_→3=(2,5)^T b→₄=(1,4)^T. д)b→1=(1,5)^T b→₂=(6,1)^T b_→3=(2,4)^T b_→4=(1,4)^T.

141. Знайти інтервал прогнозу інтервальної моделі y(x) = b₀ + b₁ ■ x₁ + b₂ ■ x₂ для x =(-1, 1), де b=(b₀,b₁,b₂)^T є Ω,авершини Ω єтакі: b₁ =(3,1,2)^T; b₂ =(1,2, 3)^T; b₃=(2, 1,3)^T.

134

142. Перевірити адекватність інтервальної моделі y(x) = 4 + 3-х при таких інтервальних даних

xi	\у;,уП
0	[3,5]
1	[6,8]

а)            модель неадекватна;

б)           перший параметр не значущий;

в)            другий параметр не значущий;

г)           модель адекватна;

д)           обидва параметри не значущі.

143. Знайти значення І_D-критерію оптимальності для плану x=(0, 1) при лшшнш модел1
y(x) = β₀ + β 1 х i похибці вимірювань ∆ =2.

а)І_D=18; б)І_D=64; в)І_d=16; г)І_D=54; д)І_D=61.

144. Знайти МНК -оцінки параметрів моделі y(x) = β₀ + β 1 х за даними

 

xi	Уг
-1	1
0	2
1	4

 

145. Знайти довірчий інтервал прогнозу для регресійної моделі y(x) = 2 + 5(x) при

Г 0,5  0

U(α)=2(

0   0,5

а)            [8,84,17,16];

б)           [6,88,15,16];

в)            [6,81,17,19];

г)           [6,15];

д)           [6,9,17,2].

146. Визначити значущі та незначущі параметри моделі:

y(xr) = b₀ + b₁ ■ x₁ + b₂ ■ x₂ + b₃ ■ x₁ ■ x₂

де b =(5; 3; 0,5; 0,3); )σ²(b₀=2; )σ2(_b1=1; )σ²(b₂=0,8; )σ²(b₃=0,1.

135

Табличне  значення  критерію  Стьюдента  для  заданої  довірчо^їі (α)=2,2.

а)            b₀,b₂ - значущі параметри, b₁,b₃ - незначущі параметри;

б)           b₀,b₃ - значущі параметри, b₁,b₂ - незначущі параметри;

в)            b₀,b₁ - значущі параметри, b₂,b₃ - незначущі параметри;

г)            b₂,b₃ - значущі параметри, b₀,b₁ - незначущі параметри;

д)            b₁,b₂ - значущі параметри, b₀,b₃ - незначущі параметри.

147. Перевірити адекватність моделі y(x) = b₀ +b₁ -х_х критерієм Фішера на основі даних таблиці та при відомій похибці вимірювань σe² =0,05. Табличне значення критерш Oimepa для заданої довірчої iMOBipHOcri F_Kp (α=2,5.

 

№	Експертні значення Уг	Прогнозні значення %
1	0,1	0
2	0,7	0,5
3	0,9	1
4	1,7	1,5
5	1,9	2
6	2,1	2,5

а)             модель адекватна;

б)            модель неадекватна.

136