19.Італо-турецька війна

Загострення міжнародних відносин у 1911 р. створило сприятливу обстановку для загарбання Італією двох турецьких провінцій, що знаходилися в Північній Африці: Тріполітанії та Кіренаїки. Ні Троїстий союз, ні Антанта, які були зацікавлені в Італії як союзниці, не заважали здійсненню її плану. Ще в 1902 р. Італія змогла отримати згоду Франції на захоплення цих північноамериканських володінь Османської імперії. Під час візиту російського імператора Миколи ІІ в Італію в 1909 р. була укладена секретна угода про взаємне визнання їх сфер інтересів. Італія обіцяла сприятливо ставитися до позиції Росії щодо чорноморських проток, а Росія – до домагань Італії на Кіренаїку і Тріполітанію.

Італія 28 вересня 1911 р. направила ультиматум Османській імперії, зажадавши від неї протягом 24 годин дати згоду на окупації Кіренаїки і Тріполітанії. Незважаючи на примирливу позицію турецького уряду, Італія розпочала військові дії. Італія відносно швидко розгромила слабкі турецькі гарнізони, але довго не могла подолати опір арабських племен. У відповідності з Лозанським мирним договором,  підписаним 18 жовтня 1912 р., султан «дарував» Тріполітанії та Кіренаїці самоврядування і вивів  з них свої війська. Обидві провінції фактично перетворювалися в італійську колонію, пізніше названу Лівією. Італійсько-турецька війна 1911-1912 рр. і захоплення Італією двох турецьких провінцій стали останніми актами боротьби європейських держав за розподіл Африки.