1.1 Поняття “малого підприємства”. Форми та види бізнесу, їх вплив на організацію обліку.

Поняття «мале підприємство» в Україні існує тривалий час. Ще 1991 року пунктом 2 статті 2 Закону України «Про підпри­ємства в Україні» від 27.03.91 р. № 887-ХП (далі — Закон № 887) було встановлено, що до малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства: у промисловості та бу­дівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери — до 50 чоловік; у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чоловік; у галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

З набранням чинності Указу Президента від 03.06.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» зміст цього поняття дещо змінив­ся, а після 19.09.99 р., з набранням чинності Указу Президента від 28.06.99 р. № 746/99 «Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємниц­тва» (далі — Указ № 746), набув нового значення. І це зрозуміло, адже якщо раніше малі підприємства і суб'єкти малого підпри­ємництва відрізнялися від інших тільки спрощеною системою звітності, то тепер для суб'єктів малого підприємництва спрощено не тільки бухгалтерський облік, а й оподаткування та звітність.

Суть нововведень, викликаних Указом № 746, полягає в тому, що замість численних податків і зборів, передбачених для звичайних підприємств, суб'єкти малого підприємництва спла­чують усього лише один податок — єдиний. Крім того, визначе­но критерії віднесення підприємств до складу суб'єктів малого підприємництва — платників єдиного податку.

Як бачимо, у чинному законодавстві такі поняття, як «мале підприємство», «суб'єкт малого підприємництва», «платник єди­ного податку», тісно переплелися. Саме тому з'являється не­обхідність докладного їх розгляду.

Поняття «малі підприємства» є широким і включає до себе як платників єдиного податку, так і інші підприємства, що підпадають під дію пункту 2 статті 2 Закону № 887, тобто основним критерієм є чисельність працівників.

Поняття «суб'єкт малого підприємництва» дещо вужче від попереднього і також має свої особливості. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну підтримку суб'єктів малого під­приємництва» від 19.10.2000 р. № 2063-ІІІ (далі - Закон № 2063) «суб'єктами малого підприємництва є... юридичні особи — суб'­єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких: середньооблікова чисельність працю­ючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 чоловік; обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро». Як бачимо, при визначенні суб'єкта малого підприєм­ництва з'являється ще один критерій — обсяг річного валового доходу, тому до цієї категорії потраплять не всі малі підприєм­ства. До речі, саме цим Законом установлено державну підтримку суб'єктів малого підприємництва, однією з форм якої є впро­вадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.

Немаловажним є також і те, що чинність Закону № 2063 не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні й небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін інозем­ної валюти, є виробниками й імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка внесків, що належить юридичним особам — засновникам і учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків. Отже, зазна­чені суб'єкти підприємництва не можуть вважатися суб'єктами малого підприємництва.

Що стосується поняття «платник єдиного податку», то та­ким платником є суб'єкт малого підприємництва, який побажав перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності й одержав Свідоцтво про право сплати єдиного податку. Дещо забігаючи наперед, зазначимо, що відповідно до Положення про спрощену форму бухгалтерського обліку суб'єктів малого підприємництва, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.09.98 р. № 196 (далі — Положення № 196), такі підприємства називаються суб'єктами малого бізнесу.

Отже, поняття «суб'єкт малого підприємництва» ширше від поняття «платник єдиного податку» (чи «суб'єкт малого бізне­су») і містить у собі як ті підприємства, що скористалися правом переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, так і ті, котрі таке право мають, але реалізувати його не вважали за потрібне (чи вигідне).

До 01.01.2000 р. малі підприємства могли вести бухгал­терський облік у спрощеній формі, регламентованій Вказівками про склад і порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31.05.96 р. № 112 (далі — Вказівки № 112).

Згідно з Положенням № 196 суб'єкти малого бізнесу мо­жуть застосовувати спрощену форму бухгалтерського обліку, порядок ведення якої встановлено Вказівками № 112, з ураху­ванням деяких особливостей.

Проте, як відомо, починаючи з 01.01.2000 р. підприємствам необхідно вести облік і складати фінансову звітність відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХП (далі — Закон № 996).

Крім того, згідно з наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291 «Про затвердження Плану рахунків бухгал­терського обліку та Інструкції про його застосування» (далі — наказ № 291) нормативні документи Міністерства фінансів України з бухгалтерському обліку в частині, що містить корес­понденцію рахунків бухгалтерського обліку, з дати застосування Плану рахунків і Інструкції визнаються такими, що втратили чинність.

Пунктом 3 статті 2 Закону № 996 визначено, що «суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства дано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності». Виходячи з цього, можна зробити висновок, що з 2000 року суб'єкту малого підприємництва бухгалтерський (фінансовий) облік необхідно вести відповідно до вимог Закону № 996 у такому обсязі й аналітиці, що будуть достатні для складання фінансової звітності (Балансу і Звіту про фінансові результати).

У свою чергу, порядок складання фінансової звітності суб'­єктом малого підприємництва встановлено Положенням (стан­дартом) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 р. № 39 (далі - П(С)БО 25).

Враховуючи, що для малих підприємств на сьогодні не передбачено зміну облікових регістрів, спробуємо розібратися з «новим» бухгалтерським обліком з використанням «старих» об­лікових регістрів.

Бухгалтерський облік є поєднуючою ланкою між господарською діяльністю і особами, які приймають рішення, є своєрідного "мовою бізнесу". Всі учасники ринку, займаючись бізнесом, бажають знати, скільки вкладають в діло, скільки витрачають, скільки віддають державі у вигляді податків, а скільки коштів залишається у їх особистому розпорядженні. Джерелом цієї інформації, яку потребують постійно, є правильне ведення бухгалтерського

обліку, без чого неможливо:

- забезпечити контроль за наявністю та рухом майна і раціональним використанням всіх видів ресурсів;

-своєчасно попереджати негативні факти в господарській діяльності, виявляти та мобілізувати резерви, розробляти заходи щодо їх використання;

- одержувати повну та правдиву інформацію про господарські

процеси та фінансові результати діяльності;

- правильно розраховуватися з фінансовими органами.

Обліку притаманна певна специфіка залежно від виду діяльності підприємства, тому єдиною відмінною ознакою у веденні бухгалтерського обліку є вид та форма господарювання.

Ділова практика виробила багато підходів до класифікації форм бізнесу, але які б класифікаційні характеристики не обиралися, найрозповсюдженою е наступна класифікація :

- малий бізнес - підприємці, приватні підприємства, орендні, тощо;

- колективний бізнес – колективні підприємства, господарські товариства;

- акціонерний бізнес –акціонерні товариства відкритого та закритого типів.

Структурною одиницею бізнесу є підприємство, в межах якого і будується бухгалтерський облік як структуризована система. Відповідно до встановлених в Україні форм власності можуть діяти підприємства наступних видів:

 - приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

 - колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу;

 - підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;

 - комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

- державне підприємство, в тому числі казенне;

- господарське товариство.

Найважливішим завданням обліку є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

 

- вимірювання господарської діяльності шляхом реєстрації даних про неї для подальшого використання;

- обробки даних, зберігаючи їх до потрібного часу, а потім їх переробки для того, щоб вони стали корисною інформацією;

- передачі за його допомогою інформації тим, хто використовує її для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік - це не лише засіб реєстрації фактів господарського життя, а й матеріал для читання і прийняття рішень. Саме бухгалтерський облік надає значну частину інформації, без якої не можуть працювати фінансист та економіст, управлінський персонал.

Бухгалтерський облік, будучи фінансовим центром управлінської інформаційної системи, дозволяє управлінському апарату і зовнішнім користувачам мати повну картину господарської діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік потрібно розглядати і з точки зору бухгалтера, і з точки зору користувача облікової інформації .

Бухгалтерський облік є великою системою, яку не можна в повному обсязі досліджувати з позиції одного спостерігача в часі та просторі.

Система обліку виступає забезпечуючою ланкою, а тому основним завданням є упорядкування вхідної і вихідної інформації у відповідності до потреб управління та зовнішніх користувачів. При цьому внутрішня структура системи бухгалтерського обліку змінюється в напрямку своєчасного забезпечення і отримання в повному обсязі вихідної інформації для управління та вивчення різного роду користувачами. Чим різноманітніша така інформація, тим більше рівнів управління та користувачів вона забезпечує і тим складнішою є внутрішня структура системи обліку.