11.Погляди римських юристів на право. (Флавій, Гай, Ульпіан)

Суттєвий внесок у розвиток юридичних уявлень про права людини був зроблений римськими юристами. Особливе значення в цьому відношенні мали розроблені ними положення про: суб'єкт права, правовий статус людей, свободу людей за природним правом, поділ права на приватне і публічне, справедливе і несправедливе право тощо. Вони також сформулювали більш чіткі погляди стосовно правового характеру взаємовідносин між індивідом і державою, співвідношення права особи і компетенції юридичних обов'язків, державно-правових засобів захисту прав людей та ін.       Одним з відомих юристів, твори якого вважалися в давньоримській державі важливим джерелом вивчення римського права і мали обов'язкову юридичну силу, був Доміцій Ульпіан (бл. 170 - 228 рр.), для його поглядів характерний вплив філософії стоїків. Він, пояснюючи поділ права на публічне і приватне, визначав, що публічне право охороняє загальні інтереси держави, а приватне - інтереси окремих осіб. В свою чергу, приватне право він поділяв на природне право, право народів і цивільне право. До природних прав Ульпіан відносив всі значущі, з точки зору права, приписи природи. Вони, на його думку, властиві не тільки людям, а й усім тваринам, які народжуються на землі і в морі, та птахам. До таких прав він відносив, зокрема, право на шлюб, виховання дітей тощо. Під правом народів малося на увазі таке право, яке було загальним тільки для людей, використовувалося у відносинах між ними і було частиною природного права. Цивільне право зводилося до такого права, яке створюється в результаті доповнення чогось або виключення із загального (природного) права. Тобто, цивільне право було в Ульпіана нічим не іншим, як римським правом. У якнайповнішому вигляді збереглася «Книга правил». За законом 426 творам Ульпіана, разом з творами ще 4 найбільших юристів, додана обов'язкова юридична сила.
Викладення основних інститутів приватного права знайшло відображення в роботі римського юриста Гая (II ст. Н.е.) «Інституція». Він, як і Ульпіан, поділяв право на природне, встановлене світовим розумом, яким однаково користуються всі народи, і - право, встановлене кожним народом (державою) для себе - цивільне право. Спираючись на джерела чинного права, римські юристи в своєму трактуванні прав індивідів тлумачили чинні правові норми щодо їх відповідності вимогам справедливості і у випадку колізій часто змінювали стару норму з врахуванням нових уявлень про справедливість і справедливе право. Така правозахисна і правоперетворююча діяльність римських юристів забезпечила взаємозв'язок різних джерел права і сприяла поєднанню стабільності і гнучкості у розвитку і оновленні юридичної конструкції прав індивіда як основного суб'єкта права. Абстрактне уявлення про природно-правову справедливість було трансформовано в принцип позитивного права і стало основним критерієм дійсного права. Саме ідеєю справедливості, тобто відповідності права вимогам життя, керувались римські юристи, створюючи «право юристів». В основі цієї відповідності лежала міць права юристів, яке ніколи не було законом. Ідея природного права була нічим іншим, як видозміненою ідеєю цивільної, народної справедливості, тобто справедливості, яка здійснюється у відносинах членів однієї і тієї ж громадянської спільноти.
У Стародавньому Римі заняття правом спочатку було справою понтифіка, однієї з колегій жерців. Щорічно один з понтифік повідомляв приватним особам позицію колегії з правових питань. Близько 300 року до н.е. Юриспруденція звільняється від понтифіка. Початок світської юриспруденції, згідно з переказами, пов'язано з ім'ям Гнея Флавія. Будучи вольноотпущенніком і пісцом видатного державного діяча Аппія Клавдія, він викрав і опублікував складений останнім збірник юридичних формул, які вживають по закону в процесі (legis actiones). Ця публікація отримала назву jus civile Flavianum (цівільное право Флавія).