Лекція № 3 "Особа злочинця в кримінології Індивідуальна злочинна поведінка."
1. Поняття особи злочинця в кримінології.
2. Межі визнання особи злочинця в кримінології.
3. Кримінологічні ознаки та структура особи злочинця.
4. Класифікація і типологія злочинців в кримінологічній науці.
5. Індивідуальна злочинна поведінка.
1. Поняття особи злочинця в кримінології
Поняття особи злочинця в кримінології використовується в багатьох юридичних науках, наприклад: (кримінальне право, криміналістика, теорія держави і права і ін.), кожна з цих наук трактує це поняття по - різному.
В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин. В іншому - робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи злочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводиться більш детальний її аналіз.
В структурі курсу кримінолога вчення про особу злочинця є її окремим, відносно самостійним напрямком (розділом).
Будь - який злочин скоюється конкретною особою і зовнішні прояви цього діяння несуть в собі відбиток особи, що скоїла злочин (через її привички, інтереси).
Поняття "людина" є більш ширшим від поняття "особа злочинця". Поняття "людина" охоплює нерозривну єдність різних сторін її суті: соціальної і біологічної.
В понятті "особа" фіксуються тільки специфічні її соціальні ознаки.
Особа - це "соціальне обличчя людини", те ким вона стала в процесі соціального розвитку, формування і діяльності суспільства.
Варто розрізняти суспільну небезпечність типів осіб злочинців і конкретних злочинців. До того ж суспільна небезпечність особи визначається не тільки характером вчиненого, але й місцем, що обіймає злочинна поведінка та його мотивація в усій системі особливих рис і поведінки суб'єкта загалом, співвідношенням між соціально значущими негативними та позитивними характеристиками особистості.
Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили злочини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу на злочинці і осіб, які вчинили злочини. Він логічно небездоганний, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці - це різновид людей, винних у злочинах. Однак з такою неточністю доводиться все-таки змиритися, оскільки дотепер не вироблено відповідної термінології за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від "закоренілих", навіть якщо вони вібувають покарання за один злочин. Поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця. Деформація та десоціалізація при цьому відбувається в результаті відбування покарання в місцях позбавлення волі, тобто пі упливом діяльності та спілкування в екстремальних умовах.
Отже, особа злочинця - це сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.
В кримінології особа злочинця розглядається в основному також в 2- ох основних феноменах:
- явище соціальне;
- явище біологічне.
Як особи, люди є дуже різними. Одні з них активно сприяють соціальному прогресу, інші, навпаки, перешкоджають йому: ухиляються від корисної праці, стають порушниками громадського порядку.
Про особу злочинця в кримінології говорять тоді, коли мають на увазі конкретну особу, яка скоїла конкретний злочин.
Основною соціальною сутністю особи злочинця є така риса як суспільна небезпечність.
Суспільна небезпечність особи визначається:
- характером скоєного злочину;
- тяжкістю злочину;
- мотивацією.
- роллю злочинної поведінки в системі особистих властивостей.
Цінність особи залежить насаперед від її реального внеску в
загаьлний соувальний поступ. Ознаки особи можуть бути як позитивними так і негативними. Останні найбільш характерні для особи злочинця. Так чином, поняття "особа злочинця" торкається соціальної суті людини, яка вчинила злочин, тобто порушила норми криміналього права.
Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що особа злочинця - це сукупність соціально значимих ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні норм кримінального права. З цього визначення випливають такі висновки, що саме негативні соціальні умови формують особу злочинця, що проявляється у факті вчинення злочину. Саме по собі криміногенні властивості не дозволяють вважати особу злочинцем до вчинення нею злочину. До уваги треба брати як криміногенні фактори, що відбилися у свідомості особи і сформували в неї здатність вчинити злочин, так і ті, які сприяли вчиненню конкретного злочину. Як бачимо, вчення про особу злочинця має як науково - пізнавальне, так і практичне значення, конкретизуючи у собі проблеми детермінації злочинності та боротьби з нею.
2. Межі визначення особи злочинця в кримінології
Закономірно постає запитання: з якого моменту можна говорити про особу злочинця та коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, потрібно брати до уваги кримінально-правовий, соціологічний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця.
У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість правильно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця та саме ті її властивості, котрі відіграли вирішальну роль у вчиненні злочину.
Кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов'язана зі злочином, який вона скоїла. Та кримінологів більше цікавить генеза особи злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, що розкриває детермінанти її формування. Такий ітерес зникає, коли ця особа перестає бути антисоціальне орієнтованою. Отож, антисуспільні властивості, що характеризують особу злочинця, існують до злочину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після та у зв'язку з вчиненням злочину. Отже, початковий момент появи "особи злочинця" збігається з фактом вчинення злочину.
Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпечності. Як свідчить практика, трапляється, що виправлення засуджених може й не вібутися. Однак навіть у такому разі слід говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановлюється адмдістративний нагляд і щодо неї застосовуються інші превентивні заходи.
Суспільна небезпечність особи формується найчастіше до моменту вчинення злочину. Це, звичайно, виявляється в антигромадській поведшці конкретної особи. Антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисципліарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні все більш набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість скоєння певною особою злочину.
3. Кримінологічні ознаки та структура особи злочинця.
Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, рис, які визначають її як людину, що вчинила злочин. Будучи різновидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, їх, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві)), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, що визначають і виражають характер і ступінь її суспільної небезпечності.
Вітчизняні кримінологи поділяють ці ознаки на такі основні групи:
о соціально -демографічні; о кримінально-правові; о соціальні ролі й статуси; о риси правової та моральної свідомості; о соціально-психологічні характеристики.
Ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Так, соціально-демографічні ознаки особи значною мірою визначають її соціальні ролі й поряд з останніми є вирішальним фактором у формуванні моральних і психологічних характеристик особи. Низка ознак може мати альтернативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп (наприклад, освіта — соціально-демографічна ознака, водночас може вказувати на соціальну роль особи в суспільстві)).
Комплексне вивчення особи злочинців не повинне обмежуватися встановленням окремих ознак, які часто поверхово характеризують особу, а має проводитися з необхідною глибиною у їх взаємодії, що є гарантією більш повного виявлення чинників генези особи злочинця з метою застосування адекватних заходів для її корекції і недопущення вчинення нею нових злочинів.
А зараз коротко розглянемо ці ознаки.
Соціально-демографічні ознаки особи злочинця охоплюють стать, вік, освіту, місце народження та проживання, громадянство, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, належність до певної соціальної групи й інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки властиві будь-якій особі й самі по собі не мають кримінологічного значення. Проте у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціально-демографічні ознаки дають важливу інформацію, без якої неможлива повна кримінологічна характеристика особи злочинців.
Узяті у великі сукупності на рівні злочинності взагалі чи на рівні окремого вид злочинів і піддані статистичній обробці в зіставленні з даними офіційної демографічної статистики, соціально-демографічні ознаки містять цінну кримінологічну інформацію про особу злочинців. При такому зіставленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типовими характеристиками всього суспільства.
Зіставляючи, приміром, частку чоловічого та жіночого населення, втягнутого в злочинну діяльність, дослідники доходять висновку, що співвідношення між жіночою та чоловічою злочинністю становить у середньому 1:8.
Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність належить особам 25—29 років. Поширеність злочинності серед осіб, мають сім'ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених, в більшості випадків, як показують спостереження, сім'я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинності за останні роки свідчить про підвищення кількості злочинців за рахунок і без певних занять, безробітних та мігрантів. Освітня характеристика вказує на залежність злочинної поведінки рівня освіти й інтелектуального розвитку особи, що значно впливають на потрби й інтереси людини. Скажімо, для тих, хто вчинив хуліганство, грабежі, посягання на особу, характерний низький освітній та інтелектуальний рівні. Місце проживаання часто визначає географію злочинності (міська сільська), а також характер злочинності в курортних зонах, "спальних" районах міст, новобудовах тощо, з наведених прикладів видно, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинця, котра може бути використана як у наукових, так і в прикладних ціях, зокрема, при розробці та реалізації заходів профілактики.
Кримінально-правова характеристика особи злочинця - це дані не лише про склад скоєного злочину, але й спрямованістьсть і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний або груповий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, організатор, підмовник, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо. Така характеристика дає уявлення про особу злочинця з кримінально-правових позицій. Ця група ознак відображає риси, властиві саме особі злочинця, а не якій-небудь іншій особі, наприклад, аморальній, порушникові трудової дисципліни чи законослухняній людині. Кримінально-правові ознаки особи злочинця набувають прояву в деяких формах дозлочинної поведінки та найбільш повно виражені в учиненому ним злочинові (злочинах). Багатьом злочинцям, як уже зазначалося, задовго до вчинення суспільне небезпечного діяння притаманні такі негативні ознаки, як соціальна занедбаність, порушення норм людського співжиття, правовий нігілізм, зловживання спиртними напоями, часте допущення неправомірних учинків у побуті та за місцем роботи, встановлення контактів зі злочинними й антигромадськими елементами тощо. Уже в цей передкримінальний період особистість таких людей зазнає істотних деформацій.
Соціально-рольові характеристики розкривають функції індивіда, зумовлені його становищем у системі наявних суспільних відносин, належність до певної соціальної групи, взаємодію з ішими людьми й організаціями в різних сферах громадського життя (робітник або службовець, рядовий виконавець чи керівник, неодружений або глава сім'ї, працездатний чи непрацездатний, безробітний тощо). Ці дані показують місце та значущість особи в суспільстві, яким ролям вона віддає перевагу, а які ігнорує, розкривають її соціальну чи антисоціальну орієнтацію.
Отже, поведінка людини залежить, по-перше, від соціальних позицій, яких вона дотримується в суспільстві; по-друге, від розуміння та виконання власних рольових обов'язків і функцій, що випливають з певних соціальних позицій. Людина в суспільстві має низку позицій і виконує (принаймні зобов'язана виконувати) різні "ролі". Не всі соціальні позиції, не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті, насамперед, соціально-рольові ситуації, що справляють криміногенний уплив на поведінку людей.
До соціально-рольових ситуацій кримінального характеру належать
такі:
• людина ухиляється від деяких соціальних позицій, що дали б змогу їй глибоко ознайомитися із соціальними та правовими нормами;
• вона не може чи не бажає сумлінно виконувати вимоги, що випливають з певної соціальної позиції, їй це не до снаги;
• вона одночасно обіймає такі позиції, котрі пов'язані із суперечливими вимогами;
• особа прагне зайняти соціальну позицію, вимогам якої вона зазделегідь не відповідає;
• вона додержується одних соціальних позицій, а орієнтується на інші;
• конфлікт ролей, що виконуються й очікуються в майбутньому.
Для осіб, які вчиняють злочини, характерна відірваність позитивно зорієнтованих формальних соціальних груп, заміщення в них соціально- позитивних ролей і функцій соціаль-негативними, що тягне за собою неповажне ставлення до закону, інших правових норм, трудових, сімейних, громадських обов'язків і правопорядку загалом. Отже, доволі поширеними ознаками осіб, які вчиняють 'Чини, є низька престижність їхніх соціальних ролей; відчуженість від навчальних або трудових колективів і водночас орієнтування на неформальні групи з антисуспільними формами поведінки; завищені претензії, для задоволення яких доводиться ігнурувати правові норми. Звісно, що соціально-демографічні ознаки та соціальні ролі характеризують особу злочинця зовнішньо, не розкриваючи її внутрішнього змісту. Вони найбільше проявляються в морально- психологічних особливостях особи злочинця та допомагають з'ясувати, чому певна особа скоїла злочин і яке її внутрішнє ставлення до цього.
Риси правової та моральної свідомості особи охоплюють її світогляд, духовність, погляди, переконання, установки гіннісні орієнтації.
Правова свідомість є однією з форм суспільної, а звідси й шдивідуальної свідомості, відображає ставлення людей до чинного права, показує знання міри їхньої поведінки з погляду прав і обов'язків, законності та правопорядку. В основі правосвідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисципліна, взаємна повага та довіра громадян одне до одного, до влади, а влади - до громадян. Правосвідомість - це вміння поважати право та закон, добровільно виконувати державні обов'язки та особисті зобов'язання, не вчиняючи правопорушень і злочинів.
Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають правове свавілля, ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специфіку правової свідомості злочинців. Особи, котрі вчиняють злочини, виявляють (приховану чи явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим ітересам. Вони сподіваються (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.
Життя людей у суспільстві регламентується не тільки правовими, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримувальним фактором на шляху можливого вчинення злочинів. Проте це не стосується злочинців, їхня моральна свдомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички та переконання. Аморальні вчинки серед них більше поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідальності за свої неправомірні дії, вони не цінують власну честь і гідність, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громадську думку про свою негідну поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі в дотриманні морального обов'язку. Для багатьох зі злочинців характерним є роздвоєння особистості: вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їхніх ціннісних орієнтацій на першому місці стоять егоїстичні й корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власний добробут, самолюбство та свавілля.
Отже, злочинці відрізняються негативним або байдужим ставленням виконання своїх громадських обов'язків і дотримання норм, вибором незаконних засобів задоволення особистих егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.
Соціально-психологічна характеристика особи злочинця
Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежить ві тих особливостей особи, що сформувалися на базі її психічних станів і процесів пі час набуття власного соціального досвіду: ві спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб і прагнень, установок та ітересів, тобто від системи її ставлень до дійсності. Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямованість особистості - антисоціальна; мотивація поведінка, егоїстична, цинічна, корислива; їхні потреби невиправдані й особистісною необгрунтовані, відзначаються "бідністю", мають перекручений характер; способи їх задоволення такі, що суспільне засуджуються. Взагалі їхні особистості установки й інтереси не збігаються з інтересами та цілями суспільства й переважної більшості його членів. Деяким із них притаманне психологічне відчуження, що проявляється у відсутності емоційних контактів з людьми та специфічному сприйнятті навколишнього світу як чужого й ворожого їм. Соціально-психологічна характеристика особи злочинця охоплює особливості її:
ітелектуальних;
- емоційних
- вольових характеристик.
Інтелектуальні риси пердбачають: рівень розумових знань, життєвий досвід, широту чи вузькість поглядів, характер і різноманітність ітересів тощо. Кримінологічні дослідження показують, що більшість осіб, які скоїли особливо насильницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й розумовою відсталістю, обмеженими здібностями до діяльності.
До емоційних характеристик особи належать рівновага та рухливість нервових процесі (тип темпераменту); ступінь емоціного збудження; сила й темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Особам, які скоїли насильницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми. Психічні відхилення найчастіше спостерігаються в неповнолітніх, рецидивістів, людей, які вчиняють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні злочини. До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза віносить: психопатію, психопатичні стани, шизофренію в стійких формах, ушкодження центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, наркоманію та іші форми психічної патологи, що не виключають осудності. Такі відхилення в багатьох випадках поєднуються із соціально- психологічною деформацією особистості. Вони, зазвичай, мають набутий характер або одержані під час пологі, внаслідок перенесених травм, різноманітних захворювань.
Вольові властивості особи полягають у вміні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати та виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети. Варто зазначити, що певна частина злочинців має сильні вольові риси, але вони спрямовані на задоволення анти суспільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабкою волею, піддатливістю, неспроможністю протистояти впливові осіб, які втягують їх у злочинну діяльність.
Визначаючи взагалі вплив психічних аномалій на поведінку людини, необхідно зазначити, що вони автоматично не призводять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говорити тільки про ймовірності вчинення злочину особою з такими аномаліями. До того ж кримінальне караній поведінці сприяють не власне психічні аномалії, а ті психологічні особливості ідивіда, що формуються під їхнім впливом. Тож криміногенність властива не психічній аномалії, а психологічній особливості. При цьому психічні аномалії є не причинами, а умовами злочинної поведінки, впливаючи, переважно, не стільки на факт вчинення злочину, як на вид діянь, орієнтуючи останні в бік насильницьких або дезадаптивних злочинів.
Отже, при визначенні структури особи злочинця, слід мати на увазі, що єдиного поняття немає, але більшість вважають, що структура злочинця - це сукупність її біологічних, соціальних особливостей, які сформувалися в процесі розвитку і взаємодії з іншими людьми.
Особі злочинця притаманна система ознак і властивостей, що визначають її як людину, що вчинила злочин.
Розглянуті нами ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності.
4 -Ж л 1 • • • • • • • • и •
. Класифікація і типологія злочинців в кримінологічні науці.
Класифікація злочинців в загальному - це певний розподі на окремі групи в залежності від тих чи іших визначальних факторів.
В кримінології не сформульовано єдиної класифікації злочинців, але в більшості випадків в залежності від тих чи інших факторів злочинців в кримінології можна поділити.
Класифікація — це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чітко визначеними ознаками. У межах фіксації фактично вивчається не особа в комплексі її характеристик, а сукупності злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи тих ознак.
У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями:
1) за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): вік, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорі, мають 18—24, 25—29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою;
2) за ознаками соціального становища й род занять: робіт-службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери;
3) за ознаками місця проживання та тривалості проживання: житель міста, селища міського типу, села; місцевий житель, переселенець;
4) за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: повторність, рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;
5)за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час вібування покарання у виправно-трудовій установі; за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, грабіжники, хулігани, хабарники тощо.
Звичай, проста класифікація не відображає всієї сутності які досліджуються. Тож, окрім таких, які беруть до уваги одну ознаку, використовують і складніші групування, що охоплюють одночасно дві-три ознаки. Так, у регіонах з'ясовується, якого саме віку та роду занять злочинці вчинили певні злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовуватися математичні методи, що дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема, виявлення напрямів змін у цьому контингенті, груп, які потребують першочергової профілактичної уваги, тощо. Та з'ясування тільки статистичних показників ще не відповідає на запитання про характер зв'язків між різними ознаками цієї сукупності. Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, що причинно - пов'язані зі злочинною поведінкою.
Типологія - це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними.
Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах:
1) характері вчинених злочинів;
2) глибині та стійкості антисоціально сті особи.
За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців:
- насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;
- корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники таін.;
- корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці)) - бандити, грабіжники, рекетири, злочинці й наймані вбивці;
- злісні соціальне дезорганізовані типи (з індивідуалістично- анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) - порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою та ін.;
- необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчинили злочини з необережності.
За глибиною та стійкістю аптисоціальності особи виокремить таких злочинців:
- випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин :внасліок випадкового збіу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний рзультат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя);
- ситуаційних злочинців — осіб, що вперше вчинили злочини, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх догорів формування та життєдіяльності особистості, однак ці злочинці характеризуються більше позитивно, ніж негативно :як припускаються аморальних вчинків);
- злісних злочинців — осіб, які вчинили декілька злочинів збувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких злочин став професією);
- особливо злісних злочинців — осіб, котрі вчиняють тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).
Отже, типологі фісує не просто те, що трактується найчастіше, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє розв'язанню
загальних завдань боротьби зі злочинністю, й зокрема, півищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів і ресоціалізації засуджених, зазначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктивний характер, перелічені типи не завжди наявні в "чистій" мірі.
Серед злочинців можна виділити і такі типи, як послідовно - криміногенний тип формується у мікросередовищі, де норми моралі і права систематичного порушуються; злочин випливає зі звичного стилю поведшки й обумовлюється стійкими антисуспільними поглядами, установками й орієнтаціями суб'єктами. Як правило ситуація, що сприяє вчиненню злочину, активно створюється самими особами. Їх кримінальна поведіка є автономною від зовнішніх обставин.
Ситуативно - криміногенний тип характеризується порушенням моральних норм і вчинення правопорушень незлочинного характеру, формується і діє в суперечливому мікросередовищі; злочин значною мірою обумовлений несприятливою ситуацією. До злочину таку особу призводять його мікросередовище і весь попередній антисуспільний спосіб життя.
Ситуативний тип включає осіб, аморальні елементи у поведінці яких та в їх мікросередовищі якщо і є, то вираженні слабо. Представниками цього типу злочин вчиняється під вирішальним впливом ситуації, що виникла не з їх вини. Водночас така особа (на відміну від випадкового злочинця) може виправдовувати в даних ситуаціях свою і чужу злочинну поведіку або не знати правомірних способів вирішення конфлітів.
Типологія поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє вирішенню як загальних завдань боротьби зі злочинністю, так і підвищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів та ресоціалізації засуджених.
Кримінологічне дослідження особи злочинця має важливе значення не тільки для розвитку кримінологічної науки, а й для практичної діяльності правоохоронних органів. У практичній дільності з профілактики злочинності, розкриття та розслідування злочинів, призначення й виконання покарання, взяття до уваги особистісного фактора відіграє майже вирішальну роль, що проявляється в таких основних напрямках:
1) у статистичному аналізі злочинності за особою злочинця;
2) при проведенні профілактичних заходів;
3) при встановленні причин й умов, які сприяли вчиненню злочину та вивченню особи підозрюваного й обвинуваченого під час досудового слідства кримінальної справи;
4) у діяльності судів при призначенні покарання;
5) у діяльності працівників кримінально-виконавчої системи під час відбування засудженими покарання;
6) в оперативно-розінуковій діяльності.
За допомогою статистичного аналізу злочинності можна створити узагальнений кримінологічний портрет сучасних злочинців. Сучасний злочинець - це молода людина з низьким рівнем освіти та соціального статусу, зазвичай, неодружена або розлучена, що не займається суспільне корисною діяльністю, переважно, вчиняє зо чин у складі групи.
При вирішенні завдань профілактики доцільно застосовувати типологічний метод вивчення особи. На основі визначення типу особи та її основних характеристик добирають відповідні профілактичні заходи, що застосовують до конкретної особи.
Відомості про особу злочинця відіграють важливу роль в ході досудового слідства, виявленні причин й умов вчинення злочину (ст. 23 КПК України) та застосуванні заходів щодо їх усунення. Встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого (підозрюваного), належить до обставин, які стосуються предмета доказування в будь-якій кримінальній справі.
Ґрунтовне вивчення та взяття до уваги психологічних особливостей особи обвинуваченого в процесі досудового слідства надає слідчому можливість передбачити позицію обвинуваченого в процесі розслідування справи, спрогнозувати поведінку обвинуваченого під час проведення якоїсь із слідчих дій і, згідно з цим, обрати правильну тактику як розслідування загалом, тактику здійснення певних слідчих дій, що, своєю чергою, являється швидкому й повному розкриттю злочинів, забезпеченню всебічного, повного й об'єктивного встановлення істини у справі.
Важливу роль особа винного відіграє також при призначенні судами законного й обґрунтованого покарання. Багато обставин, які характеризують особу злочинця (вік, осудність, судимість, службове становище тощо), законодавець відносить до ознак склад злочину. Ступінь вини й індивідуалізація покарання залежать від пом'якшувальних (ст. 66 КК України) чи обтяжувальних (ст. 67 КК України) відповідальність обставин. Можливість застосування до винного біьш м'якого покарання, передбачене законом, законодавець також пов'язує з особою винного (ст. 69 КК України). Кримінологічні дані про особу злочинця допомагають правильно вирішити питання про її звільнення від покарання та його відбування (статті 74-87 КК України), про заміну кримінального покарання примусовими заходами того характеру (ст. 97 КК України) тощо.
Однією з цілей покарання є перевиховання та ресоціалізація засуджених, що передбачає копіткий і тривалий процес здійснення впливу на особу засудженого. Досягти дієвих успіхів сфері можливо лише тоді, коли перевиховання та ресоціалізація засуджених ґрунтуватимуться на індивідуалізації застосовуваних до них заходів виправно-трудового впливу з обов'язковим зважанням на особливості та риси особи засудженого. Без взяття до уваги цього фактора не слід також сподіватися на позитивні результати профілактичної діяльності з особами, що мають антисоціальну налаштованість, а також з особами, звільненими з місць позбавлення волі, з метою запобігання вчиненню нових злочинів і забезпечення їх швидкої та повної адаптації в суспільстві після звільнення.
Останнім часом у діяльності правоохоронних органів дедалі ширше застосовується метод формування психологічного портрета розшукуваного злочинця, котрий ґрунтується на тому, що при вчиненні злочинів, насамперед, сексуального характеру, проявляється психологія та психопатологія злочинця.
Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця
Розглядаючи злочин як акт вибіркової людської поведінки, що регулюється соціальними законами, необхідно визнати соціальну зумовленість не тільки його змісту, але і його походження. Визнання соціальної природи злочинності та її причин не означає, що відкидається бодай якийсь уплив біологічних властивостей людини на її поведінку й, зокрема, на вчинення різних злочинів. У структурі будь-якої особистості біологічні властивості є необхідним компонентом.
Біологія людини - це і будова її тіла, і функції внутрішніх органів, і деякі психічні процеси; здоров'я та хвороби; потреби й можливості в певній сфері, нарешті, безліч зв'язків з навколишнім середовищем (їжа, одяг), без яких людина існувати не може.
Із погляду представник соціологічного напряму, відмінність злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості, ціях і системі мотиві. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законослухняним громадянам. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допомогою неможливо визначити, чому саме вчинено злочин.
Отже, предметом кримінологічного вивчення, що допоможе відповісти на питання про причини злочинної поведінки, повинна бути чітка система особистісних характеристик, які закономірно виявляються в ній:
• сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотиваці);
• ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи);
• соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами;
• діяльність особи, що має значення в соціальному, моральному та правовому аспектах, її місце та роль у цй діяльності.
Представники цього напряму не заперечують можливостей впливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Проте, на їхню думку, власне психічні аномалії, здебільшого, не успадковуються, а набуваються, тобто мають соціальне зумовлене походження внаслідок упливу сім'ї, форм виховання, ситуації в колективі тощо. Вони вважають, що в боротьбі зі злочинністю осіб, які мають психічні аномалії, необхідно вживати заходів як правового, так і медичного характеру.
Біологічна природа людини не може орієнтуватися на норми права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.
Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа від навколишнього середовища, які громадські відносин ввійдуть до її структури. Інакше кажучи, природа наділяє людей ніби своєрідним фільтром, через який не кожний соціальний фактор може пройти. Біологічне постає як обставина, під впливом якої формується система суспільних відносин, які складають сутність особистості.
Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку людини. Це безперечний факт, який, однак, вимагає правильного тлумачення. Отож вказані негативні особливості, що не виключають осудності особи, є соціальне зумовленими, їхній характер залежить від соціальних факторів, адже особистість формується під провідним впливом соціального середовища.
Соціальне - це не що інше, як особливо організоване біологічне, а особа людини формується під впливом двох потоків інформації — соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетичне успадковується темперамент, від якого значно залежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдарованість. Підструктура біологічно зумовлених рис особи — темпераменту, здібностей, типу нервової системи, а також патологи" психіки — бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною. Деякі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насильницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.
Успадковується також фізична організація індивіда, що має важливе, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя наводить приклади природженої схильності до вчинення злочинів — це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. Спостерігається підвищена кримінальна активність серед певних національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азі, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Проте ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі.
Отже, соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, тим паче не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії та взаємозв'язку.
5. Індивідуальна злочинна поведінка.
Кожен скоєний злочин - це завжди певний вид діяльності з одного боку, а з другого боку - це певний вид поведінки людини. В основі будь - якої поведінки, в тому числі злочинної знаходиться елементи:
- біологічного характеру;
- соціальні фактори або умови;
- конкретна життєва ситуація.
Вплив вказаних факторів може бути найрізноманітнішими, але важливу роль відіграє конкретна ситуація.
Для розкриття сутності даного явища неможливо без встановлення взаємозв'язку об'єктивного і суб'єктивного у всьому їх різноманітні.
Кожен конкретний злочин унікальний через різноманітне сплетіння об'єктивних і суб'єктивних чинників, що його детермінують.
Щодо конкретної криміногенної ситуації, вона є каналом зв'язку між людиною і зовнішнім світом, завдяки якому відбувається взаємодія особи з навколишнім середовищем.
Під конкретною криміногенною ситуацією слід розуміти сукупність зовнішніх обставин, в яких опинилася людина і які впливають на її свіомість, почуття, волю, з урахуванням яких особа приймає рішення вчинити дію, що утворює склад умисного злочину або призводить до злочину з необережності.
Криміногенна ситуація - це особливий характер взаємодії особи із соціальною дійсністю. Важливою властивістю її криміногенної ситуації є те, що вона завжди конкретна за змістом, її оцінка залежить від характеру діяльності певної особи, її можливостей та ціннісних орієнтирів.
Другою властивістю ситуації є її системність і деяка повторність. Важливою внутрішньою детермінантною поведінкою є її мотивація. Потреби, інтереси, емоції визначають мотивацію вчинку, а не вибір засобу їх задоволення. Тому мотивація не є безпосередньою причиною злочину.
Мотив - це те, що спонукало індивіда діти, а не чому він обрав саме кримінальні форми (способи) їх задоволення.
Отже індивідуальність самої особи полягає в тому, що кожен суб'єкт, зазнаючи якогось зовнішнього впливу, реагує відповідно до свого внутрішнього світу, тому повторності тут не може бути, тому що кожна людина це є окремий індиві.
Індивідуальне попередження - це перш за все вплив на осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, на їх соціальне середовище. Цей вид діяльності являє собою ціеспрямовану роботу з конкретною людиною та її найближчим оточенням.
Об'єктами такого попередження є поведінка та тип життя яких свідчить про реальні можливості вчинення ними злочинів. Погляди, мотиви, система цілісних орієнтацій особистості можуть стати підґрунтям для здійснення профіактичного впливу на неї лише у випадку, коли ці погляди, мотиви, проявились в анти суспільній поведінці.
Метою індивідуального попередження є позитивна корекція особистості, яка веде до змін її поведінки від антигромадської до законослухняної. Досягнення цієї мети вимагає вирішення ряду конкретних завдань:
а) виявлення осіб, поведінка яких свідчить про реальну можливість вчинення злочинів;
б) виявлення джерел негативного впливу на них;
в) прогнозування індивідуальної поведінки;
г) планування заходів індивідуальної профілактики;
д) позитивно керуючий вплив.
1. Своєчасність
Несвоєчасне виявлення осіб з анти суспільними установками, причин та умов злочинності збільшує вірогідність вчинення злочинів.
2. Послідовність.
Індивідуальний вплив повинний бути таким, щоб його інтенсивність послідовно зростала чи зменшувалась у залежності від результатів.
3. Реальність.
Заходи впливу об'єктивно повинні відповідати можливостям їх реалізації.
4. Законність.
Індивідуальне попередження будується на основі суворого дотримання законодавства, прав, свобод та законних інтересів громадян.
У процесі вивчення особистості як об'єкта попереджувального впливу аналізуються за такими критеріями:
злочинна чи інша протиправна поведінка;
обставини, що спричиняють та обумовлюють злочинну чи іншу протиправну поведінку;
соціальне-демографічні характеристики (освіта, вік і т. ін.). індивідуально-психологічні особливості, зокрема рівень інтелекту; наявність схильностей анти суспільного характеру (до алкоголю, наркотиків, сексуальні збочення тощо);
ознаки злочинного досвіду (особливі навички тощо). умови життя та найближче оточення.
Для правоохоронних органів існують ще два важливих завдання, реалізація яких регламентована правовими актами, а виконання здійснюється стосовно суворо визначених категорій осіб, оскільки виконання цих завдань з проникненням у сферу особистих інтересів і навіть свобод громадян. Мова йде. По-перше, про постановку осіб на облі і, по-друге. Про контроль за їх поведінкою та способом життя.
Виходячи з механізму злочинної поведінки, індивідуальне попередження повинно бути спрямоване на особистість ті її негативні, риси, середовище, яке її формує, а також умови, обставини та ситуації, що сприяють чи полегшують вчинення кримінально караних діянь.
Таким чином, Індивідуальне попередження злочинної поведінки -
це діяльність державних та недержавних органів, організацій та їх представників по виявленню осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, і здійснення на них та оточуюче їх середовище позитивного, корегую чого впливу.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Антонин Ю.М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступлений. М., 1973.
2. Бафия Е. Проблемы криминологии, М., 1983.
3. Дубинин Н.Т., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность. М., 1989.
4. Луньов В.В. Мотивация преступного поведения. М., 1991.
5. Механизм преступного поведения. М., 1981.
6. Ратинов А,Р. Психологическое изучение личности преступника. М., 1981.
7. Селецкий А.И., Тарарухин С.А. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением. К., 1981.
8. Коновалов. Изучение потерпевших от преступлений в целя профилактики преступлений. М., 1982.
9. Кримінологія, ред. Джужа О.М.,К: Атака, 2006.
10. Кузнецовой. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. - 328с.
11 .Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3кн. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2007,424с.
12.