23. Суспільний лад 14-16 ст.

Масові роздавання королем земель України польським і спольщеним панам і шляхті (володіння, наприклад, Яре­ми Вишневецького охоплювали майже всю Полтавщину та значну частину Київщини і були чи не найбільшими в усій Європі, у них проживало близько 230 тис. Селян), посилення панщини, безправ'я селян і бідних міщан, дріб­них ремісників зумовили, як зазначалося, масову втечу знедолених людей. Найрішучіші, найвідчайдушніші з них становлять специфічну категорію поселенців — козаків. Вперше ця назва згадується наприкінці XIV ст. У половецькій мові слово «козак» означало вартовий, воїн, у ту­рецькій — незалежна людина, волоцюга, «їздити в козацт­во» означало промишляти у степах. Об'єднуючись у ватаги, групи, ціі сміливі люди полювали, ловили рибу, нападали на татар, відбиваючи полонених і награбоване добро. Ось ці вояки і стали називатись козаками. З поширенням в Ук­раїні кріпацтва та гніту населення чисельність козаків зростала, напади їх на татар та панів-експлуататорів ча­стішали.

Хоч до козаків приєднувалися люди різних національ­ностей — поляки, білоруси, росіяни, молдавани, однак біль­шість становили українці. Проникаючи щораз далі на південь, вони у степах засновували укріплені табори — січі — з військовими залогами. Це були їх оборонні пунк­ти. Королівські урядовці, зокрема, старости порубіжних земель, хоч і з тривогою дивилися на зростання чисельно­сті та активності козаків, але швидко зорієнтувались і по­чали використовувати їх для захисту кордонів від татар, спустошливі напади яких завдавали величезної шкоди.

На XVI—XVII ст. Припадає найбільший розквіт Запо­різької Січі. У військовому відношенні Січ поділялась на ку­рені (максимально їх було 38), територіальне—на паланки (п'ять—вісім). Органами самоуправління, влади були:

1. Військова рада за участю всіх козаків, що розв'язу­вала найважливіші питання. Ради скликалися при потре­бі, а обов'язково — 1 січня і 1 жовтня. Скликалися також ради у куренях і паланках.

2. Військові начальники — кошовий отаман, військовий суддя, писар, обозний, курінні отамани.

3. Військові службовці — булавничий, хорунжий, бун­чужний, довбиш, шафар, канцеляристи тощо.

4. Похідні та паланкові начальники — полковники, пи­сарі, осавули.

Вся військова старшина обиралася Військовою рацою . На рік. Найвищу владу після Військової ради мав кошо­вий отаман — військову, адміністративну, судову. Він був підзвітний Військовій раді. Другою особою після отамана вважався військовий суддя, який окрім суддівських функ­цій заступав кошового отамана, був начальником арти­лерії.

Військовий осавул наглядав за дотриманням козаками порядку і дисципліни, стежив за виконанням судових рі­шень ради та отамана, проводив дізнання за вчинені пра­вопорушення тощо.

Курені були адміністративними і військовими одиницями. Очолювали їх виборні та підзвітні раді курінні ота­мани.

Похідну старшину становили полковник, осавул, писар котрі у воєнний час організовували охорону передових ру­бежів Січі. Похідний полковник був командиром певної передової частини війська.