Узагальнення

Самобутність української культури і, зокрема, мовленнєвої культури, свідчить про тривалий період розвитку і риторики. Християнізація праслов’янської культури, трансформація язичництва і тривала експансія іншомовних культур – все це призвело до деформації національних звичаїв, традицій, культури в цілому.

Національна риторика, як наука, має як загальнонаукові, так і специфічні, національні коріння, до яких слід віднести особливе розуміння кощун, української міфології, епосу тощо. Визначаючи загальнонаукове, Ви зможете реконструювати національне, збагнути втаємничене для пересічного громадянина, відкрити як і техне, так арт, що в національних категоріях красномовства визначалось би як мудрість, премудрість, звідси нижчий (приточний) рівень та вищий (премудрість) рівень, що лише історично пізніше отримає визначення апостольського (втаємниченого) рівня.

Література для самоосвіти: 5, 10, 25, 26, 30, 34, 36,37.

Питання для самоперевірки.

1. Місце та роль риторики в історії Київської Русі.

2. Риторика та премудрість в культурі праукраїнського етносу.

3. Етапи історії слов’янської риторики.

4. Перші підручники з вітчизняної риторики

5. Риторичні школи Києво-Могилянської академії.

6. Премудрість як вищий рівень риторичних умінь

7. Слов’янські кощуни.

8. Волхви як складальники кощун.

9. Приточний стиль як нижчий рівень красномовства.

10. Слов’янська міфологія.

11. Слов’янський героїчний епос та його вплив на вітчизняне красномовство.

12. Проблемні питання української риторики.

13. Філософія серця (Г.С. Сковорода, П. Юркевич).

14. Основні закони слов’янської риторики (красномовства).

15. Риторика в термінах публічного мовлення.

16. Жанри слов’янської риторики.

17. Стилі слов’янської риторики.

18. Три “сили” слов’янської риторики.

19. Повчальні (дидактичні) промови (“слово”) періоду Київської Русі.

20. Урочисті промови (“слово”) проповіді періоду Київської Русі.