2. Правові основи державного кредиту

Вивчення цієї теми мас важливе практичне значення. Розпочинати її вивчення необхідно зі з'ясування понять, що мають фундаментальні ознаки.

Фінансово-кредитна система - сукупність фінансових, ін­вестиційних і кредитних інститутів держави згідно з чинним за­конодавством.

Кредитна система - це сукупність банківських установ, установ, що займаються організацією та здійсненням кредитних операцій згідно з чинним законодавством. Кредитна система має 2 ланки: банки і парабанківські установи.

Державний кредит - це сфера грошових відносин, що ви­никає між державою як позичальника та фізичними або юридич­ними особами як кредиторами у зв'язку із створенням, розпоря­дженням й використанням централізованого фонду грошових коштів.

Державний кредит - це надання державі позики: Національ­ний банк України - міністерству, особи - державі. Внутрішні та зовнішні кредити й борги.

В основі державного кредиту лежить врегулювання нормами прав-відносин із залученням вільних грошових коштів населення на основі їх зворотності, добровільності, а також залучення віль­них грошових коштів підприємств, організацій на добровільних засадах.

Принципи державного кредиту: добровільність; відплатність; зворотність; строковість.

Державний кредит виступає в таких формах як державні позики, грошові зобов'язання держави, внески населення в дер­жавних банках України, залучення вільних грошових коштів ор­ганізацій, підприємстві, кооперативів, громадських організацій, підприємницьких та комерційних структур.

Державна внутрішня позика - реалізовані серед юридич­них і фізичних осіб цінні папери, за допомогою яких мобілізу­ються тимчасово вільні кошти юридичних й фізичних осіб для фінансування потреб держави.

Державні позики поділяються на облігації та казначейські зобов'язання.

Міжнародний державний кредит - сукупність відносин, в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку як пози­чальник чи кредитор.

Фінансові відносини у сфері державного кредиту складаються лише у зв'язку з формуванням, функціонуванням і погашен­ням державного боргу.

Державний внутрішній борг України - це сума заборгова­ності держави з непогашених зобов'язань і невиплачені за ними відсотків.

Отже, державний внутрішній борг України - це строкові зо­бов'язання Уряду України у грошовій формі.

Обслуговування державного внутрішнього боргу - це здійс­нення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашення й виплати доходу за ними.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систе­му України.

Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структуру, джерела й терміни погашення встановлює Вер­ховна Рада України одночасно із затвердженням державного бю­джету на наступний рік.

Кредитні спілки - це таке об'єднання громадян, головною метою якого є фінансовий захист його членів шляхом залучення їхніх особистих коштів для спільного кредитування.

Відносини, що виникають під час створення та діяльності кре­дитних спілок регулюються Законом України «Про об'єднання громадян», а також Положенням «Про кредитні спілки в Украї­ні», затвердженим Указом Президента України від 20.09.1993 р. № 377/93 та Закон України «Про кредит спілки» від 20.12.2001 р.

Кредитні спілки не можуть бути засновниками суб'єктів гос­подарської діяльності та займатись підприємництвом, але можуть засновувати засоби масової інформації, продавати пропагандиські матеріали із власною символікою.

Кредитні правовідносини - це відносини між кредиторами та позичальниками (дебіторами) з надання дебіторам певної суми коштів на умовах платності, строковості й повернення.

Суб'єктами кредитних правовідносин є:

- позичальники (дебітори) - юридичні й фізичні особи;

- гарант-поручитель - юридична чи фізична особа, яка бере на себе солідарну або субсидіарну відповідальність за повернен­ня кредиту.

Предметом угоди є сума й строк кредитування, процентні ста­вки і матеріальне забезпечення кредиту. Юридичною базою є Положення Національного банку України «Про кредитування» від 05.10.95 №299 (із змінами та доповненнями). Цим же Поло­женням затверджено типовий кредитний договір, що в додатку до нього.

Комерційні банки можуть надавати кредити взаємно один одному на підставі Закону України «Про банки і банківську дія­льність», Цивільного кодексу України (гл. 71), Господарського

кодексу України (ст. 345-349), своїх статутів на міжбанківському рівні.

Види кредитів;

- короткострокові - до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходжен­ням коштів у відповідному періоді;

- середньострокові - до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капіталь­них вкладень;

- довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів.

За формою кредити бувають банківські, комерційні, лізинго­ві, іпотечні, бланкові, консорціумі.

За ступенем ризику - стандартні, підвищеного ризику.

Якщо видано кредит на суму вище 10 % статутного фонду, то інформують Національний банк України. Більше 25 % статутного фонду - не видають.

Стаття і Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» банківський кредит визначає як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продов­ження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зо­бов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів із такої суми.

Комерційний кредит - це торгівельна форма кредиту, яка може бути у вигляді реалізації товарів, наданні послуг, виконанні робіт. Учасники таких кредитних відносин можуть використову­вати платіжні засоби у вигляді векселів.

Іпотечний кредит - це форма майнового кредиту під заста­ву нерухомого майна. Такий договір нотаріально посвідчується та реєструється у поземельній книзі.

Бланковий кредит - це не забезпечений заставою чи іншими формами кредит під авторитет позичальника та підвищену про­центну ставку банку.

Консорціумний кредит - це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

- акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

- гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

- зміни гарантованих банками квот кредитних ресурсів за ра­хунок залучення інших банків для участі в копсорціумній опе­рації.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законодавством випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або процентів за його користування банк мас право видати наказ про приму­сову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачене угодою.

Контроль за погашення кредиту, отриманого резидентом Украї­ни в іноземній валюті від іноземного інвестора, покладається на уповноважений банк.

Застава {заставна операція) - це спосіб забезпечення зо­бов'язань, за допомогою якого кредитор набуває право, у разі не­виконання боржником зобов'язань, отримати прибуток за раху­нок майна, що знаходиться під заставою.

Об'єктом застави може бути рухоме й нерухоме майно, цінні папери, товаророзпорядчі документи, коштовності та інші речі.

Не можуть бути предметом застави вимоги, що мають особис­тий характер та які заборонені законом. Кредит під заставу майна видається на його визначену частину (від 50 до 90 %) вартості за­стави з урахуванням суми боргу та процентів.

На основі Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. договір застави укладається у письмовій формі і, як правило, по­винен бути нотаріально посвідчений.

Юридична відповідальність за шахрайство з фінансовими ре­сурсами й неповернення кредиту визначена статтею 222 Кримі­нального кодексу України. Це штраф чи обмеження волі, з позба­вленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Закон України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 р. визначає поняття банкрутства та наслідки визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом. Порядок і умови визнан­ня будь-яких юридичних осіб банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

—            Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта під­приємництва є економічний фактор - неспроможність суб'єк­та як юридичної особи задовольнити своєчасно пред'явлені до нього майнові вимоги кредиторів і виконати зобов'язання пе­ред бюджетом.

Для забезпечення повернення кредиту використовується та­ка форма, як поручительство. Між юридичними особами по­ручительство оформляється у вигляді договору поруки (ст. 553-559 Цивільного кодексу України) із видачею гарантійно­го листа. Умови та порядок, за якими видаються такі гарантій­ні листи регламентовані Національним банком України.

Гарантами, як правило, виступають банки, комерційні підпри­ємства, які мають ліквідне майно та кошти для забезпечення га­рантійних зобов'язань. Гарант несе відповідальність солідарно (або субсидіарно, якщо це вказано у договорі) із боржником. За договором гарантії гаранту виплачується 3-5 % гарантійної суми зі сторони боржника.

Виконання кредитних зобов'язань може забезпечуватись згід­но з договором чи законом неустойки (пені, штрафу), тобто грошовою сумою, яку боржник повинен сплатити кредиторові у випадку невиконання чи неналежного виконання або невчасного виконання. Умови щодо неустойки повинні бути погоджені у до­говорі чи законі.

Державне кредитування - це врегульовані фінансово-правовими нормами економічні відносини, в яких суб'єкти дер­жави І органів місцевого самоврядування надають кредити в грошовій формі з державного І місцевих бюджетів юридичним особам і громадянам на умовах зворотності, від платності, строковості, добровільності і обов'язкової забезпеченості.

Відносини, які виникають у зв'язку з кредитуванням за раху­нок бюджетних коштів, є складними. В них беруть участь багато суб'єктів. Міністерство фінансів України після затвердження за­кону про Державний бюджет, де визначається сума коштів, яку можна витратити на надання кредитів молодим сім'ям на будів­ництво чи на одержання освіти, вступає у відносини з централь­ними органами, банківськими установами, з якими укладають одержувачі кредитів кредитні угоди після представлення необ­хідних документів. Кредити, які виділяються з Державного бю­джету па будівництво житла, є дійсно пільгові під малі відсотки на багато років.

Кошти для кредитування індивідуального житлового будівни­цтва і кошти, що повертаються позичальниками, та відсотки за кредит перераховуються на реєстраційні рахунки в територіаль­них органах Державного казначейства.

Кошти на кредити па навчання у вузах, крім вузів комунальної власності, передаються з державного бюджету, у вузах комуна­льної - з місцевих бюджетів.

Висновок

В економічній науці принципи і механізми застосування державного кредиту найповніше і найґрунтовніше розроблені в кейнсіанській теорії. Представники класичної та неокласичної економічної теорії, як правило, з недовірою ставилися до використання внутрішнього державного кредиту як засобу економічного розвитку. Монетаристські концепції при виборі з двох можливих варіантів: 1) "дефіцит бюджету, державний кредит" і 2) "зрівноваження бюджету, відмова від державного кредиту" — однозначно віддають перевагу другому.

У демократичних суспільствах державні позики випускаються на суворо добровільній основі. При цьому власники облігацій державних позик -- кредитори отримують низку додаткових фінансових переваг (пільг). У тоталітарному суспільстві державний кредит ґрунтується, як правило, на примусових принципах. Типовим явищем тут є невиплата частини заробітної плати, її розміщення в облігації державних позик і казначейські векселі, зарахування на блоковані рахунки в ощадні державні каси тощо.

Державний кредит сприяє економічному розвиткові країни, якщо кошти, мобілізовані в бюджет за його допомогою, спрямовуються на фінансування виробничих програм, будівництво нових підприємств, модернізацію і технічну реконструкцію діючих потужностей. Навпаки, економічний розвиток гальмується, якщо кошти, отримані від випуску облігацій державних позик, спрямовуються на погашення і виплату відсотків за попередніми позиками.

Державний кредит, що має невиробничий характер, лише примножує економічні негаразди суспільства. Ситуація значно погіршується, коли для покриття зростаючих відсоткових та інших платежів за державними позиками доводиться залучати додаткові бюджетні кошти, що отримуються шляхом посилення податкового тягаря на виробників. Крім того, надмірно висока доходність державних цінних паперів спонукає комерційні банки вкладати в них переважну частку своїх коштів замість того, щоб інвестувати (кредитувати) національне товарне виробництво.

Список використаної літератури

1.               Веприйняк Д.М., Нашинець-Наумова А.Ю. Фінансове право: Навчальн-методичний комплекс. – К.: Центр учбової літератури, 2008. 168 с.

2.               Лагутін В.Д.

3.               Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. — 215 с. — (Вища освіта XXI століття). ISBN 966-620-113-5.

4.               Владичим У.В. Роль кредитування в економічному зростанні України // Фінанси України. - 2004. - № 1. - С 96.

5.               Бобров Є.А. Сучасний стан і перспективи розвитку кредитування малого бізнесу // Фінан-си України. - 2004. - № І. - С 104-105

6.               Кривоног О.Л. Банківське кредитування малих підприємств // Фінанси України. - 2005. - № 8.-С 101-105.

7.               Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. Поддєрьогін A.M. - К.: НЕУ, 2000. - С. 440.

8.               Руденко Л.В. Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства: Підручник. - К.: Лібра, 2002. - С. 164.