3. Забезпечення реалізації релігійного аспекту свободи совісті в сучасному світі.

Свобода совісті тісно пов'язана зі становищем релігії та церкви в суспільстві, державі. Нині є чимало країн, де має місце поєднання офіційної релігії і державного апарату, їх прийнято називати клерикальними. Зокрема, в таких як Саудівська Аравія, Пакистан, Іран громадяни зобов'язані виконувати всі приписи Корану. Судова влада здійснюється релігійними ширіатськими судами. Наприклад, раввіат Ізраїлю має великі повноваження в галузі політики, управління державою, регулюванні сімейно-шлюбних відносин.

Тісний зв'язок релігії із правовою системою, релігійного права зі світським ускладнює реалізацію свободи совісті. В конституціях десятків країн зафіксоване особливе становище тієї чи іншої церкви, обов'язковість складання релігійної присяги для зайняття вищих посад. В багатьох країнах головою держави може стати лише особа, приналежна до офіційної церкви.

Можна сказати, що рівень реального забезпечення свободи совісті в різних країнах світу зумовлений історично, соціальне, політичне; умовами становлення державності та роллю і місцем у цьому процесі релігії, а також традиціями, способом життя народів, формами суспільних відносин. Наприклад, при дотриманні цього принципу в Болгарії, у ст. 13 Конституції цієї країни все ж записано, що "традиційним у республіці Болгарія є східно-православне віросповідання". А в ст. З Закону про віросповідання зафіксовано: "Болгарська православна церква є традиційним сповіданням болгарського народу, пов'язана з його історією і як така за формою, змістом і духом ... нехай буде народно-демократичною церквою".

Навіть в країнах із сильною демократичною традицією накладаються обмеження на діяльність певних релігійних груп сектантського спрямування. Так Національна асамблея Франції в 2000 р. одноголосне затвердила законопроект, в якому вперше у світовій практиці вводиться поняття такого кримінального злочину як "маніпулювання свідомістю". Це веде за собою можливість заборони деяких релігійних сект. А секта визначена як "група", що ставить за мету своєї діяльності "створення та експлуатацію психологічної та фізичної залежності учасників".

Наша держава ст. 35 Конституції України гарантує своїм громадянам повну свободу совісті в її релігійному аспекті. "Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання" - мовиться в ній. Далі розкривається зміст цієї правової норми, яку можна подати таким чином:

Конституція України фіксує, що церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви, а жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Разом з тим наголошується: "Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить рельїгьшним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою".

Від 23 квітня 1991 р. в Україні діє "Закон про свободу совісті та релігійні організації" з наступними доповненнями й внесеннями. Він регулює відносини держави і релігійних об'єднань, зокрема визначає взаємні обов'язки і права, рівноправність всіх релігійних віросповідань та організацій перед законом. Там окреслюється правове становище релігійних організацій в Україні: що таке релігійні організації, громади, братства, місії тощо, зміст статутів релігійних організацій, порядок їхньої реєстрації та припинення діяльності, їх майновий стан та трудова діяльність. Останньою статтею Закону про міжнародні договори передбачено: "Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство про свободу совісті та релігійні організації, то застосовуються правила міжнародного договору".

Загалом можна констатувати, що законодавство України:

- Гарантує право на свободу совісті та умови і можливості його реалізації;

- Забезпечує принципи рівноправності громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії;

- Визначає форму і принципи державно-церковних відносин у всьому їхньому розмаїтті.

Правове забезпечення реалізації свободи совісті і віросповідання ще не означає успішного практичного вирішення цієї проблеми. Релігійне життя кожної країни настільки складне і розмаїте, що передбачити всі колізії неможливо. Зокрема, в Україні час від часу можуть виринати наступні проблеми практичної реалізації свободи совісті:

1. Питання релігійної освіти та виховання в системі освіти, що може призвести до порушення світського характеру школи. Можливі різні варіанти його вирішення, але принцип один: вивчення релігії в тих чи інших формах не повинне вести до її пропаганди і, тим паче, нав'язування релігійних переконань.

2. Реєстрація релігійних об'єднань та припинення їхньої діяльності. Історія функціонування т.зв. "Білого братства", члени якого проповідували "кінець світу" і відмову від усіх людських цінностей, проводили зомбування молоді, свідчить про певні складнощі в цій справі. В 1992 р. цьому об'єднанню в реєстрації було таки відмовлено, а його керівники незабаром були засуджені до різних термінів ув'язнення.

3. Користування рельїгійним майном. Ця проблема гостро постала, коли з кінця 80-х рр. минулого століття відновили в Україні свою діяльність заборонені церкви, вимагаючи повернення переданих іншим церковних споруд. Зараз пристрасті вгамувалися, але залишається відкритим питання про доцільність і форми використання під храми пам'яток історії та культури.

4. Порядок проведення богослужінь та освячень в державних установах, армії, на виробничих об'єктах в умовах багатоконфесійності колективів. Непростим є питання про інститут духівників ("капеланів") в армії.

5. Ставлення до закордонних релігійних місіонерів, які з початку 90-х рр. Минулого століття буквально наводнили Україну. Чи повинна держава регулювати їхню кількість чи ні? Взагалі, де закінчується релігійна свобода і починається релігійний прозелітизм? Деякі аналітики вважають, що потрібна така форма співпраці між державою та церквою, коли перша залишається нейтральною щодо різних конфесій, але в той же час визнає особливий внесок церков візантійського обряду у формування української нації та релігійної ідентичності.

При всій видимій прогресивності принципу свободи совісті і віросповідання абсолютизувати його не можна, бо надто вагоме значення має релігія в житті окремої людини і соціуму. Чимало мудрих людей схильні вважати, що повна релігійна свобода уподібнюється ситуації вільного і безперешкодного проростання як корисних злаків, так і бур'янів, які їх немилосердно глушать.