ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ТЕМИ

Метод калькулювання являє собою сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об'єктами та прийомами визначення собівартості калькуляційних одиниць.

Групування витрат на виробництво за об'єктами калькуляційного обліку – замовленнями, переділами, продуктами відображає суттєву частину методу калькулювання, його економічну характеристику.

Прийоми визначення собівартості калькуляційних одиниць – розподілу витрат, виключення витрат тощо – відіграють допоміжну роль у системі калькулювання.

В економічній літературі наводиться багато різних методів калькулювання, але найчастіше зустрічаються 4 методи: позамовний, попередільний, попроцесний (простий) та нормативний.

Облік витрат в розрізі об'єктів можна вести як нормативним, так і ненормативним методом. Об'єкт обліку характеризує ознаку групування витрат, а не метод їх обліку. У калькуляційному обліку об'єктт, вказуючи на ознаку групування витрат (замовлення, переділ тощо), одночасно характеризують і метод калькулювання (позамовний, попередільний тощо), оскільки останній суттєвим чином залежить саме від способу аналітичного обліку витрат, що застосовується. На рис. 1 наведена концептуальна схема методів та об'єктів обліку витрат на виробництво.

Метод калькулювання залежить від типу організації і технології виробництва та включає в себе принципи збору інформації про витрачені ресурси в розрізі центрів витрат. На підприємствах, в яких виробництво продукції відбувається в одному технологічному процесі, витрати узагальнюються по виробництву в цілому (виробництво пару, електроенергії, добування піску, вугілля тощо). На підприємствах, в яких продукція у процесі виробництва проходить декілька послідовних стадій (переділів), облік витрат доцільно організовувати по окремих стадіях (виробництво чавуну, сталі, прокату, цегли, хімічні виробництва тощо).

Рис. 1. Концептуальна схема методів та об'єктів обліку витрат на виробництво

Вказаний метод історично виник раніше від інших. Він Знайшов широке застосування на підприємствах індивідуального та дрібносерійного типів виробництва, а саме: у суднобудуванні, літакобудуванні, деяких галузях важкого машинобудування та металообробки, в ремонтних цехах, на підприємствах побутового обслуговування тощо.

Об'єктом калькулювання при позамовному методі є замовлення, на якому збираються витрати на протязі виконання даного замовлення. Собівартість робіт визначається методом сумування усіх витрат з моменту відкриття замовлення до його завершення. Калькуляція складається після закінчення виконання замовлення. Це є недоліком позамовного методу, оскільки за умов довготривалого виготовлення серії виробів, що включаються до замовлення, важко визначити собівартість окремого замовлення за певний місяць. Труднощі пов'язані з тим, що непрямі витрати розподіляються в кінці місяця і до завершення звітного періоду фактичну собівартість визначити неможливо.

При спорудженні суден, виготовленні енергоблоків, спорудженні об'єктів будівництва доцільно виділяти окремі субзамовлення та організовувати облік витрат у такому розрізі, який забезпечує інформацію про собівартість окремих конструктивних елементів та частин загального замовлення. Такий підхід дає змогу виявити рівень витрат у порівнянні з кошторисом.

В сучасних умовах сфера дії позамовного методу розширюється внаслідок орієнтації підприємства на задоволення індивідуальних потреб споживача. Підприємства переходять від масового випуску продукції, який враховує запити усередненого споживача, до дрібносерійного або індивідуального замовлення невеликої групи людей або окремих осіб.

Даний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази). Даний метод калькулювання ведеться на підприємствах чорної та кольорової металургії, в хімічній, легкій і харчовій промисловості тощо.

Суть попередільного методу полягає у тому, що собівартість продукції калькулюється на кожному переділі окремо, по мірі обробки деталей. Витрати узагальнюються в розрізі статей номенклатури по фазах, стадіях, переділах. Аналітичний облік витрат на виробництво організується по виробах, при цьому прямі витрати (на матеріали, зарплату основну та додаткову з відрахуваннями на соціальні заходи виробничих робітників тощо) відносяться на конкретні види виробів, а накладні витрати збираються протягом місяця окремо та розподіляються між виробами пропорційно вибраній базі в кінці місяця.

Попередільний метод калькулювання собівартості продукції передбачає необхідність організації обліку напівфабрикатів після кожного з переділів. Без цього неможливо було б калькулювати собівартість по окремих переділах.

Для визначення собівартості продукції витрати усіх переділів узагальнюються на кінцевій стадії виробництва.

Попроцесний метод використовується в тих виробництвах, де технологічний процес не є складним, наприклад, в підсобних та допоміжних виробництвах, в добувних галузях, на електростанціях тощо, а також у галузях з масовим типом виробництва.

Особливістю даного методу є те, що витрати на виробництво узагальнюються в цілому по процесу. Собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) розраховується шляхом ділення узагальнених таким чином витрат на загальний обсяг продукції (робіт, послуг).

Попроцесний метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті, внаслідок відсутності незавершеного виробництва та випуску обмеженої номенклатури виробів у одному технологічному процесі, усі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на собівартість виготовленої в даному періоді продукції. Багатопроцесний варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції та розрахунок її собівартості.

Нормативний метод займає особливе місце серед інших методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. За своїм спрямуванням даний метод відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. Він передбачає складання нормативної калькуляції, що базується на науково обгрунтованих нормах витрачання ресурсів, необхідних для виробництва даного виду продукції. При цьому враховується технологія виробництва, проходження деталей по окремих операціях обробки, особливості конструкції виробів.

Фактична собівартість одиниці продукції за нормативним методом розраховується наступним чином:

Сф = Сн ± З ± В,

де: Сф – фактична собівартість,

 Сн – нормативна собівартість,

 З – зміни норм,

 В - відхилення від норм.

В нормативному методі цінним є не методика розрахунку собівартості продукції, а можливість контролю, на основі документування змін норм та відхилень від норм, за формуванням її собівартості. Cистема такого контролю створюється на базі співставлення фактичних витрат на одиницю продукції зі стандартними (нормативними) витратами. У процесі вказаного зіставлення виявляються відхилення у калькуляції і відповідно у ціноутворенні. Якщо підприємство не реагує на зміни ситуації на ринку і залишає високу ціну на свою продукцію, то це може призвести до зменшення обсягу реалізації, а відповідно і прибутку. У випадку, якщо конкурент більш оперативно відреагує на вказані зміни ситуації на ринку, то він зможе розширити свої позиції на ринку. Отже облік стандартних (нормативних) витрат є основою для управління бізнесом.

Відхилення від норм узагальнюються в розрізі причин та винних осіб і слугують для аналізу і прийняття рішень з боку апарату управління. Інформація провідхилення повинна надходити щодня або на протязі короткого проміжку часу. Чим швидша реакція на відхилення, тим менше зусиль необхідно для усунення їх негативного впливу на формування собівартості продукції, тому нормативний метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції розглядається як метод управління собівартістю за відхиленнями.

Способи калькулювання доповнюють методи калькулювання і являють собою технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур. Послідовність та порядок розрахунків у калькуляції залежить від технології створення продукції, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об'єктами, наявності супутніх і побічних видів продукції та інших обставин.

Спосіб нагромадження (сумування) витрат полягає у тому, що собівартість калькуляційного об'єкту та одиниці визначається сумуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому, за процесами, за переділами.

При позамовному методі калькулювання витрати послідовно нагромаджуються в картках з початку виконання замовлення і до його закінчення.

Спосіб розподілу витрат використовується у виробництвах комплексної переробки сировини, при отриманні декількох видів продукції у одному процесі та при неможливості прямого обліку витрат по кожному калькуляційному об'єкту, а також при організації аналітичного калькуляційного обліку за групами однорідних виробів. Такий спосіб досить поширений у хімічній промисловості, кольоровій металургії, сільському господарстві.

Спосіб прямого розрахунку полягає у тому, що узагальнені витрати виробництва у розрізі калькуляційних об'єктів діляться на кількість калькуляційних одиниць по кожному об'єкту в розрізі статей калькуляції або елементів витрат. Даний спосіб є універсальним і у кінцевому розрахунку собівартості продукції використовується при застосуванні інших способів калькуляції. При цьому у сполученні з іншими способами калькуляції він не вказується, хоча передбачається його обов'язковість.

Спосіб виключення витрат застосовують у випадку розмежування витрат та розрахунку собівартості основної та побічної продукції, яку отримують у одному технологічному процесі, та коли неможливо локалізувати витрати у аналітичному обліку. Даний метод поширений у хімічній промисловості, сільському господарстві тощо.

Нормативний спосіб калькулювання застосовується тоді, коли об'єктом обліку витрат виступає група однорідних виробів, та облік організований за нормативним методом. У зведеному обліку витрат на виробництво, який ведуть по кожній групі однорідних виробів, витрати представлені за нормами, відхиленнями від поточних норм та змінами норм. На собівартість товарного випуску, згідно з П(С)БО 16 "Витрати", відхилення списуються лише в межах норм, тобто економія витрат. Наднормативні витрати, тобто перевитрати, списуються на собівартість реалізованої продукції.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35  Наверх ↑