Тема 1. Предмет, завдання та проблеми вікової психології.
Предмет, завдання та проблеми
вікової психології
-Предмет і завдання вікової психології.
-Зв'язок вікової психології з іншими науками.
-Методи вікової психології і стратегії вікової психології.
Сьогодні будь-яка освічена людина на питання про те, що таке дитинство, відповість, що дитинство - це період підсиленого розвитку, змін та навчання. Але лише вчені розуміють, що це період парадоксів та протиріч, без яких не можливо уявити собі процес розвитку. Про парадокси дитячого розвитку писали В.Штерн, Ж.Піаже, І.А.Соколянський та інші. Д.Б.Ельконін казав, що парадокси в дитячій психології - це загадки розвитку, відповіді на які вченим ще треба знайти. Свої лекції в Московському університеті Д.Б.Ельконін неодмінно починав з характеристики двох основних парадоксів дитячого розвитку, які містять у собі необхідність історичного підходу до розуміння дитинства.
Наука про психічний розвиток дитини - дитяча психологія - народилася як галузь порівняльної психології наприкінці ХІХ століття. Початком для систематичних досліжень психології дитини вважається книга німецького вченого-дарвініста Вільгельма Прейєра "Душа дитини". У ній В.Прейєр описує результати щоденних спостережень за розвитком власного сина, і звертає увагу на розвиток органів чуттів, моторики, волі, розуму та мови. Не дивлячись на те, що спостереження за розвитком дитини проводилися задовго до того, як з'явилася книга В.Прейєра, його безперечний пріоритет визначається зверненням до вивчення перших років життя дитини, запровадженням в дитячу психологію методу об'єктивного спостереження, який був розроблений за аналогією з методами природніх наук.
Таким чином, виникнення дитячої та вікової психології було підготовлено наступними умовами:
1. Розвивалась загальна психологія, особливо експериментальна.
2. Відкриття в системі біологічних наук. Особливо велике було значення праць Ж.Ламарка та Ч.Дарвіна.
3. Спостереження вчителів та представників педагогічної науки за своєрідністю розумової діяльності дітей.
Вікова психологія вивчає процес розвитку психічних функцій і особистості протягом всього життя людини. Нас цікавить не весь життєвий шлях, а його початок - з народження до 17 років, доки дитина, яка інтенсивно дорослішає, не закінчить школу і не вступить до дорослого життя. У цьому розділі вікової психології виявляються закономірності та факти дитячого розвитку.
Ріст - це кількісна зміна або удосконалення якої-небудь функції. Зростає вага дитини, її ріст, вона навчається все краще діяти з предметами, все краще говорити (розмовляти), ходити тощо.
На відміну від цього розвиток характеризується передусім якісними змінами, виникненням психічних новоутворень.
Всі діти у своєму розвитку проходять певні стадії, або етапи, які характеризуються специфічними особливостями їх психічного життя. Вивчення закономірностей психічного розвитку дитини складає основний предмет дитячої психології.
Її головні завдання:
1. Теоретичні:
- описати та пояснити особливості психічного життя дитини на кожному віковому етапі;
- встановити вікові періоди цього розвитку і з'ясувати причини переходу від одного періоду до іншого.
2. Практичне застосування:
- активізація процесів виховання та навчання;
- контроль над процесами дитячого розвитку, який необхідно відрізняти від завдань діагностики та відбору дітей у спеціальні заклади.
Таким чином, вікова психологія - особлива галузь психологічних знань. Якщо досліджувати процес розвитку дитини, вікова психологія дає характеристику різних вікових періодів, і, отже, оперує такими поняттями як "вік" та "дитинство".
Вік або віковий період - об'єктивна, історично змінна, хронологічно і символічно фіксована стадія розвитку індивіда в онтогенезі.
Дитинство - етап онтогенетичного розвитку індивіда, який починається з народження дитини і закінчується її безпосереднім включенням до дорослого життя.
Психологічний вік може не співпадати з хронологічним віком окремої дитини, який записано в її свідоцтві про народження, а потім у паспорті. Віковий період зі своїм неповторним змістом - особливостями розвитку психічних функцій і особистості дитини, особливостями її взаємин з оточуючими і головною для неї діяльністю - має певні межі. Але ці хронологічні межі можуть зміщуватися, і одна дитина вступає до нового вікового періоду раніше, а інша - пізніше. Особливо сильно "плавають" кордони підліткового віку, який пов'язаний з статевим дозріванням дітей.
Таким чином, вікова (дитяча) психологія вивчає:
1. Особливості окремих психічних процесів дитини.
2. Дослідження різних видів її діяльності - гри, навчання, праці.
3. Особливості особистості в цілому, в її розвитку.
4. Розкриває умови, які визначають процес розвитку, співвідношення у ньому природніх факторів (спадковості) і суспільних засобів, якими реалізуються можливості психічного розвитку дитини.
5. Рушійні сили індивідуального розвитку людської психіки, закономірності переходу від одних етапів, або періодів, розвитку до інших, індивідуально-типологічні відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, юнацтва, факторів, що їх визначають.
Як галузь психологічної науки, вікова психологія грунтується на загальних з нею принципах.
Головне, що відрізняє вікову психологію від інших галузей психології,- акцент на динаміці розвитку.
Дитяча психологія тим і відрізняється від будь-якої іншої психології, що вона має справу з особливими одиницями аналізу - це вік або період розвитку. На відміну від генетичної, дитяча психологія - учення про періоди дитячого розвитку, їх зміни і перебіг від одного віку до іншого.
Вивчення психічного розвитку дитини можливливе лише за наявності певних, максимально загальних уявлень про те, що таке людина і у чому полягають її суттєві характеристики. Такі уявлення дає філософія. Необхідно нагадати, що психологія споконвічно виникла в рамках філософії і тривалий час існувала як її складова. В подальшому вона відокремилась в окрему галузь знань і сама поділилась на безліч окремих дисциплін. Але все ж кожний вчений, який намагається вивчати людину, бажає він того чи ні, обов'язково спирається на певну філософську базу, на певне розуміння суті людини. Тому філософія, або філософська антропологія є фундаментом психології взагалі і дитячої психології зокрема. В той же час питання, пов'язані з походженням свідомості, діяльності, особистості людини, які є центральними для філософів, конкретно і детально розробляються у дитячій психології.
Людина розвивається не лише в своєму індивідуальному житті, але й в процесі всієї історії людства. Психологія сучасної людини докорінно відрізняється від психології людини середніх віків або епохи Відродження. Але історико-культурним розвитком людства займаються інші науки - історія, культурологія, антропологія. Дитячу психологію цікавить індивідуальний розвиток людини, або онтогенез, який завжди відбувається в певній історико-культурній ситуації. Враховувати історико-культурний фон, на якому відбувається розвиток дитини, абсолютно необхідно дитячому психологу. Разом з тим, онтогенетичний розвиток має свої глибоко специфічні закономірності.
Дитяча психологія багато у чому спирається на поняття і методологію загальної психології, тісно пов'язана з психологією особистості, соціальною, педагогічною та диференціальною психологією.
Метод (грец. "шлях до чого-небудь") - це загальний підхід, спосіб дослідження. Метод визначається предметом вивчення і загальними уявленнями про нього. На відміну від цього, методика - це окремий, тактичний спосіб отримання фактів, який залежить від конкретних умов праці вченого, від особливостей його об'єкту (наприклад, від віку дітей), від винахідливості самого дослідника тощо.
Одвічно дитяча психологія була лише описовою наукою. Її завдання полягало у феноменологічному описі процесів психічного розвитку дитини та їх симптомів, а основна стратегія - відповідна у спостереженні за процесами розвитку. Результати таких спостережень зазвичай записувались у вигляді щоденників. Щоденники розвитку своїх дітей вели багато видатних психологів - німецький дитячий психолог В.Штерн, швейцарський психолог Ж.Піаже, вітчизняний психолог Д.Б.Ельконін.
Метод спотереження може дати важливі результати. Але все залежить від того, що і як спостерігати. В залежності від цього виділяють декілька варіантів спостережень:
1. Спостереження може бути суцільним і вибірковим.
2. Спостереження може бути прихованим та включеним.
3. Спостереження може бути одноразовим або тривалим.
Метод спостереження має ряд незаперечних переваг:
1. дозволяє описати реальне життя дитини;
2. дає багато живих цікавих фактів;
3. дозволяє досліджувати дитину в природних умовах її життя;
4. він незамінний для первинного орієнтування у проблемі для отримання попередніх фактів.
Але цей метод має і ряд недоліків, головний з яких - його надмірна трудомісткість. Він вимагає великого професіоналізму та великих витрат часу. Крім того, результати спостережень часто не дозволяють зрозуміти причини тих чи інших форм поведінки. Тому більш ефективним є інший метод - експеримент.
Психологічний експеримент дозволяє цілеспрямовано викликати певні прояви психіки. В експерименті психолог спеціально створює та змінює умови, в яких знаходиться дитина.
Дійсна перевага в цьому відношенні у генетико-моделюючого, або формуючого експерименту. Його суть полягає у тому, що методом дослідження психічних процесів стає експериментальне формування нових здібностей у дітей, яких раніше у них не було. Дослідник в залежності від своїх теоретичних уявлень заздалегіть формулює гіпотезу про те, що лежить в основі психічної здібності і у чому полягають умови її ефективного розвитку. Потім, зпираючись на свою гипотезу, він створює (або моделює) ці умови в експерименті й проводить дитину через серію формуючих або розвиваючих впливів. Після цього дослідник з'ясовує, відбулися чи ні які-небудь зміни в тій психічній здібності, розвиток якої вивчається. Таким чином, перевіряється гипотеза про психологічні причини та умови психічного розвитку дитини (напр., дослідження розвитку мислення маленької дитини).
Враховуючи те, що діти дошкільного віку досить швидко розвиваються й поза будь-яких експериментальних впливів, щоб оцінити ефективність формуючого експерименту, необхідно порівняти ті зміни, які відбуваються за один й той самий проміжок часу у дітей - учасників формуючих експериментів й у дітей того ж віку, які живуть в природніх умовах. Перша група дітей зазвичай зветься експериментальною, інша - контрольна. Порівняння результатів експериментальної та контрольної груп демонструють ту надбавку, яку дають організовані в експерименті умови.
Розвиток особистості вивчається за допомогою бесід з дітьми, письмових опитувань та непрямих методів. До останніх належать так звані проективні методи.
Стосунки між дітьми, які склалися в групі дитячого садку або шкільному класі, дозволяє визначити соціометричний метод. Крім основних методів дослідження - спостереження та експерименту - в дитячий психології використовують й допоміжні методи. До них належать аналіз результатів дитячої діяльності (малюнків, поробок, вигаданих дітьми казок тощо) та метод бесіди (або інтерв'ю).
Стратегії дослідження психічного розвитку дитини
Рівень розвитку теорії визначає стратегію дослідження в науці. Це повністю стосується і дитячої психології, де рівень теорії формує цілі й задачі цієї науки. Спочатку задача дитячої психології полягала у накопичені фактів і розташувані їх у часовій послідовності. Цій задачі відповідала стратегія спостереження. Звичайно, вже тожі дослідники намагалися зрозуміти рушійні сили розвитку, і кожний психолог про це мріяв. Але для розв'язання цієї задачі не було об'єктивних можливостей. Стратегія спостереження реального перебігу дитячого розвитку у тих умовах, в яких він стихійно складається, призвела до накопичення різноманітних фактів, які необхідно було скласти у систему, виділити етапи та стадії розвитку, щоб потім виявити основні тенденції та загальні закономірності самого процесу розвитку та зрозуміти його причину.
Для розв'язання цих задач психологи застосовували стратегію природньо-наукового констатуючого експерименту, який дозволяє з'ясувати наявність чи відсутність вивчаємого явища за певних контролюємих умов, виміряти його кількісні характеристики й надати якісний опис. Обидві стратегії широко розповсюджені в дитячій психології. Але вони не призводять до розуміння причин психічного розвитку людини. Це відбувається тому, що ні спостереження, ні констатуючий експеримент не можуть активно впливати на процес розвитку, та його вивчення відбувається лише пасивно.
В наш час інтенсивно розробляється нова стратегія дослідження - стратегія формування психічних процесів, активного втручання, побудови процеса із заданими властивостями. Таким чином, критерієм для виділення причини розвитку можна вважати успішність формуючого експерименту.
Введенням в дитячу психологію стратегії формування ми зобов'язані Л.С.Виготському. Він застосував свою теорію про опосередковану будову вищих психічних функцій для формування власної здібності запам'ятовування. Метод, який Л.С.Виготський назвав експериментально-генетичним методом, дозволяє виявити якісні особливості розвитку вищих психічних функцій. Стратегія формування психічних процесів набула значне розповсюдження у вітчизняній психології.