107. Конституційний договір 08.06.1995 р.

Ще в Декларації про державний суверенітет Україна виразила своє бажання стати в майбутньому неядерною державою. Вона стала першою і єдиною на сьогодні дер­жавою світу, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї.

Серед інших нормативних актів, що забезпечували су­веренітет України, слід назвати закони "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 року, "Про державний кордон України" і "Про прикордонні війська України" від 4 лис­топада 1991 року, указ "Про утворення державного митно­го комітету України" від 12 грудня 1991 року.

З перших днів існування почалася робота по формуван­ню атрибутів незалежної держави. 4 вересня 1991 року було прийнято постанову про підняття над будинком Верхов­ної Ради синьо-жовтого національного прапора. 15 січня 1992 року з'явився указ "Про державний гімн України", який затвердив національний гімн на слова Павла Чубин-ського та музику Михайла Вербицького "Ще не вмерла Україна". 28 січня 1992 року синьо-жовтий прапор було проголошено державним прапором України. Малим гербом України було затверджено тризуб.

Як самостійна держава, Україна з перших днів незалеж­ності намагалася створити свою грошову одиницю. Поста­новою від 9 вересня 1991 року запроваджувався обіг ку­понів багаторазового використання.

В середині 1992 року Україна вийшла з рубльової зони. Зростання цін на енергоносії привело до інфляції, яка в 1993 році переросла в гіперінфляцію. За 1993 рік купоно-кар-бованці знецінилися в 103 рази. Такого рівня інфляції на той час не знала жодна країна світу. Жорстка дефляційна політика Національного банку України дала змогу на дея­кий час приборкати інфляцію.

У таких умовах Україна мала робити більш рішучі кро­ки до ринкової економіки. Основою формування багатоук­ладної економіки стали закони "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 року, "Про приватизацію малих державних підприємств" від 6 берез­ня 1992 року, "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 року.

Але непослідовність в проведенні ринкових перетворень тільки посилила економічну кризу. Державна програма приватизації була провалена. На середину 1993 року 98 відсотків підприємств залишалися власністю держави. У грудні 1993 року інфляція перевищувала 90 відсотків.

Економічна криза призвела до гострої політичної кри­зи. 24 вересня 1993 року Верховна Рада прийняла рішен­ня про призначення на 24 березня 1994 року дострокових виборів парламенту. Одночасно, на 26 червня 1994 року були призначені вибори Президента.

На виборах, що проходили у два тури з 27 березня по 10 квітня 1994 року, було обрано 338 народних депутатів. Половину всіх місць було віддано політичним партіям. Найбільше місць отримали комуністи — 101, СПУ і селпу — здобули відповідно 14 і 18 мандатів, Рух — 20. Інші партії мали від 1 до 9 представників у Верховній Раді.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори. На посаду Президента було зареє­стровано 7 кандидатів. Головна боротьба розгорнулася між Л. Кравчуком, який набрав у першому турі 37,68 відсотка голосів, і Л. Кучмою — 31,25 відсотка. У другому турі, який відбувся 10 липня 1994 року, Л. Кучма набрав 52,14 відсот­ка голосів, Л. Кравчук — 45,06 відсотка. Таким чином, Лео­нід Кучма став другим всенародне обраним Президентом України.

З обранням нового парламенту і Президента боротьба між законодавчою і виконавчою владою посилюється.

За чотири роки після проголошення Л. Кучмою курсу на радикальні реформи в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення. В основному вдалося досягти грошової стабілізації. Здійснено лібералізацію цін, валют­ного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, малу при­ватизацію, роздержавлення земель. Запроваджено систему неемісійного, ринкового обслуговування бюджетного дефі­циту. Зріс експорт українських товарів.

Однак економічну кризу подолати не вдалося. Заборго­ваність по заробітній платі становить від одного до шести місяців. Загострилася проблема безробіття. Продовжуєть­ся спад промислового виробництва.

У 1997—1998 роках було розроблено ряд невідкладних заходів по виправленню економічного становища.

7 липня 1997 року Президент України підписав указ "Про Вищу економічну Раду Президента України" у складі ЗО осіб. На неї покладались завдання розробки стратегії і тактики економічної реформи, аналізу та прогнозу еконо­мічної ситуації в державі, здійснення моніторингу ходу економічних перетворень, координація заходів органів дер­жавної влади та громадських організацій щодо здійснен­ня економічної реформи.

Однією з головних причин пробуксовування реформ в Україні є незадовільна робота парламенту. Причин цьому декілька. Майже три роки після виборів йшли довибори депутатів. На середину 1997 року їх кількість досягла 415. Змінилося співвідношення політичних сил у парламенті. На вересень 1997 року у Верховній Раді були представ­ленні 22 політичні партії, діяло 3 фракції і 7 депутатських груп.