1.Концепція Яковенко щодо пооходження та еволюції укр.. шляхти.  («Українська шляхта з кін. 14-до сер. 17 ст.)

Суспільну палітру  К,Р. напередодні монгольсьсокго нападу представлено розвинутою пірамідою надбудови.  Після князя ішала старші бояри княжих дружин і місцевий родоплемінний нобілітет. В 11-12 ст. виникло отчинне землеволодіння.  Двакласи знаті- бояри отчинники і княжий двір, до якого  відносилися отчики дітські (слуги двору з числа молодої дружини, виконавці суд.адмін. функцій управлінського апарату). За спостереженням Веселовського служба княжих дружинників уже в 12-13 ст. була спадковою. Так започатковувалися традиції неписаного васального договору-вірністьт і служба в обмін на заступництво і опіку князя-патрона. Родові маси привілейованого прошарку зявилися внаслідок тривалого осідання дружини на землю, з якої мусили виконуватися військові повинності.  Пашу то визнава наявність таких володінь  у ГВ князівстві.  зА спостереженням Миколи Котляра тут, у першій пол.. 13 ст. військові люди (оружніки) у прикордонних регіонах небезпечних з огляду з огляду на ворожі напади діставали земельні наділи на кшталт феодів чи бенефіціїв. Такі землі роздовали військовим слугам не тільки князі, а і впливові бояри, завдяки цьому утримуючи численні загони дружинників.

За монгольської зверхності високу аристократію або винищили ,або вона емігрувала. Частина дрібної аристократії  залишилася. Про це свідчить той факт, що київські пани пізніших часів, дводячи давність совго землеволодіння посилалися на данини Володимира оЛьгердовича (1363-1395) ,котрі були в основному не пожалуваннями ,а підтвердженням вже наявного землевласницького статусу.  Олена Русина в процесі своїх досліджень встановила що період «без княжіння» (протягом другой половини 13 ст. у Київській землі князівської присутності не фіксують) закінчилося на залмі 13-14 ст. До періоду В. Ольгердовича згадується троє князів, що панували на Київщині –Федір Київський, Андрій Вруцький, Іван Іванович Київський. Якщо в першій пол.14. ст. .існували ці князі т овідповідно була і місцева знать що їх оточувала.  Скоріше за все якась частина низового військового елементу з нащадків княжих дружинників, що осіла на землі напередодні монгольсокго нашестя вціліла.  Логічно припустити, що певна частина отчин, якими володіли київські пани у кін. 14 ст. –поч.15 ст.-це не боярські ортчини княжих часів, а задавані в добу монгольського панування вислуги простих дружинників. Пи настанні литовської зверхності, істотного перерозподілу чи зміни поземельної власноті не відбулося . За гіпотезою Фелікса Шабульда  ,владні верхи литви ,нейтралізуючи сепаратистські тенденції  ,подрібнювали терени приєднаних князівств і земель на менші уділи, позбавляли удільних князів спадкового права на володіння чи переводили їх з одного уділу на другий. Територіальна цілісність колишніх земель-князівств закріплювалась грамотами зверху. Вищу аристократію в часи ВКЛ формують Гедиміновичі. (В, ольгердович в Києві, Любартовичі на Волині ,Коріатовичі на Поділлі,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33  Наверх ↑