11. Державне регулювання інвестиційної діяльності

1.                                          Організаційно-правова основа інвестиційної діяльності.

2.                                          Сутність і структура інвестиційної діяльності.

3.                                          Державне регулювання інвестиційної діяльності.

4.                                          Шляхи залучення інвестицій у сільське господарство.

5.                                          Використання лізингових відносин в економіці.

. Організаційно-правова основа інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система україни складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них слід насамперед відзначити закони україни «про інвестиційну діяльність», «про іноземні інвестиції», «про державну програму заохочення іноземних інвестицій в україні», «про цінні папери та фондову біржу», "про банківську діяльність", "про господарські товариства" укази президента україни «про заходи щодо реформування інвестиційної політики україни» (1996 р.), «про концепцію амортизаційної політики» (2001 р.), «про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку україни» (2001 р.); декрет кабінету міністрів україни «про режим іноземного інвестування» (1993 р.); розпорядження кабінету міністрів україни «про заходи щодо поліпшення інвестиційної привабливості україни» (2001 р.) Та ін.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в україні єл новостворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;^ цінні папери (акції, облігації та ін.); • цільові грошові внески;^ науково- технічна продукція та інші об' єкти власності; • майнові права та права на інтелектуальну власність.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є: інвестори (замовники); виконавці робіт (підрядники); користувачі об'єктів інвестиційної діяльності; постачальники товарно- матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції; юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.); громадяни україни; іноземні юридичні та фізичні особи; держави та міжнародні організації.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включаються: 1) сфера капітального будівництва; 2) екологічна сфера; 3) інноваційна сфера; 4) сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах); 5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись об' єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі здійснювати торговельні операції та реінвестування.

. Сутність і структура інвестиційної діяльності

Термін «інвестиції» походить від латинського слова «іпуєбіі», що означає вкладення коштів. У більш широкому трактуванні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення.

Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об' єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення: інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу.

Інвестиції в об' єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

1.                           За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.

2.                           За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором

В об'єкти інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

3.                             За періодом інвестування розрізняють короткострокові (до одного року) та довгострокові інвестиції (більше одного року).

4.                           За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5.                           За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.

Основними цінностями інвестицій є: рухоме та нерухоме майно; кошти, цільові

Банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери; майнові права, похідні від авторського права — ліцензії, «ноу-хау», досвід та інші інтелектуальні цінності; право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.

Інвестиції у відтворення основних фондів здійснюються у формі капітальних вкладень. Слід відзначити, що до 1991 року поняття інвестицій ототожнювалось з терміном «капітальні вкладення». За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій.

Головними етапами інвестування є: 1) перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування); 2) перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості; 3) приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

З

Тт                                                                 •             •                        ®

. Державне регулювання інвестиційної діяльності.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи:

                                              Послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

                                              Збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

                                              Перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

                                              Виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

                                              Фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

                                              Надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

                           Здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

                           Розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

                           Удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

                           Запровадження системи страхування інвестицій.

Основні заходи держави в інвестиційній політиці:

1.                             Нормативно-правове забезпечення.

2.                             Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об' єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки україни.

3.                              Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:

                                  Запровадження диференційованих ставок оподаткування;

                                  Звільнення від сплати податку на певний строк;

                                  Зменшення бази оподаткування;

                                 Усунення подвійного оподаткування.

4.                              Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм.

5.                              Істотним фактором активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк україни залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стримання інвестиційної активності.

6.                             Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що дають змогу державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу. У промислово розвинених країнах серед джерел інвестиційних ресурсів кошти амортизаційного фонду, який є часткою власних коштів підприємств, найвагоміші. З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менш як один раз на рік; відмовитися від застосування знижувальних коефіцієнтів до норм амортизації; припинити практику вилучення амортизаційних нарахувань до бюджету; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні; запровадити систему контролю цільового амортизаційна політика (використання прискореної амортизації).

7.                              Заохочення іноземних інвестицій.

8.                             Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні й регіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

9. У законі україни «про інвестиційну діяльність» (1991 р.) Зазначено, що держава гарантує стабільність умов інвестиційної діяльності та додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані державні органи та їхні посадові особи не мають права втручатися в інвестиційну діяльність, обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, крім випадків, передбачених законодавством. Якщо інвестори та учасники інвестиційної діяльності зазнали збитків унаслідок порушення їхніх прав, то ці збитки мають бути в повному обсязі відшкодовані органами, котрі це вчинили. Для захисту інвестицій законом передбачено, що вони можуть, а іноді й обов'язково мають бути застраховані.

3. Шляхи залучення інвестицій у сільське господарство

Найбільш привабливою для сільськогосподарського підприємства формою залучення інвестицій є створення спільних підприємств та стратегічних альянсів. Вона передбачає залучення інвестицій у вигляді внесків до статутного фонду підприємства. Інвесторами виступають переважно фінансове міцні промислові, агросервісні, іноземні та інші підприємства. Права й обов'язки інвестора визначаються статутом новоствореного господарського товариства чи спільного підприємства.

При цьому досягається краще використання землі й виробничих

Сільськогосподарських потужностей, зберігаються робочі місця, а працівники отримують заробітну плату. Винагородою партнерам за понесені ними витрати матеріальних і грошових ресурсів є вироблена продукція. Частки кожного партнера в загальному обсязі продукції визначаються пропорційно їх внескам у спільну діяльність. Взаємовідносини між партнерами регулюються господарським договором про спільну виробничу діяльність.

Традиційною і практично найбільш поширеною формою є залучення кредитних ресурсів комерційних банків та інших фінансових інвесторів.

Перспективною формою залучення інвестицій у сільське господарство є також спільна діяльність сільськогосподарських, агросервісних, промислових та інших підприємств у складі агропромислових фінансових груп. Хоча зараз такі групи в сільському господарстві відсутні, вже створена достатня законодавчо-нормативна база для їх поширення.

Іноземні інвестиції являють собою всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об' єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством україни.

Підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами україни, якщо протягом року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція. Кваліфікаційна іноземна інвестиція - це іноземна інвестиція, що становить не менше 20% статутного капіталу.

Декретом кабінету міністрів україни іноземним інвесторам надано право здійснювати інвестиції в таких формах: 1) частковій участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами; 2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, або придбання у власність діючих підприємств повністю; 3) придбання прямо не забороненого законами україни нерухомого чи рухомого майна; 4) придбання самостійно або з участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користування землею та іншими природними ресурсами та території україни; 5) придбання інших майнових прав.

4. Використання лізингових відносин

Сутність лізингових відносин. Лізинг - це вид підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, коли за договором лізингу лізингодавець зобов' язується придбати у власність майно за дорученням лізингоодержувача у відповідного продавця майна і надати це майно в користування лізингоодержувачу за плату на визначений строк для підприємницьких цілей.

Слово «лізинг» походить від англійського терміну «1еаgе» брати і здавати майно в тимчасове користування, що означає «оренда».

Введення терміну «лізинг» було зумовлене бажанням виділити новий вид оренди - фінансовий. При фінансовій оренді між виробником майна і користувачем виникає фінансовий посередник, який береться фінансувати лізингову операцію. Лізинг передбачає багатосторонні відносини. Оренда як короткострокова, так і довгострокова передбачає двосторонні відносини (орендодавець - орендар).

Суть лізингової операції полягає в наступному. Майбутній лізингоодержувач, в якого відсутні власні кошти, звертається в лізингову компанію з пропозицією про укладення лізингової угоди. Згідно з цією угодою лізингоодержувач вибирає продавця, який має необхідне майно, а лізингодавець купляє його у власність і передає майно лізингоодержувачу в тимчасове користування за відповідну плату на засадах, обумовлених у договорі.

Лізингова операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає надання основних фондів у тимчасове користування іншим фізичним або юридичним особам на визначений термін за відповідну плату.

До ознак, які дозволяють виділити лізингову операцію серед інших операцій, належать:

-                           Лізингодавець виступає як фінансуюча організація;

-                              Право вибору продавця лізингового майна (об'єкта лізингу) ще до укладання договору купівлі-продажу належить лізингоодержувачу, якщо інше не передбачено договором;

-                           Лізингове майно використовується лізингоодержувачем тільки в підприємницьких

Цілях;

-                             Сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна за цінами на момент укладення договору;

-                              Майно, передане в лізинг, протягом всього строку дії лізингового договору є власністю лізингодавця, за винятком майна, придбаного лізинговою компанією за рахунок державних коштів;

-                             В лізинговому договорі може бути передбачено право викупу лізингового майна лізингоодержувачем до закінчення або після закінчення строку договору;

-                                За домовленістю сторін у лізинговому договорі може бути передбачена

Прискорена амортизація лізингового майна згідно із законодавством україни ;

-                                  Термін лізингу майна визначається за домовленістю сторін згідно із законодавством україни, але не може бути більшим строку його повної амортизації.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке за діючою класифікацією належить до основних засобів, крім майна, забороненого до вільного обігу на ринку.

Суб'єктами лізингової угоди є сторони, які мають безпосереднє відношення до об' єкта лізингового договору. Класичному лізингу властивий тристоронній характер взаємовідносин, оскільки в лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти. В цій схемі лізингових взаємовідносин сторонами угоди виступають: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець майна.

Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, який передає в користування об' єкт лізингу за договором лізингу. Ним можуть бути:

-                             Установи банку або його філії, фінансові компанії, кредитні установи, в статуті яких передбачений цей вид підприємницької діяльності;

-                           Фінансово-лізингова компанія;

-                             Спеціалізована лізингова компанія, яка в додаток до фінансового забезпечення лізингової операції бере на себе весь комплекс послуг нефінансового характеру;

-                            Будь-яка фірма або підприємство, для яких лізинг не є профілюючою діяльністю, але й не заборонена статутом сфера підприємництва, і які мають фінансові джерела для проведення лізингових операцій.

Фінансовий лізинг являє собою комплекс економічних і майнових відносин, що виникають у зв'язку з придбанням майна у власність з подальшим його передаванням у тимчасове користування за відповідну плату на строк, наближений за тривалістю до строку його експлуатації і амортизації всієї або більшої частини вартості майна. Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг, є:

-                           Участь у лізинговій угоді, крім лізингодавця і лізингоодержувача, третьої сторони (виробника або постачальника лізингового майна);

-                             Лізингодавець купляє майно не для власного використання, а спеціально для передавання його в тимчасове користування лізингоодержувачу;

-                           Право вибору майна та його продавця належить лізингоодержувачу;

-                            Продавець майна знає, що майно купляється спеціально для передавання його в тимчасове користування лізингоодержувачу;

-                              Майно безпосередньо доставляється лізингоодержувачу і приймається ним в експлуатацію;

-                               Претензії щодо якості майна, його комплектності, виправлення дефектів у гарантійний строк лізингоодержувач направляє безпосередньо продавцю майна;

-                                     Ризик випадкової загибелі і пошкодження майна переходить до лізингоодержувача після підписання акта приймання-передавання майна в експлуатацію.

Правове регулювання лізингових відносин. Правове забезпечення лізингових відносин - надійна гарантія успішного розвитку лізингової діяльності, і навпаки, правова неврегульованість сторін договору підвищує ступінь ризику і стає одним з факторів, що стримує розвиток лізингової діяльності.

Особливості правового регулювання лізингових відносин зумовлені насамперед їх складністю і багатосторонністю. Лізингові відносини в україні регулюються законами, нормативними актами та лізинговими договорами, основний з них закон україни «про лізинг».

Основні етапи лізингового процесу. Лізинговий процес - від концептуальної ідеї до практичної реалізації лізингового проекту, експлуатації техніки, виробництва продукції і закінчення договору - умовно можна поділити на такі чотири великі етапи: підготовка і обґрунтування; юридичне оформлення; використання об'єкта лізингу; оформлення відносин після закінчення строку дії договору.

Розрахунок загальної суми лізингових платежів. Під лізинговими платежами розуміється загальна сума, яка виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю за надане йому право користування лізинговим майном.

Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець відшкодовує свої фінансові витрати на купівлю майна і отримує прибуток. Загальна сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати:

-                            Суму, яка відшкодовує повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна;

-                             Суму, яка виплачується лізингодавцю за кредитні ресурси, використані ним для придбання майна за лізинговим договором;

-                            Комісійну винагороду лізингодавцю;

-                               Суму викупу вартості майна, якщо у договорі передбачений викуп вказаної вартості у вигляді складової частини загальної суми лізингових платежів;

-                               Суму, яка виплачується за страхування лізингового майна, якщо воно було застраховане лізингодавцем;

-                            Інші витрати лізингодавця.

Види лізингових платежів. При укладенні лізингового договору сторони встановлюють загальну суму лізингових платежів, форму, метод нарахування, періодичність виплати внесків, а також способи їх виплати.

За формою лізингові платежі можуть здійснюватись: коштами (грошова форма); продукцією або послугами лізингоодержувача (компенсаційна форма); коштами в поєднанні з поставкою продукції або надання послуг лізингоодержувачем (змішана форма).

За періодичністю лізингові платежі бувають: щорічними; піврічними; щоквартальними; щомісячними.

Графік лізингових платежів із зазначенням конкретних дат виплат -невід'ємна частина лізингового договору. Поряд з періодичними виплатами можливий одноразовий платіж або відстрочка платежу.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15  Наверх ↑