20. Державно-правові погляди в Італії 18ст. Вчення Дж. Віко та Ч. Беккаріа.

На початку II тис., а надто у XII—XIII ст., в Західній Європі з'явилася значна кількість ремесел, стрімко зростала кількість міського населення, формувалися нові суспільні верстви, чиїми заняттями були виготовлення товарів широкого попиту, торгівля, лихварство.У суспільстві ставало дедалі більше багатих людей, які володіли нерухомістю, іншими матеріальними цінностями та були зацікавлені у стабільній владі, яка гарантувала б їхню безпеку і створювала можливості для нових видів трудової діяльності. Представники цих верств населення виступали за впровадження нового законодавства, здатного регулювати нові суспільні відносини та забезпечити охорону власності від феодального свавілля. Відтак виявилася природною поява нових державно-правових концепцій, що пропонували значну корекцію суспільного устрою, по-іншому визначали роль і призначення держави з її інститутами.

Джамбаттіста Віко (1668—1744) про політику,державу і право базується на філософсько-методологічних ідеях про загальний розум та об'єктивний характер історичного процесу.Він першим за нового часу почав розглядати політичну владу, державу і право як природно-історичні явища, що закономірно виникають і розвиваються в контексті виникнення і розвитку людської культури.Становлення й розвиток держави і права Віко розглядав не просто як історію установ, організацій і законів, а як розвиток самої політико-правової природи людини, її свідомості та діяльності в політичному і правовому житті. Прогрес людства, його розвиток Віко поділяв на три періоди.Першим був "вік богів" (дитинство), що характеризувався теократично-патріархальним типом нормативного регулювання, який у зародковому стані містив початки права.Організація соціальної влади цього періоду — патріархальна теократія, яка базувалася на патріархальній сім'ї та первісній релігії. Право цього періоду було не правом патріархів, а безпосередньо правом богів, оскільки боги вважалися безпосередніми правителями.Друга епоха — "вік героїв" (юність). Держава героїчної епохи — це аристократична республіка,яка обумовлювала і відповідні риси права й законодавства.Тут закони створювалися для користі правителів.Третій період — "вік людей" (зрілість).Природа людини в цей період отримує,відповідно до світового розуму,можливість повного розвитку.Встановлюється людське спілкування у власному розумінні, громадянське суспільство для всіх людей,а не для привілейованих, як у попередню епоху.

Чезаре Беккаріа (1738—1794). Його теорію розроблено в руслі природного права, він поділяв концепцію суспільного договору і,отже,принцип рівності всіх перед законом.На основі суспільного договору люди відмовилися від природної "абсолютної" свободи і створили громадянське суспільство,державу і позитивне законодавство.Але відмова від природної свободи не означає відмови від свободи взагалі.На взаємних засадах люди пожертвували тільки частиною своєї свободи,щоб мати можливість спокійно та безпечно насолоджуватися іншою її частиною.Виходячи з цього,метою громадянського стану є максимально велике щастя для максимальної кількості людей.Саме для цього створюються держава й позитивне законодавство.Саме тому Беккаріа уважав за необхідне реформувати механізм юстиції на основі принципів законності й поділу влади.Діяльність органів правосуддя повинна базуватися виключно на законах, суддя ні в якому разі і з жодних міркувань суспільного блага" не має права встановлювати покарання, яке перевищує передбачене законом. Беккаріа не сприймав і піддавав рішучій критиці положення,згідно з яким суддя зобов'язаний слідувати духові,а не букві закону.