1. Актуальність, предмет, завдання курсу. Місце релігієзнавства в системі гуманітарних наук.

Актуальність вивчення релігієзнавства обумовлена передусім не штучними чинниками.

1. без елементарних, синтезованих знань про релігію не можлива повноцінна гуманітарна підготовка в вищій школі, бо релігія пронизує всю культурну спадщину людства;

2. навернення українців до своїх релігійних основ після насаджуваного атеїзму повинно мати орієнтувальне спрямування, щоб не породжувати протистояння на релігійному ґрунті;

3. піднесення духовності, що є начальною потребою часу можливе лише в середовищі людей релігійно розвинутих.

Предметом релігієзнавства є з’ясування суті, змісту та історії, становлення як релігії в загалом, та її окремих віросповідних форм, ролі релігії та церкви в житті людини і суспільства.

Основні завдання вивчення дисципліни такі:

- Дати певний обсяг знань стосовно релігії взагалі та загально охарактеризувати ті окремі релігії, як особливо впливами на цивілізаційну еволюцію людства;

- Показати місце та роль релігії в системі культурних цінностей, в становленні державності та суспільних форм;

- Простежити релігійну ситуацію в минулому та сучасному з означенням тенденцій і перспектив її розвитку;

- Розкрити проблему свободи совісті та віросповідання в теоретичному і практичному вирішенні;

- Окреслити зв’язок релігії з економікою та підприємництвом;

- Сприяти формуванню релігійно розвинених людей, виробленню у молоді високих духовних запитів.

Релігієзнавство зароджується ще в глибоку давнину. Вже в античні часи робилися спроби вивчити і зрозуміти релігію як таку. До перших релігієзнавств можно умовно віднести: грецького філософа Ксенофана Колофоннського (570 – 478 р.р. до Н.Е.), римського історика Флавія (37 – псля 100 р.р. Н.Е.), індійського імператора Акбара (1542 - 1605), ісламського філософа Аверроеса (1126 - 1198) та ін. Одним із родоначальників релігієзнавства як окремої галузі знань був англійський дослідник Едвард Тейлор (1832 – 1917), який у своїй праці „Первісна культура” описав природу релігії та її еволюцію. Плідно працювали в цій царині також Герберт Спенсер (1820 - 1903), Джон Леббок (1834 - 1913), Джеймс Фрезер (1845 - 1941), та ін.

Хоч релігієзнавство разом із теологією (богослов’ям) є двома формами осягнення феномену релігії, плутати їх не треба. Теологія як наука про Бога теж відповідає критеріям наукового знання, але вона переважно займається розробкою певного релігійного вчення, пристосуванням його до нових умов. Релігієзнавство не розробляє, а лише вивчає та аналізує релігію; воно не має такого суб’єктивного спрямування як теологія. Ставити питання „що краще: теологія чи релігієзнавство?” недоцільно.

Релігієзнавство, і як наука, і як навчальна дисципліна вивчає лише релігію, але ті чи інші сторони релігії вивчаються цілою системою наук: філософією, історією, культурологією, історією культури. І результати досліджень цих наук використовуються врелігієзнавстві. Ядром теоретичного релігієзнавства виступає „філософія релігії”. До теоретичного напрямку в релігієзнавстві також відноситься „Соціологія релігії” та „психологія релігії”. Крім того, є історичний напрям в релігієзнавстві, або „історія релігії”. В певному сенсі релігієзнавство є своєрідним комплексом взаємопов’язаних наукових, передусім гуманітарних дисциплін. Тому ця наука і дисципліна дозволяє скласти цілісне уявлення про таке складне явище як релігія. А синтезовані знання краще інтегруються та використовуються в інших близьких дисциплінах. Можна сказати, що релігієзнавство допомагає вивченню інших гуманітарних дисциплін.