3. Основи організації обліку витрат торговельних підприємств.  

 

В основі організації обліку витрат торговельних підприємств лежить їх

класифікація.

Групування витрат за елементами витрат дозволяє отримати інформацію про величину витрат в залежності від їх економічного змісту.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: 1) матеріальні витрати; 2) витрати на оплату праці; 3) відрахування на соціальні заходи; 4) амортизація; 5) інші операційні витрати.

Групування витрат за статтями витрат використовується для розподілу витрат за видами, що дозволяє контролювати витрати з точки зору їх призначення.

При групуванні витрат в залежності від способу їх включення до витрат окремих структурних підрозділів підприємства розрізняють прямі і непрямі витрати. Прямі витрати - це витрати, які можна віднести безпосередньо до витрат конкретних структурних підрозділів (магазинів, складів тощо). Непрямими визнаються витрати, які відносяться до всього підприємства вцілому і розподіляються між його структурними одиницями розрахунковим шляхом.

Групування витрат в залежносте від обсягу товарообігу передбачає поділ витрат на змінні і постійні. Змінні представляють собою витрати, величина яких змінюється (збільшується чи зменшується) прямопропорційно зміні обсягу товарообігу. До них відносяться транспортні витрати, витрати на навантажувально-розвантажувальні роботи, зберігання, сортування, передпродажну підготовку товарів тощо. Постійні - витрати, величина яких при зміні обсягу товарообігу залишається незмінною. До їх складу входить амортизація необоротних активів, орендна плата, витрати з оплати послуг охорони тощо.

Групування витрат за звітними періодами передбачає, визнання витрат в тому періоді, в якому вони реально виникли, незалежно від часу їх оплати. Це дає підставу для класифікації витрат на витрати звітних періодів (витрати, які відносяться до звітного періоду, в якому вони здійснені) і витрати майбутніх періодів (витрати, які понесені в поточному звітному періоді, але відносяться до майбутніх періодів). До останніх, зокрема, відносять орендну плату, внесену наперед тощо.

Залежно від видів діяльності всі витрати розподіляються на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, можна поділити на витрати від операційної (основної та іншої), інвестиційної, фінансової та іншої діяльності. Планом рахунків передбачені окремі рахунки для обліку витрат у розрізі видів діяльності. Найменування рахунків і субрахунків до них представляють собою докладний опис складу витрат з класифікацією за видами діяльності.

Бухгалтерський облік повинен забезпечити отримання інформації про витрати за видами діяльності, за функціональною ознакою, а також за елементами витрат. Для обліку витрат підприємства призначені рахунки 8 та 9 класів.

Розглянемо поняття, склад та облік витрат, що виникають під час

звичайної діяльності підприємства.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю торговельних підприємств

включають:

- собівартість реалізованих товарів;

-адміністративні витрати;

-витрати на збут;

- інші операційні витрати.

Рахунок 902 "Собівартість реалізованих товарів" призначений для обліку собівартості реалізованих товарів. Відображення в бухгалтерському обліку операцій з обліку собівартості реалізованих товарів відбувається на підставі розрахунків та довідок бухгалтерії тощо.

Фактична собівартість реалізованих товарів, що визначається П(С)БО 9 "Запаси" відображається по дебету, а списання в порядку закриття

дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати" - по кредиту цього рахунку.

Типові господарські операції та кореспонденція рахунків з обліку собівартості реалізованих товарів наведено в табл. 10.10.

Рахунок 92 "Адміністративні витрати" призначений для відображення загальногосподарських витрат, пов'язаних з управлінням та обслуговуванням підприємства.

Відображення в бухгалтерському обліку операцій з обліку адміністративних витрат відбувається на підставі авансових звітів, актів виконаних робіт, ВКО, накладних, рахунків, посвідчень про відрядження, РПВ, довідок бухгалтерії тощо.

Суми визнаних адміністративних витрат, до яких відносяться: загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення (оренда, податки, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт,

послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; інші витрати загальногосподарського призначення відображаються по дебету, а списання на рахунок 79 "Фінансові результати" - по кредиту цього рахунку.

Рахунок 93 "Витрати на збут" призначений для обліку витрат на збут, відображення в бухгалтерському обліку яких відбувається на підставі:

авансових звітів, актів виконаних робіт, ВКО, накладних, рахунків, посвідчень про відрядження, РПВ, довідок бухгалтерії, розрахунків бухгалтерії тощо.

Сума визнаних витрат на збут товарів, зокрема: витрати пакувальних матеріалів; витрати на ремонт тари; оплата праці за комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, працівникам підрозділу, які займаються збутом; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням товарів відповідно до умов договору (базису) поставки;

витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг відображається по дебету, а списання на рахунок 79 "Фінансові результати" - по кредиту цього рахунку.

Аналітичний облік по рахунках 92 "Адміністративні витрати" та 93 "Витрати на збут" ведеться за статтями витрат.

Підприємства оптової торгівлі мають право самостійно обирати один з методів списання товарів при їх вибутті, передбачених П(С)БО 9 . Найбільш поширеними з них є метод середньозваженої собівартості, ЛІФО, ФІФО.

Крім того, підприємства оптової торгівлі можуть обрати один із двох

можливих способів відображення ТЗВ:

-у складі купівельної вартості придбаних товарів на рахунку

281 "Товари на складі"

-на окремому рахунку 289 "ТЗВ". Як відомо, облік товарів підприємствами торгівлі може вестися в купівельних або в продажних цінах, що зумовлює відповідний порядок обліку і розподілу ТЗВ.

Що стосується торговельних підприємств, де облік ведеться за

купівельними цінами, то порядок розподілу витрат на транспортування товарів аналогічний порядку розподілу ТЗВ для промислових підприємств. Відмінність полягає лише в тому, що ТЗВ торговельними підприємствами повинні обліковуватися на окремому субрахунку рахунка 28 "Товари",

зокрема, 289 "ТЗВ".

В оптовій та роздрібній торгівлі розподіл транспортних витрат згідно

П(С)БО 9 здійснюється наступними методами:

-методом прямого розподілу;

- методом розподілу за середнім відсотком.

Метод прямого розподілу ТЗВ передбачає їх безпосереднє включення до складу собівартості придбаних за плату товарів. Цей метод може бути застосований у випадках, якщо можна точно визначити витрати, пов'язані з транспортуванням тих чи інших одиниць товарів у вартісному або натуральному виразі. Наприклад, підприємство перевозить одним транспортним засобом товари однієї номенклатури, у зв'язку з чим витрати на транспортування таких товарів можна розподілити, поділивши всю суму витрат на кількість продукції, що перевозиться.

Ще раз відзначимо, що сфера застосування цього методу розподілу ТЗВ дуже обмежена. Крім того, розподіл ТЗВ за методом прямого підрахунку досить трудомісткий, тому він застосовується здебільшого підприємствами з невеликим обсягом товарообороту.

Сутність методу середнього відсотка полягає у визначенні відсоткового співвідношення між сумою залишку ТЗВ на початок звітного місяця і ТЗВ, понесеними у звітному періоді, та сумою залишку товарів на початок звітного місяця і придбаними у цьому ж звітному періоді товарами. Знаючи таке співвідношення, досить просто визначити суму ТЗВ, що відповідають залишку товарів на кінець звітного періоду, а також суму ТЗВ, яка припадає на товари, що вибули (використані у виробництві матеріали, реалізовані товари).

Запропонований П(С)БО метод розподілу ТЗВ за середнім відсотком на відміну від методу прямото підрахунку не застосовується безпосередньо при одержанні товарів. Згідно з П(С)БО 9 при використанні методу розподілу за середнім відсотком ТЗВ загальною сумою відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку товарів. Сума цих ТЗВ щомісяця розподіляється між сумою залишку товарів на кінець звітного місяця і сумою товарів, що вибули (використані, реалізовані тощо).При використанні методу розподілу ТЗВ за середнім відсотком транспортно-заготівельні витрати розподіляються не між одиницями товарів, а між товарами, що вибули, і залишком товарів на кінець звітного місяця. Іншими словами, відбувається формування собівартості проданих товарів і тих, що залишилися в залишку.