Лекція № 1. Поняття адвокатури україни, її завдання, принципи та організаційні форми діяльності
1. Історія виникнення та розвитку адвокатури.
2. Адвокатура україни як професійне громадське об'єднання.
3. Принципи діяльності адвокатури.
4. Форми діяльності адвокатури.
1. Історія виникнення та розвитку адвокатури
Слово „адвокат" походить із латинської мови та означає здійснення захисту, захищати, вести у суді справу, надавати комусь у суді опіку, пораду з правових питань.
Зародження інституту адвокатури у різних народів мало свої особливості. У королівствах зулусів і бечуанів можна знайти перші зародки адвокатури. Оратори виголошували промови. Рішення могло бути оскаржене до вождя племені чи ради. Друзі та знайомі у зулусів уподібнювалися найпростішим і примітивним формам правового представництва у суді.
У туреччині існували муфтії, які уподібнювалися до римських юрисконсультів.
У давній індії правосуддя здійснювалося царем, а також загальними судами, із залученням осіб, що виступали у ролі захисників та представників сторін у цивільному спорі. З часом мудреці мали право на десятину у справі.
У єгипті захист у суді здійснювався у письмовій формі, оскільки було побоювання, що при усному захисті відбуватиметься вплив на суддів, які мусили бути об'єктивними. З часом вводиться захист усний.
Що стосується греції, то найбільш помітного розвитку інститут адвокатури набув у афінах. Демократичний устрій греції створював добрі умови для виникнення адвокатури. Вважалося честю для кожного вільного громадянина полісу вміти захищати себе у суді. „соромно, - зазначає аристотель, - не вміти захищати себе рукою, але ще соромніше не вміти захищатися словом". Сторони особисто виступали у суді. У зв'язку з цим виникає потреба в логографах - людях, які допомагали складати тексти промов. Згодом суд дозволив, щоб поряд із стороною виступав ще й інший громадянин.
Найбільш визначними професійними логографами у античній греції були антифон, сократ, есхіл, демосфен і лисій.
У ранній період розвитку й становлення римської держави розгляд справ здійснювався за принципом приватної саморозправи. На зміну приватній саморозправі прийшов легісакційний судовий процес. Розгляд справ проходив у два етапи: 1) у претора -підготовка справи до розгляду; 2) у суді. Саме такий процес сприяв розвитку адвокатури.
З розвитком інституту патронату виникла справжня адвокатура. Закони хіі таблиць.
З появою можливості кожному вивчати закони поступово формується дві категорії осіб, які надавали правову допомогу: ті юристи, які не могли розраховувати на мистецтво красномовства, ставали просто юрисконсультами, інші - спеціалізувалися на участі у судових процесах.
Адвокати мали ряд привілеїв: пільги щодо оплати різних податків, звільнення від служби у війську тощо. Діти адвокатів вступали до війська поза всякою чергою, за старшинством.
Починаючи від закону цинція 204 р., було дещо врегульовано порядок отримання адвокатами гонорару. Закон забороняв отримувати від клієнта гонорар до закінчення справи в суді. Після закінчення справи у суді можна було отримувати гонорар у вигляді подарунку. Згодом встановився звичай, що кожен захисник вправі був погоджувати із клієнтом ще до вирішення справи судом питання розміру оплати своєї праці. Уже в античному римі адвокати дотримувалися певних морально-етичних норм, які регулювали взаємини із клієнтом, судом, із протилежною стороною тощо. Адвокати приймали присягу на біблії. Присяга приймалася щодо кожної справи, в якій збирався адвокат взяти участь.
Історичний шлях виникнення та розвитку української адвокатури пройшов тривалий шлях свого становлення та розвитку. На підставі аналізу історичних джерел вчені стверджують, що вже в київській русі роль захисників у судах виконували рідні, приятелі сторін - послухи (особи, які могли посвідчити про попереднє життя звинуваченого).
Професійно адвокатура в україні сформувалась в період польсько- литовської доби (хіу-хуі ст.). Особливу роль у цьому плані відіграли литовські статути і магдебурзьке право.
Вперше станова професійна адвокатура з'являється у міських судах, а згодом - у загальних публічних. Назва „адвокат" у значенні захисника прав сторони вперше вживається в „правах, по которым судится малороссийский народ» 1743 р.
Згідно з нормами литовського статуту 1588 р. Адвокатом могла бути будь-яка вільна людина, яка проживала на території литовсько-української держави, за винятком духовних осіб, а також тих, хто обіймав посади у замкових і земських судах того самого округу. Остання категорія могла бути захисниками у іншому окрузі. Передбачались випадки, коли адвокат повинен був діяти безоплатно. Адвокат міг вступати у справу лише пред'явивши „верчое челобитие", яке він отримав від клієнта. Шкода, завдана адвокатом, відшкодовувалась у подвійному розмірі.
Як самостійний правовий інститут адвокатура в україні була запроваджена після проведення на початку 60-х рр. Хіх ст. Судової реформи, в результаті якої поряд з проголошенням таких принципів, як загальний і рівний для всіх суд, гласність процесу тощо, було закріплено й право обвинуваченого на захист. Правову регламентацію інститут адвокатури одержав за „судовими статутами", затвердженими 20 листопада 1864 р.
Адвокати поділялись на дві категорії - присяжні та приватні повірені. Присяжними повіреними могли бути особи, що мали вищу юридичну освіту й практичний стаж відповідної судової роботи, а також як помічники присяжного повіреного - не менше п'яти років.
У травні 1874 р. Поряд з присяжною адвокатурою народжується інститут приватних повірених. Приватними повіреними могли бути громадяни, які досягли 18 років, за винятком жінок, які не мали права представляти в суді чужі інтереси. Вони могли виступати лише в тих судах, до яких вони були приписані і які здійснювали нагляд за їхньою діяльністю.
З 1890 р. В росії стала розвиватися колективна форма роботи у вигляді юридичних консультацій. 3 березня 1890 р. Було прийнято закон, що обмежував допуск в адвокатуру євреїв. Вони могли практикувати лише як помічники приватних повірених.
Адвокатура в галичині і на буковині утвердилась як інститут з положення про суд 1781 р. Щоб бути адвокатом необхідно було мати юридичну освіту, ступінь доктора права, пройти практику адвоката (термін не визначений) та скласти адвокатський іспит.
Положення про адвокатуру 1868 р. Підвищило вимоги до прийому в адвокатуру. Щоб стати адвокатом, необхідно було мати ступінь доктора права, відбути семирічне стажування і скласти перед спеціальною комісією адвокатські іспити. При цьому перескладання дозволялося через два роки.
24 Листопада 1917 р. Було прийнято декрет № 1 „про суд", який скасовував адвокатуру, прокуратуру, відділи кримінальних розслідувань і практично всю судову систему царської росії.
У листопаді 1918 р. Було прийнято положення „про народний суд", згідно з яким були утворені колегії обвинувачів, захисників та представників сторін у цивільному процесі.
11 травня 1920 р. Рад нарком видав постанову „про реєстрацію осіб з вищою юридичною освітою", згідно з якою, в триденний строк після опублікування, зазначені особи зобов'язані зареєструватися у підвідділах обліку та розподілу робочої сили за місцем проживання. Особи, які не зареєструвалися, вважалися дезертирами і каралися судом.
25 Травня 1922 р. Приймається положення „про адвокатуру", а 5 червня 1922 р. Положення „про колегії захисників".
16 серпня 1939 р. Було затверджене нове положення „про адвокатуру". Адвокатам заборонялась робота у державному секторі.
У червні 1952 р. Міністерством юстиції срср було затверджене положення про юридичні консультації колегії адвокатів, яке докладно регламентувало організацію і порядок роботи юридичних консультацій. Положення було скасоване у квітні 1956 р.
25 вересня 1962 р. Верховна рада урср затвердила положення про адвокатуру згідно з яким адвокатура є добровільним об'єднанням осіб, які здійснюють захист на попередньому слідстві і в суді, представництво в цивільних справа у суді і арбітражі, а також подають іншу юридичну допомогу громадянам, підприємствам, установам, організаціям та колгоспам.
У 1965 р. Було прийнято положення про оплату праці адвокатів в українській рср. Мінімум місячного заробітку адвоката становив 75 крб.
1 жовтня 1980 р. Верховною радою урср було затверджене нове положення про адвокатуру урср. Стаж роботи - 2 роки, строк випробування - до 3 місяців.
19 грудня 1992 р. Верховна рада україни прийняла закон україни „про адвокатуру".
2. Адвокатура україни як професійне громадське об'єднання.
Конституція україни гарантує кожному право на захист своїх прав та інтересів з використанням правової допомоги з боку фахівців у галузі права. Ст. 59 ку закріплює право кожного на правову допомогу.
Дієздатність адвокатури визначається її складовими, якими є:
• Місце адвокатури за конституцією україни;
• Достатність забезпечення адвокатури високоякісними кадрами;
• Сучасне законодавче визначення статусу адвокатури та регулювання загальних принципів діяльності адвокатів і забезпечення гарантій.
Конституційне місце адвокатури визначене ст. 59 ку - надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах україни.
Друга складова - це питання часу.
Організаційний статус адвокатури має бути таким, щоб надійно забезпечити виконання адвокатурою свого конституційного призначення - забезпечення допомоги у здійсненні права на захист від обвинувачення.
Відповідно до ст. 1 зу „про адвокатуру" адвокатура україни є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з ку сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян україни, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.
Місце адвокатури полягає у здійсненні конкретних функцій:
1) Адвокатура посідає місце єдиного професійного недержавного партнера держави, наділеного конституційною функцією - надання правової допомоги та захист від обвинувачення з боку правоохоронних органів і від порушення прав з боку органів державної влади та службових осіб;
2) Сприяння досягненню стабільності в суспільстві завдяки наявності в державі незалежної від неї високопрофесійної дієвої інституції.
Від чіткої діяльності адвокатури залежить в певній мірі:
1) Стабільність роботи слідчих органів та судів;
2) Реальна доступність громадян до правової допомоги, здійснюваної адвокатами.
3. Принципи діяльності адвокатури
Відповідно до ст. 4 закону україни «про адвокатуру» адвокатура україни здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності,
Самоврядування, колегіальності та гласності.
Ст. 5 правил адвокатської етики передбачає, що адвокат повинен бути вільним від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема, з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів. Адвокат зобов'язаний не допускати в своїй професійній діяльності компромісів, що применшували б його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту.
Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливим є належне надання правової допомоги.
4. Форми діяльності адвокатури
Відповідно до ст. 4 зу „про адвокатуру" організаційними формами роботи адвоката є:
• Індивідуальна робота адвоката;
• Адвокатське бюро;
• Адвокатські колегії;
• Адвокатські фірми;
• Адвокатські контори;
• Інші адвокатські об'єднання.
Здійснення адвокатської діяльності індивідуально не передбачає створення юридичної особи. Адвокат, який бажає займатися адвокатською діяльністю індивідуально, повідомляє місцевий орган влади про одержання свідоцтва, яке надає йому право на заняття адвокатською діяльністю. Він повинен зареєструватись в податкових органах, стати на облік у пенсійному фонді, сплачувати відповідні податки, обов'язкові платежі, відкрити рахунок у встановленому порядку, мати свою печатку. Договори про надання правової допомоги укладаються від імені адвоката, який має рахунки в банку, печатку, - з однієї сторони, та громадянами і юридичними особами - з іншої сторони.
Адвокат, який діє один, має право створювати адвокатське бюро, яке користується правами юридичної особи. У даному випадку адвокат має право наймати технічних та інших працівників (крім адвокатів); відкривати рахунки в банках; мати печатку і штамп зі своїм найменуванням.
Адвокат, який утворив адвокатське бюро подає на реєстрацію його статут, який повинен містити: порядок його утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації; структуру; штат; функції; порядок витрачання коштів; права й обов'язки керівника, працівників та інші питання. Бюро реєструється місцевими органами виконавчої влади за місцем його знаходження.
Адвокати мають право об'єднуватися з іншими адвокатами та створювати адвокатські об'єднання, що діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Адвокатські об'єднання є юридичними особами, діють на підставі законодавства та статутів, мають самостійний баланс, відкривають рахунки у банках, мають свою печатку, штампи і бланки з адресою та найменуванням. Адвокатські об'єднання реєструються у міністерстві юстиції, яке може прийняти рішення про реєстрацію адвокатського об'єднання, про відмову у реєстрації адвокатського об'єднання або про залишення заяви без розгляду.
Адвокатські об'єднання та адвокати можуть створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації, що захищають соціальні та професійні права адвокатів, здійснюють методичну і видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть створювати спеціальні фонди, що діють відповідно до своїх статутів.