Оцінювання цілей і засобів їх досягнення

На виконання цієї базової функції системного аналізу необхідно насамперед знайти можливість урахування впливу факторів, що не можуть бути формалізованими, але іноді відіграють вирішальну роль у формуванш щлей і визначенні засобів (альтернатив) їх реалізації. На сьогодш е лише один спосіб згаданого врахування - це одержання експертних оцінок факторів, що не можуть бути формалізованими, і, насамперед, визначення ступеня взаємозалежності цілей, їх відносної важливості та впливу зовнішніх факторів

Після того як побудовано дерево цілей, можна оцінити кожну з підцілей за допомогою коефіцієнтів відносної важливості. Існує ряд методик проведення експертних оцінок відносної важливості цілей. Щ коефіцієнти дають змогу оцінити ступінь впливу кожної підцілі на 177  досягнення головної мети системи, а в окремих випадках також допо-магають установити черговість виконання робіт і правильно розподі лити ресурси. Для одержання таких оцінок попередньо визначають критерії для кожно'1 щщщп, які потім використовують при обчисленні оцінок. Завдяки наявноси ощнок важливості якісних цілей стає зро-зумілим, які з них має бути досягнено в першу чергу, оскільки найча-CTiine всіх цілей, зафіксованих у дереві, через наявність різного роду обмежень досягти все одно не вдається

Питання. Чому існує необхідність оцінювати відносні важливо-сті підцілей? Поясніть

Формування альтернатив вирішення проблеми є однією з най-важливіших процедур системного аналізу. Вона є творчим процесом, що потребує аналізу та синтезу всіх попередніх операцій або базових функцій системного аналізу. Існує досить багато проблем, що мають тільки два можливих розв'язки (альтернативи): перше - нічого не ро-бити, тобто не приймати жодного рішення; друге - прийняти визна-чене рішення. Проте більшість реальних складних проблем можуть мати дуже велику кількість альтернатив. Існує правило, відповідно до якого для відповідальних і важливих проблем до спектра альтернатив потрібно включати всі можливі варіанти їх розв'язків. Завдяки роз-гляду повного набору альтернатив, що становить ніби генеральну су-купність варіантів розв'язання проблеми, вибір кращої з них забезпе-чує оптимальність одержуваного рішення. Тому розробку альтерна¬тив вважають однією з найбільш відповідальних операцій системного аналізу. Якщо спектр альтернатив є неповним, виникає небезпека за-лишити поза розглядом дійсно оптимальний варіант і вибрати, як го-ворять, кращий варіант серед гірших

Yci щ м1ркування є настільки правильними, наскільки неконк-ретними. Справді, що може означати вимога включити до розгляду Bci можливі варіанти рішення? Як розуміти це "усі можливі"? Хто бу-де визначати, коли настане такий момент, і як він буде це робити? Ві-домо, що кожна людина мислить доступними ш категоріями. Рівень знань і досвіду визначає й рівень мислення. Тому повнота розгляду варіантів є суб'єктивною і залежить від того, хто проводить дослі дження. Добре, якщо ця людина (група людей) є самокритичною й сумнівається у своїх можливостях щодо цього. Тоді вона буде консу-льтуватися, залучати для розробки варіантів більш компетентних спе-ціалістів. Завдяки цьому до спектра альтернатив потраплять і ті варіа-нти, про які раніше навіть не йшла мова. Інша справа, коли дослідник 178  — людина недалека, що мислить стандартно. Він знаходиться у полоні інерції мислення і щиро вірить у те, що його пропозицп щлком виче-рпують усі можливості вирішення проблеми і що всі можливі наслід-ки він передбачає. Але що така людина може запропонувати? Очеви¬дно, тільки те, що вже зустрічалося в п практищ, те, що вона знає і розуміє. Такий обмежений щцхщ може сформуватися також через лі-нощі розуму і небажання себе утрудняти, байдужість до результату розв'язання, особисту зацікавленість у неякісному аналізі проблеми тощо

Питання. Чим зумовлюється розробка альтернатив вирішення проблеми? Розглянемо подальшу роботу з висунутими альтернативами. У цьому плані можна запропонувати такі поради та рекомендації

Усі намічені варіанти доцільно порівняти між собою для того,

щоб виявити ті з них, яю е конкурентоспроможними за встановлени-

ми критеріями

Перелік конкурентоспроможних варіантів треба дослідити на

повноту

Уже в процесі зіставлення варіантів можуть виявитися нові розв'язки. Особливо сприятливі умови для цього складаються тоді, коли зіставлення здійснюється не хаотично, а за якоюсь системою з упорядкуванням усіх можливостей за видами, класами, групами. Зок-рема, дуже корисним може бути уявлення про наявні варіанти у ви-гляді простої графічної схеми (дихотомії, що визначає рішення типу "так-ні")

Іншою формою зіставлення та систематизації варіантів можуть бути каталожні картки, коли кожне можливе рішення записується на окремій картці. Подібна картотека є своєрідним архівом рішень і до-помагає вибору альтернатив для кожшн hobo'i проблеми. Зрозуміло, що зручніше за все подібну інформацію вводити до бази даних і ана-лізувати з використанням ЕОМ

При впорядкуванні картотеки необхідно класифікувати розв'язки конкретних проблем. Цей крок істотно прояснює процес пошуку альтернатив. Насамперед визначається можлива область існу-вання розв'язків та їх характер (організаційний, технічний, технологі-чний, економічний тощо)

Питання. Що дає класифікація запропонованих альтернатив? 179  Після визначення області можливих розв'язків усю наявну мно-жину альтернатив рекомендується поділити на три типи: 1-й тип - стандартні варіанти вирішення, що використовують у типових проблемних ситуаціях; 2-й тип — альтернативи-удосконалення, що отримують у ситуа-ціях, близьких до типових; 3-й тип — оригінальні розв'язки, що отримують при розгляді не-типових проблем

Bn6ip типу альтернативи здійснюють насамперед на основі ми-нулого досвіду (ось тут і потрібна згадана раніше картотека рішень). Якщо подібна проблемна ситуація вже зустрічалася, то можна скори-статися наявним стандартним методом п вирішення за умови, що він себе добре зарекомендував. Досвід показує: найбільшу частку станов-лять альтернативи 2-го типу, коли аналоги минулого не повністю від-повідають наявним умовам і потрібно вдосконалити старі методи

Проте й у 1-му і, особливо, у 2-му типах альтернатив не варто щ-лком покладатися на минулий досвід. Використання типових розв'язків і перенесення їх з минулого в майбутнє, крім очевидних пе-реваг (скорочення часу, сил і засобів на розробку альтернатив), має приховані вади. Однією із головних є підміна творчого процесу пошу-ку розв'язку процесом вибору з-поміж раніше запропонованих альтер¬натив. Переносячи минулі рішення в майбутнє, ОПР не завжди деталь¬но обмірковує всі нюанси застосовності розв'язку аналогічної старої проблеми в новому часовому інтервалі, усі наслідки його реалізації, що раніше не були або не могли бути проаналізовані

Оригінальні розв'язки 3-го типу особливо важливі і, по суті, не-замінні у складних проблемних ситуаціях, де неможливо не врахову-вати принципові зміни досліджуваних систем, їх навколишнього се-редовища та методів дослідження. Для розробки оригінальних рішень широко застосовують метод мозкового штурму

Визначення області та типу розв'язку дає змогу безпосередньо приступити до формування спектра альтернатив. Один із прийомів забезпечення його необхідної повноти передбачає формулювання спочатку хоча б двох граничних розв'язків, між якими знаходиться оптимальний розв'язок, котрий шукали. Як крайні варіанти часто ви¬користовують ідеальний розв'язок, який зазвичай не може бути реалі зованим повною мірою, та найгірший варіант дій. Аналізуючи щ два крайніх випадки, можна зрозуміти, що в них потрібно змінити для формування проміжних варіантів рішень

180  Питання. Чи впливають можливі стандартні розв'язки та мину-лий досвщ i'x використання на розробку оригінального розв'язку? Яким чином? Тепер ще кілька рекомендацій стосовно перевірки спектра мож-ливих альтернатив на повноту. На жаль, якогось формалізованого до-стовірного методу подібної перевірки немає. Тому необхідно здійс-нювати п непрямим шляхом, поділяючи етап перевірки на: а) форма-льно-логічну і б) змістовну

Математичне дослідження повноти можливе лише в тому разі, коли варіанти подано у формі, яка припускає їх логічний перебір і підрахунок. Наприклад, при грі в шахи для першого ходу можливі 20 варіантів: 8 пішаків, кожен з яких має два можливих ходи, і два коня, що також мають по два ходи

Одним із найбільш зручних методів визначення спектра можли¬вих альтернатив і перевірки його на формальну повноту є дерево рі-шень. За його допомогою складне рішення розчленовується за ступе¬нями ієрархії на окремі елементи. При цьому в міру того, як розгалу-ження просувається вниз, рішення стають усе більш конкретними. Дерево дає огляд усього поля рішень і забезпечує перевірку його пов-ноти за відсутністю потрібних гілок. Дійшовши до нижнього ярусу дерева, доречно перевірити, чи повинен цей останнш р1вень стати кі-нцевим або можливе його подальше розчленовування. Якщо так, чи має сенс таке розчленовування, чи будуть виправданими пов'язані з ним витрати. Подібне питання необхідно вирішувати й після того, як уже прийнято певне рішення або відхилено багато з можливих варіан-тів, тобто зроблено певний вибір одного рішення чи цілої групи кон-курентоспроможних варіантів. Стосовно дерева цілей таку процедуру називають "відсіканням гілок" або "усіканням дерева". Цей метод особливо ефективний при великих полях рішень. Тоді при подальшо-му (після усікання дерева) розгалуженні значно скорочується кіль-кість можливих варіантів. Проте описаний підхід не виключає небез-пеки пропускання корисних рішень, сутність і важливість яких най-більш чітко виявляється на найнижчих ярусах дерева

Таким чином, з'ясовуючи ступінь детал1защ1 ршень, ми одноча-сно уточнюємо й кількість варіантів і виконуємо раніше згадану зміс-товну перевірку спектра альтернатив. Послідовно перебираючи всі кінцеві точки дерева (його нижнього ярусу) і встановлюючи, чи до-статньо чітко й конкретно сформульовано те або інше рішення, можна прийти до висновку про завершення пошуку нових альтернатив чи 181  про розширення наявного поля рішень, у якому є прогалини за кількі-стю та змістом варіантів

KpiM такого аналізу (прямування зверху вниз щаблями ієрархії), варто перевірити розгалуження в кожному вузлі дерева на кожному iepapxinHOMy рівні й у кожному пункті, де приймаються рішення. Пи-тання тут залишається тим самим: чи всі мислимі варіанти враховано? Для важливих і відповідальних рішень таку перевірку потрібно роби-ти особливо старанно й не поодинці, а групою фахівців

Питання. У чому полягає сутність перевірки спектра можливих альтернатив на повноту за допомогою дерева рішень? Однією з універсальних форм подання поля рішень, що дає змо-гу одночасно робити перевірку спектра альтернатив на повноту, є морфологічні таблиці. Вони допомагають виявити відсутні варіанти рішень (як комірки, відсутні в основній частині таблиці) і служать ні-би "каталізатором ідей"

За допомогою морфологічного методу, змінюючи задачі та їх компоненти, можна одержувати цілі системи рішень. Тому цей метод i одержав назву методу "генерацп 1дей" (таку саму назву має також один із методів експертних оцінок)

Дуже радикальним засобом розширення спектра альтернатив, особливо при великому та складному полі рішень, є колективна гене-рація ідей. Для цього рекомендується проводити конференщю щей стосовно шляхів розв'язання проблеми, яка вивчається. При цьому висувається багато різних ідей, тому що велика кількість людей в умовах творчої атмосфери одночасно обмірковує ту саму проблему і взаємно збуджує один одного

На конференцію запрошують не тільки спеціалістів, оскільки це не опитування експертів, а й просто людей, спроможних вдуматися в нову для них проблематику. Усі учасники є рівноправними і можуть викладати свої думки відкрито, без будь-якого тиску. Правила прове¬дення конференції зазвичай забороняють негативну критику й під-тримують заохочувальну. Крім того, вони передбачають наявність фантазії в учасників обговорення

Висловлені ідеї та можливі варіанти рішень ураховуються без попереднього аналізу можливості їх реалізації. Тобто фактично зби-раються всі ідеї та пропозиції. Оцінювання й відбір ідей здійснюють після конференцп тд час спеціальної дискусії

182  Завдання. Проведіть у групі конференщю щей із запропоновано-го вами питання. Складиъ п протокол, а потім обговоріть висунуті да

Цікавим різновидом конференцп щей є так звана моноконфере-нція, тобто свідоме обговорення проблеми із самим собою. Проте це є менш ефективним методом, ніж колективне обговорення, оскільки не вистачає взаємного стимулювання та атмосфери змагання

Дуже корисним для упорядкування й аналізу спектра альтерна¬тив розв'язання проблеми може виявитися й метод експертних оці-нок. У процесі формування такого спектра експерти роблять попере-дню оцінку варіантів з погляду можливості досягнення поставлених цілей і виконання накладених обмежень. Це дає змогу відразу виклю-чити зі спектра явно неприйнятні варіанти. Кожен із тих, що зали-шаться, додатково аналізують з позицій факторів, які визначають мо-жливість його здійснення. Остання вимірюється ймовірністю реаліза-ції варіанта: якщо вона дорівнює 0,9 і вище, то варіант є практично здійсненним, якщо ж iMOBipmcTb становить 0,1 і менше, варіант вва-жають нездійсненним і відкидають

Ми розглянули далеко не повний набір методів і прийомів пере-вірки спектра альтернатив розв'язання проблеми на повноту. Усі во¬ни, безумовно, є корисними. Проте головне питання, поставлене нами раніше, усе ж залишилося без відповіді. Коли ж можна вважати зга-даний спектр достатньо повним для того, щоб переходити до операції вибору найкращого варіанта? Іноді про це говорять так: спектр має охопити максимум альтер¬натив у розумних межах. Але це те саме питання в новій редакції: а де щ розумш меж1? Не перебирати ж, справді, величезну кількість ком-бінацій різноманітних факторів, кожен з яких відповідає своєму варі-анту рішення, як це вже було з морфологічною таблицею. У разі, коли заздалегідь відомо множину рішень, бажано мати можливість корис-туватися не генеральною сукупністю, а репрезентативною вибіркою рішень. Але, на жаль, для цього випадку не існує методів доведення репрезентативності вибірки визначеного скінченного обсягу, особли¬во для проблем, де є неможливим логічний перебір і підрахунок варі-антів, що розмножуються за певними правилами. Та й навіть для та-ких, сприятливих стосовно формал1зацп кшькост1 розв'язків пробле¬ми, випадків теж немає надійного засобу аналогічного доказу. Немо-жливо заздалегідь приписати кожному рішенню ймовірність його прийняття. Багато з них виявляються неприйнятними і мають нульову ймовірність їх прийняття. Інші належать до конкурентоспроможних, 183  але точно оцінити ступінь їх важливосп i, отже, імовірність їх вибору не виявляється можливим. І нарешті, уся робота з визначення спектра альтернатив не має ставити за самоціль збільшення кількості можли-вих варіантів рішення. Адже таке збільшення призводить до подаль-шого зростання обсягу роботи й ускладнення аналізу, додаткових ви-трат сил, засобів і часу, про що вже згадувалося. Йдеться лише про те, щоб процес пошуку альтернатив давав змогу не пропустити найкра-щий розв'язок проблеми. Отже, за суто формальними ознаками відпо-відь на раніше висунуте головне питання про достатню кількість аль¬тернатив може бути дуже простою: альтернатив потрібно стільки, скі-льки їх принципово можна розробити в рамках часу й ресурсів, виді-лених для прийняття pішення. Їх обмеженість істотно позначається на npon;eci генерації альтернатив, витрати на розробку яких не мають пе-ревищувати ефект від рішення, що обирається

Питання. Чим визначається найбільша кількість альтернатив, яку може бути висунуто для розв'язання проблеми? Поясніть