Тема 2: Центральний банк та грошово-кредитна політика
Центральний банк посідає перший рівень у банківській системі і призначений регулювати її діяльність у межах прав та повноважень, наданих йому законом. Тому він несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи в цілому. Центральні банки, як правило, передаються в державну власність. Центральні банки являються провідними а виконавцями волі і завдань держави в економічній сфері. В законі про центральний банк більшість країн однозначно сформулювали його головне завдання - підтримування стійкості національної валюти.
Міжнародний досвід свідчить, що найбільших успіхів у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої стабільності грошей досягли ті країни, де центральні банки цілком незалежні у своїй діяльності.
Функції центральних банків:
Розробка і реалізація державної грошово-кредитної політики.
Емісія грошей.
Розрахунково-касове та кредитне обслуговування банків другого рівня (функція банку банків).
Фінансове обслуговування держави.
Зберігання централізованого золотовалютного запасу.
Нагляд і контроль за банківською діяльністю.
Розробка і реалізація грошово - кредитної (монетарної) політики - ключова функція центрального банку. На ній головним чином базується вирішення його основної задачі - забезпечення сталості валюти.
При розробці монетарної політики центральний банк переслідує стратегічні, проміжні та тактичні цілі.
Стратегічні цілі монетарної політики Центробанку - сприяння економічному зростанню, повній зайнятості та стійкості цін, збалансованості платіжних відносин з іншими країнами. В цьому у нього не повинно бути розбіжностей з урядом та парламентом.
Проміжні цілі монетарної політики - досягнення пожвавлення чи стимулювання ринкової кон’юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи масу грошей та рівень процентної ставки, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості, що сприятиме досягненню стратегічних цілей.
Тактичні цілі монетарної політики - зміни грошової маси та процентної ставки в напрямку, що забезпечує досягнення проміжних цілей.
До основних напрямків державної грошово-кредитної політики включаються:
аналіз та прогноз економічної кон’юнктури;
обгрунтування обсягу грошової маси, що знаходиться в обігу на початок і кінець року;
основні напрямки процентної і валютної політики;
основні методи грошово-кредитного регулювання;
заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та стійкості її курсу відносно іноземних валют.
Світова практика виробила такі основні інструменти реалізації тактичних цілей монетарної політики:
політика відкритого ринку;
облікова (дисконтна) політика;
ломбардна політика;
політика обов’язкових резервів;
регулювання валютного курсу.
Політика відкритого ринку полягає в змінах обсягів покупок та продажу державних цінних паперів Центробанком; цей інструмент вважається найбільш гнучким. Його перевага, як інструмента впливу на грошову масу, полягає в тому, що їх можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка - її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування.
Центральний банк продає державні цінні папери комерційним банкам за умов, коли йому потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію.
Якщо центральному банку потрібно збільшити грошову масу, він буде купувати цінні папери у комерційних банків, фірм та населення.
Облікова і ломбардна політика базується на функції центрального банку як “кредитора останньої інстанції”. Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше при появі тимчасового дефіциту резервів на їх коррахунку в Центробанку. Такі позички банки просять, як правило, на короткий строк і одержують в порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів – облігації внутрішньої державної позики (ОВДП - ломбардний кредит). Облікова ставка - процентна ставка, яку стягує Центробанк при наданні позичок комерційним банкам. Регулюючи процес облікового і ломбардного кредитування, Центробанк може регулювати загальну суму грошей в обігу.
Політика обов’язкових резервів базується на функції Центробанку як банку банків. Законодавчо йому надається право встановлювати норми обов’язкових резервів, які комерційні банки повинні зберігати на коррахунку в Центробанку. Якщо центральний банк підвищує норму обов’язкових резервів, то в таку ж суму зменшуються вільні резерви, тобто кредитний потенціал банку.
Внутрішній взаємозв’язок між усіма видами цілей та інструментами монетарної політики можна подати у такому вигляді (рис.2).
Стратегічні цілі:
- зростання виробництва
- підвищення зайнятості
- стабілізація цін
Проміжні цілі:
- пожвавлення кон’юнктури
- стримування кон’юнктури
Тактичні цілі:
прискорення зростання грошової маси в обігу
- зниження рівня процента
- стримування зростання грошової маси в обігу
- підвищення рівня процента
Інструменти монетарної політики.
Операції на відкритому ринку
- купівля цінних паперів
- продаж цінних паперів
Процентна політика
- зниження облікової ставки
- підвищення облікової ставки
Політика обов’язкових резервів
- зниження норм обов’язкового резервування
- підвищення норми обов’язкового резервування
Рис. 2. Схема цілей та інструментів монетарної політики
Емісія грошей займає особливемісце в функціонуванні центрального банку. Ця функція дала поштовх до надання одному із банків статусу центрального, тільки центральним банкам законодавчо надано право випускати в обіг готівку - банкноти Центробанку є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим до прийняття.
Функція банку банків з’явилася в зв’язку з централізацією деяких банківських функцій. У цій ролі Центробанк надає комерційним банкам такі послуги:
веде коррахунки, на яких зберігає резерви та здійснює через них платежі банків по всіх їх зобов’язаннях;
видає та приймає від комерційних банків готівку;
надає банкам короткострокові позички, підтримуючи їх ліквідність. Кредити видаються в порядку переобліку комерційних векселів та під заклад цінних паперів (ломбардні кредити);
організує безготівкові розрахунки в загальнонаціональному масштабі.
Функція фінансового обслуговування держави. Національний банк України організовує і здійснює через банківську систему касове обслуговування державного бюджету України. На нього покладено виконання операцій з державними цінними паперами. Як виняток, Нацбанк може надавати короткострокові прямі касові кредити уряду за його проханням, проте не допускається прямого залучення емісійних ресурсів в покриття бюджетного дефіциту.
Функція зберігання централізованого золотовалютного запасу. Після демонетизації золота державні запаси його разом з запасами іноземної вільно конвертованої валюти продовжують зберігатися в центральних банках як гарантійно-страхові фонди для міжнародних платежів і для підтримки курсів національних валют шляхом інтервенцій на валютних ринках.
Функція нагляду і контролю за діяльністю комерційних банків тісно пов’язана з діяльністю центрального банку як банку банків. Здійснюючи касове, розрахункове і кредитне обслуговування інших банків, він має можливість систематично наглядати за дотриманням ними вимог нормативів і правил, що регламентують банківську діяльність в країні.
В більшості країн світу з ринковою економікою центральні банки використовують, головним чином, економічні методи регулювання діяльності комерційних банків, хоча в окремих економічних ситуаціях допускають на деякий час застосування адміністративних методів.
Тема 3: Комерційні банки: їх види, порядок створення, ліцензування операцій, організаційна структура
Комерційний банк в широкому розумінні - це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи.
У вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку.
Комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються по набору операцій і послуг, що надаються. Банки, які виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки, прийнято називати універсальними.
Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують в вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки, називаються спеціалізованими.
В ФРН більше 90% всіх банків другого рівня відносяться до категорії універсальних. Разом з тим в ФРН функціонує група спеціалізованих банків - іпотечних, інвестиційних, кредитних товариств тощо.
В США, поряд з універсальними банками, діє величезна кількість спеціалізованих. На них припадає 50% всіх активів фінансових установ США.
В Україні за набором операцій, що виконуються, переважну кількість комерційних банків можна віднести до категорії універсальних. Статус спеціалізованих в Україні зберегли тільки державні банки - Ощадбанк та Ексімбанк, оскільки від ризиків в умовах інфляції їх захищала державна форма власності.
Комерційні банки різних видів і форм власності створюються як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю згідно з законами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства” та Положенням “Про порядок створення і реєстрацію комерційних банків”, затвердженими Нацбанком України 21.07.98 р. №281.
Мінімальний розмір статутного капіталу банку встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. екю за офіційним курсом грошової одиниці. Для банків, з вкладами іноземного капіталу, частка якого становить до 50%, він повинен бути не меншим від 5 млн. екю, якщо частка іноземного капіталу 50% і більше - 10 млн. екю.
Для реєстрації комерційного банку до регіонального управління банками подаються такі документи:
заявку на реєстрацію банку;
установчий договір;
копію звіту про проведення відкритої підписки на акції;
статут банку;
протокол установчих зборів;
економічне обгрунтування і мета створення банку;
висновок аудиторської організації про фінансовий стан засновників (акціонерів) та учасників банку;
бухгалтерську і фінансову звітність засновників (акціонерів), та учасників банку;
документи про наявність професійно придатних перших керівних осіб (голови правління та головного бухгалтера);
копію платіжного документу про внесення плати за реєстрацію банку;
угоду про надання приміщення для розміщення банку;
установчі документи засновників (акціонерів) та учасників банку;
копію свідоцтва про державну реєстрацію засновників;
копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного комерційного банку.
Регіональне управління НБУ за місцезнаходженням комерційного банку в двотижневий строк з дати отримання від банку повного пакету документів готує висновок і подає їх до НБУ.
Після прийняття НБУ відповідного рішення комерційному банку видається свідоцтво про реєстрацію.
Реєстрація комерційного банку здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний термін з дня одержання всіх передбачених документів.
З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи України, забезпечення захисту інтересів кредиторів, вкладники комерційного банку згідно з положенням про порядок видачі банками ліцензії на здійснення банківських операцій, затвердженим НБУ від 6.05.98 р. №181 Нацбанк України визначив порядок видачі комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій.
Ліцензування - порядок видачі комерційним банкам, які з часу реєстрації Нацбанком набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам НБУ, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів. Ліцензуванню підлягають до 30 банківських операцій.
Документи, які подаються новоствореним банком, для отримання ліцензії на здійснення банківських операцій:
клопотання банку;
бізнес-план банку на перші три роки його діяльності;
відомості, що підтверджують високий професійний рівень керівників відповідних підрозділів;
відомості про забезпечення банку необхідним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою та комунікаційними засобами;
висновок регіонального управління Нацбанку про технічну готовність банку та його забезпеченість кваліфікованими кадрами;
балансовий звіт банку та звіт про прибутки і збитки;
висновок зовнішнього аудитора про діяльність банку за звітний рік;
довідку Державної податкової адміністрації про відсутність заборгованості банку перед бюджетом та відсутність порушень податкового законодавства протягом 6 місяців;
звіт по всіх операціях, які дозволені банку ліцензією, за останні 6 місяців.
Нацбанк України видає банку ліцензію на здійснення певних банківських операцій у разі подання необхідних документів і виконання особливих умов видачі ліцензії, які складені у 23 пунктах положення про ліцензування (касове обслуговування клієнтів, відповідальне збереження цінностей клієнтів банку, ведення рахунків клієнтів, надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку, залучення депозитів фізичних осіб тощо.Ліцензію на здійснення банківських операцій банкам та юридичним особам надає Нацбанк України, а філіалам банків - комерційний банк (юридична особа) - дозвіл на здійснення визначених банківських операцій (до 20 видів операцій). Ліцензія - документ, що підтверджує право банку займатися всіма чи окремими операціями.
Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами: структурою органів управління, структурою функціональних підрозділів і служб банку.
Управління складається із відділів, підрозділів.
Збори акціонерів
Рада банку Ревізійна комісія
Правління банку
Голова Правління
dКредитний комітет Ревізійний комітет
Управління
Рис.3. Організаційна структура банку який має багато філіалів
Тема 4: Ресурси комерційних банків.
Пасивні операції по формуванню ресурсів
Україна має дуже широку гаму природних ресурсів, тобто чверть світових чорноземних грунтів, широку мережу річок, прекрасний клімат. Проте слід зазначити, що який би природно-ресурсний потенціал не мала країна, найважливішим критерієм уміння як найменше його витрачати, а отримувати максимальну віддачу. Є країни (наприклад Японія) які не мають енергетичних чи сировинних ресурсів, їх економіка працює на привозній сировині, однак ефективність її переробки дуже висока, що приносить добробут усьому народові.
Кризові явища в економіці України, затратні тенденції у виробництві валового, суспільного продукту, його зниження, негативно впливають на розвиток банківської системи, наявність ресурсів комерційних банків для інвестування і кредитування економіки.
Банки України не змогли стати міцними центрами інвестування економіки, що відштовхнуло українських виробників і окремих верств населення від розміщення в них заробленої твердої валюти. Значну частину конвертованої валюти було переказано у зарубіжні банки, тому на цю суму вітчизняні банки втратили ресурси.
Комерційні банки, як і інші суб’єкти підприємницької діяльності, для забезпечення власної комерційної і господарської діяльності повинні мати певну суму грошових коштів, тобто ресурсів.
Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для забезпечення його діяльності.
Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назви пасивних. До пасивних операцій належать:
залучення та зберігання коштів на рахунках клієнтів;
прийом вкладів і депозитів;
емісія власних цінних паперів;
збільшення власного капіталу;
отримання доходів від операцій з цінними паперами;
одержання кредитів інших банків.
В сучасних умовах розвитку економіки проблема формування ресурсів має першочергове значення. В зв’язку з переходом країни до ринкової економіки, ліквідуванням монополії держави на банківську справу, побудовою дворівневої банківської системи, характер банківських ресурсів значно змінився.
Масштаби діяльності банків залежать від сукупного обсягу ресурсів, якими вони розташовують і особливо від суми залучених ресурсів. Таке становище загострює конкурентну боротьбу між банками за залучення коштів. По способу утворення ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та запозичені кошти.
Власний капітал банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Для промислового підприємства нормою вважається, якщо власний капітал становить 50% від загального капіталу, а для комерційного банку достатнім буде 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності та служать джерелом забезпечення оперативної діяльності банку на початку його створення. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп’ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, впровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв’язку.
Власний капітал комерційного банку поділяється на основний та додатковий. Основний капітал складається із статутного, резервного фонду, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку.
Додатковий капітал формується з загальних резервів банку та нерозподіленого прибутку поточного року.
У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій.
Статутний фонд банку - це кошти, що знаходяться в його постійному користуванні і розмір яких визначений статутом. Питома вага статутного фонду в загальній сумі власного капіталу комерційних банків, що розташовані на території України, складає до 30%. Резервний фонд банку - це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, спеціальних потреб та покриття збитків. Його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і повинен складати не менше 5% від суми отриманого прибутку.
Одним з елементів додаткового капіталу є невикористані резерви страхування банківських ризиків (кредитного, валютного, інвестиційного). Призначенням цих резервів є зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами. В Україні ці резерви створюються з прибутку, що залишається в банку після сплати податків.
Нерозподілений прибуток, як елемент додаткового власного капіталу банку, є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Залишок прибутку може бути спрямований на поповнення статутного фонду.
Залучені кошти банку - це кошти, які банк залучає на вклади і депозити.
Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків.
Депозит (вклад) - це грошові кошти в національній та іноземній валюті, що передані їх власником або іншою особою за його дорученням в готівковій або безготівковій формах на рахунок власника для зберігання при певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних. Практично всі рахунки клієнтів називаються депозитними. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити та умовні депозити.
Вклади (депозити) до запитання розміщуються в банку на поточному рахунку клієнта (юридичні та фізичні особи). Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунків з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточних рахунків у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент.
Строкові вклади - це кошти, які розміщені у банку на певний термін і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення за встановлений період ( не менше одного місяця). Строкові вклади для банків є кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському регулюванні ресурсами. За них сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.
Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між власником і банком. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання.
Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.
Сертифікат - це письмове свідчення банку-емітента про внесок коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого терміну, суми внеску і процентів по ньому. Ощадний сертифікат - цінний папір, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку.
Сертифікати бувають депозитні (для юридичних осіб) та ощадні (для фізичних осіб). Депозитний сертифікат - це цінний папір, що може використовуватися його власником (юридичною особою) як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що оформлені депозитними договорами. Сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку з одержанням прибутку за час зберігання. Дострокове вилучення строкового вкладу для власника означає втрату прибутку, а для банку - втрату частини ресурсів.
Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб з допомогою банківського векселя. Банківський вексель схожий на сертифікат, тому що має депозитну природу. Щоб придбати банківський вексель, покупець повинен перерахувати гроші на рахунок банку - продавця, після чого банк виписує банківський вексель на ім’я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їхнього викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу векселів.
До запозиченого капіталу комерційних банків належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій та кредити, отримані в інших банках, в тому числі НБУ.
Облігація - цінний папір, що емітується для запозичення коштів. Вони випускаються на встановлений термін, не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку по ній протягом терміну дії позики.
Рефінансування - погашення старої заборгованості шляхом випуску нових позик, головним чином заміною короткострокових зобов’язань довгостроковими цінними паперами.
Конвертованість облігацій - їх здатність обмінюватися на інші цінні папери, зокрема на акції.
Банківські облігації в Україні не дістали розвитку.
Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують стійкі фінансово комерційні банки. Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними - від одного дня до трьох - шести місяців. Процентна ставка за кредитами, як правило, нижча ніж за кредитами наданими підприємствам, і вона пов’язана з обліковою ставкою НБУ. Кредитування здійснюється на договірних умовах.
Банки - позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності.
Міжбанківське кредитування може здійснюватися шляхом прямих контактів між банками ( юридичними особами), між філіалами банків (в межах системи одного банку) а також шляхом одержання кредитів в НБУ через закриті кредитні аукціони. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ.
Комерційним банком, чиї заяви задоволені на аукціоні, видається офіційне посвідчення про покупку кредитів. Це посвідчення й усі необхідні для оформлення кредитного договору документи комерційний банк надає регіональному управлінню НБУ, яке перераховує гроші на коррахунок банку, що отримав кредити НБУ на аукціоні.
Протягом 1996 - 1998 років НБУ приймалися рішення по регулюванню міжбанківського ринку кредитних ресурсів. Так, з впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій купівлі-продажу міжбанківських ресурсів в НБУ відбувається під забезпечення ОВДП. Ці операції отримали назву - ломбардне кредитування і операцій РЕПО.
Ломбардний кредит надається комерційним банкам на строк до 30 днів під заставу державних цінних паперів (заборгованість за кредитом не повинна перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів). У загальний комплект документів, що їх необхідно подати комерційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ломбардного кредиту, входять: кредитний договір, заява на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, які прийняті в забезпечення ломбардного кредиту. Обласне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку - позичальника, а ОВДП переводяться на блокувальний рахунок за напрямом “Заблоковано під забезпечення ломбардного кредиту”.
Державні цінні папери (ОВДП) випускаються у вигляді електронних записів на ДЕПО рахунках (бездокументальна форма). Для обслуговування обігу ОВДП побудована депозитарна мережа: спеціалізований електронний депозитарій НБУ (центральна ланка дворівневої системи обліку державнихборгових зобов’язань та проведення розрахунків за ними) та депозитарії комерційних банків (займають нижній рівень і виконують функції зберігача за ОВДП.
РЕПО - це назва операції купівлі-продажу державних цінних паперів на підставі угод між НБУ і комерційними банками. Операції РЕПО - це операції про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за ціною, обумовленою заздалегідь.
Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:
нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка є фіксованою на весь термін проведення операції);
відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна із сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, процентна ставка не є фіксованою);
строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).
Тема 5: Активні операції комерційних банків.
Організація банківського кредитування,інвестиційні операції
Активні операції банків - це розміщення ресурсів з метою одержання доходів і забезпечення ліквідності.
Основне місце в активних операціях займають кредитні операції, їх питома вага складає від 20 до 80%.
Друге місце займають інвестиційні операції в цінні папери (облігації, акції та інші), які випускають держава, юридичні особи (від 2 до 20%).
Банківський кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі, який передають у тимчасове користування юридичним і фізичним особам.
Принципи кредитування:
повернення - обов’язкове повернення боргу;
строковість - повернення боргу у визначений термін;
платність - відповідна плата за користування позичкою у вигляді процента;
забезпеченність - недопущення збитків від неповернення боргу;
цільове спрямування - вкладення на конкретні цілі передбаченні договором.
Банківські кредити класифікуються:
за строками користування:
короткострокові - до одного року (на усунення тимчасових фінансових труднощів у зв’язку із витратами виробництва та обігу);
середньострокові - від одного до трьох років (на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень);
довгострокові - більше трьох років (для формування основних фондів, на приватизацію, нове будівництво та інші цілі).
за забезпеченням:
забезпечені заставою (майном або майновими правами, цінними паперами);
гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
з іншим забезпеченням (доручення, страхування);
не забезпечені (бланкові).
за методами надання:
у разовому порядку;
відповідно до відкритої кредитної лінії (згода банку надавати кредит в майбутньому без додаткових угод);
гарантовані - банк дає зобов’язання про надання кредиту в обумовлений термін.
Для отримання кредиту позичальники повинні подати до комерційного банку:
заяву чи клопотання;
техніко-економічне обгрунтування кредиту;
термінове зобов’язання на погашення кредиту ;
будь-яку форму забезпечення;
бухгалтерські і статистичні звіти, звіти про фінансові результати, іншу звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності;
висновки аудиторських організацій або бухгалтерські звіти, завірені податковою адміністрацією;
копії контрактів чи угод по поставці товарно-матеріальних цінностей, надання послуг або виконання робіт, якщо кредит надають на вказані цілі.
Кредитні взаємовідносини між банком і клієнтом регламентуються на підставі укладеного між ними в письмовій формі кредитного договору. На рис. 4 показано умови укладання кредитного договору банків з клієнтами.
Рис. 4. Основні вимоги, які відображаються в кредитному договорі
Банк здійснює контроль за виконанням умов укладеного з позичальником кредитного договору і при цьому аналізує:
господарську діяльність клієнта;
його фінансовий стан;
цільове використання кредиту;
своєчасне його повернення.
Банки отримують від позичальника плату за користування позиченими грошима, яка називається позичковим процентом.
Розмір процентних ставок та порядок їх сплати встановлюють банки, обумовлюючи їх у кредитному договорі, залежно від:
кредитного ризику;
наданого забезпечення;
попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку;
терміну користування кредитом;
облікової ставки НБУ;
інших факторів.
В процесі кредитування банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу та процентів, тому для зменшення кредитного ризику банки використовують різноманітні методи, такі як:
лімітування розміру кредитів і їх диверсифікація;
виконання комерційними банками економічних нормативів, що встановлені НБУ;
повне використання банками заставного права - забезпеченість кредитів;
оцінка кредитоспроможності позичальника;
оперативність при стягнені боргу;
формування комерційними банками резерву для покриття можливих збитків, що виникають у результаті кредитної діяльності.
Порядок та конкретні строки погашення кредиту передбачаються кредитною угодою. Повернення позички може здійснюватись одночасно частинами чи (в розстрочку). Можливе дострокове повернення позички при узгоджені сторін (банку і позичальника). Банк може в окремих випадках надавати клієнту відстрочку погашення позички.
Якщо в день повернення позички у позичальника немає коштів для сплати боргу, банк своїм розпорядженням стягує строкову заборгованість за кредитом і переводить її на рахунок прострочених позичок. Процентна ставка за простроченими позичками, як правило, збільшується вдвічі. В таких ситуаціях банк реалізує своє право на заставу в цілях погашення кредиту і процентів.
У банківській практиці інвестиційні операції означають вкладення коштів в цінні папери підприємств, держави на відносно тривалий період часу.
Інвестиційна діяльність комерційного банку полягає в збереженні банківських коштів, забезпечення їх диверсифікації, доходу та ліквідності. Інвестиційні цінні папери - це акції, облігації, векселі, сертифікати тощо. Цінні папери можуть бути об’єктом банківських інвестицій при дотриманні двох умов: вони повинні мати обіг на ринку і служити борговим зобов’язанням.
Банківським інвестиціям також властиві фактори ризику: кредитний, ринковий та процентний ризик.
Між позичковими та інвестиційними операціями комерційних банків існує тісний зв’язок. З допомогою інвестицій задовольняються непередбачені потреби в коштах на надання кредитів і при необхідності зменшити вкладення в позики.
Інвестиції мають декілька особливих рис, що відрізняють їх від позик.
По-перше, позика передбачає використання коштів протягом короткого часу за умови її повернення чи її еквівалента. Інвестування - це вкладання коштів з метою забезпечення притоку грошей протягом тривалого періоду часу.
По-друге, в більшості кредитних операцій банк - головний і один з небагатьох кредиторів, у той час як в інвестиційному процесі, як правило, один з багатьох кредиторів.
По-третє, при кредитуванні ініціатором операції виступає позичальник, а при інвестуванні - ініціатива належить банку, що прагне придбати активи на ринку.