3.3. Висновки

Фундаментальна проблема щодо вироблення і втілення в життя міграційної стратегії в Україні полягає в тому, що ця сфера політики впродовж багатьох років не була пріоритетною для української влади. Основні зусилля з окреслення міграційної політики останніми роками зосереджуються на боротьбі з нелегальним транзитом мігрантів територією України.

Навіть більше, це не є результатом усвідомлення політичними гравцями небезпек, що їх несе нелегальна транзитна міграція, а радше відповіддю на зовнішній тиск європейських партнерів України, яких дедалі більше жахає кількість нелегальних мі­грантів, які прокладають собі шлях до їхніх країн через Україну. Завдяки тиску Європейського Союзу і його технічній і фі­нансовій допомозі український уряд спромігся забезпечити інституційні та інфраструктурні зміни в управлінні державними кордонами і вдосконалити інфраструктуру для затримання нелегальних мігрантів.

Та все ж проблема надання притулку та гуманітарного захисту іноземців, які цього потребують через обставини, не перед­бачені законом про біженців, залишається невирішеною. Підготовка законодавства саме цього типу сповільнюється полі­тичною кризою всередині країни і відмінностями в позиціях органів, що відповідають за втілення в життя законів про бі­женців і прохачів притулку. Незважаючи на те, що міжнародні й громадські організації, які займаються захистом біженців, систематично й наполегливо докладають великих зусиль задля внесення змін до законодавства, в них недостатньо впливу на рівні державних відомств.

За інформацією Ради національної безпеки та оборони України, міграція українських громадян у пошуках кращих економіч­них і політичних умов проживання сягнула критичних пропорцій і є головною загрозою національній безпеці України. Все ж країна залишається без стратегії, яка могла б запровадити механізми можливої репатріації українців - робочих емігрантів. Заклики різних політиків до підвищення заробітної плати в Україні як єдиного способу переконати українців повернутися, на нашу думку, нераціональні, адже це не матиме успіху, якщо у країні не поліпшиться бізнес-клімат. До того ж українські мі­гранти чекають більшого від держави в сенсі регуляторної політики, місцевого самоврядування, судової системи.

Якщо реформи не провадитимуться у цих сферах, надій на те, що українські емігранти повернуться додому, буде щоразу мен­ше. Більшість українських громадян працюють за кордоном нелегально, а це означає, що їхня праця і соціальні права не мо­жуть бути захищені їхньою власною країною. Зовнішньополітичні заходи України, покликані захищати права трудових мі­грантів, стосуються тільки тієї категорії осіб, що працюють легально.

Одна з причин, чому український уряд зазнає невдач у міграційній політиці, - відсутність державного відомства, уповно­важеного розробляти й здійснювати кроки, які стосувалися б більшості питань міграційної політики. Питання формування такої міграційної служби значиться в урядових робочих програмах уже впродовж принаймні шести останніх років. Проте створенню такого відомства заважають розбіжності в позиціях різних державних інституцій щодо повноважень і місця та­кої служби у вертикалі управління. А головне - це незацікавленість у втраті впливу й ресурсів - організаційних, фінансових і людських - внаслідок перерозподілу їхніх повноважень у цій сфері. Однак на цей момент головна перешкода - політичне протистояння Президента й Прем'єр-міністра, а також їхні відмінні погляди на місце такого відомства в системі виконавчих органів влади.

45