Тема 1. Особливості фінансування підприємств різних форм організації бізнесу

 

Оптимальна політика роздержавлення полягає у різкому ско-роченні сфери державної власності та розширенні сфери інших форм власності, а також у здійсненні якісних змін у самій державній влас-ності шляхом перетворення трудових колективів державних підпри-ємств на реальних суб’єктів власності та господарювання. Головною проблемою економічної політики перехідного періоду є співвідношен-ня та взаємодія між приватною, колективною та державною формами розвитку економіки. Об’єктивною реальністю перехідного періоду від командної до ринкової економіки є протиріччя між державним і при-ватним секторами економіки. Розв’язати це протиріччя можна тільки шляхом підтримки і достатнього розвитку колективної і приватної форми власності.

Закони України “Про власність”, “Про форми власності на зем-лю” та інші законодавчі акти дають такі визначення форм власності:

1) державна власність:

а) загальнодержавна власність – це майно органів влади й уп­равління; оборонні об’єкти; енергетична система; система транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загально-державне значення; кошти державного бюджету, державні банки; під-приємства і народногосподарські комплекси; страхові, резервні та інші фонди; культурні та історичні цінності, що належать усьому народу; навчальні заклади та інше майно, що становить матеріальну основу су-веренітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток;

б) комунальна власність – власність адміністративно-терито-ріальних утворень (краю, області, району), тобто власність органів влади й управління, кошти місцевого бюджету, житловий фонд, кому-нальне господарство. У підпорядкуванні місцевих органів можуть бути підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуго-вування, транспорт, промислові будівельні та інші підприємства і комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров’я тощо;

в) власність державних підприємств – це майно і кошти, які закріплені за державними підприємствами і якими вони можуть роз-поряджатися. До них належать виробничі фонди, доход, акції тощо, необхідні для діяльності підприємств;

2) приватна власність громадян:

а) особиста власність, що формується за рахунок трудових доходів від ведення власного господарства, від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції та інші цінні папери;

б) власність трудового господарства – це власність членів сім’ї та інших осіб, які спільно ведуть трудове господарство (майстерні, інші малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, житлові будинки і господарські будівлі, ма-шини, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно, потрібне для самостійного ведення господарства);

в) власність селянського й особистого підсобного господар-ства. Селянське господарство може мати у власності землю, житлові будинки, основні засоби, інше майно, потрібне для самостійного ве-дення сільськогосподарського виробництва, переробки і реалізації про-дукції. Вироблена продукція і отримані доходи є власністю селян-ського господарства і використовуються ним на свій розсуд;

3) колективна власність:

а) власність орендного підприємства – це вироблена продук-ція, отримані доходи і придбане за рахунок коштів цього підпри-ємства майно;

б) власність колективного підприємства. Ця форма власності виникає в тому випадку, якщо все майно державного підприємства переходить у власність трудового колективу шляхом викупу (персо-ніфікації) майна або придбання майна іншими законними способами. Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію і одержані доходи, є загальним надбанням його колективу;

в) власність кооперативу – це майно, що створюється за раху­нок грошових та інших майнових внесків членів кооперативу, вироб-леної продукції, доходів, отриманих від реалізації, та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу;

г) власність акціонерного товариства становить майно, прид-бане за рахунок продажу акцій, а також отримане в результаті його господарської діяльності чи придбане ним іншими законними шляхами;

д) власність господарських асоціацій (об’єднань) становить май-но, добровільно передане їм підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті їхньої господарської діяльності. Водночас гос-подарська асоціація не має права власності на майно тих підприємств, що входять до її складу;

е) власність громадських організацій – будови, споруди, житло-вий фонд, обладнання, майно культурно-освітнього та оздоровчого при-значення, грошові засоби, акції, інші цінні папери. У власності гро-мадських організацій можуть бути підприємства, створювані згідно з цілями, визначеними їхніми статутами і за рахунок коштів цих ор-ганізацій;

ж) власність релігійних організацій становлять будови, пред-мети культу, об’єкти виробничого, соціального і благодійного при-значення, грошові кошти і майно, потрібне для діяльності цих орга-нізацій.

Урізноманітненням розглянутих форм власності є змішана фор-ма, яка передбачає виділення таких видів: державно-колективної, дер-жавно-приватної, приватно-колективної та інші.

Організаційно-правові форми суб’єктів господарювання мають певні схожі та розбіжні риси у відповідності до правових, фінінансово-економічних та організаційно-управлінських ознак.

Правові ознаки характеризують юридичні аспекти створення статутного капіталу, статусу учасника (аби засновника) суб’єкта госпо-дарювання, регулюють майнові відносини між учасниками та підпри-ємством. До складу правових ознак відносяться:

1) право власності на капітал та засновники;

2) джерела формування та розмір статутного капіталу;

3) обмеження права стати учасником;

4) права учасника на майно при виході з підприємства;

5) юридична відокремленість підприємства від учасників.

Фінансово-економічні ознаки дозволяють з’ясувати та одно-значно визначити питання належності учасникам відповідної частки прибутку підприємства; ризики учасників (майнові, кримінальні, гро-шові), в тому числі в разі припинення діяльності підприємства. До фі-нансово-економічних ознак у широкому аспекті слід відносити на-ступні ознаки:

1) участь у розподілі прибутку;

2) відповідальність за зобов’язаннями підприємства;

3) розподіл майна при припиненні діяльності підприємства.

Організаційно-управлінські ознаки характеризують можли-вість для учасників займатися безпосередньо управлінською роботою, тобто виконувати функції керівництва підприємства, впливати на її оперативну господарську діяльність. Організаційно-управлінські озна-ки спрямовані на:

1) участь в управлінні підприємством;

2) використання найманої праці;

3) автономність господарської діяльності від учасників.

Особливе місце в підприємницькій діяльності належить державним підприємствам. Державне підприємство– це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка заснована за участю капіталу, що є власністю держави, та здійснює свою діяльність у промисловості, сільському господарстві, будівництві, комунальному господарстві, на транспорті, у зв’язку, науці та науковому обслуго-вуванні, торгівлі, матеріально-технічному постачанні, сфері послуг під ефективним управлінням і контролем державних органів.

Діяльність державного підприємства ґрунтується на контроль­них цифрах, державних замовленнях, замовленнях споживачів, дов-гострокових економічних нормативах та лімітах. Воно самостійно розробляє і затверджує свої плани, укладає угоди.

Фінансування діяльності державних підприємств тісно пов’я-зано з фінансовою системою держави. Так, створення нових дер-жавних підприємств, інвестування та пільгове кредитування їх функ-ціонування фінансуються за рахунок коштів бюджетів різних рівнів (загальнодержавного, регіонального, муніципального (місцевого) або іншого бюджету), коштів державних позабюджетних цільових фондів, кредитів Національного банку України тощо.

Серед форм фінансування діяльності державних підприємств за рахунок зазначених джерел можна виділити:

1) фінансування створення нових державних підприємств;

2) фінансування інвестицій діючих державних підприємств;

3) пільгове кредитування діяльності державних підприємств;

4) дотаційне та субвенційне покриття збитків державних під-приємств;

5) погашення кредитів, отриманих державними підприємст-вами в разі неплатоспроможності цих підприємств, при наданні кре-диторам державних гарантій;

6) інші форми фінансування діяльності державних підприємств.

Найбільш розповсюдженою формою господарювання на ос-нові недержавної форми власності на сьогодні є господарські то-вариства. До них відносяться: акціонерні товариства, товариства з об-меженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальніс-тю, повні товариства та командитні товариства.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний капітал, розподілений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і яке несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном підприємства.

Акціонери відповідають по зобов’язанням товариства тільки в межах акцій, що їм належать.

У випадках, які передбачені статутом, акціонери, які не повністю сплатили за акції, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства в межах неоплаченої суми.

До акціонерних товариств відносяться:

– відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розпов-сюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

– закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Фінансування діяльності акціонерного товариства може бути здійснено за рахунок:

1) первинної чи вторинної емісії простих і привілейованих акцій;

2) випуску облігацій;

3) випуску конвертованих цінних паперів;

4) опціонів на придбання акцій;

5) реінвестування (тезаврації) прибутку;

6) банківських кредитів;

7) комерційних (товарних) кредитів;

8) внутрішньої кредиторської заборгованості.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається то-вариство, яке має статутний капітал, що розподілений на частки, роз-мір яких визначається засновницькими документами. Учасники това-риства є відповідальними в межах їх внесків, якщо учасники, які не повністю внесли внески, відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини внеску.

Діяльність товариства з обмеженою відповідальністю може фі-нансуватися за рахунок додаткових внесків засновників та учасників, реінвестування (тезаврації) прибутку, облігаційних позичок, залучення банківських та комерційних (товарних) кредитів.

За недостатністю активів товариства для залучення необхідних кредитів, тобто за їх некредитоспроможністю, окремі власники та учас-ники такого товариства можуть надавати поручництва чи інші види кредитного забезпечення позик, що надаються товариству з обмеже-ною відповідальністю. Такий варіант отримання кредитів дає змогу роз-ширення можливостей фінансування товариства. Необхідно зазначити, що при такому порядку забезпечення можливості отримання кредиту, відповідальність власників та учасників у межах свого внеску у ста-тутний капітал додатково збільшується на вартість майна, яке надане ними в кредитне забезпечення.

У товариствах з обмеженою відповідальність також викорис-товується така форма фінансування їх діяльності, як надання дов-гострокових кредитів самими власниками та учасниками, що при-зводить до економії на податках з індивідуальних доходів власників та учасників товариства при заміні фінансування збільшення статутного капіталу товариства на довгостроковий кредит.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається то-вариство, статутний капітал якого розділено на частки, розмір яких визначено установчими документами. Учасники такого товариства від-повідають за його зобов’язаннями своїми внесками до статутного капіталу, а при їх недостатності – додатково майном, що їм належить в однаковому розмірі для усіх учасників кратному розміру внеску кож-ного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників перед-бачається в установчих документах.

Повним визнається товариство, усі учасники якого займа-ються спільною підприємницькою діяльністю та є солідарно відпо-відальними за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Діяль-ність такого товариства може здійснюватись або усіма учасниками, або одним чи декількома з них, які при цьому виступають від імені товариства. У випадку ведення справ товариства не усіма його учас-никами, повноваження таких учасників визначаються дорученням, яке повинно бути підписане іншими учасниками товариства. Учасники, які мали доручення ведення справ повного товариства, зобов’язані нада-вати іншим учасникам за їх вимогою повну інформацію щодо дій, які здійснювались від імені товариства та в його інтересах.

Командитним товариством визнається товариство, в якого разом з одним чи більше учасників, які здійснюють від імені това-риства підприємницьку діяльність і є відповідальними за зобов’язан-нями товариства усім своїм майном, є один чи більше учасників, від-повідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників).

Якщо в командитному товаристві приймають участь два чи більше учасників з повною відповідальністю, вони солідарно відпо-відальні за боргами товариства.

Сучасною та ефективною організаційною формою здійснення виробничого підприємництва є створення підприємства, яке вступає в партнерство з іноземним інвестором.

Іноземні інвестори, згідно із Законом України “Про режим іноземного інвестування”, – це юридичні особи, що створені за іншим законодавством, ніж законодавство України; або громадяни, які не мають постійного місця проживання на території України; або іноземні держави, міжнародні урядові і неурядові організації; інші іноземні суб’єкти господарської діяльності, які визначаються чинним законо-давством України.

Інвестування є вигідним для обох сторін: український учас-ник одержує доступ до вільно конвертованих валютних ресурсів, пе-реймає передову технологію, виробничу культуру; іноземний учасник отримує широкий ринок збуту, кваліфіковану та недорогу робочу силу, податкові пільги. Залучення іноземного капіталу здійснюється шляхом створення так званих підприємств з іноземними інвестиціями (спіль-них українсько-іноземних підприємств, підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, та у вигляді виробничої кооперації без створення юридичної особи).

Підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене за законодавством України, якщо в його статутному капіталі є іноземна інвестиція.

Іноземна інвестиція – це всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об’єкт підприємницької діяльності, внаслідок чого утворюється прибуток або досягається соціальний ефект. Іноземні інвестиції здійснюються у вигляді вне-сення сум (або мають вартість) в іноземній конвертованій чи некон-вертованій валюті, платіжних документів або цінних паперів у такій валюті.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України, які вносяться у вигляді:

1) іноземної валюти;

2) валюти України – при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування, а також за умов сплати податку на доход від інвес-тицій у будь-які інші об’єкти реінвестування відповідно до чинного законодавства України;

3) будь-якого рухомого і нерухомого майна (крім спожив-чих товарів та товарів, призначених для продажу) та пов’язаних з ним майнових прав;

4) цінних паперів;

5) грошових вимог та права вимог про виконання договірних зобов’язань, будь-яких прав інтелектуальної власності, прав на здійс-нення господарської діяльності.

Якщо перелічені види іноземних інвестицій здійснюються (або мають вартість) у вигляді вільно конвертованої валюти і їх розмір та термін внесення відповідають вимогам чинного законодавства Ук-раїни, то такі іноземні інвестиції мають статус кваліфікаційних і підприємствам надаються відповідні податкові пільги.

Кваліфікаційна іноземна інвестиція має бути зареєстрована в державних органах влади шляхом подання інформаційного пові-домлення про іноземну інвестицію в Україні.

Найбільш розповсюдженою організаційною форм підприємств з іноземними інвестиціями є спільні підприємства (СП), які створю-ються на засадах змішаної форми власності шляхом об’єднання майна українських та іноземних учасників. Іноземному інвестору належить лише частка статутного фонду.

Спільне підприємство може бути створене або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій здотриманням вимог чинного законодавства України.

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного парт-нера до статутного капіталу спільного підприємства у межах термінів, встановлених законодавством України, звільняється від сплати мита і податків на імпорт.

Обґрунтування ефективного функціонування спільного підпри-ємства полягає в дотриманні умови валютної самоокупності, яку можна визначити за такою формулою:

 

>,        (3)

 

де BHt, BBt – валютні надходження і видатки в t-му році, приведені в часі до моменту початку діяльності;

п – рік, в якому почалося фінансування інвестиційного проекту;

k – рік закінчення інвестування (відчуження іноземної інвес-тиції) або рік припинення діяльності (ліквідації) спільного підпри-ємства, або прогнозований період етапу попиту на продукцію, ви-готовлену за цим інвестиційним проектом.

Для кожного t-ro року протягом терміну дії іноземної інвес-тиції (розрахунковий період Т = k – п) визначаються показники BHt та BBt і перевіряється виконання умови:

 

З+В++ >+ KB +Вп +(1–R) +ЗП+ПВ.  (4)

 

де З – залишок іноземної валюти на поточному рахунку; В – валютна виручка від реалізації продукції за рік; – валютні над-ходження від іншої операційної діяльності (надходження на роз-рахунковий рахунок сум дивідендів за акціями, від пайової участі в інших спільних підприємствах тощо;  – кредит в іноземній ва-люті, наданий спільному підприємству;  – витрати у валюті на придбання матеріальних цінностей; KB – капітальні вкладення (інвестиції) в іноземній валюті в основні фонди, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення; Вп – валютні видатки за іншою операційною діяльністю (виплати в іноземній валюті дивідендів за акціями спільного підприємства, орендної плати за використання дер-жавного майна тощо), а також суми боргів за взятими кредитами разом з амортизацією боргу; – частина прибутку іноземного учасника за рік, яка перераховується (перевозиться, переказується) за митний кордон України; R – ставка податку на переказ доходів іноземного учасника за кордон; ЗП –заробітна плата в іноземній ва-люті, яка виплачується працівникам спільного підприємства;  – виплати у валюті на пенсійне забезпечення працівників спільного підприємства, які переказуються за кордон.

 

Приклад 2

Обґрунтувати ефективність функціонування СП “Агроінвест” на основі дотримання умови валютної самоокупності, якщо відомо, що термін дії іноземної інвестиції 1 рік, залишок іноземної валюти на поточному рахунку становить 1,5 тис. дол., валютна виручка від реалізації продукції за рік – 14 тис. дол., валютнінадходження від іншої операційної діяльності відсутні, витрати у валюті на прид-бання матеріальних цінностей – 1,2 тис. дол., капітальні вкладення (інвестиції) в іноземній валюті в основні фонди – 5 тис. дол., частина прибутку іноземного учасника за рік, яка перераховується (пере-возиться, переказується) за митний кордон України – 8 тис. дол., ставка податку на переказ доходів іноземного учасника за кордон – 30 %, виплат у валюті на пенсійне забезпечення працівників спільного підприємства, які переказуються за кордон немає.

 

Розв’язок

Оскільки термін дії інвестиційного проекту складає 1 рік, то перевірка виконання умови перевищення валютних надходжень над видатками при функціонування спільного підприємства “Агроінвест” здійснюється за формулою (4). У такому випадку отримаємо:

 

1,5 тис. дол.+ 14 тис. дол. > 1,2 тис. дол.+ 5 тис. дол.+ 8 тис. дол.×(1–0,3)

 

15,5 > 11,8.

 

Отже, за показником дотримання умови валютної самоокуп-ності, функціонування СП “Агроінвест” ефективне на часовому про-міжку 1 рік.