Тема 5. Прогнозування та планування народного

Господарства

1.   Теоретичні основи сутності прогнозування і планування.

2.   Методологія прогнозування та макроекономічного планування.

3.   Методи прогнозування і планування.

4.         Державна програма економічного і соціального розвитку україни як форма макроекономічного планування.

1 теоретичні основи сутності прогнозування і планування

Під прогнозом розуміють науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта у майбутньому. Прогноз — це пошук реалістичного й економічно виправданого рішення, це зусилля, які докладаються з метою розрахувати майбутнє. Виділяють пошуковий і нормативний прогнози.

Пошуковий прогноз носить здебільшого теоретико пізнавальний (науково- дослідний) характер, не враховує цілеспрямованих дій з боку суб'єктів управління. Його завдання—з'ясувати, як буде розвиватися досліджуваний об'єкт при збереженні існуючих тенденцій.

Нормативний прогноз носить управлінський характер, пов'язаний з можливістю прийняття на основі отриманих знань управлінського рішення.

За об'єктами прогнозування у системі прогнозів вирізняють такі три основні групи прогнозів:

-                               Прогнози ресурсів;

-                               Прогнози розвитку економіки;

-                               Прогнози суспільних потреб.

За часовим горизонтом економічні прогнози класифікують на: оперативні прогнози — до 1-3 місяці, короткострокові — до одного року, середньострокові — на кілька років і довгострокові — на період понад п'яти і приблизно до 15—20 років.

За масштабами об'єкта прогнозування прогнози поділяються на глобальні, макроекономічні, секторів економіки, міжгалузевих народногосподарських комплексів, галузеві, регіональні, локальні, підприємств.

Прогнозування — це отримання інформації про майбутнє; це передбачення, яке базується на спеціальному науковому дослідженні; це передбачення, яке поділяється на наукове і ненаукове (інтуїтивне, повсякденне та релігійне — псевдопередбачення).

Економічне прогнозування - це процес розробки економічних прогнозів. Він грунтується на вивченні закономірностей розвитку різних економічних явищ і процесів, виявляє найбільш ймовірні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору та обгрунтування економічної політики на перспективу.

Об'єктом прогнозування є економічні, соціальні, науково-технічні та інші явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах. Предметом економічного прогнозування є якісні та кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих факторів у межах періоду, що прогнозується.

Суб'єктом прогнозування виступає держава в особі державних органів управління, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також підприємств та організацій різних форм власності.

Основними функціями прогнозування є науковий аналіз розвитку економіки та науково-технічного прогресу, оцінка об' єктів прогнозування, виявлення альтернативних шляхів економічного й соціального розвитку, нагромадження наукового матеріалу й обґрунтування вибору певних рішень.

План як пропозиція дії виник разом з організованою працею, її поділом і кооперацією. Він служить програмою конкретної роботи в певний часовий період.

З народногосподарської точки зору план має відображати всі стадії процесу розширеного відтворення: виробництво суспільного продукту, його розподіл, оборот і кінцеве споживання. План повинен охоплювати як матеріальне виробництво, так і всю невиробничу сферу, соціально-культурне та побутове обслуговування.

У системі державного регулювання виділяють перспективні та поточні плани розвитку економіки країни в цілому, окремих економічних регіонів, галузей виробництва та підприємств.

Планування — це цілеспрямована діяльність із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому періоді та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці; це проектування бажаного майбутнього та розробка ефективних шляхів його досягнення з урахуванням сьогоденних умов і можливостей.

Планування передбачає розробку й обґрунтування планових показників, що характеризують розвиток економіки в майбутньому періоді; економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з державою; лімітів, що відображають об'єктивно існуючу обмеженість ресурсів.

Виділяють такі типи макроекономічного планування: за економічними системами - директивне (адміністративно-командне), недирективне (індирективне, регулятивне), індикативне; за строками планування - стратегічне і тактичне, довгострокове і середньострокове; за напрямами планування - структурне, програмне, рамкове, соціальне.

Директивне (адміністративно-командне) планування діяло в більшості країн з централізованою плановою економікою. Централізовано розроблені планові показники розбиваються вищою за рівнем ланкою системи управління народним господарством і доводяться нею нижчій за рівнем для виконання в обов' язковому порядку.

Недирективне планування — це система планового господарства, яка виникла в ході господарських реформ у деяких країнах централізованопланованої економіки, тобто використовується в перехідному періоді від директивної до ринкової економіки.

Для досягнення запланованих завдань вирішальне значення має система економічних регуляторів:, ціни, процентна ставка, податки, кредити, валютні курси, державні завдання (замовлення та контракти), а також можуть застосовуватись інші адміністративні методи впливу на господарську діяльність підприємств, які не є вирішальними при плануванні народного господарства.

Індикативний народногосподарський план — це організаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави у практичні дії суб'єктів господарювання, який базується на системі економічних, науково-технічних і соціальних прогнозів, має орієнтуючий, рекомендаційний характер і служить основою для вироблення регуляторів ринку.

Показники, які є в індикативному плані, виражають основні напрями економічного і соціального розвитку, не є адресними і виступають орієнтирами, досягнення яких повинні добиватися державні органи шляхом застосування різних стимулюючих заходів і економічних важелів.

Індикативне планування характерне для змішаної економіки, де переважає приватна власність на засоби виробництва. Виконання індикативних планів для підприємств приватного сектора необов' язкове, а для підприємств, що знаходяться в державній власності, план може ставити певні обмеження.

Стратегічне планування — поняття, яке використовується в ряді країн ринкової економіки й означає оцінку існуючих і очікуваних у майбутньому умов діяльності з урахуванням внутрішніх та зовнішніх факторів. На базі такого аналізу розробляється стратегія розвитку.

Стратегічне планування може бути розділене на загальне укрупнене (рамкове) і програмне. Завдання першого — визначення цілей: планування росту на довгострокову перспективу, пристосування до структурних зрушень, отримання необхідного прибутку. Завдання другого — визначення конкретної структури виробництва, вибір ринків збуту тощо.

Тактика є частиною стратегії, що підпорядкована їй і обслуговує її. Тактика — це лінія поведінки, розрахована на порівняно короткий період, визначені завдання і конкретні форми досягнення поставлених економічних цілей.

Різниця між тактичним і стратегічним плануванням полягає в наступному.

1.                                          Як правило, стратегічне планування пов'язане з довгостроковими періодами, а тактичне — з короткими.

2.                                           Стратегічне планування характеризується широтою розмаху, а тактичне — певною вузькістю.

3.                                           Тактичне планування займається вибором засобів для виконання намічених цілей, які задаються на вищому рівні управління. Визначенням цілей і вибором засобів для їх реалізації займається стратегічне планування.

Суттєва різниця між планом і прогнозом полягає в тому, що в плані відображається та втілюється уже прийняте господарське рішення, а прогноз характеризує перспективні його контури.

Прогнозування та планування відрізняються тим, що характеризують різні ступені розвитку економіки прогнозування відрізняється від планування функціональним призначенням. Планування спрямоване на прийняття та практичне здійснення управлінських рішень; мета прогнозування — створити наукові передумови для їх прийняття, обґрунтування напрямів соціально-економічного та науково-технічного розвитку.

2. Методологія прогнозування та макроекономічного планування

Методологія прогнозування та планування — це сукупність методів, прийомів і принципів, які дають можливість сформувати шляхи й методи забезпечення пропорційного збалансованого розвитку народного господарства на основі пізнання об' єктивних економічних законів, закономірностей розвитку суспільного виробництва, тенденцій і перспектив технічного прогресу.

Процес прогнозування та макроекономічного планування базується на використанні економічних законів. Економічний закон — це зв'язок між економічними процесами та явищами.

Закон планомірної організації та розвитку суспільного виробництва визначає в прогнозах і планах напрями соціально орієнтованої економіки та повноцінного задоволення потреб суспільства і його членів.

Закон пропорційного розвитку виробництва передбачає в народногосподарському плані виявлення й дотримання необхідних пропорцій (кількісних співвідношень) у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних благ, темпах розвитку різних галузей і регіонів.

Закон вартості й пов'язані з ним грошові відносини використовуються при організації господарського розрахунку, встановленні цін і тарифів, плануванні фінансів, кредитів, грошового обігу, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, заробітної плати, фондів стимулювання.

Закон попиту і пропозиції виражає нерозривний зв'язок між попитом, пропозицією та ціною.

Закон неухильного зростання продуктивності суспільної праці виражає залежність між витратами праці в суспільному виробництві й ефективністю цих витрат.

Закон нагромадження використовується в плануванні розподілу національного доходу на доходи споживання та нагромадження.

Закон зростання потреб передбачає задоволення не тільки виявлених потреб, а й тих, які можуть виникнути в планованому або прогнозованому періоді.

Принципи прогнозування і планування. Прогноз та план, як економічні дослідження, повинні базуватися на певних методологічних принципах.

Принцип цілісності забезпечується розробленням взаємоузгоджених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць на коротко- та середньо-строковий періоди.

Сутність принципу об'єктивності полягає в тому, що прогнозні та програмні документи розробляються на основі даних органів державної статистики, уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також звітних даних з офіційних видань національного банку україни.

Принцип науковості має забезпечити дотримання вимог економічних законів розвитку виробництва.

Принцип багатоваріантності (альтернативності).

Принцип адекватності - прогноз і план має відображати реальні процеси національної економіки.

Принцип оцінки сучасного рівня розвитку економіки держави передбачає комплексне і глибоке вивчення розвитку економіки до початку планового періоду, рівному або більшому від перспективного.

Принцип орієнтації планів на більш повне задоволення потреб суспільства, виходячи з економічного закону підвищення потреб суспільства.

Принцип збалансованості планів полягає в погодженості показників обсягів виробництва із суспільною потребою в продукції; грошових доходів населення, підприємств, організацій, відомств із їх витратами; наявності ресурсів із суспільною потребою.

Принцип реальності передбачає забезпечення плану матеріальними, трудовими, фінансовими й природними ресурсами та найефективніше їх використання.

Принцип поєднання перспективного та поточного планування.

Принцип правильного визначення пріоритетів у планах розвитку народного господарства, галузі та регіонів, який забезпечує зростання виробництва за рахунок структурних змін у економіці, прискореного розвитку галузей, які забезпечують технічне переоснащення народного господарства, створення прогресивних видів продукції тощо.

Принцип єдності відтворення, раціонального використання й охорони всіх видів природних ресурсів.

Принцип погодженості суспільних, колективних і особистих інтересів.

Принцип постійного аналізу та контролю виконання планів полягає у своєчасному усуненні недоліків у господарській діяльності підприємств і здійсненні необхідних заходів для досягнення планових показників.

Сутністю принципу самостійності є те, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень відповідають за розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Сутність принципу гласності полягає в тому, що прогнозні та програмні документи є доступними для громадськості

3. Методи макроекономічного прогнозування і планування

Сутність методів прогнозування. Методи економічного прогнозування — це сукупність способів і прийомів розробки прогнозів, які дозволяють на основі аналізу даних ретроспективного періоду, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, а також їх кількісних змін здійснити переконливі передбачення стосовно майбутнього розвитку економіки чи суспільства в цілому. Для вибору методу прогнозування слід визначити мету й завдання прогнозу та період, на який він формується, врахувати специфіку об'єкта прогнозування, види, повноту та вірогідність вхідної інформації, а також ряд інших факторів.

За ступенем формалізації методи економічного прогнозування можна розділити на інтуїтивні (експертні) та формалізовані.

Інтуїтивні (експертні) методи. Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через значну складність об' єкта прогнозування. Серед інтуїтивних методів важливе місце відводиться методу експертних оцінок, в основі якого лежить використання оцінок певної групи людей — висококваліфікованих спеціалістів (експертів). При цьому розрізняють індивідуальні (анкетний, інтерв'ю, аналітичний, побудови сценарію, "дерево цілей") та колективні (метод "комісій", "мозкова атака", матричний, метод "дельфі") інтуїтивні методи.

Формалізовані методи прогнозування. До групи формалізованих методів входять методи екстраполяції та моделювання.

Метод екстраполяції — один з основних у прогнозуванні економіки. Він передбачає, що на основі статистичних даних досліджуються закономірності й тенденції розвитку економічних явищ. Цей метод ґрунтується на припущенні, що фактори, які діяли відповідним чином при розвитку даного явища в минулому будуть так само діяти й у майбутньому. Різновиди: плинних середніх, найменших квадратів, дисперсія, регресій ний аналіз, кореляція та інші статистичні методи.

Поширеним методом прогнозування є моделювання, зміст якого полягає в конструюванні моделі на основі попереднього вивчення об' єкта й визначення його суттєвих характеристик, в експериментальному і теоретичному аналізі моделей, в співставленні результатів з даними об' єкта та коригуванні моделі.

Розрізняють такі різновиди моделювання: економіко-математичне, факторне, структурне, комбіноване, сітьове, імітаційне.

Методи планування — це система засобів розробки, обґрунтування, взаємоузгодження й оптимізації планових завдань і показників.

Аналітичний метод планування. Аналітичний метод використовується для вивчення економічної кон'юнктури в минулому та сучасному періодах, а також досягнутого рівня як вихідної бази для макроекономічного планування.

Балансовий метод планування. Балансовий метод планування базується на розробці й застосуванні системи взаємопов'язаних матеріальних, трудових і вартісних

Балансів, що передбачають пропорційність розвитку економіки. У практиці планування використовуються матеріальні, трудові, міжгалузевий, сукупний фінансовий, зовнішньоторговельний, платіжний та інші баланси

Нормативний метод планування. Нормативний метод планування — це один із методів розробки та обґрунтування планів, а також регулювання діяльності виробничих і невиробничих ланок економіки за допомогою норм і нормативів. Економічні норми та нормативи — науково обґрунтовані величини що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.

Програмно-цільовий метод. Програмно-цільовий метод є основою розробки цільових комплексних програм (цкп). Цільова комплексна програма— це комплекс узгоджених за ресурсами, виконавцями й термінами завдань та заходів, спрямованих на вирішення найбільш ефективними шляхами важливої економічної проблеми за участю ряду галузей, міністерств, підприємств і місцевих органів управління.

4. Державна програма економічного і соціального розвитку україни як форма макроекономічного планування

В україні макроекономічне планування здійснюється у формі розроблення та реалізації державної програми економічного і соціального розвитку україни (дпеср), яка є складовою системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку. Правовою основою державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку є конституція україни, закон україни «про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку україни» (2000 р.), інші нормативно-правові акти.

Державна програма економічного і соціального розвитку україни — це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни в економіці та соціальній сфері.

Дпеср україни розробляється щороку на короткостроковий період взаємоузгоджено з проектом державного бюджету україни на відповідний рік. У програмі конкретизуються заходи, передбачені в програмі діяльності кабінету міністрів україни, та завдання, визначені у щорічному посланні президента україни до верховної ради про внутрішнє та зовнішнє становище україни. Проект державної програми на наступний рік подається до верховної ради україни водночас із проектом державного бюджету. Після затвердження парламентом програма публікується в офіційних виданнях верховної ради україни та газеті «урядовий кур'єр».

У дпеср україни мають бути відображені:

^ аналіз соціально-економічного розвитку країни за минулий та поточний роки і характеристика головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;

>                                           Вплив очікуваних змін зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації на економіку країни;

>                                            Цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку в наступному

Році;

>                                            Система заходів щодо реалізації державної політики з визначенням термінів виконання та виконавців;

> основні макроекономічні показники, обсяги капітальних вкладень, показники державного замовлення та інші необхідні показники й баланси економічного та соціального розвитку, в тому числі в розрізі галузей економіки, ар крим, областей, міст києва та севастополя;

^ перелік державних цільових програм, що фінансуються в наступному році за рахунок коштів державного бюджету;

^ показники розвитку державного сектору економіки, зокрема отримання та використання доходів від розпорядження державним майном, ефективності використання об'єктів права державної власності, розвитку казенних підприємств.

Дпеср україни затверджується верховною радою україни. Відповідальність за розроблення та реалізацію програми покладено на кабінет міністрів україни. Уряд визначає структуру прогнозних і програмних документів, строки і порядок їх розроблення, відповідальних виконавців. Головним виконавцем та координатором робіт є міністерство економіки та з питань європейської інтеграції.

В україні центром і виконавчим органом з питань розробки та здійснення економічної політики є міністерство економіки та з питань європейської інтеграції. Основні його функції — методологічне й організаційне забезпечення економічної політики держави, викладеної в законах україни, а також в інших нормативних актах законодавчих і виконавчих органів влади. Під час розробки прогнозів і планів ці органи співпрацюють з науково-дослідними інститутами та консультативними радами (комісіями).

Поряд з плановими органами економічну політику та стратегію в державі визначають, розробляють і здійснюють такі інститути : верховна рада україни, кабінет міністрів україни й підпорядковані йому органи управління (виконавча влада), національний банк україни, органи судочинства, самокеровані економічні організації (торгово-промислова палата україни, українська спілка промисловців та підприємців), організації, що діють на ринку робочої сили. Крім того, на процеси прийняття рішень з економічної політики впливають партії, асоціації, організації й державні установи, які виконують функції інформації та експертизи за дорученням держави, — інститути економічних досліджень.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15  Наверх ↑