Поняття „система управління витратами”. Значення і роль

Не можна говорити про єдину систему управління витратами на підприємствах, оскільки саме ця система найменш регламентована законодавством. Організація управління витратами - це внутрішня справа підприємства або фірми. Адміністрація сама вирішує: яким чином класифікувати витрати; наскільки деталізувати місця виникнення витрат І як їх пов'язати з центрами відповідальності; облік яких витрат вести: фактичних або стандартних (планових, нормативних), повних або часткових. "Тому навіть на однотипних підприємствах зустрічаються різні варіанти ведення обліку основного капіталу, калькуляції собівартості продукції... тощо".[5]

Дотепер в нашій країні в умовах жорсткого планування і централізованого управління економікою підприємства не було можливості вибору тієї чи іншої системи управління витратами. Питання складу витрат, вибору методів планування, обліку, калькулювання витрат регулювалися, виходячи не з принципів економічної доцільності, а з методів державної регламентації, які склалися в системі централізованої планової економіки. Якщо такий підхід виправдовував себе в умовах попередньої системи господарювання, то в сучасних умовах, у міру зростання ролі економічних методів управління, недоліки цього підходу стають все більш очевидними.

Перехід до ринкових відносин призвів до радикального переосмислення змісту, методів та інструментарію управління витратами. Йдеться про концептуально новий підхід вітчизняних підприємств до управління витратами, тобто спостерігається об'єктивна інтеграція окремих методів управління (планування, обліку, калькулювання, аналізу та контролю витрат), які прийнято було розглядати в нашій теорії та практиці окремо, в єдину систему управлінського обліку.[5]

Оскільки одним із основних елементів управлінського обліку виступає планування собівартості продукції, то вибір методу планування на окремо взятому підприємстві насамперед залежить від прийнятої на ньому системи управлінського обліку.

Системи управління витратами характеризуються двома основними ознаками, які можна покласти в основу їх класифікації:

1. Повнота включення витрат у собівартість виробництва:

-система обліку повних витрат - традиційна система, згідно з якою весь обсяг витрат, що були в звітному періоді, відноситься на об'єкти калькулювання, і таким чином визначається їх повна собівартість;

-система обліку неповних витрат - у цьому випадку на об'єкти калькулювання відноситься лише частка загальних витрат за будь-якою ознакою (наприклад, за ознакою залежності витрат від обсягу виробництва). Одним із найбільш поширених видів даної системи є "директ-костинг".

2. За рівнем нормування витрат:

-система обліку фактичних витрат передбачає відображення господарських процесів та витрат, які при цьому сталися протягом звітного періоду;

-нормативно-планова система обліку витрат передбачає планування майбутніх витрат на підприємстві на підставі діючих норм та з фіксацією відхилень фактичних витрат під запланованих. Цей метод у нашій країні називають нормативним, за кордоном -"стандарт-кост".

Система обліку повних витрат передбачає всебічне й точне відображення абсолютно всіх витрат у собівартості продукції. Витрати в цій системі групуються за трьома напрямами: економічними елементами {або статтями калькуляції), місцями виникнення і центрами відповідальності, видами продукції.

Розрізняють кілька варіантів системи повних витрат:

1.Система обліку фактичних витрат передбачає відображення усіх витрат, які тралилися у процесі діяльності, в собівартості продукції (робіт, послуг),

2.Система обліку нормальних витрат, її особливістю є застосування підприємствами, які працюють а умовах внутрішньогосподарського розрахунку, середніх (але завжди твердих цін на матеріали, енергію, послуги) або так званих нормальних цін.

3.Система обліку нормативних витрат, що ґрунтується на поданні адміністрації інформації про майбутні виробничі витрати за заздалегідь передбаченими нормами. Вона дає змогу відображати рівень використання ресурсів підприємства у процесі його господарської діяльності, що, у свою чергу, полегшує прийняття управлінських рішень.

Системи, що обліковують повну собівартість, зорієнтовані на виробництво, а принципи їх обліку відповідають вимогам відображення технологічних аспектів процесу виробництва. Облік повних витрат спрямований переважно на-вдосконалення калькуляції й контролю за витратами з кожного окремого виду готової продукції, що надає цим системам певних переваг:

а)  витрати розраховуються на основі даних про рівень використання виробничих потужностей, а не ставляться в залежність від обсягу виробництва. Саме використання виробничих потужностей, на думку декого з авторів, є основотворчим фактором у формуванні собівартості:

б)  аналіз відхилень фактичних витрат від нормативних дає змогу контролювати ефективність господарського процесу. За допомогою цього вдається уникнути необґрунтованих випадкових коливань собівартості.

Водночас системи обліку повних витрат трудомісткі, дають запізнілу інформацію, яку практично неможливо використати для досягнення конкретних виробничих цілей. Для перших варіантів цих систем характерний чіткий поділ витрат тільки на прямі й непрямі. Поділ витрат на постійні й змінні не передбачається, що можна розцінювати як ваду. А калькулювання повних витрат значно знижує точність калькуляцій через те, що будь-яке непряме віднесення витрат на вибір, як би добре воно не було обґрунтоване, не дає змоги визначити достовірну фактичну собівартість, знижує точність калькулювання та ставить під сумнів економічну ефективність управлінських рішень, прийнятих на основі цих розрахунків.

Ці недоліки компенсують зорієнтовані на ринок системи обліку неповних витрат, які спрямовані на вдосконалення методики прийняття управлінських рішень, уміння коригувати їх залежно від зміни ринкової кон'юнктури внутрішніх факторів.[5]