Ерозія ґрунту і заходи боротьби з нею

Ерозія (лат. erosio – роз’їдання) грунту – це різноманітні процеси руйнування грунту і переміщення продуктів руйнування водою і вітром.

За походженням ерозію поділяють на:

1. Геологічна (природна) - є природ­ним процесом, який відбувається поза впливом людини, під дією вітру і води. У природі існувала зав­жди як нормальний геологічний процес. Швидкість її була приблизно такою самою, як і процесу ґрунто­утворення. Відбувається дуже повільно, не завдає ве­ликої шкоди, не знижує родючості ґрунту, запобігти практично неможливо.

2. Прискорена (руйнівна) - є результатом діяльності людей: неправильного ведення землеробства, лісового господарства, будівництво, промисловість, транспорт, прокладання доріг тощо, коли порушується цілісність поверхні ґрунту, її дерновий захист, виникають борозни, канави, а за ними і яр. Проходить швидко.

В залежності від факторів руйнування ерозію поділяють на водну та вітрову:

 

1. Водна ерозія – це змивання ґрунту поверхневими водами (дощовими, талими та іригаційними (зрошення та полив). Водна ерозія буває двох видів:

· Поверхнева - змивається верхній родючий горизонт ґрунту на значній території;

· глибока - проявляється на крутих схилах, зумовлює утворення ярів.

Водна ерозія проявляється в основному на розораних схилах, особливо там, де оранка проводиться вздовж схилу, а не впоперек. Внаслідок цього виникають поздовжні борозни, по яких стікає тала і дощова вода. Ситуація значно погіршується, якщо на цих полях засівають просапні культури. Водна ерозія призводить до значного змивання орного шару, значна частина якого надходить у водойми, збагачуючи їх біогенами. Крім того, що зменшується родючість ґрунтів, водною ерозією завдається шкоди сінокосам і пасовиськам, замулюються річки, псуються гідротехнічні споруди.

Водну ерозію підсилюють:

· вирубування лісів, знищення трав’яного покриву, розорювання схилів;

· неглибока оранка;

· велика кількість опадів;

· неправильна меліорація.

2. Вітрова ерозія (дефляція) - руйнування ґрунтового шару силою вітру. Вона спостерігається переважно на недостатньо захищених або зовсім не за­хищених рослинністю землях, відсутня належна задернілість поверхні ґрунту. Найшкідливішим видом вітрової ерозії є пилові бурі, які спричинюються сильними вітрами. Вітрова ерозія поширена в степовій, пустельно-степовій і пустельній зонах.

У відкритих степових ландшафтах щорічно внаслідок вітрової ерозії пошкоджується 5-6 млн. га родючих земель.

Вітрову ерозію підсилюють:

· розорювання піщаних і супіщаних ґрунтів;

· вирощування на одній території протягом декількох років одних і тих самих культур;

· неправильна меліорація.

Причинами прискореної ерозії є:

1. Безконтрольне вирубування лісу. Ліс найефективніше захищає грунт від ерозії, оскільки:

· Коренева система дерев утворює тонке сплетіння, яке, обплітаючи грунт, дає йому змогу утримувати талу і дощову воду.

· Ґрунт поступово вбирає воду, що підтримує його вологість. За чудовою влас­тивістю утримувати вологу ліс можна порівнювати з водосховищем.

· З безлісого ґрунту значно швидше (утричі) випаро­вується вода.

· Не захищений рослинністю грунт під дією сонячного випро­мінювання нагрівається дуже інтенсивно, що спричинює знищення ґрунто­вих мікроорганізмів, деяких тварин і рослин, які беруть участь у ство­ренні гумусу (комах, червів, водоростей, грибів), процесах перетворення хімічного складу ґрунту та утворення органічних і мінеральних сполук.

· Зменшення площі лісів зумовлює зміни місцевого клімату на більш сухий, що, у свою чергу, спричинює висушування ґрунту.

2. Розорення лук. Трав'янисті росли­ни мають добре розвинену кореневу систему, яка на поверхні ґрунту утворює дернину. Вона і виконує ґрунтозахисні функції.

3.Перевипасання худоби небезпечне тим, що:

· Рослинний покрив значно зменшується, тому що рослини зни­щуються швидше, ніж завершується нормальний цикл відновлення пасовища.

· Крім прямого знищення рослин, худоба під час випасання виби­ває грунт кінцівками, внаслідок чого порушується його структура, він стає пилуватим.

· Поступово рослинність у цих місцях зникає і через деякий час починає розвиватись ерозія, - особливо швидко утворюються балки.

· На шляхах перегону худо­би, навколо загонів у ґрунті поступово утворюються невеликі поглиблення, в яких збирається вода, відтак ерозійні процеси прискорюються.

· Вибіркове по­їдання худобою цінних кормових рослин значно збіднює видовий склад рослинності. Поширюються види, не придатні для годівлі. Передусім зни­кають багаторічні рослини, а ті, що залишилися, однорічні, через свої фізіо­логічні властивості і гірше розвинену кореневу систему погано захища­ють грунт від ерозії.

· Надмірне випасання худоби у напівпустелях або сухих степах з лег­кими ґрунтами спричинює руйнування дернини, через що виникає вітрова ерозія.

4.Неправильне ведення землеробства:

· Відсутність сівозміни шкідливе тим, що при тривалому вирощуванні однієї і тієї самої культури на одному місці грунт більшу частину року залишається відкритим, не захищеним рослинним покривом від посиленого впливу сонячного випромінюван­ня, вітру. У ньому при цьому постійно зменшується вміст необхідних для рослин поживних речовин. Для компенсації нестачі елементів жив­лення, як правило, використовують мінеральні добрива. Запаси органі­чної речовини, необхідної для збереження структури і властивостей ґрунту, не поповнюються. Через це грунт виснажується, погіршується його структура, посилюється вітрова і водна ерозія.

· Неправильне розорювання схилів – це, передусім, поздовжнє роз­орювання схилів, навіть невисоких, яке спричинює змивання частинок ґрунту

Ерозія ґрунту – процес не зворотній, все що винесено з ґрунту водою чи вітром, назавжди втрачено для землеробства.  

 

Загальна площа еродованих та ерозійно небезпечних земель в Ук­раїні становить понад 17 мли га. Часто виявляються різні типи ерозії одночасно. Водна ерозія набула поширення на зрошуваних землях у вигляді площинного змиву та намиву ґрунту, розмиву полинних боро­зен. Найбільша площа змитих ґрунтів припадає на Луганську, Вінниць­ку, Дніпропетровську, Одеську області, де цей показник сягає 53—66 % від загальної площі ріллі.

Боротьба з ерозією ґрунту – дуже важливий процес. Усі заходи боротьби з ерозією ґрунту мають бути спрямовані на те, щоб припинити або зменшити змивання, розмивання і видування ґрунту до розмірів, які б давали змогу відновити стан ґрунтів у процесі природ­ного ґрунтоутворення. Крім того, при розробці та здійсненні системи за­ходів боротьби з ерозією слід передбачати не тільки припинення ерозій­них процесів, а й обов'язкове відновлення родючості еродованих ґрунтів, тобто слід ліквідувати причини ерозії та її наслідки.

Для боротьби з ерозією здійснюють такі протиерозійні заходи:

· агротехнічні;

· гідротехнічні;

· лісомеліоративні;

· ґрунтозахисні.

Відомо понад 100 ґрунтозахисних агротехнічних заходів. На­дійний захист ґрунту від ерозії дає поєднання ґрунтозахисних сівозмін з протиерозійними системами обробітку ґрунту і технологіями вирощу­вання культур.

Ефективними заходами боротьби з ерозією ґрунту є:

· оранка впоперек схилу,

· глибока оранка, обробіток ґрунту культиваторами;

· лункуван­ня;

· оптимальні строки, норми і способи сівби;

· безполицевий обробіток ґрунту із залишенням стерні;

· вапнуван­ня кислих і гіпсування засолених змитих ґрунтів;

· мінімальний обробі­ток ґрунту легкого механічного складу;

· впровадження ґрунтозахисних сівозмін з використанням багаторічних трав;

· оранку і посів на схилах впоперек схилу;

· насадження дерев і кущів на берегах водойм, по краям ярів, лісосмуг;

· будівництво гідротехнічних споруд;

· закріплення пісків.

Земельні ресурси України

Уся площа земної суші становить 148 млн. км². Загальна земельна площа України — 60355 тис. га. Таблиця 3 Розподіл земельного фонду України

 

Категорія	% від загалу	Площа, тис.га	Припадає на одну особу, га
1. Орні землі	55,3	33384	0,642
2. Лісові площі	15,4	9297	0,179
3. Пасовища і сіножаті	12,4	7486	0,144
4. Під водою наших штучних "морів"	4,0	2410	0,0464
5. Багаторічні насадження	1,8	1080	0,0209
6. Деревно-чагарники (насадження)	1,5	905,5	0,0174
7. Болота	1,5	905	0,0174
8. Інші землі	8,6	5191,8	0,0998

Найбільші площі сільсь­когосподарських угідь в Одеській, Дніпропетровській та Харківській областях; найменші — в Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській. Найбільше орних зе­мель у Дніпропетровській, наймен­ше в Закарпатській областях.

Під складування промислових та побутових відходів, будівництво та для інших потреб щороку відводить­ся 5-6 тис. га земель, значну части­ну яких становлять орні землі. Внас­лідок цього площа орних земель з розрахунку на душу населення в се­редньому по Україні зменшилася і становить близько 0,75 га. В густонаселених західних регіонах (Рівненська, Чернівецька, Львівська, За­карпатська області) цей показник становить 0,57—0,16 га. Тому тут особливо гостро стоїть проблема раціонального використання ґрунту та його охорони.

Займаючи третину території усіх центральноєвропейських країн, Україна володіє 40 % світової площі чорноземів - найродючіших ґрунтів. Розораність земель тут найбільша у світі - 80 %, а в Тер­нопільській, Вінницькій, Кіровоградській — перевищує 90 %. Для по­рівняння: в Англії цей показник становить 29,6; у Франції — 32, Німеч­чині - 32,3 %. Високий рівень розораності угідь певною мірою зумовлює розвиток несприятливих процесів: ерозії, утворення кислих ґрунтів (збільшились на 1,8 млн. га), солонців та засолених земель (збільшились на 2,9 млн. га).

Якщо узагальнити всі зміни, то 22% території України можна характеризувати як сильно і дуже сильно уражені і непридатні до повного використання. Площа сільськогосподарських угідь в Україні за останні 30 років зменшилась на 2 млн. га, а орних - майже на 1 млн. Після Чорно­бильської катастрофи з використання вилучено 3 млн. 700 тис. га.

Земні надра, їх охорона Надра - це поклади руди, нафти, вугілля, солей та інших копалин, що містяться в землі. До корисних копалин належать усі природні мінеральні утворення, які людина використовує в натуральному вигляді або після пе­реробки. Сьогодні важко знайти галузь виробництва, де б не використовували­ся мінеральні ресурси. Вони мають величезне значення для людини: · джерело енергії; · сировина для виробництва численних промислових ви­робів, побутових товарів; · сировина для синтезу нових речовин із заданими властивостями (заміняють дерево, цемент, тканини); · різноманітний будівельний матеріал (рис. ).  

Надра дають 75 % сировини для хімічної промисловості, майже по­вністю забезпечують роботу усіх видів транспорту. Мінеральні добри­ва, які виробляють із корисних копалин, широко застосовуються у сільському господарстві.

Мінеральні ресурси значною мірою визначають економічний потенціал кожної країни. Проте головною їх особливістю є те, що вони, на відміну від рослинних і тваринних ресурсів, належать до так званих непоновлюваних природних ресурсів. У їх використанні складається критична ситуація, яка пов'язана передусім з різким зростанням видо­бутку корисних копалин у всьому світі.

Природні мінеральні ресурси України. Наша держава має потуж­ний і розвинений мінерально-сировинний комплекс. З розвідкою, видо­бутком, переробкою та використанням мінеральної сировини прямо чи опосередковано пов’язані 48 % її промислового потенціалу, до 20 % трудових ресурсів, 25 % національного доходу. Різноманітність і запаси мінеральних ресурсів України оцінюються зарубіжними експертами у 8 балів за 10-бальною шкалою. Відповідно до такого високого показни­ка, Україна належить до головних мінеральио-сировинних держав світу, і за запасами основних видів корисних копалин з розрахунку на душу населення посідає одне з перших місць у Європі. В її надрах виявлено понад 200 видів корисних копалин, для видобутку яких відкрито близь­ко 20000 родовищ. За даними НАН України, потреби нашої країни у природних ресурсах були забезпечені так, %:

 

Графіт	700	Гіпс	106
Каолін первинний	400	Вогнетривка глина	105
Ртуть	250	Цементна сировина	100
Бром	250	Вугілля	95
Сірка самородна	200	Газ природний	22
Манган	175	Солі калійні	12
Скляна сировина	167	Нафта	8
Сіль кухонна	150	Магнезити	0
Залізні руди	140	Боксити	0
Титанові руди	140	Апатити	0
Камінь будівельний	116	Плавиковий шпат	0

Гірничі розробки (кар'єри, шахти, свердловини) істотно впливають на природні ландшафти. Тільки на території Донбасу гірничовидобувні робо­ти проводяться на території близько 10 000 км². За роки існування вугіль­ної промисловості навколо шахт утворилися тисячі териконів, які займають велику площу переважно родючих земель. До того ж, утворюються такі специфічні джерела забруднення, як шахтні води, що мають щорічний об'єм у цьо­му регіоні близько 1 млрд. м³, які скидаються у поверхневі водойм і водотоків (рис. 48). Це призводить до загибелі біоти, замулення водойм, по­гіршення питного водопостачання, деградації зрошуваних земель. Наслідком цього є те, що в багатьох донбаських колодязях вода така забруднена, що пити її не можна. Нині у 90 селах використовують привозну питну воду.

Рекультивація (поновлення) земель - комплекс робіт, спрямованих на відновлення родючості й народногосподарської цінності порушених земель. Розрізня­ють два етапи рекультивації:

Гірничотехнічний, - протягом якого засипають порожньою породою провали, вирівнюють насипи, влаштовують тераси на схилах.

Біологічний, - який пе­редбачає підбір груп живих організмів, діяльність яких сприятиме по­новленню родючості на порушеній площі і в цілому оздоровленню лан­дшафтів; засівання площ бобовими рослинами, які збагачують грунт на азот і розпушують його своєю кореневою системою.

У технології рекультивації порушених земель можна виділити три основні групи практичних завдань:

1) розробка технологічних заходів реконструкції територій для успішного формування рослинності, що відповідає природним особливостям місцевості;

2) розробка заходів щодо охорони поновлюваного ландшафту;

3) використання технічних засобів перенесення ґрунту, планування поверхні, транспортування матеріалів (рис. 6,7).  

Рис. 6. Види та етапи рекультивації землі  

Рис. 7. Типи порушень вугільних регіонів та інженерні заходи щодо їх поновлення

Завданням рекультивації є не тільки повернення землі для викорис­тання в сільському і лісовому господарствах, а й запобігання її подальшій деградації, створенім стійких екологічних систем, оздоровлення при­родного середовища регіону.

Рекультивація земель має здійснюватися на ландшафтно-екологічних принципах, що передбачають оптимальне співвідношення різних напрямів реабілітації порушених територій, створення продуктивних ценозів, підвищення і відтворення родючості рекультивованих ґрунтів і запобігання негативному впливу техногенних утворень на природ­не середовище.

Площа порушених земель в Україні становить понад 190 тис. га. Цільове призначення рекультивова­них земель України - сільське господарство, лісові насадження, водой­ми, під забудови, рекреаційні (для баз відпочинку) та ін.

Законом України про охорону природного середовища і ресурсів передбачено заходи охорони надр і посилення адміністративної та кри­мінальної відповідальності за забруднення земель і погіршення якості земельних ресурсів.

Проблема видобутку і використання корисних копалин сьогодні стає дедалі актуальнішою. За оцінкою спеціалістів, усю сировину, що видо­бувається із земних надр за рік, можна навантажити у залізничний потяг завдовжки 700 тис. км, який 17 разів може опоясати земну кулю по екватору. Проте більшість матеріалів, взятих у природи, залишаєть­ся невикористаними. Незважаючи на досягнення в технології виробництва, у відходи йде майже 98% корисних речовин. Наприклад, втрати вугілля під час видобутку становлять 27%, тобто кожна четверта його тонна залишається у надрах; гірничо-хімічної сировини у шахтах зали­шається від 20 до 50%.

Основні заходи спрямовані на покращення ґрунтів:

1. Оцінка ґрунтів та їх раціональне використання.

2. Обмеження використання мінеральних добрив.

3. Правильна система землеробства, впровадження сівозміни.

4. Боротьба з ерозією.

5. Покращення властивостей ґрунтів, підвищення їх врожайності.

6. Правильна система меліоративних заходів.

7. Контроль вмісту забруднень.

8. Моніторинг ґрунтів – аналіз, оцінка і прогноз стану грунтів.

9. Рекультивація порушених земель.