1.4. Принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Основні принципи і методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності викладено в положеннях (стан­дартах) бухгалтерського обліку, які є норма­тивно-правовими актами, що затверджуються Міністерством фінансів України.

Згідно із Законом № 996 у бухгалтерському обліку існує певна низка принципів, правил і положень. Вони стосуються таких питань, як якісні характеристики бухгалтерського обліку, цілі фінансової звітності, елементи фінансових звітів, час відоб­раження економічних подій, викладених в статті 4 Закону № 996 (до речі, деякі з них існували й раніше, у рамках Положення № 250), відповідно до якої бухгалтерський облік і фінансова звітність базуються на таких основних принципах:

обачливість — застосування в бухгалтерському обліку ме­тодів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобо­в'язань і витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприєм­ства. Цей принцип заснований на практиці західних країн, де звітність подається в першу чергу не податковим або іншим контролюючим органам, а, як уже згадувалося вище, акціоне­рам, інвесторам, кредиторам, яким потрібна інформація про реальний фінансовий стан підприємства;

повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки госпо­дарських операцій і подій, здатних уплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність — кожне підприємство розглядається як юри­дична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно і зобов'язання власників не повинні відобража­тися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність — постійне (з року в рік) застосування під­приємством обраної облікової політики. Зміна облікової по­літики можлива тільки у випадках, передбачених національни­ми положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності. При цьому під обліковою політикою розуміється сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності;

безперервність — оцінка активів і зобов'язань підприємства повинна здійснюватися виходячи з припущення, що його діяль­ність буде продовжуватися надалі. Це фундаментальне припу­щення нове для вітчизняних підприємств і полягає в тому, що господарська одиниця є постійно діючою і буде продовжувати свою звичайну діяльність і далі. Якщо передбачається ліквідува­ти підприємство, то його активи слід оцінити з урахуванням цієї обставини;

нарахування і відповідність доходів і витрат — для визна­чення фінансового результату звітного періоду необхідно по­рівняти доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відоб­ражаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою — операції враховують­ся відповідно до їхньої сутності, а не тільки виходячи з юридич­ної форми. Цей принцип також є новацією для вітчизняних бухгалтерів. Згідно з цим принципом господарська операція повинна відбиватися в бухгалтерському обліку відповідно до її змісту, а не тільки виходячи з юридичної форми. Наприклад, підприємство має безнадійну дебіторську заборгованість і є достовірна інформація про те, що вона буде погашена (акт звірення та інші документи уже підписані), однак рішення суду ще немає. У цій ситуації підприємство може відображати таку операцію в бухгалтерському обліку;

історична (фактична) собівартість — це сума коштів та їх еквівалентів та інших форм компенсації, наданих на момент отримання активу. Поняття історичної собівартості схоже з поняттям первісної вартості і є ключовим при відображенні активів у бухгалтерському обліку та звітності. Пріоритетною визнається оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво і придбання;

єдиний грошовий вимірник — вимірювання і узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

періодичність — можливість розподілу діяльності підприєм­ства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Іншими словами, підприємство подає звітність у певні періоди часу (квартальна, річна).