17. Філософія Нового часу.

Новим час називають епоху 17 -18 ст., яка розпочалася буржуазними революціями. На філософію нового часу впливали: наукова революція, формування буржуазного громадянського суспільства, становлення експериментального природознавства.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються 2 протилежні напрямки: емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, розум не приносить ніякого нового знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.

Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції.

Засновник емпіризму англійський філософ Френсіс Бекон 1561- 1626. Він стверджував, що джерелом пізнання і критерієм істини є досвід. Йому належить відомий вислів: Знання — це сила. Бекон запропонував метод індукції хід думки від одиничного до загального, але не визнавав також дедукцію. Отримані через індукцію судження слід перевіряти фактами, зокрема експериментами.

Основоположник раціоналістичного напрямку у філософії — французький філософ і математик Рене Декарт 1596 — 1650. Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Свою методологію він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання. Підтримував дещо спрощену філософську систему: світ побудовано на раціональних, логічних задачах. Бог створив світ за принципами математики і логіки.
Розвиток раціоналістичної методології Р.Декарта продовжував також відомий французький математик, фізик і філософ Блез Паскаль1623-1662, який, як Д.Юм щодо емпіризму, виявив непослідовність, суперечливість, однобічність та обмеженість раціоналістично-математичної методології.

СЕНСУАЛІЗМ: Поглибити і далі конкретизувати емпіричну методологію спробував видатний

філософ-матеріаліст XVII ст. Джон Локк1632- 1704.Основне завдання своєї філософії Локк вбачає в дослідженні пізнавальних здібностей та здатностей людини, у виявленні джерел походження людського знання. Дослідження даних проблем він починає з критики теорії вроджених ідей Декарта. Локк доводить, що всі ідеї і поняття людини виникають внаслідок дії речей зовнішнього світу на органи чуття людини. Він розробляє сенсуалістичнузепзиз- відчуття теорію пізнання, згідно з якою джерелом усіх знань є відчуття. Душа людини від природи є чистою дошкою {tabula rasa, на якій чуттєвий досвід малює свої візерунки.Пізнання Локк розглядав як результат чуттєвого досвіду індивіда і поділяв його на дві сфери: зовнішній досвід, обєктом якого є зовнішній світ, та внутрішній, обєктом якогоє діяльність душі людини. Зовнішній досвід є основою чуттєвого пізнання природи, а внутрішній- рефлексивного пізнання діяльності душі. Із цих двох джерел, на думку Локка, ми дістаємо усі наші прості ідеї- найясніші і найочевидніші. Далі пізнання здійснюється через діяльність розуму, який сприймає прості ідеї, співставляє їх, поєднує, порівнює, класифікує, створюючи складні ідеї..Далі розвиток емпірико-сенсуалістичної гносеології вже уXVIII ст. продовжує Довід Юм1711-1776 у працях: Трактат про людське пізнання 1748, Дослідження про принципи моралі 1751. Проте позиція Д. Юма відрізняється від концепції Д. Локка, зокрема в питанні про джерело наших відчуттів. Якщо Локк вбачав джерело відчуттів людини в природі світу, то Юм вважає, що ми, в принципі, не можемо знати, чи існує зовнішній світ, природа, чи ні.