5. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД Київської Русі 9-12 ст.

Рід заняття та різниця в матеріальному добробут були основою поділу населення на окремі соціальні групи У IX ст. Сформувався панівний .клас феодалів, до якого, входили, київські" та місцеві князі, бояри. Князі та бояри "збільшували землеволодіння і господарства внаслідок захоплення общинних земель і перетворення общинників у феодальне залежне населення. Найбільшим феодалом вважався великий князь. Зосередивши обширні приватні володіння, великий князь київський розпоряджався об­щинними землями, що вважалися державними, роздаючи їх дружинникам, які. Становили сконсолідоване військо Арабський письменник і мандрівник Ібн-Фадлан зазначав, що ці «вірні люди умирають разом з князем і йдуть на смерть за нього». Крім прибутків від великого феодального господарства, на користь князя надходили прибутки з суду. Збиралася данина. Однак через зростання великого землеволодіння бояр, які захоплювали обід землі, прибутки великого князя від суду і збирання данини поступово зменшувалися.

Поряд з великокнязівським доменом (від лат. Dominium володіння), а також володінням місцевих князів існували боярськодружинні володіння.. Назва бояр, спершу болярів, походила від «болій» — більший. Меші бояри, які називалися дітськими або отроками, посідали нижче становище. Феодальна власність на землю мале ієрархічний характер. Князі окремих феодальних воло дінь були у васальній залежності від великого князя київського і самі мали дружинників, котрі одержували від них землі в умовне володіння.

Зростало—церковне володіння, зокрема монастирське. Сприяючи розвиткові феодальних відносин, церква з князем і боярами перетворилась у великого землевласника. Вона захоплювала общинні землі, займала пусті, заселяючи їх залежними людьми. Водночас церква збільшувала землеволодіння внаслідок дарувань князів і б а також шляхом купівлі й обміну земель. Особливо великі земельні володіння зосередили монастирі (Києво-Печерський та ін.). Великі прибутки одержувала церква від численних поборів і церковного суду, який відав справа­ми, пов'язаними з порушенням християнських обрядів 1 церковних норм сімейного права.

Феодальне господарство ґрунтувалося на експлуата­ції різних груп залежних людей. Найчисленнішу групу залежного населення становили смерди (назву вважають запозиченою з перської мови). Приблизно до середини XI ст. Значна частина смердів ще була відносно вільною і сплачувала князям данину (спочатку головним чином хутром, а потім — грішми). Наприкінці XI ст.—початку XII ст. Чимало смердів шляхом економічного та позаеко­номічного примусу були перетворені у феодальне залеж­них людей. Феодальному поневоленню вільних смердів як економічному процесові сприяли князівські та боярські побори, участь у воєнних походах стихійні лиха, епідемії, недорід, голод, феодальні міжусобиці та напади кочівників.

Джерелами рабства були полон під час війни, купів­ля невільної людини, шлюб із рабинею, продаж збанкрутованого купця за борги, покарання закупа за втечу від феодала. Діти холопа були також рабами. Проте невільництво не мало широкого розвитку. Феодали часто оса­джували своїх рабів на господарствах, і вони пере­ходили до категорії залежних селян. Полегшенню долі рабів значно сприяло християнство, яке не визнавало невільництва. У пізніші часи рабство майже цілком зникло.

Міське населення поділялося на дві основні групи —князі, бояри; вище духовенство, купці, ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство становили міські низи, які у багатьох повстаннях виступали про­ти феодалів разом зі смердами. Так, у 1113 році у Києві спалахнуло велике народне повстання, викликане утиска­ми міської бідноти з боку князівської адміністрації, а також розвитком лихварства, яке розоряло населення.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 
100 101 102 103 104 105 106  Наверх ↑