Що вивчає історична наука?

Історія - одна з найдавніших наук. Слово «історія» у перекладі з давньогрецької означає «розповідь, оповідання, дослідження». У сучасній мові поняття «історія» вживається в двох основних значеннях: 1) минуле і все, що відбувалося в ньому; 2) наука, що вивчає минуле людства.

Наукове знання про минуле є необхідним компонентом історичної свідомості. Але не єдиним. Усвідомлення історії може формуватися на основі міфів, легенд, переказів, билин, пісень. У них правда перемішана з вигадкою. Але цей вимисел нерідко набуває більшої реальність, ніж достовірні історичні факти. Наприклад, згідно з переказами битва на Куликовому полі в 1380 р почалася з поєдинку між російським ченцем Пересветом і «злим печенігом» Челу-беєм. Богатирі вдарили один одного списами і обидва впали мертвими. Цей епізод Куликовської битви багато хто уявляє по відомій картині М. І. Авілова «Поєдинок». Без нього дуже важко розповідати про одну з найгероїчніших сторінок вітчизняної історії. А адже, на думку авторитетних істориків, героєм першої сутички з татарами була не Пересвет, дійсно склав голову на Куликовому полі, а великий князь Дмитро Іванович, який виїхав назустріч ворогам на чолі сторожового полку.

Таким чином, історична свідомість включає в себе і достовірне знання, і міфи, створені народною фантазією. У нашому прикладі легенда виконує важливу соціальну функцію. Вона сприяє усвідомленню величі і героїзму вітчизняної історії, спонукає пишатися нашими предками. І всетаки людині властиво прагнення до історичної правди. Руйнування міфів і легенд при зіткненні з реальними фактами загрожує для суспільства глибокими розчаруваннями, духовними втратами, безвір'ям. Так, наша країна надзвичайно болісно переживає крах міфів про Жовтневу революцію, Громадянську війну, колективізацію та інших найважливіших подіях радянської історії. І хоча зараз багато легенди розвінчані, на зміну їм приходять нові, створювані телебаченням, радіо, пресою. Саме з них більшість людей отримують інформацію про минуле своєї країни.

Іншим джерелом історичних «знань» часто служать романи і кінофільми. Наприклад, А. Дюма-батько казав, що історія для нього - лише «цвях», на який він «вішає» свої романи. Проте більшість людей представляють Францію часів Людовика XIII і кардинала Рішельє не по нудним науковим монографіями, а по знаменитому роману великого оповідача «Три мушкетери». Точно так само деякі наші співвітчизники «вивчають» історію Росії за романами В. С. Пікуля. І це легко пояснити. Художні версії історичних подій ближче і зрозуміліше наукових описів і характеристик. Вони чіпають серце і полонять думку. Проте справжня освіченість і інтелігентність потребує не в наборі історичних анекдотів, а в системі доказів, яка немислима без наукового підходу до вивчення історії. Для того щоб відокремити істину від вигадки, вміти розібратися в складних політичних і життєвих ситуаціях, оперувати різними видами історичних джерел, кожній освіченій людині необхідно оволодіти певним науковим інструментарієм. Світова та вітчизняна історична наука володіє багатим арсеналом різноманітних, часто вельми складних і навіть витончених методів дослідження.

Методи історичного дослідження можна розділити на три групи: загальнонаукові (історичний, логічний та метод класифікації або систематизації); спеціальні (хронологічний, синхронний, порівняльно-історичний, ретроспективний і ДР-); а також методи інших наук (математичний, конкретних соціологічних досліджень, психології та ін.). В основі історичного методу лежить вивчення історії в русі, як розвивається процесу. Логічний метод передбачає дослідження системи через глибокий аналіз її елементів. Наприклад, аналіз такого найціннішого джерела, як «Руська Правда», дозволяє не тільки дізнатися, як творився суд в Київській державі, але й відтворити широку панораму життя Стародавньої Русі. Активно використовують історики метод класифікації. Залежно від вибору критерію класифікація одних і тих же явищ може набувати різний вигляд. Так, політичні партії в Росії початку XX століття можна згрупувати за соціально-класовим принципом (поміщицькі, буржуазні, дрібнобуржуазні, пролетарські), по відношенню до державного строю (монархічні, конституційно-монархічні, які виступали за демократичну республіку і ставили за мету встановлення соціалістичної республіки), за методами боротьби (реформаторські і революційні). Кожна з цих класифікацій доповнює картину соціально-політичної ситуації в Росії того часу новими штрихами.

Історики вивчають події минулого в часі. Тому вони часто користуються хронологічним методом, тобто вибудовують факти в їх часовій послідовності. Різновидом хронологічного методу є проблемно-хронологічний метод, яким блискуче володіли В. О. Ключевський та інші видатні вітчизняні історики. До дуже цікавим спостереженням може призвести синхронний метод, що дозволяє зіставити події, що відбувалися одночасно в різних країнах. Наприклад, ми часто забуваємо, що герой «Слова о полку Ігоревім» князь Ігор був сучасником англійського короля Річарда Левине Серце, імператора Священної Римської імперії Фрідріха Барбаросси, грузинської цариці Тамари і великого монгольського завойовника Чингісхана. На вмілому використанні синхронного методу побудовано багато книги відомого історика Л. М. Гумільова. Активно використовується в історичних дослідженнях порівняльно-історичний метод. Так, зіставлення подій липневого міжнародної кризи 1914 з передвоєнним кризою 1939 допомагає глибше розібратися в механізмі виникнення світових воєн.

Багаті можливості відкриває перед істориками використання методів інших наук. Цікаві дослідження створені в області «психоистории», «нової соціальної історії». Застосування математичних методів поклало початок дуже перспективному напрямку у вивченні минулого - «кліометрії». До недавнього часу математичні методи застосовувалися головним чином при роботі з масовими джерелами. Наприклад, математик І. Н. Кисельов та історик С. В. Мироненко за допомогою ЕОМ обробили частина величезної колекції формулярних списків цивільних чиновників, що зберігається в Центральному державному історичному архіві в Петербурзі і охоплює весь XIX століття. Це допомогло їм зробити цікаві висновки про те, як протягом XIX століття змінювалися віковий склад, майновий стан і соціальне походження правлячої еліти в Росії. Комп'ютерна техніка дозволяє вирішувати і більш складні дослідницькі завдання: встановити авторство історичних творів, вивчити за допомогою методики контент-аналізу зміст середньовічних текстів і, таким чином, зрозуміти образ думок людей минулого.

Отже ,, історична наука використовує досягнення сучасного науково-технічного прогресу. Але при цьому вона має свою специфіку. На відміну від природних і технічних наук вона не може використовувати метод експерименту. Історична наука вивчає життя людей і результати їх діяльності. Тому їй доводиться мати справу зі складним переплетінням об'єктивних чинників і суб'єктивного особистісного начала. Факти історії індивідуальні і важко піддаються типологізації. Нарешті, в історії закономірність завжди сусідить з випадковістю. Ось як писав про це видатний російський філософ С. Н. Булгаков: «Хід історії обумовлюється не тільки вже відомими нам соціологічними причинами, загальними умовами історичного розвитку, а й діяльністю людей. Між тим, кожна людська особистість є щось абсолютно нове в історії, що не піддається ніякому передбачення. На відміну від природознавства, якому доводиться мати справу з певним числом елементів і певними силами природи, історія має справу з невизначеним числом постійно з'являються і знищувати елементів ... ». Таким чином, використання в історії методів природничих наук має певні межі. Механічне перенесення дослідницьких прийомів з природознавства і техніки в історичну науку створює небезпеку примітивізації і спотворення наших уявлень про такому складному феномені, яким є минуле людства.

Підіб'ємо підсумки. ІСТОРІЯ - це наука, що вивчає минуле людства у всьому його різноманітті.

Оскільки історичний метод є універсальним, ним користуються всі науки. З іншого боку, сама історія може розглядатися як комплекс наук, що вивчають різні аспекти життя суспільства, - від політичної та військової історії до історії науки і техніки. І все-таки головним об'єктом наукового інтересу істориків був і залишиться людина. Чудово написав про це знаменитий французький історик М. Блок: «За зримими контурами пейзажу, знарядь чи машин, за самими, здавалося б, сухими документами та інститутами, абсолютно відчуженими від тих, хто їх заснував, історія хоче побачити людей. Хто цього не засвоїв, той, найбільше, може стати чорноробом ерудиції. Справжній же історик схожий на казкового людожера. Де пахне чоловічиною, там, він знає, його чекає видобуток ».

ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ РОСІЇ

Російська історія очима вітчизняних і зарубіжних вчених: проблеми радянської історіографії і криза сучасної історичної науки. Ідеалізація учасників історичних подій і трактування фактів в руслі партійної ідеології. Роботи сучасних істориків: вибір тим, їх недоліки та специфіка підходу. Позиція Леніна як причина витіснення Богданова з радянської історії. Переоцінка значення діяльності Богданова істориками пострадянського періоду. Участь В.О. Ключевського в особливому державному нараді у справах друку. Зміни державного ладу Росії після революційних подій 1905 року: законодавчі кроки уряду і програма опозиції.