53. Етична культура юриста

Етична культура юриста – це знання юристом його моральних прав і обов’язків та використання їх у професійній діяльності. Оскільки  морально-елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:

1.                                                       Визнання існуючих моральних норм як необхідних результатів поведінки;

2.                                                       Дотримання цих норм у професійній діяльності.

Існують основні принципи етичної культури юриста:

1.                                                       Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі.

2.                                                       Чесність і правдивість, тому що справедливість не може досягти нечесним шляхом.

3.                                                       Доброзичливість і чуйність, оскільки юристом часто доводиться спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Однак ці риси не можна ототожнювати з всепрощенням.

4.                                                       Простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним.

5.                                                       Дотримання професійної таємниці.

Це необхідно для об’єктивного і повного розслідування кримінальних справ, а також, щоб не показувати інтимне життя учасників юридичного процесу. Необхідно підкреслити, що тільки високий рівень культури дає можливість юристу реалізувати своє високе соціальне призначення.

Звичайно наукові етично-правові принципи поведінки юриста потрібні не тільки йому особисто. Це справа державної ваги. Держава виражає певні правові інтереси, які забезпечують нормальну життєдіяльність громадян.

54. Естетична культура юриста

Основні засади естетичної культури юриста

Специфіка службової діяльності юриста полягає загалом у тому, що відбувається інтеграція почуттєвого та раціо­нального, тобто виникає своєрідний діалог між ними, на ос­нові якого сприйнята інформація входить у почуття чи за­лишається на чуттєвому рівні, без дії вищих психічних про­цесів. Отже, маємо справу з двома аспектами естетичної культури: зовнішнім і внутрішнім. Звичайно, більш цінним для професійної діяльності є внутрішній аспект. Тому ви­правданим у багатьох випадках є поняття «естетично-по­чуттєва культура юриста». Саме такий вид культури ми об­рали об'єктом дослідження.

Під естетичною культурою юриста розу­міється почуттєвий вплив «діалогу мисте­цтва» і законів краси у правовій естетиці на формування професійної правосвідо­мості фахівця-юриста та його поведінку з метою пізнання та кваліфікованого вирі­шення ним правових ситуацій.

Розглянемо складові елементи естетичної культури юрис­та та механізм їхньої дії. По-перше, «діалог мистецтва» і за­кони краси певним чином впливають на формування право­свідомості юристів. Цей вплив відбувається лише у правовій естетиці, тобто в правовому колі, у полі професійної діяль­ності юриста, де власне потрібна його професійна правосві­домість. Крім цього, він здійснюється на почуттєвому (дуже витонченому) рівні, оскільки естетичне сприймання право­вих явищ відбувається через органи почуттів.

Ми виходимо з того, що мистецтво є провідним компо­нентом естетичної культури юриста, адже воно виникло з потреб людини як засіб усвідомлення себе у світі, своїх зв'язків з навколишнім середовищем. Воно створює особли­вий духовний світ людини - світ краси та емоцій.

Естетика є філософією мистецтва, морфологією мистецтва, його методологією. Естетика вказує шляхи формування до­сконалої людської чуттєвості. Дія мистецтва на людину ду­ховно підносить її з одними якостями (в тому числі свідоміс­тю), а опускає з іншими, більш якісними. Мистецтво є своє­рідним зором і слухом, а це не може не торкнутися душі юриста. Але найбільша роль мистецтва у формуванні право­свідомості полягає в тому, що воно активізує суспільну ко­мунікацію, ніби примушує розмовляти з людиною. Таким діалогом, зокрема, є естетичне переживання. Мистецтво не­сумісне з шаблоном, копіюванням. Воно є самостійним ви­твором людського духу.

Наголосимо, що саме мистецтво активно впливає на фор­мування у юриста правового почуття. Тонка духовна сут­ність сприяє тому, що воно краще пізнається у правовому явищі, вносить у правосвідомість не виражені словом відтін­ки почуття, а це своєю чергою підвищує ефективність про­фесійного розв'язання складних суспільних і особистих проб­лем.

Естетичне пізнання правового явища має незавершену форму: передчуття, інтуїція, здогадки, асоціації тощо, їх вплив виявляється насамперед у сфері підсвідомості, яка ак­тивізує свідомість, у тому числі правосвідомість (наприклад, музика як вид мистецтва може давати імпульс до інтерпретаційної свободи вибору рішень). Естетична цінність право­свідомості юриста формує творчий дух, забезпечує варіантну (але правомірну) професійну поведінку, не допускає спро­щених дій, схематичної чи поверхової «правосвідомості».

Під дією діалогу з мистецтвом у підсвідомості юриста «програмується» зворотний потік почуттів і думок, який по­зитивно впливає на його професійну діяльність. Юрист більш свідомо оцінює правову ситуацію, яку розглядає. Від­бувається переосмислення набутих раніше правових знань, краще засвоюються нові відомості з юриспруденції.

По-друге, складовим елементом естетичної культури юрис­та можна визнати почуттєвий вплив законів краси у правовій естетиці та формуванні професійної правосвідомості. На­самперед підкреслимо буття краси, адже юристові (як і кож­ній людині) для духовно-естетичного розвитку потрібно здійснювати професійну діяльність за цими законами, твори­ти за законами краси, яка, як відомо, врятує світ.

Красу треба вміти бачити, чути і до того ж знати, що це поняття змінне. Критеріями відчуття краси може бути реак­ція заінтересованих осіб та власне сумління. Головним джере­лом краси є правосвідомість юриста. Звісно, треба врахо­вувати, що, по-перше, знання юриста про теоретичне існу­вання законів краси у Всесвіті позитивно впливає на форму­вання його правосвідомості, по-друге, намагання здійсню­вати професійні дії за законами краси залежить від рівня правосвідомості юриста. Іншими словами, у першому ви­падку первинним є закон краси, а у другому - правосвідо­мість. Така взаємозалежність краси і правосвідомості сприяє налагодженню суспільних відносин.

Варто зіставити також поняття краси та істини у юридич­ній практиці. Дослідники доводять, що спорідненість краси та істини в цілісному перетворенні людини і світу спричинюється до просвітлення душі, а значить, до профілактики правопорушень, налагодження цивілізованого правопорядку у суспільстві.

Почуттєвий вплив законів краси на правосвідомість юри­ста формується також під дією законів, нормативно-право­вих актів тощо. Але якість правового почуття залежить від джерела краси, яка закладена у правові норми. Так, можна стверджувати, що вагомим джерелом краси професійної правосвідомості юриста є римське приватне право, а також історико-правові пам'ятки, які мають духовну цінність та світове значення. Своєю логічністю, універсальністю, мак­симальною наближеністю до досконалості ці документи мо­жуть розглядатися як приклад правової естетики, слугувати орієнтиром у формуванні правового почуття.

Однак найдосконалішим джерелом краси є природні зако­ни (закони Всесвіту). Саме вони повинні міцно увійти в норми професійної діяльності юриста, у його службовий етикет. Ес­тетична культура (краса) закладається у зміст службового ети­кету юриста лише тоді, коли цей етикет відображає природ­ний стиль поведінки, у якій нема нічого зайвого, штучного, несумісного. Саме за зовнішніми діями юриста можна судити про красу його внутрішньої культури (як спеціаліста).

Поряд з красивим існує прекрасне. Ці поняття дещо різні. Прекрасне - це найгарніше. Воно - більш широке поняття. Красива чи прекрасна людина - все залежить від рівня духо­вності, професійної майстерності та природної закономірно­сті її поведінки. Тому доцільно говорити про логіку існуван­ня прекрасного у службових діях юриста.

Професійна правосвідомість як елемент естетичної куль­тури юриста випливає з естетичної свідомості. Остання, як правило, стає джерелом правосвідомості. Під естетичною свідомістю особи розуміють особливий духовний стан, який характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість становить певний ком­плекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей і має такі складові елементи: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичну теорію.

Зупинимося докладніше на значенні естетичного смаку для юридичної діяльності. Естетика є критикою смаку, а сут­тєвим естетичним фактором смаку виявляється почуття за­доволення, яке супроводжує споглядання прекрасного. Есте­тичний смак юридичної орієнтації формується на практиці, у процесі професійної діяльності, хоча й залежить від характеру правника, рівня його загальної культури та вихованості, певних звичок тощо. Проте у будь-якому випадку смакові оцін­ки юридичної діяльності мають бути раціонально обгрунто­вані. Юрист діє в межах закону та правового почуття, і його професійні смакові якості повинні перебувати у правовому полі, під впливом духу права.

Зрозуміло, що естетично-правовий смак має індивідуаль­ний характер, отже, можлива поява деформованого, спотво­реного смаку. Наприклад, юрист може отримувати насолоду від того, що продемонстрував свою владу, застосував силові засоби, які не були адекватними в даній правовій ситуації. У подібних діях відсутня естетична культура, оскільки вони спрямовані на порушення рівноваги або на її невстановлення. Крім цього, юрист, естетично-правовий смак якого спот­ворений, не в змозі глибоко пізнати правове явище. Його зусилля спрямовуватимуться на несправедливість, неправи­льне розуміння сутності внутрішнього імперативу службово­го обов'язку, формування негативної естетичної свідомості.

Отже, у правовій естетиці чільне місце посідає діалог різ­них видів культур і мистецтва. Щоб ефективно реалізувати правові норми на практиці, всебічно пізнати правове явище, треба цілеспрямовано естетично (почуттєво) впливати на юридичну діяльність, на формування високого рівня профе­сійної правосвідомості фахівця права.

Принципи естетичної культури юриста відображають ті естетичні позиції, без яких немислима юридична діяльність, яких треба дотримуватися на практиці.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54  Наверх ↑