Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі "теоретико-методологічні основи здійснення трансферу технологій" розглянуто теоретичні основи обґрунтування технологічної політики виробничих підприємств в контексті управління їх конкурентоспроможністю, що потребує вирішення проблеми ефективного трансферу технології, в тому числі через вибір організаційної форми його здійснення. Технологічна політика підприємства розглядається в дисертації в

Контексті стратегічного управління; її завданням є створення механізму реалізації заходів, спрямованих на вдосконалення техніко-технологічного стану підприємства з метою досягнення і утримання технічних переваг, завдяки яким підприємство має змогу адекватно реагувати на запити й вимоги бізнес- середовища, випускаючи конкурентоспроможний продукт.

Порівняльний аналіз сучасних поглядів на технологію як одну із складових внутрішнього середовища підприємства дає підстави для висновку, що вона розглядається науковцями не лише як метод виконання певного виробничого завдання, а як потенціал для вирішення його економічних проблем, який відображається певним комерційним ефектом. З' ясовано, що використання виробничої технології повинно здійснюватися на засадах принципу "кількість- якість", сутність якого полягає у здатності технології врівноважувати інтереси виробника і споживача продукції, забезпечуючи цим формування конкурентних переваг.

На основі зіставлення різних підходів до класифікації виробничих технологій охарактеризовано чинники, які мають враховуватися при залученні технологій на підприємства залежно від масштабів їх діяльності, специфіки продукції, способу взаємодії людей у ході виробництва. Зазначено, що це впливає на поведінку фірм на ринку, - тих, які володіють технологією і тих, які її хочуть отримати, створюючи поле для технологічного обміну та запозичень та формуючи основні завдання технологічної політики виробничих підприємств.

З' ясовано, що для прискорення технологічного розвитку підприємства можуть запозичувати виробничі технології, створені іншими, через їх трансфер. На основі критичного аналізу дефініцій "трансфер технологій" запропоновано авторське бачення сутності, яке полягає у визначенні його як комерційного договірного процесу з передачі на певних умовах фактору виробництва - технології, що за своєю суттю є нематеріальним активом; передача здійснюється як в матеріальній, так і нематеріальній формі та має за мету підвищення конкурентоспроможності покупця та задоволення комерційної вигоди продавця під час та після закінчення терміну дії угоди.

Виходячи із сутності трансферу технологій, охарактеризовано його складові, організаційні форми та етапи здійснення. Визначено мотиви, які спонукають до здійснення трансферу сторонами - експортером та імпортером технології. Акцентовано вплив на ефективність здійснення трансферу технології трансакційних витрат, які мають місце як до, так і після укладання угоди про трансфер і потребують спеціальних досліджень з метою їх мінімізації.

Проаналізовано існуючі погляди на умови залучення нової технології. З' ясовано, що рішення про імпорт технології приймається на трьох рівнях: концептуальному (визначає причини і чинники необхідності технологічного оновлення), технічному (описує технологічний процес на підприємстві та вказує слабкі місця, де необхідно застосувати новий процес) та практичному (вираховується інтегральний ефект від впровадження нової технології). Визначено, що значної економічної віддачі від впровадження нової технології можна досягти за умови її швидкого сприйняття організаційним механізмом, що залежить як від характеристик персоналу та організаційної форми підприємства, так і від глибини зміни виробничого процесу та розмаху впроваджень у виробничий процес. Це впливає на вибір організаційної форми трансферу технологій.

На основі узагальнення наукової інформації про характер відносин, які можуть виникати при залученні технології за різними організаційними формами, запропоновано їх авторську класифікацію (рис. 1). Її використання дало змогу виокремити найвірогідніші детермінанти трансакційних витрат і окреслити напрями їх мінімізації (табл. 1).

Охарактеризовано переваги і недоліки різних організаційних форм трансферу (в тому числі і з урахуванням фактора трансакційних витрат) і акцентовано, що від обґрунтованості вибору організаційної форми трансферу залежать як трансакційні, так і загальні витрати підприємства на залучення і освоєння технологій, а отже, здатність підприємницьких структур з різними фінансовими можливостями до технологічного оновлення. Це обумовлює потребу у обґрунтуванні вибору оптимальної для умов і специфіки виробничої стратегії конкретного підприємства форми трансферу.

У другому розділі "особливості здійснення та організаційні форми трансферу технологій в україні" проведено дослідження впливу середовища господарювання підприємств різних галузей економіки в україні на їх технологічний розвиток та аналіз проблем трансферу технологій середніми і малими виробничими підприємствами хмельницькій області, а також здійснено критичний відбір методів оцінювання вартості технологій за різних організаційних форм трансферу технологій.

На основі порівняльної оцінки найпоширеніших методів дослідження зовнішнього середовища суб'єктів виробничої діяльності з'ясовано, що для визначення впливу зовнішніх чинників на процес залучення виробничих технологій доцільно використовувати методику рб8т-аналізу (політика, економіка, соціологія, технологія) економіки, яка акцентує увагу на політико- правових, економічних, соціальних і технологічних чинниках зовнішнього середовища, що мають найістотніший вплив на формування технологічної політики виробничого підприємства. Зокрема, аналіз політико-правових чинників дав змогу окреслити напрями вдосконалення правового регулювання процесів трансферу технологій з метою зменшення ризиків при обміні правами на інтелектуальну власність.

Аргументовано, що вплив економічних, соціальних і технологічних чинників має деякі відмінності залежно від галузевої приналежності підприємств, зокрема, від рівня розвитку технологій у відповідних секторах промисловості. З метою поглибленого аналізу цього впливу використано класифікатори видів економічної діяльності, що використовуються в україні та європейських країнах, які приведено у відповідність і адаптовано до завдань дослідження. На їх основі оцінено динаміку економічних показників відповідних галузевих груп, зокрема, тих, що впливають на конкурентоспроможність їх продукції на зовнішніх ринках. Визначено галузі, які не спроможні протистояти тиску зовнішніх конкурентів без впровадження новітніх технологій.

Використання підходу до поділу галузей промисловості на основі рівня їх технологічності (високотехнологічний, сектор середніх високих технологій, сектор середніх низьких технологій, низькотехнологічний сектор) дало змогу більш предметно проаналізувати наявну динаміку функціонування підприємств, які здійснюють трансфер технологій. Аргументовано, що невисока активність вітчизняних підприємств у сфері трансферу технологій пояснюється не лише їх обмеженими фінансовими можливостями, а й відсутністю належного правового забезпечення цих процесів, що унеможливлює встановлення чіткої процедури залучення технологій і не дає змоги мінімізувати пов' язані з цим ризики та витрати. Встановлено, що особливо низькою є інноваційна активність малих та середніх виробничих підприємств, які мають обмежені ресурсні можливості, що вимагає для реалізації завдань їх технологічного розвитку кваліфікованого обґрунтування не лише вибору технології, але і способу її придбання.

Дослідження умов діяльності підприємств малого і середнього бізнесу хмельницької області дало змогу визначити основні причини їх низької технологічної активності (рис. 2). З'ясовано, що найсуттєвішими з них, поряд з обмеженістю коштів, є причини, пов' язані з отриманням інформації про ринок

Технологій (пропозиція технологій і умови їх придбання) та укладанням контрактів на їх придбання.

Іак коштів на придбання технології чи технологічного обладнання ш великі витрати часу і коштів на придбання технології чи технологічного обладнання щ низький рівень технологій,

Пропонованих із зовнішніх джерел

Ш недобросовісна поведінка продавців технології чи технологічного обладнання

Рис. 2. Причини, що перешкоджають трансферу технологій на малих і середніх підприємствах хмельницької області

Детальніший аналіз чинників, що впливають на прийняття рішення про залучення нової технології, показав, що увага зосереджується лише на оцінюванні можливих альтернатив з урахуванням їх здатності вирішувати виробничі завдання підприємства-імпортера (поліпшувати якісні параметри продукції, знижувати рівень виробничих витрат, нарощувати потужність чи забезпечувати можливість диверсифікації виробництва без надмірних витрат), а також з урахуванням фінансових витрат на придбання обладнання. При цьому майже не розглядається можливість мінімізувати витрати через застосування адекватнішої умовам діяльності підприємства організаційної форми трансферу.

Важливою ланкою обґрунтування доцільності залучення технології є правильний вибір методики оцінювання її вартості. Акцентовано, що вірний вибір способу оцінювання вартості технології, яка є об' єктом інтелектуальної власності і служить предметом обміну, значною мірою впливає на ефективність її передачі та використання. В роботі зроблено порівняльний аналіз ринкового, витратного та доходного підходів до оцінювання вартості технології, яка виступає об' єктом купівлі-продажу, у розрізі існуючих в межах кожного підходу методів. Аргументовано, що вибір оцінювання повинен здійснюватись з урахуванням організаційної форми трансферу технологій, оскільки остання впливає на склад витрат (особливо трансакційних) і місце їх виникнення. Значний рівень трансакційних витрат, пов'язаний із трансфером технологій, потребує їх врахування, що актуалізує питання вдосконалення методичного інструментарію оцінювання вартості технологій, зокрема, визначення допустимих рівнів ціни, в межах яких встановлюється діапазон "торгу", для мінімізації опортуністичної поведінки учасників трансферу.

У третьому розділі "вибір і оцінка ефективності організаційних форм трансферу технологій" розроблено рекомендації щодо обґрунтування найбільш прийнятної для виробничих підприємств організаційної форми трансферу технологій, яка, з одного боку, забезпечуватиме реалізацію виробничих завдань згідно стратегічних цілей менеджменту підприємства, а з іншого - дасть змогу мінімізувати пов' язані із залученням і використанням технології витрати (в тому числі трансакційні).

Обґрунтовано, що вибір організаційної форми трансферу технологій має здійснюватися з урахуванням стратегії технологічного розвитку підприємства. Їх визначено як стратегії "технологічного лідерства", "наслідування" та "трансферу і співпраці". З метою вироблення відповідних рекомендацій досліджено і систематизовано переваги і недоліки існуючих стратегій технологічного розвитку підприємства - імпортера технології та охарактеризовано їх здатність формувати конкурентоспроможність у розрізі "якість-витрати-час". З урахуванням здатності технологій формувати конкурентні переваги досліджено умови, за яких підприємство надаватиме перевагу певній стратегії технологічного розвитку.

Аргументовано, що з точки зору "ціни" формування ключових показників технологічної конкурентоспроможності найраціональнішою формою технологічної поведінки підприємства є стратегія "трансферу і співпраці", оскільки вона дає змогу протягом короткого часу і за малих витрат досягти певних поліпшувальних змін у рівня якості продукції. Водночас акцентовано, що вибір організаційної форми трансферу технологій має здійснюватися з урахуванням галузевої приналежності підприємства-імпортера. На основі систематизації статистичних даних, виділено сім груп інноваційних галузей, в яких трансфер технологій має свої особливості, що обумовлює переважний вибір підприємствами-імпортерами його певної організаційної форми.

Зазначено, що вибір організаційної форми трансферу технологій виробничого підприємства, а відтак визначення їх порівняльної ефективності залежить від цілого ряду складових, що потребує поетапного здійснення процедури вибору. Попередній відбір технології з ряду альтернативних здійснюється шляхом аналізу напряму технологічного трансферу в вітчизняному або міжнародному форматі, що забезпечує залучення технологій, здатних формувати конкурентні переваги у розрізі "час-якість". Причому важливим є визначення критичної точки переходу технологій суміжних технологічних укладів, що дасть змогу відсікти технології, життєвий цикл яких наближається до завершення.

Наступний етап вибору організаційної форми трансферу технології стосується виявлення і аналізу трансакційних витрат підприємства за кожною організаційною формою. При цьому основними завданнями, які потребують вирішення є:

-                     Визначення набору факторів-сигналів, що формують трансакційні витрати підприємства-імпортера технології внаслідок порушення його інтересів;

-                     Форми розроблення єдиної системи оцінювання виявлених факторів- сигналів;

-                     Розрахунок кожного із факторів;

-                    Розроблення системи врахування факторів-сигналів при виборі організаційної трансферу технологій.

Рівень впливу факторів на вибір організаційної форми трансферу технології можна представити у вигляді обмеження реакцій на конкретні зловживання фірми-партнера або бездіяльність. Для аналізу рівня прояву виявлених факторів в роботі використаний принцип функції бажаності харрінгстона, в основі якого лежить ідея перетворення натуральних значень в безрозмірну шкалу. При цьому кожен фактор можна оцінити на основі апріорної інформації щодо його можливого прояву. Аргументовано, що найбільшою мірою на величину трансакційних витрат впливають: складність технології, яка обумовлює кількість носіїв технології і визначає якість її передачі; рівень законодавчого забезпечення, який впливає на здатність державних регулятивних структур усувати чи обмежувати обопільні прояви опортуністичної поведінки учасників трансферу; повторюваність трансакцій з подібними об'єктами - чим більшою вона є, тим менші трансакційні витрати; зацікавленість учасників трансферу у ціні - встановлення взаємовигідної для учасників трансферу ціни технології зменшуватиме прояви їх опортуністичної поведінки у ході трансферу. З метою окреслення поля торгу між експортером та імпортером технології запропоновано розраховувати її верхню і нижню ціну.

Нижня межа ціни технології (нижче якої в експортера втрачається інтерес до її продажу) може визначатися за формулою:

Цтнм = чпе[(1 - к_пн„)(вп- ц_рп - св - пдв - кв н_ж -rj]/вп,                            (1)

Де цтнм - нижня межа ціни технології; вп - випуск продукції в натуральних одиницях за новою технологією; чпе - частка надприбутку експортера технології; кпнп - коефіцієнт податку на прибуток; црп - ціна реалізації продукції, виготовленої за переданою технологією; се - собівартість продукції, виготовленої за новою технологією; пдв - податок на додану вартість; кв - розмір капіталовкладень імпортера технології для її впровадження; нспг - середня норма прибутку в галузі; кнп - коефіцієнт надприбутку, який показує величину очікуваного перевищення рівня прибутковості від капіталовкладень в проект з освоєння переданої технології над середньогалузевою нормою прибутку (береться в межах 1,5 - 2,0).

Верхня межа плати за технологію птем (вище якої в імпортера зникає інтерес до її придбання) визначатиметься за формулою (2):

Цтем = [(вп • црп - се пдв)-(кв • н спг • кнп) / (1 - кпнп)]/вп                  (2)

Аналіз впливу зазначених вище чинників на рівень трансакційних витрат рекомендовано узагальнювати за допомогою матриці, яка показує залежність між організаційною формою трансферу технологій та інформаційними факторами, пов'язаними з їх вибором і дає змогу обрати організаційну форму трансферу технологій за принципом найменших трансакційних витрат.

Завершальним етапом обґрунтування процесу трансферу технології є врахування фінансових результатів трансферу нової технології. Аргументовано, що ефективність трансферу технології має описуватися множиною фінансових показників, розрахунок яких відображає специфіку оцінювання економічного ефекту залежно від організаційної форми трансферу за допомогою моделі "прирощених ефектів" в межах життєвого циклу нової технології та інвестиційного горизонту (в тому числі з урахуванням трансакційних витрат) та наступного вибору оптимального варіанту на основі зіставлення даних щодо npv (чиста поточна вартість) та irr (внутрішня норма доходності). Алгоритм вибору організаційної форми трансферу технології з урахуванням критеріїв ефективності наведено на рис. 3.

Рис. 3. Модель вибору організаційної форми трансферу технології з урахуванням

Критеріїв ефективності

На рис. 3. Прийнято такі позначення: ч_р - частка ринку продукції за новою технологією; q - якість продукції за новою технологією; ц - ціна; у_р - обсяг реалізації продукції за новою технологією; t - час залучення технології; п_т - продуктивність технології; npv - чиста поточна вартість; irr - внутрішня норма доходності; т_ок - термін окупності; т_{в post ante} - трансакційні витрати після укладання угоди; с_к - ціна позичкового капіталу; i_r -індекс рентабельності технології.

З огляду на складність кваліфікованого врахування зазначених чинників у практиці роботи малих і середніх підприємств розроблено принципові засади створення структури (організації), яка б на регіональному рівні здійснювала інформаційну і консультативну підтримку процесів трансферу технологій на виробничі підприємства.