ТЕМА 5 Україна в період національно-визвольної революції і збереження її досягнень. Повторна втрата незалежності (1648-1795 рр.)

“Нова українська історія почалося зі спалаху, що перекраяв карту України, а заразом змінив усталений розклад політичних сил Центрально-Східної Європи…Ним стало останнє, наймасштабніше з козацьких повстань…”

Н.Яковенко. Нарис історії України, -С.177.

Зверніть увагу:

Правомірність виділення такого великого за часовим виміром періоду з найрізноманітнішими подіями і явищами, дійовими особами на наш погляд, визначається єдністю його основного змісту – відстоюванням самобутності народу і державної цілісності України. Це по-перше.

По-друге, єдиний цей період і засобами досягнення агресорами своїх цілей: жорстокість, військові спустошення, брудна дипломатія, політичні зради, лицемірство.

По-третє, чітко прослідковуються хронологічні межі початку та кінця періоду. 1648-1649 р. початок визвольної боротьби і відновлення української державності, 1795 р. – третій поділ Польщі і повторна ліквідація суверенних прав України.

Вивчення проблем періоду повинно привести до розуміння:

  • Правомірності виділення і назви періоду;
  • Причин, рушійних сил та основних етапів розвитку революції;
  • Еволюції поглядів Б.Хмельницького на мету очолюваного ним виступу;
  • Утворення української козацької держави;
  • Переяславської угоди. Умов її підписання та різного трактування з боку царя і козацької старшини;
  • Значення національно-визвольної революції в історичній долі України. Оцінку постаті Б.Хмельницького в історіографії;
  • Причин і наслідків Руїни;
  • Причин політичного розколу України в ході громадянської війни;
  • Спроб визволення України з під влади Москви;
  • Відмінностей у становищі Гетьманщини, Слобідської України, Запорізької Січі;
  • Процесу остаточної ліквідації царизмом української державності.

Головні проблеми періоду

  1. Національно-визвольна революція. Відродження Української держави.
  2. Громадянська війна в козацькій державі та її результати.
  3. Інкорпорація Гетьманщини до складу Росії та ліквідація української автономії.

Для глибшого розуміння проблем цього періоду слід звернутися до монографій:

  • О.М.Апанович. –Українсько-російський договір 1654 р. Міфи та реальність. –К., 1994.
  • В.А.Смолій, В.С.Степанков . –Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. 2-ге видання. –К., 1995.

Колоніальна політика, яку проводив уряд Речі Посполитої стосовно України викликала загрозу етноциду і спричинила загальнонародний виступ, який переріс у національно-визвольну революцію.

 

Поряд з причинами революції існували фактори, які сприяли розвитку протистояння між владою і знедоленим народом.

До них відносяться:

  • наявність козацтва, що володіє зброєю;
  • накопичення воєнного досвіду в попередній боротьбі (повстання: Косинського, Наливайка, Федоровича, Павлюка, Гуні та інших).
  • зростання самосвідомості українського народу;
  • посилення єдності між козаками і селянами;
  • слабкість королівської влади;
  • наростання відцентрових тенденцій в Речі Посполитої внаслідок феодалізації.

Це були ті можливості, на які могли розраховувати повстанці в своїй боротьбі

 

Майже все доросле населення України, за винятком великих полонізованих магнатів та шляхтичів, частини вищого православного духівництва, піднялося проти чужоземного гноблення. Це була визвольна, справедлива і загальнонародна війна, яка відповідала інтересам різних станів тогочасного українського суспільства.

Визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана-Зиновія Хмельницького у своєму розвитку пройшла три головних етапи:

І-й етап

Початок національно-визвольної революції. Повалення влади шляхетської Речі Посполитої і створення нової української держави (лютий – грудень 1648 р.)

Козацько-селянська армія разом з татарською кіннотою розгромлює польські війська під: Жовтими Водами (5-6 травня); Корсунем (16 травня); Пилявцями (13 вересня), оточує Львів (26 вересня – 16 листопада) і визволяє майже всю Україну.

ІІ-й етап

Наростання визвольної боротьби і її невдачі. Переяславська рада 1654 р. Березневі статті.

Облога повстанцями Збаража (30 червня 1649 р.); розгром королівських військ під Зборовим і підписання миру (5 – 6 серпня 1849 р.); похід в Молдову (серпень 1650р.). Поразка військ Б.Хмельницького під Берестечком (червень 1652 р.). Невдача Тимоша Хмельницького в Валахії і його смерть (1653р.) Перемога під Жванцем вересень-грудень (1653 р.); Переяславська рада і Березневі статті – (1654 р.)

ІІІ-й етап

Завершення національно-визвольної революції за незалежність молодої держави (1654-1660 рр.).

Воєнні успіхи українсько-російських військ (весна 1654р.– осінь 1655р.). Зміни російської політики щодо України. Пошуки Хмельницьким нових союзників. Сепаратне Віленське перемир’я Росії і Польщі (листопад 1656 р.). Смерть Б.Хмельницького. Гетьманство І.Виговського і Юрія Хмельницького. Розкол України на дві частини. Україна вступила в новий історичний період розвитку, який отримав в історії назву “Руїна”.

Масштабність народних виступів, їх сила, глибина і міцність обумовили еволюцію поглядів Б.Хмельницького на кінцеві цілі очолюваного ним протистояння .

Спочатку Хмельницький виступав, як вірний підданий короля, який і гадки не мав нищити Річ Посполиту. На пропозицію прийняти звання та клейноди гетьмана він відповів, що хоче отримати їх із рук короля. Більше того, Хмельницький думав захищати Україну перебуваючи в ролі королівського васала.

Після воєнних перемог 1648 р. Хмельницький висловив прагнення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування і створити незалежну державу. В ході революції це завдання було здійснено. Гетьман на переговорах з поляками в лютому 1649 р. окреслив територію цієї держави – йшлося про всі землі, заселені українцями. Підставою для цього було те, що в минулому на ці землі поширювалася влада руських князів.

Б.Хмельницький зберігає наступність в державотворчій традиції українського народу. При цьому він почав вбачати гарантію самостійності України в союзі з православною Росією. Зв’язки з якою за роки революції зміцнилася. Відверто кажучи у Хмельницького не було кращого вибору.

8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася всенародна рада, яка прийняла рішення про союз з Московським царством. Присягаючи на вірність царю українці щиро вірили в те, що при дотримані обома сторонами умов договору Україна збереже завоювання національно-визвольної революції і забезпечить незалежність держави.

У березні 1654 р. козацька делегація передала на розгляд російського уряду проект договору із 23 пунктів. В скороченій редакції більшість статей були затверджені царем. Це були так звані “березневі статті”, які обумовлювали державний статус України.

Оригінали цих документів не знайдені. Відомі тільки їх копії та чернетки

Згідно з “березневими статтями” Україна:

  • зберігала республіканську форму правління;
  • полковий територіально-адміністративний поділ;
  • нову систему соціально-економічних відносин;
  • 60-тисячний козацький реєстр та плату старшині і козакам;
  • незалежність у проведенні внутрішньої політики;
  • збереження прав київського митрополита і тд.

Обмеження:

  • збір податків під контролем російських чиновників;
  • заборона прямих контактів з Туреччиною і Польщею.

Вчені по-різному оцінювали Переяславський договір:

Одні – вважали його: унією 2-х держав;

Другі – угодою васалітету;

Треті – військовим союзом;

Четверті – актом возз’єднання;

П’яті – входженням України до складу Росії і т.д.

Підписуючи договір, кожна із сторін вкладала в нього свій зміст:

  • українська, визнаючи зверхність Росії, сподівалася розбудувати власну державу;
  • російська, вважала його узаконеною формою залежності України.

Різне трактування договору привело до непорозумінь між Україною і Росією

Царська влада виходячи з власного розуміння умов договору:

  • почала ставити своєї гарнізони в українських містах;
  • підпорядковувати собі землі відвойовані у Польщі козаками;
  • оголосила війну партнерові України в боротьбі з поляками – Швеції;
  • підписала (у листопаді 1656 р.) без відома України Віленське перемир’я;
  • погодилася з ілюзорною пропозицією обирання російського царя Олексія Михайлович польським королем, після смерті останнього в обмін на повернення Польщі українських земель аж до Дніпра.

Зміни у відносинах між партнерами Переяславської угоди показали: - Україна немає перспективи для самостійного розвитку на яку вона розраховувала. Надто різними виявилися суспільні устрої, економічне становище та бачення майбутнього в обох країнах.

Безперспективність самостійного розвитку України, що явно проглядалася у діях московського царя, викликала в суспільстві, ще за життя Богдана, гостру полеміку стосовно того, чи лишатися під рукою Москви, чи шукати інших союзників. Восени 1656 р. відбулося три старшинські ради на яких вирішили не пориваючи союзу з царем шукати інших союзників, захищати інтереси України від будь-яких посягань.

На основі цих рішень відновлювалися договори з Туреччиною і Кримом, створювалася коаліція в складі Швеції, Молдавії, Валахії, Трансільванії проти Польщі.

Союзники під проводом Трансільванського князя Д’єрдя (Юрія) ІІ. Ракоці розпочали похід проти Польщі і навіть взяли Варшаву, але в цілому похід виявився невдалим, що прискорило смерть Б.Хмельницького і переходу гетьманства до І.Виговського.

Значення подій 1648-1660 рр. для історії України

  • В ході революції було повалено польсько-шляхетське панування і створено Українську національну державу республіканського типу;
  • Визначена територія та кордони держави, які включали в себе більшу частину українських етнічних земель;
  • Створені органи влади, які забезпечували функціонування держави: Загальнокозацька Рада, Гетьман, Рада генеральної старшини; національна армія, податкова та дипломатична служби;
  • Сформована національна судова система на становій основі. З’явився Генеральний суд на чолі з генеральним суддею.
  • Докорінно змінилися соціально-економічні відносини: ліквідовано велику земельну власність польських феодалів, знищено кріпосне право, козацька старшина перетворилася в новий панівний клас, привілейованим станом стало православне духівництво, поліпшилося становище міст. Вся повнота влади зосередилася в магістратах і ратушах.

 

Зміни, що сталися в українському суспільстві ґрунтовно підірвали економічні і соціально-політичні підвалини традиційного феодалізму і відкривали шлях переходу до буржуазного суспільства. Ці ж кардинальні зрушення дають підстави назвати події не повстанням, не війною, як це має місце в нашій історіографії, а національно-визвольною революцією з виразними ознаками революції буржуазної.

Революція – це корінний переворот в житті суспільства, який призводить до ліквідації старого ладу, старих порядків і сприяє становленню нових суспільних відносин. Саме такі зміни відбулися в розглядуваний наш час в українському суспільстві.

Правда, як влучно зазначив О.Д.Бойко, між поняттями “повстання”, “війна”, “революція” стосовно подій XVII ст. існує глибинний генетичний зв’язок. Народне повстання переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши корінні, глибокі якісні зміни в суспільстві поступово переросла в національну революцію.

 

Виникнення громадянської війни

Після смерті Б.Хмельницького Старшинська рада 23-26 серпня 1657 р. до повноліття Юрія – сина Богдана – обрала гетьманом генерального писаря Івана Виговського, знаного політика, талановитого організатора, блискучого дипломата, соратника старого гетьмана.

Проте гетьманство І.Виговського було коротким і невдалим. Його внутрішня політика спрямована на задоволення інтересів козацької верхівки і покозаченої шляхти, відновлення старої моделі соціально-економічних відносин, де місце польських панів займали свої українські, викликала загальне незадоволення, що згодом переросло в громадянську війну.

Започаткувало її запорозьке низове товариство для якого взагалі не підходили жорсткі форми державної влади. Початок виступу запорожців використав полтавський полковник Мартин Пушкар – один із претендентів на гетьманську булаву. Порозумівшись з кошовим Запорозької Січі Яковом Барабашем вони пишуть донос Московському уряду на Виговського як на ляха, який замислив підпорядкувати Україну Польщі.

Москва використовує цю нагоду, щоб розколоти українське суспільство і таким чином примусити Виговського змінити, визначену ще при Б.Хмельницькому, політику спрямовану на досягнення незалежності України. Царський уповноважений Б.Хитрово відвідує Пушкаря в Лубнах аби обдарувати його соболями і запевнити в царській милості. Так уперше московіти знайшли силу, яку можна було використати в своїй політиці стосовно України.

Заколотники оволоділи територією Полтавського і Лубенського полків і не заклики гетьмана покласти край громадянській війні не реагували.

І.Виговський правильно оцінив становище і поновивши союз з Кримом 15 травня 1658 року вщент розбив загони Пушкаря і Барабаша. Це була важка поразка України. На полі бою з обох сторін впало до 50 тис. українців, без всякої участі чужоземної сили.

Після розгрому антигетьманської опозиції Москва посилила своє втручання у внутрішні справи України, зокрема, підтримувала і надавала допомогу противникам гетьмана. Зваживши двозначність і лицемірство царського уряду Виговський поновлює розпочаті ще Б.Хмельницьким дипломатичні контакти з Польщею. Їх очолює один із найяскравіших українських дипломатів цієї доби Ю.Немирич. Він виробив умови перетворення Речі Посполитої у федерацію в якій Велике Князівство Руське займало гідне, рівноправне і почесне місце.

Розроблені умови договору були представлені козацькій раді 16 вересня 1658 року в м.Гадячі. Вона схвалила угоду, яка дістала назву Гадяцького трактату. За думкою Н.Яковенко реалізація цієї угоди справді б мала шанс

“утвердити майбутнє польсько-литовсько-білорусько-української спільноти і оновити Річ Посполиту через нові форми співжиття її народів” Н.Яковенко. Нарис історії України. –С.212

У відповідь на підписання договору московський цар Олексій Михайлович “забувши” як він в листопаді 1656 р. підписував за спиною Б.Хмельницького Віленське перемир’я з тією ж Польщею, оголосив І.Виговського зрадником і направив проти нього 100 тис. армію. Вирішальна битва відбулася 28-29 червня 1659 р. під Конотопом. Царські війська зазнали нищівної поразки. Загинуло до 50 тис. вояків. В бою загинув один із трьох воєвод князь С.Пожарський.

В Москві розпочалася паніка, йшли чутки, що цар збирається тікати за Волгу.

Однак гетьману було не до походу на Москву. Варшава не змогла оцінити вигоди Гадяцьких умов і урізала їх. Це викликало загальне незадоволення в Україні як народу так і старшини Виговський змушений був зректися гетьманства і відійти від політичного життя. Однак це не врятувало його. Він був безпідставно звинувачений П.Тетерею у змові проти Польщі і розстріляний.

Задумка І.Виговського про налагодження нормальних стосунків з Польщею розбилася з одного боку об непоступливість і нерозумну зверхність польських верхів, з другого – об анархію й відсутність навичок до міцної влади запорозької вольниці та існуючу в українському народі антипатію до польського світу.

Подумайте чим викликана антипатія українців до польського світу

Політичний розкол України

Гетьманування Ю.Хмельницького(28 вересня 1659 – січень 1663 рр.)

Після І.Виговського гетьманом України обрали Юрія Хмельницького з надією, що одне його ім’я стане консолідуючою силою еліти, забезпечить єдність суспільства, стабілізує державу.

Молодий гетьман і його уряд розуміли, що їм потрібно виробити таку зовнішню політику, яка б гарантувала країну від зазіхань як Москви так і Варшави.

Вихід вбачався в підписанні нового варіанту договору з царем, який з одного боку повинен був забезпечити рівноправні і взаємовигідні умови конфедерації з московітами, з другого – бути стримуючою силою від польської агресії.

Однак підписання договору відбулося не так як задумав молодий гетьман. Московська сторона опираючись на 40 тис. військо вдалася до шантажу і запропонувала йому підписати не ті статті, що були попередньо підготовлені і подані в московське посольство, а фальсифікований варіант Березневих статей 1654 р. Договір, який примусили підписати гетьмана перетворював Україну на автономну складову Московщини.

 

Таким чином перший зовнішньополітичний крок Ю.Хмельницького виявися невдалим. Наступним заходом на ньому шляху став спільний московсько-український похід проти поляків. Особливої довіри між союзниками не було тому війська рухалися окремо. За таких обставин московська експедиція в боях під Чудновим влітку 1660 р. потерпіла нечувану поразку.

Скориставшись цим, пропольськи налаштована і незадоволена Переяславським договором козацька старшина, схилила Хмельницького до союзу з Річчю Посполитою. Польська сторона добилася капітуляції російських військ. Командуючий ним граф Шереметов змушений був від імені царського уряду зректися претензій на Україну. 18 жовтня 1660 р. в Слободищах було укладено угоду за якою Україна поверталася в лоно Польщі на правах обмеженої автономії.

Лівобережні полки, які знаходилися під посиленою опікою Москви не признали умов Слободищенського трактату і стали поступово відокремлюватися від Правобережних. На Правобережжі відновилися польсько-шляхетні порядки, що викликало всенародний супротив. Це змусило Ю.Хмельницького зректися булави, що привело до виборів 2-х гетьманів: на Лівобережжі – І.Брюховецького, Правобережжі – П.Тетері. Відбувся політичний розкол, політичне розмежування України на 2 частини.

Пригадайте об’єднавчу політику П.Дорошенка, І.Самойловича

Розкол який стався між Лівобережною і Правобережною Україною розширювався. Дійшло до відкритої війни. У жовтні 1663 р. гетьмани обох берегів Дніпра вступили у відкриту війну. В цій війні український народ зазнавав небачених втрат, росла анархія, руйнувалася українська державність, занепадала економіка й культура. І хоч українські гетьмани, особливо П.Дорошенко, І.Самойлович, І.Мазепа та й інші доклали чимало зусиль для їх об’єднання позитивних зрушень не сталось.

Поступово це роз’єднання було закріплене міждержавними договорами. Першим на цьому шляху стало Андрусівське перемир’я підписане 30 січня 1667 р. між Москвою та Річчю Посполитою на 13,5 років. (Лівобережна Україна залишалася у складі Росії, а Правобережжя, за винятком Києва, в складі Речі Посполитої. Запоріжжя мало перебувати під зверхністю обох держав).

Наступними договорами, які в тій чи іншій мірі фіксували розподіл України були:

  • Бучацький мирний договір між Польщею і Туреччиною підписаний в жовтні 1672 р.
  • Бахчисарайський мирний договір між Москвою Туреччиною та Кримським ханством – січень 1681 р.
  • Остаточно зафіксував поділ України “Трактат про вічний мир” між Московським царством і Польщею, підписаний в Москві 6 травня 1686 р. Трактат підтверджував права Московської держави на Лівобережну Україну, Київ і Запорожжя.
  • Правобережна Україна залишилася за Польщею. Поділля під протекторатом Туреччини.

Зверніть увагу.Подумайте чому цей період називається Руїною. Які її історичні межі?

Землі між Дніпром і Бугом залишилися на 20 років нейтральними, перетворювалися в пустелю.

Проте дуже швидко спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують Бахчисарайську домовленість і розпочинають активно заселяти пустуючі землі. У 1684 король Речі Посполитої Ян Собеський своїм універсалом дозволив козацькі поселення на південь від р. Росі, а в наступному році польський сейм прийняв ухвалу про поновлення на терені колишніх українських полків козацьких прав і вольностей.

Пригадайте основні події Гайдамаччини. Зверніться до поеми Т.Г.Шевченко “Гайдамаки”

Внаслідок цього відродилися Богуславський, Брацлавський, Білоцерківський і Корсунський полки. Польський уряд використав їх у війні з Туреччиною, але після війни прийняв рішення про ліквідацію правобережного козацтва. Спроба силою реалізувати цей захід провалилася. Натомість вибухнуло повстання під проводом Фастівського полковника С.Палія, який неодноразово звертався До Москви про приєднання до Лівобережної України. Уряд Московщини, пов’язаний з Річчю Посполитою “Вічним миром” не давав згоди на цю акцію.

Тоді ситуацією скористався Правобережний гетьман І.Мазепа і приєднав до Гетьманщини правобережні полки. Та це тривало недовго з 1704 до 1709 р. З розгромом шведів і падінням І.Мазепи система міжнародних договорів остаточно передає Правобережжя Польщі. Починається бурхливе відновлення польсько-шляхетських порядків, що у невдовзі викликало у відповідь гайдамацький рух 30-60-х рр. XVII ст. і Коліївщину 1768 р.

Розкол України продовжував поглиблюватися, що загрожувало не тільки державній, а й етнічній єдності народу, гальмувало консолідацію його в націю.

В другій половині XVII- початку XVIII ст. українські землі були розділеними між 4-ма державами.

 

Найбільша частина українських земель знаходилася на правах автономії в Московській державі Тут зберігся свій козацький адміністративний устрій. (В Слобідській Україні – 5 полків, Гетьманщині – 10). На відміну від Гетьманщини, де старшина обиралася і підпорядковувалась вибраному Гетьману, у Слобідській Україні посада полковника була спадковою і підпорядковувався він царському воєводі, резиденція якого знаходилася в Бєлгороді. В обох частинах діяла своя судова система, міське самоуправління.

Запорозька Січ підлягала гетьману Лівобережжя і поступово втрачала своє значення центру козацтва. Змінилося заняття запорожців. Вони все більше займаються сільським господарством, бджільництвом, ремеслом. В 40-і роки XVIII ст. під юрисдикцію Росії переходить і Південна Україна, яка завдяки своїм природним ресурсам починає відігравати все більш помітну роль в імперії.

Вся історія взаємовідносин України з московським царством, починаючи з подвійного тлумачення Переяславських домовленостей, наповнена драматичними подіями відстоювання українським народом своїх прав, спробами вирватися з під московського управління або ж хоч зберегти автономію.

Яскравим зразками розвитку подій саме в цьому спрямуванні є пошук Б.Хмельницьким нових союзників в останні роки свого життя, виступи: І.Виговського, Ю.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика, Д.Апостола, П.Полуботка, кошового Запорозької Січі П.Калнишевського та багатьох інших.

Пригадайте, оцінку названих осіб в історіографії. Обґрунтуйте власне бачення перерахованих постатей в історії України

З іншого боку та ж історія українсько-російських відносин засвідчує систематичний тиск російської сторони на самостійність України, намагання інкорпорувати її до складу Росії, ліквідувати українців як націю.

Трагедія України полягала в тому, що кожен раз при ускладнені обставин коли на карту ставилося її сьогодення і майбутнє, коли вона найбільше потребувала розуміння і допомоги, московське керівництво використовувало цю ситуацію, щоб в черговий раз щось обмежити, урізати, скоротити, нав’язати. Особливо це проявлялося при вступі на посаду кожного з новообраних гетьманів, які підписували “союзницькі” угоди з московським царством:

  • Юрію Хмельницькому (1659-1663) нав’язали і примусили підписати, скориставшись його недосвідченістю і довірливістю, фальсифіковані Переяславські статті, які обмежували владу і права гетьмана, перетворювали Україну в автономну частину Московського царства.
  • Дем’яну Многогрішному (1669-1672) Глухівські статті забороняли вступати в зносини з іншими державами, ускладнили перехід селянства в козацький стан.
  • Івану Самойловичу (1672-1684) Конотопськими статтями урізано право позбавляти старшину посад, карати її без Старшинської ради. Козацькі посли лишились права участі в переговорах Москви з Варшавою в справах дотичних України.
  • Івану Мазепі (1687-1710) Коломацькими статтями було приписано щоб “…Малоросію не називали землею Гетьманською, а лише визнавали землею, яка знаходиться в царській самодержавній владі”. Статті обмежували право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Діяли всі попередні заборони.
  • Івану Скоропадському (1708-1722) замість союзницьких статей, які б підтвердили права і вольності Гетьманщини Петро І надіслав іменний указ, яким не тільки обмежував сферу його діяльності , але й призначив свого резидента з правом контролю гетьмана та уряду України.
  • Наступного наказного гетьмана чернігівського полковника Павла Полуботка (1722-1723), російський уряд не визнав і в липні 1722 р. призначив для управління Україною Малоросійську колегію (1722-1727рр.)

Скасування гетьманства суперечило всім договірним статтям України з Росією, було протиправним, одностороннім актом, підготовляло ґрунт для ліквідації автономії України.

Частина козацької старшини прийняла це нововведення спокійно сподіваючись зберегти за собою владу й нажите багатство. Інша частина, яку очолив наказний гетьман Павло Полуботок, спираючись на традиції, договірні статті, царські обіцянки намагатися відстояти автономію України. За виступи проти Малоросійської колегії П.Полуботок був ув’язнений, де й помер.

Гетьманування Данила Апостола та Кирила Розумовського були останніми успіхами козацької старшини в збереженні автономії України. Системою заходів імператорська влада до кінця XVIII ст. звела Україну до статусу окраїни імперії з загально російським адміністративним поділом, правом і порядками.

В цей період скінчилося російсько-польське протистояння і з-за України. В результаті трьох поділів Польщі Правобережна Україна була приєднана до Російської імперії. На її землях у 1797 р. були утворені Київська, Подільська й Волинська губернії.

Завдання для самостійного опрацювання

1) Дайте характеристику адміністративних органів козацької держави. Їх функції.

2) Охарактеризуйте соціально-економічні зміни в структурі суспільства після ліквідації польського панування. Роль церкви.

3) Проаналізуйте внутрішні і зовнішні обставини, які спонукали Б.Хмельницького до підписання Переяславської угоди (1654 р.).

4) Прокоментуйте причини виникнення громадянської війни в Україні. Роль Московського царства.

5) Дайте відповідь: які причини спонукали Юрія Хмельницького заключити повторний договір з Москвою?

6) Охарактеризуйте діяльність гетьмана І.Мазепи. Подумайте над словами О.С.Пушкіна які він уклав в уста І.Мазепи:

“Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы
Под самовластием Москвы.
Но независимой державой
Украине быть уже пора:
И знамя вольности кровавой
Я подымаю на Петра”

А.С.Пушкин. Полн. собр. соч. в 100 том. том. 4. –М., 1963. –С.271

7) Визначте основні етапи розвитку козацтва. Чи має відношення Кубанське козацтво до Запорізького;

8) Економічний розвиток Гетьманщини, Слобідської та Південної України, Запорозької Січі в XVIII ст.

9) Дайте своє пояснення уривку з поеми Т.Г.Шевченка «Сон»

Кінь басує, -от-от річку,

От…от перескочить.

А він руку простягає,

Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий?
От собі й читаю,
Що на скалі накованою:
Первому – Вторая
Таке диво наставила
Тепер же я знаю:
Це той Первий, що розпинав
Нашу Україну
А Вторая доконала
Вдову сиротину.

Т.Шевченко, твори в 5-ти томах.-Т.1. –К., 1978. –С.239.

10) Виясніть причини, характер і наслідки Коліївщини.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11  Наверх ↑