5. Структура філософського знання.

Центральне місце у структурі філос. знання займає філос. Вчення про людину, її суть і природу, — філософська антропологія. Сучасна філос. антропологія спирається на вчення нім. Філософа Макса Шелера та ін. тут визначається місце і ставлення людини до навколишнього середовища.
Уже в античній філософії вчені розмірковували про буття. Протягом століть інтерес до проблеми буття не згасав. Так склалася онтологія — вчення про буття.
Одночасно з онтологією почала розвиватися епістемологія — вчення про пізнання. Вихідним в епістемології є певне ставлення людини до світу — пізнавальне ставлення, тобто досліджується процес пізнання шляхом аналізу змісту. Щоб детальніше розглядати процес, враховуються умови пізнання, тобто дається відповідь на питання: де і коли відбувається пізнання, яка його мета
З цими питаннями поєднане центральне поняття гносеології — істина. Істина є безпосередньою метою пізнання.
В античній філософії починає розвиватися логіка — вчення про форми мислення.
У філософії Стародавньої Греції простежуються джерела виникнення соціальної філософії — основного вчення про суспільство, його виникнення і становлення, закони і тенденції розвитку, прогрес та регрес.
Обєкт вивчення етики — мораль, моральність як форма суспільної свідомості.

Естетика досліджує сферу естетичного як специфічний прояв цілісного ставлення людини до світу і сферу художньої діяльності людей.
У звязку з різкими змінами у соціальній сфері в сучасних умовах розвивається аксіологія теорія цінностей — філос. вчення про природу цінностей, їх місце у реальності і про структуру ціннісного світу, тобто про звязок різних цінностей між собою і з соц. і культ. факторами і структурою особи.
Як і будь-яка предметна сфера знання, філософія має історію — історію філософії.
Усі розділи філософії розробляють фундаментальний тип знання, що збагачує і розвиває філос. теорію.
Є і прикладне філос. знання, гол. Завдання — узагальнення результатів сучасної науки, а також допомога людям у їх конкретній практичній діяльності.