Тема 7: Валютні та кредитні ризики. Способи їх страхування.

Суть валютних та кредитних ризиків. Система захисних застережень.

Сучасні методи страхування валютного ризику. Суть хеджування. Методи

Страхування кредитного ризику.

Суть валютних та кредитних ризиків.

Валютні ризики, небезпека валютних втрат у результаті зміни курсу валюти ціни (позики) по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторгової чи кредитної угоди і здійсненням платежу по ньому.

В основі валютного ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобов'язання у вказаний період.

Експортер несе втрати при зниженні курсу валюти ціни по відношенню до валюти платежу, бо він отримає меншу реальну вартість у порівнянні з контрактною. Аналогічним буде валютний ризик для кредитора, який ризикує не отримати еквівалент вартості, що була передана у тимчасове користування позичальнику.

Для імпортера і боржника валютні ризики по позиці виникають якщо підвищується курс валюти, ціни (позики) по відношенню до валюти платежу. В обох випадках еквівалент у національній валюті боржника буде менше суми, на які контрагенти розраховують при підписанні угоди.

Валютні ризики банків виникають при відкритій валютній позиціїї Учасники міжнародних кредитно-фінансових операцій підпадають не тільки під валютний, але і кредитний, процентний і трансфертний ризики.

Кредитний ризик - ризик несплат позичальником основного боргу і процентів по кредиту, які належать кредитору. Цей ризик несе кредитор при неплатоспроможності позичальника.

Процентний ризик - небезпека втрат пов'язаних із зміною річної процентної ставки у порівняні із ставкою, передбаченою кредитною угодою в період між її підписанням і здійсненням платежу. Позичальник несе ризик зниження ринкової процентної ставки, а кредитор - ризик її підвищення.

Трансфертний ризик - ризик неможливості переказу коштів у країну кредитора (експортера) у зв'язку і з валютними обмеженнями в країні позичальника та іншими причинами.

У міжнародній практиці застосовується 3 основних способи страхування ризиків:

1)      Односторонні дії одного із контрагентів;

2)       Операції страхування компаній, банківські і урядові гарантії;

3)       Взаємна домовленість учасників угоди.

В основі валютного ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобов'язання у вказаний період. Експортер несе втрати при зниженні курсу валюти ціни по відношенню до валюти платежу, бо він отримає меншу реальну вартість у порівнянні з контрактною. Аналогічним буде валютний ризик для кредитора, який ризикує не отримати еквівалент вартості, що була передана у тимчасове користування позичальнику. Для імпортера і боржника валютні ризики по позиці виникають якщо підвищується курс валюти, ціни (позики) по відношенню до валюти платежу. В обох випадках еквівалент у національній валюті боржника буде менше суми, на які контрагенти розраховують при підписанні угоди. Валютні ризики банків виникають при відкритій валютній позиції. Учасники міжнародних кредитно-фінансових операцій підпадають не тільки під валютний, але і кредитний, процентний і трансфертний ризики.

Головним чинником валютних ризиків с коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках.

Серед довгострокових чинників коливань валютних курсів передусім необхідно виділити такі:

-                               Загальна економічна ситуація в крані;

-                               Політична ситуація;

-                               Рівень відсоткових ставок;

-                               Рівень інфляції;

-                               Стан платіжного балансу;

-                               Система валютного регулювання та ін.

Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, зумовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи ту валюту. Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій, у тому числі й торговельних, постійно зростають, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання є неминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику.

Під валютним ризиком розуміють можливість грошових утрат суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:

-                               Операційні;

-                               Трансляційні (бухгалтерські));

-                               Економічні.

Операційний ризик пов'язаний з торговельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів. Цей ризик може виникати під час підписання угод та здійснення платежів або на отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Наприклад, англійська компанія А підписала угоду на придбання устаткування для металургійного комбінату з німецькою фірмою Б на загальну суму EVR 3,82 млн. На час підписання угоди спот-курс становив EVR 2,80 за один фунт стерлінгів (ф. Ст.). Термін поставки обладнання - 2 місяці.

Якщо через два місяці на момент розрахунку за контрактом спот-курс знизиться і становитиме EVR 2,70 за один фунт стерлінгів, то англійській компанії А доведеться сплатити 1,415 млн. Ф. Ст. Замість 1,364 млн., тобто вона може зазнати збитків сумою 51 тис. Ф. Ст. Якщо ж курс валюти підвищиться до EVR 2,90, англійській фірмі треба буде сплатити лише 1,317 млн. Ф. Ст., тобто вона зможе отримати прибуток сумою 47 тис. Ф. Ст. (1364- 1317).

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов'язаний з переоцінюванням активів і пасивів та прибутків закордонних філій в національну валюту, а також може виникати з експорту чи імпорту інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов'язаний з грошовими потоками чи розмірами сплачуваних сум. Ризик збитків чи зменшення прибутків виникає за складання консолідованих звітів міжнаціональних корпорацій та їхніх іноземних дочірніх компаній чи філій.

За складання консолідованого звіту про активи, пасиви і розмір прибутків відповідні показники балансів дочірніх компаній, розраховані в окремих національних валютах, перетворюються на провідну валюту консолідованого балансу за місцем розташування материнської компанії.

Найбільш показовим прикладом, що ілюструє виникнення трансляційної валютної експозиції є переведення чистих інвестицій іноземної дочірньої компанії до материнської. Під такими інвестиціями розуміють балансову вартість засобів материнської компанії та різницю між загальними активами дочірньої компанії та її зовнішніми зобов'язаннями (зобов'язаннями дочірньої компанії іншим фірмам, окрім1 материнської, та інших компаній групи). Вартість чистих інвестицій, перерахована в національну грошову одиницю країни розташування материнської компанії, збільшується або зменшується відповідно до зміни курсів валют.

Наприклад, у німецької фірми є дочірня компанія в Україні, чисті активи якої на 01.01.2000р. Становили 20 млн. Грн. Курс гривні до євро EVR/UAH на 1січня 2000р. Дорівнював 5,2935 UAH за 1 EVR, а на 31 грудня - 5,3125 UAH. Отже, чисті інвестиції на 01.01.2000р. Становили 3778218,56 EVR млн., а на кінець 2000р. 3764705,88 EVR, тобто

Збитки на трансляцію дорівнювали 13512,68 БУЯ (5,3125-5,2935).

У наведеному прикладі сума чистих інвестицій залишається незмінною - 20 млн. Грн., але їхня реальна вартість через зниження курсу євро відносно гривні зменшується, тому бухгалтерський збиток становитиме 13512,68 БУЯ.

Економічний валютний ризик пов'язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країни, де розташована компанія. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

Економічний валютний ризик підрозділяють на два види:

-                        Прямий, коли передбачається зменшення прибутку за майбутніми операціями внаслідок зниження обмінного курсу валют;

-                              Опосередкований (побічний), пов'язаний з утратою певної частини конкурентноздатності вітчизняних товаровиробників порівняно з іноземними.

Головним чинником виникнення прямого економічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортні угоди або валют операції. Після підписання угоди (укладення контракту) і до настання терміну сплати за угодою економічний валютний ризик трансформується в операційний.

Опосередкований ризик характеризує можливість виникнення збитків, пов'язаних зі зниженням конкурентноздатності компанії в порівнянні з іноземними товаровиробниками та експортерами у зв'язку зі зміною валютних курсів, високою валютною собівартістю та відносно низькими цінами на виготовлену продукцію.

Наприклад, на світовому ринку домінують два виробники компресорного устаткування - Україна і Росія. Продукція здебільшого експортується, а тому оцінюється в доларах США. Якщо зміни курсу долара до гривні та до російського рубля будуть пропорційно однаковими, то конкурентоспроможність товаровиробників залишиться відносно стабільною: зі зниженням курсу долара водночас і до гривні, і до російського рубля конкурентноздатність товарів на світових ринках підвищується, і це буде вигідно обом країнам. У разі такого ж підвищення курсу долара (і одночасного зниження курсів гривні та російського рубля) конкурентноздатні сть товарів двох країн між собою залишиться відносно незмінною, але доходи від продажу, виражені в доларах США, зменшаться.

Якщо ж курс гривні підвищиться на більший відсоток, ніж курс російського рубля, конкурентні цінові переваги будуть на боці українського експортера; якщо навпаки - то на боці російського. У нашому прикладі підвищення чи зниження цінової конкурентноздатності товаровиробників залежатиме, крім змін курсу долара, ще й від зміни курсового співвідношення між гривнею та російським рублем. У разі підвищення курсу гривні відносно російського рубля цінові переваги будуть на боці російського експортера компресорного обладнання, в разі пониження - навпаки.

Наприклад, одиниця обладнання коштує 100 дол. США. Курс долара США до гривні становить 1,83, долара до російського рубля - 5,6, рубля до гривні - 0,3268 (за 1 руб.). У разі підвищення курсу долара на 5% ці показники становитимуть 1,7385 грн. І 5,320 руб. За 1 дол., а відносна вартість одиниці обладнання знизиться і становитиме 95,24 дол.. У разі зниження курсу долара (тобто за підвищення курсу гривні й рубля) на 5% відносна вартість одиниці обладнання підвищиться до 105,26 дол. Якщо за тих же умов курс російського рубля до гривні підвищиться до 0,34 замість 0,3268 грн. За 1 рос. Руб. (практично це означатиме підвищення курсу БУИ/ИАН до 1,9040), вартість обладнання для російського експортера залишиться 100 дол., а для українського становитиме 104,04 дол., тобто цінова конкурентноздатність українського експортера знизиться.

Визначаючи валютні ризики та розробляючи заходи щодо їх запобігання, необхідно чітко уявляти можливі наслідки кожного виду валютної експозиції.

Операційний валютний ризик може спричинити зменшення чистого притоку грошових коштів, прибутків і доходів на одну акцію, а також призвести до скорочення ринків збуту.

Неврахування економічного валютного ризику призводить до зниження конкурентноздатності експортерів на зовнішніх ринках, до зниження рівня рентабельності продукції та прибутковості підприємств.

Трансляційний ризик може призвести до зменшення вартості іноземних активів (або до збільшення вартості пасивів) в іноземній валюті, що стане причиною зниження загальної вартості підприємства (статутного капіталу), а також зниження курсової вартості акцій та їхньої прибутковості.

Вибір валюти для здійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Оптимальним було б використання національної грошової одиниці, оскільки при цьому валютний ризик практично відсутній. Загальним правилом вибору валюти розрахунків є орієнтація експортерів на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої відносно національної грошової одиниці підвищується, а імпортерів - на слабку валюту, купівельна спроможність якої має тенденцію до зниження.

В економічній практиці окремі види валютного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити лише тоді, коли складається підсумковий баланс, тобто як бухгалтерський ризик.

Система захисних застережень. Одним із методів страхування ризиків є захисні застереження.

Валютне застереження - умова в міжнародній торговій кредитній чи іншій угоді, яка обумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти застереження з метою страхування експортера чи кредитора від ризику знецінення валюти.

В умовах нестабільності плаваючих валютних курсів розповсюдження отримали багатовалютні (мултивалютні) застереження, у відповідності з якими сума грошового зобов'язання перераховується в залежності від зміни курсового співвідношення між валютою платежу і корзиною валют, що зарання вибираються за згодою сторін.

При застосуванні багатовалютного застереження для захисту від валютних ризиків застосовується принцип порівняння курсу валюти на момент платежу і курсу ціни по відношенню до валютної корзини на день підписання контракту.

Товарно-цінове застереження - умова, яка включається у міжнародні економічні угоди, з метою страхування експортерів і кредиторів від інфляційного ризику. До таких застережень відносяться:

1)            Застереження про динамічну (змінну) ціну, яка підвищується в залежності від ціноутворюючих факторів;

2)             Індексація, основана на включенні в угоду особливого індексного застереження про перерахунок суми платежу пропорційно зміні індексу цін за період з дати підписання до моменту виконання зобов'язань.

Застосовуються також компенсаційні угоди для страхування валютних ризиків при кредитуванні: сума кредиту пов'язується з ціною в певній валюті товару, що поставляється в рахунок погашення кредиту, з метою уникнення змін цієї суми внаслідок коливань цін і курсів валют.

Комбіноване валютно-товарне застереження використовується для регулювання суми платежу в залежності від змін як товарних цін, так і валютних курсів.

Міжнародні монополії- ТНК і ТНБ - для страхування валютного ризику інвестують частину активів (до 10%) в золото в умовах підвищення його ціни з метою гарантії від можливих (збитків) втрат, пов'язаних з нестабільністю курсів валют, що є компонентами їх ліквідних активів.

Сучасні методи страхування валютного ризику.

З-поміж методів страхування валютних ризиків треба назвати такі:

1. Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської

Заборгованості.

Заключається в тому, щоб підтримувати таку структуру активів та пасивів, яка б дозволила перекрити збитки від зміни валютного курсу прибутком, який отримується від зміни цього курсу, але по інших позиціях балансу. Тобто, це тактика, яка зводиться до отримання максимально можливої кількості "закритих" позицій, мінімізуючи таким чином валютні ризики. Так як, мати "закритими" всі позиції не завжди доцільно і розумно, то треба бути готовим до структурного збалансування.

2.                     Зміна строку платежу.

Цей метод передбачає маніпулювання строками здійснення розрахунків, при різких змінах курсів валюти ціни або валюти платежу. Найбільш вживані тактики платежу:

                       Дострокова оплата товарів та послуг;

                          Прискорена чи затримана репатріація прибутків, погашення основної суми

Кедиту, виплата процентів та дивідендів;

                      Регглювання строків конверсії вируки отримувачем, інвалютних засобів в

Національну вал юту.

3.                     Форвардні угоди.

4.                     Операції "своп".

5.                     Опціонні угоди.

6.                     Фінансові ф'ючерси.

7.                     Кредитування та інвестування в іноземнії! Валюті.

Використовується для довгострокового страхування валютних ризиків.

Наприкад, якщо компанія, згідно заключеного контракту, повинна отримати певну суму у валюті, курс якої може впасти, то їй слід звернутися за позикою в тій же валюті, і розпочати використовувати її, як інвестиційний капітал.

Звичайно, що сума процентів не повинна перевищувати очікуваного рівня падіння курсу. Таку техніку може використовувати і платник.

8.                     Реструктуризація валютної заборгованості.

Застосовується в тому випадку, коли є відповідна заборгованість у "зростаючій" валюті (наприклад, фунт стерлінгів), погашення якої передбачалось за рахунок майбутніх надходжень валюти, курс якої має тенденцію до зниження (долар США). В такому випадку, слід взяти "овердрафт", понад залишок на валютному рахунку - відповідну суму в доларах і терміново обміняти її на ринку "спот" на фути стерлінги, якими і погасити відповідну суму заборгованості в тій же валюті. Сума боргу при цьому не зміниться, але поміняється його структура. Тепер вона буде виражатися в тій же самій валюті, що і дебіторська заборгованість. Реструктуризація валютної заборгованості повністю знищує валютний ризик.

9.                      Для того щоб застрахуватися або уникнути валютного ризику банки, так само як і не фінансові компанії, можуть здійснювати паралельне кредитування один одного. Паралельні кредити, в яких дві сторони в двох різних країнах погоджуються надати рівновеликі кредити з однаковими строками погашення, але виражені в відповідних валютах (частіше національних), місцевому позичальнику, вказаному іноземною стороною.

10.                     Операція лізинг.

Лізинг також може виконувати функції страхування від валютних ризиків, якщо орендодавець та орендатор знаходяться в різних країнах. Лзинг може бути більш вигідний, чим просто придбання обладнання в кредит, так як у випадку несприятливої зміни курсів валют орендатор може розірвати контракт лізингу або перезаключите його на нових умовах. Для цього, необхідно зразу заключите подібний контракт на умовах платежу "на балур", тобто з правом продовження оренди, щоб відстрочити покриття "по

Балуру".

11.                      Дисконтування платіжних вимог.

Дисконтування платіжних вимог іноземній валюті, яке можна розглядати як різновид дисконту векселів, представляє собою переуступку банку права до - запитання заборгованості в іноземній валюті, в замін на негайну виплату банком відповідної суми в національній (або іншій іноземній валюті)). Подібні операції називаються "а - форте" (франц. - повністю) або форфетування.

12.                      "Валютний кошик".

Представляє собою набір валют, які взяті у відповідних пропорціях. В таку корзину, якщо метою її використання є хеджування, підбираються валюти, курси яких плавають в протилежних напрямках, взаємно врівноважуючи корзину, роблячи її більш стабільною. На приклад, входять такі валюти як долар, фунт стерлінгів, євро, ієна.

Хеджування здійснюється шляхом включення в торговий або кредитний договір "мультивалютної оговорки", у відповідності до якої сума грошового зобов'язання перераховуються в залежності від зміни курсового співвідношення між валютою платежу та відповідною "валютною корзиною". Чисто технічна оговорка заключається в тому, що в контракті фіксується вартість "валютної корзини" у "валюті ціни" і передбачається зміна суми фактичного платежу пропорційно зміні цього співвідношення на день платежу.

13.                        Здійснення іноземними філіалами платежів в "зростаючії! Валюті", по - суті означає, лише перенесення валютного ризику. Але це відіграє велику роль, коли в країні місцезнаходження існують більш сприятливі умови хеджування (розвинутий валютний ринок, пільгова система оподаткування валютних доходів, кількість банків, які мають досвід проведення валютних операцій і т.д.).

14.                        Самострахування. Суть самострахування заключається в тому, що величина можливого збитку від зміни валютого курсу, наперед включається в ціну контракту і використовується для утворення страхового фонду.

В економічній практиці вказані методи часто переплітаються між собою, а окремі фінансово-кредитні установи використовують, як правило, не один, а водночас кілька методів. При цьому методи 2, З, 4, 5, 6 використовуються переважно за короткострокового страхування, а 7, 8, 9, 10, 13 і 14 - за довгострокового. Методи 1 і 12 можна використовувати в обох випадках, а методи 9 і 13 можуть застосовуватися тільки підприємствами, що мають закордонні філії.

Суть хеджування.

Для визначення різних методів страхування валютою ризику шляхом купівлі- продажу іноземної валюти в банківській, біржовій і комерційній практиці використовується термін "хеджування".

У вузькому розумінні хеджування означає, що хеджери здійснюють страхування валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті. Традиційним і найбільш розповсюдженим видом хеджування є темінові (форвардні) угоди з іноземною валютою.

Наприклад: Французька фірма очікує через 6 місяців надходження доларів СІІІА, здійснює хеджування шляхом продажу майбутніх надходжень у доларах на Євро за терміновим курсом на 6 місяців. У випадку падіння курсу валюти платежу (USD) втрати по експортному контракту будуть покриті за рахунок курсового прибутку за терміновою валютною угодою. Імпортер, навпаки, завчасно купляє іноземну валюту, якщо очікується підвищення курсу валюти платежу, зафіксованої у контракті. Аналогічно іноземний інвестор страхує ризик, пов'язаний з можливим зниженням курсу валюти в якій надана інвестиція, шляхом продажу її на певний термін з метою страхування своїх активів від втрат.

Методи страхування кредитного ризику.

Основними методами захисту від кредитних ризиків є гарантії (уряду чи першокласного банку) і спеціальна система страхування міжнародних кредитів (в основному експорту).

Страхування міжнародних кредитів - це різновид майнового страхування, направленого на зменшення чи зникнення кредитного ризику. Суть такого страхування полягає в тому, що страхувальник зобов'язується за певну платню відшкодувати (збитки) втрати страхівника - кредитора експорту і експортерів, пов'язані з комерційними, політичними, форс-мажорними ризиками.

Страхування оформляється договором між страхівником і страхувальником з видачею страхового полісу. Повна сума страхового об'єкту (за ринковою ціною) називається страховою вартістю. Платежі, що вносяться страхувальником у страховий фонд називаються страховою премією. Ставка премії визначається у процентах до страхової суми чи до непогашеної суми кредиту і диференціюється (від 0,25 до 10% річних) в залежності від страхової суми, регіону де знаходиться імпортер чи позичальник, ступенем ризику, терміну і графіку погашення кредиту, виду товару і послуг. Страхування повертає втрати у вигляді страхового відшкодування. Держава здійснює страхування міжнародних кредитів з рахунок свого бюджету. З розповсюдженням страхування на всі елементи зовнішньоторгового контракту, опосередкованого кредитом, виникли нові види гарантій:

1)            Страхування кредитів на період виробництва експортних товарів;

2)             Гарантія експорту на новий ринок - держава бере на себе витрати по дослідженню ринку, реклами та ін;

3)             Страхування фабрикаційного ризику, тобто ризику розірвання контракту покупцем протягом періоду виробництва важкого обладнання;

4)             Гарантія повернення наданих коштів, якщо банки відмовились надати кредит під товарні запаси за кордоном;

5)             Кредитування іноземного покупця за рахунок Агентства експортних кредитів з використанням угоди "своп" і т.д.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12  Наверх ↑