4. Релігії Китаю та Японії

Якщо релігія Індії була просякнута містицизмом і схильна до абстракції та філософського обґрунтування, то релігійні уяви Китаю були більш приземлені, раціоналістичні і мали етичний характер.

Стародавні китайці в середині ІІ тис. до н.е. (епоха Шань-Інь) поклонялись Небу (Тянь), яке іноді ототожнювали з Шаньді. Шаньді вважався загальним предком китайців. Для стародавніх китайців було притаманне прагнення до стрункої ієрархічності буття. Верховним початком було небо, культ якого набув не стільки сакрального, скільки морально-етичного змісту. Свою країну вони називали Піднебесною (Тянь-Ся) а себе синами неба (Тянь-Дзи), державу - “Серединною державою” (Джун-Чо).

Для стародавнього Китаю не характерно виокремлення особливого прошарку жерців. Функції жерців виконували державні чиновники. З давніх часів у Китаї розвивалися різні форми мантики, найдавнішою з яких було гадання на баранячій лопатці, за допомогою знаків символів (протоієрогліфів). Поступово, на основі цих знаків була розвинута філософськи осмислена символіка.

Всі явища природи мали відповідні символи. Земля – квадрат, сонце – коло, причому вони уособлювали два початки жіночий і чоловічий.

Дуалістична картина світу як взаємодія жіночого початку - Інь і чоловічого - Янь проходить скрізь всю філософію Китаю. Чоловічий початок Янь асоціювався з сонцем, зі всім світлим, яскравим, сильним, жіноче, інь - з місяцем, з темним, слабким, холодним, вологим. Взаємодія цих початків у різних варіантах пояснювали різноманітність буття. На цих комбінаціях побудована “Книга перемін” - Іцзин. Крім того китайці уявляли світ як взаємодію п`яти першоелементів (вода - вогонь - дерево - метал - земля). Закони буття як втілення порядку і благості уособлювалися поняттям Дао (шлях).

Таким чином, давньокитайська цивілізація виходила з імперативу і “Небо, як символ вищого порядку, - земля, суспільство засновано на благодійності". Порядок в стрункій ієрархії, непохитність існуючого ладу - головний принцип кофуціанства філософії і релігії Китаю, яка була стрижнем китайської цивілізації на протязі тисячоліть. Засновником конфуціанства був Кун-цзи (Кун чжун-ці) Конфуцій (551-479 до н.е.).

В умовах глибокої кризи в суспільстві Конфуцій запропонував спертися на давні традиції як ідеал і умову стабільності суспільства.

Конфуцій розробив ідеал досконалої людини цзюнь-цзи, як взірець.

Цзюнь - цзи повинен був мати дві головних якості: гуманність (жень) та почуття відповідальності (і). Серед інших рис необхідних для суспільства були вірність, відвертість (чжен), і благопристойність (лі).

Лі - це той порядок, який забезпечує стабільність суспільства і проявляється через ритуали, церемонії, традиції що дають можливість здійснити жень. Одним з найголовніших елементів лі є - сяо - повага, культ предків і взагалі, уособлення ієрархії. У книзі “Чжун-юн” весь традиційний спосіб життя зведено до “5 відношень”: між державою і чиновниками, між батьками і дітьми, чоловіком і жінкою, старшими і молодшими братами, між друзями.

У конфуціанстві майже нема культу у звичайному розумінні. До нього можна віднести культ предків і жертвоприношення, що супроводжуються співанням гімнів (викладені в “Ши-цзин - книзі пісень”) та обряди і церемоніал (“Лі-цзин” - “книга церемоній”).

Велике значення має мантика (“І-цзин”).

Конфуцій не цікавився містикою, космогонією, потойбічним. Він говорив: “Ми не знаємо що таке життя, чи можемо ми знати що таке смерть?” Таким чином, Конфуцій вважав вищою цінністю земне життя і бачив спасіння в морально-етичних засадах суспільного буття.

Інший шлях запропонував старший сучасник Конфуція філософ Лао-Цзи (“Старе дитя”, або “Старий мудрець”). Цей напівлегендарний мудрець створив релігійну систему яка має назву Даосизм. Вона викладена в Дао-де цзин (“Книга про шлях до доброчинності”). У центрі доктрини вчення про велике Дао - всезагальне, Абсолют. Закон, якому підлягає все у світі навіть Небо. Дао всюди і у всьому, вічне і необмежене. Воно не створене, але все виходить з нього. Пізнати Дао, злитися з ним - мета людини. В своїх загальних рисах Дао схоже на Брахман, але в диосизм практика Дао раціоналістична. Досягнути Дао можна тільки позбавившись від пристрастей, сповідуя принципи у-вей (бездіяльності). Пізніше під впливом буддизму даосизм розробив складну систему саморегуляції на основі уяв про енергію інь і янь. Але головною умовою досягнення Дао було морально-етичне самовдосконалення (Для досягнення Дао потрібно здійснити не менше 1200 доброчинних акцій). Китайські даоси розробили складні багаточисельні системи езотеричних знань і різні системи мантики (геомантака-феншуй), алхімії, астрології, медицини.

Даосизм, конфуціанство та буддизм співіснували в Китаї на протязі тисячоліть і створили яскраве забарвлення і основи китайської культури. Даосизм і конфуціанство хоча і мали деякий вплив на сусідні народи, але залишалися національними релігіями Китаю.

Одною з далекосхідних національних релігій є також японський синтоїзм.

Синтоїзм це давньояпонська релігійна системи, яка зберігає дуже багато архаїчних і родоплемінних рис. Пізніше під впливом і в процесі боротьби з буддизмом вона набула більш-менш стійких рис і сучасну назву. Напротивагу буддизму японці називали свою релігію камі-но-міті, що дослівно, означає “шлях камі” тобто “шлях місцевих богів” - в китайській кальці - син-то, під такою назвою вона й стала відомою в Європі.

Найдавніші боги японців були родоплемінними покровителями - камі (той що наверху), Японці поклонялись також й духам природи, землі, гір, річок тощо.

Головною богинею, яка уособлювала сонце була богиня Аматерасу (богиня, що сяє на небі), вона вважається предком імператорів Японії, перш за все першого з них - Дзімму - тено. Богиня Аматерасу є уособленням сонця, покровительниця землеробства.

Японський імператор (мікадо) вважався головою синтоїстського культу. Палац імператора - святилище. Культ синтоїзму має певну обрядність і храми (хонуси) в яких служать жерці. Культ дуже простий і зводиться до молитов та жертвоприношень.

До пантеону належать Аматресу (богиня сонця), Суси-но-во (бог урагану), Інарі (рисова людини), сюди ж відносять деяких імператорів, поклоняються священним місцям особливо розвинутий культ Фудзіями.

Міфологічна система синтоїзму викладена у стародавніх текстах — Кодзіки, Ніхонгі, Когосюї. Переважають, перш за все , міф космогонічні та антропогонічні.

Значний вплив на розвиток синтоїзму мали релігії Китаю: конфуціанство та буддизм (дзен). Культова практика розвивалась також під впливом цих релігій.

В синтоїзмі склалося дуже багато сект, особливо у ХІХ початку ХХ ст.

У післявоєнний період широко поширились секти неосинтоїзму.