36. Доктрини антропологічного позитивізму. Погляди Л. Петражицького, Г. Спенсера, Л. Гумпловича

У другій половині XIX ст. Популярність здобуває теорія завоювання Людвіга Гумпловича (1838-1909 pp.) ~ представника соціального дарвінізму. За теорією суспільне життя спочатку становить нещадну і невпинну боротьбу між групами людей. Па початку історії ворожнеча розділених расово-етнічними ознаками орд привела до поневолення одних іншими і до виникнення держави, за якої на зміну боротьби між ордами приходить боротьба між станами, класами і політичними партіями. Конфлікт між державами - неминучий супутник існування людства.

Тоді ж значне місце серед представників позитивістського напрямку займає Герберт Спенсер (1820-1903), який розробляє теорію соціальної обумовленості влади. В процесі свого розвитку суспільство еволюціонує від війни до миру, від військового до промислового (індустріального) стану. Герберт Спенсер передбачав, що в майбутньому може виникнути федерація вищих націй, яка як верховна влада заборонить війни між народами, вважав, що в основі суспільних відносин лежить не взаємна ненависть людей, а їх співробітництво. Еволюція суспільства сприяє придушенню агресивних інстинктів людей і виникненню нового типу людини, який зможе гармонійно поєднувати задоволення своїх особистих і суспільних потреб.

В основу концепції права Л. Й. Петражицького покладено прагнення запропонувати відповідь на питання – що є сама людина, у якій якості постають її внутрішні рушійні сили, щоб в процесі регламентування її суспільно-значимої поведінки вона не суперечила поведінці інших суб’єктів.

У своєму розумінні права Петражицький виходив з того, що право є ідеєю, явищем духовного світу, це явище індивідуальної психіки. Він виокремлював інтуїтивне і позитивне право (два види родового поняття), які коріняться в психіці людини і являються імперативно-атрибутивними емоціями індивіда. Інтуїтивне право вільно змінюється у відповідності з соціокультурними зрушеннями, його зміст індивідуальний, визначається обставинами життя людини, її характером, вихованням і т. П., позитивне право – санкціоноване державою, у своєму розвитку воно відстає від змін, які відбуваються у суспільному житті. Природно-правові ознаки психологічної концепції можуть бути розглянуті як сукупність установок, орієнтованих на наявність ідеалів вищої, авторитетної властивості норм-установок, норм-критеріїв, які постають у якості стандартів. До їх рівня повинно прагнути позитивне право. Іншими словами, існує комплекс нормативно-правових регуляторів, які відтворюють прагнення правотворців в процесі правотворчості враховувати вимоги моралі (ці прагнення є прототипом політики права і становлять її сутнісні начала). Л. Й. Петражицький вважав, що при достатньому розвитку цивілізації і культури процес створення правових норм повинен бути розважливо і науково керованим. Для цього необхідно створити нову правову дисципліну – політику права, яка б взяла на себе задачу виявлення необхідності в позитивно-правових нормах, розробку словесної (та іншої) форми об’єктивованого вираження, а також прогноз мотиваційної та культурно-виховної дії проектованої норми.

Політика права – це наука про раціональні здійсненні соціальних змін за допомогою права, яка, спираючись на систему загальновизнаних соціальних цінностей, а також на знання закономірностей соціальної поведінки, займається формулюванням положень про планування і реалізацію соціальних змін.

Предметом політики права є деонтологічний аспект правової реальності. Метод політики права полягає в дедукції, яка може успішно застосовуватись, якщо будуть опановані мета права і спосіб його впливу на суспільну психіку.