1. МАКРОЕКОНОМІКА, ЇЇ СУТЬ ТА ЗАВДАННЯ

 

² Макроекономіка – складова економічної науки.

² Предмет макроекономіки.

² Об’єкт, суб’єкт макроекономіки.

² Функції макроекономіки.

² Методологічні особливості і методи макроекономічного аналізу.

² Макроекономіка та економічна політика.

² Історія розвитку макроекономічної науки.

 

1.1. Макроекономіка – складова економічної науки

 

В економічній теорії розділяють макро- та мікроаналіз, при цьому макроаналіз виходить із необхідності обґрунтування законо­мірності функціонування національної економіки в цілому. Мікроана­ліз вивчає поведінку окремого підприємства. В макроаналізі виділяють макроекономічну систему, яка включає зовнішні і внутрішні фактори. До зовнішніх факторів суспільного відтворення відносять природні та демографічні; до внутрішніх – процеси виробництва, реалізації і споживання.

Регулювання макроекономічної системи здійснюється через ринкові важелі та апарат державної економічної політики. Макроеко­номіка виступає як розділ сучасної економічної теорії, яка вивчає по­ведінку економіки, як єдиного цілого.

Наукове з’ясування суті макроекономічних процесів і явищ – необхідна умова розробки економічної політики держави. Не випад­ково питання макроекономіки стають головним об’єктом політичних дискусій у галузі економіки будь-якої країни світу. Прем’єр-міністр, міністри економіки і фінансів в уряді, як правило, повинні бути спеці­алістами з макроекономіки. Рядові члени суспільства також повинні знати і розуміти макроекономічні проблеми.

Подолати кризу, забезпечити стабілізацію економіки та її еко­номічне зростання можна лише на основі виваженої та науково обґрун­тованої макроекономічної політики. Без макроекономіки неможливо сформувати оптимальну й ефективну модель української національної економіки. Як знайти найраціональніші форми поєднання національ­ного механізму конкуренції та гнучкого державного регулювання ви­робництва? Відповідь на це фундаментальне питання повинна дати макроекономічна теорія.

Ситуація у національній економіці визначається сукупністю конкретних макроекономічних параметрів, кожен з яких по-своєму характеризує економічне становище країни. Серед них найважливі­шими є темпи зростання реальних обсягів національного виробництва, інфляція, рівень безробіття тощо. Тільки на основі аналізу рівня і ди­наміки макроекономічних показників та параметрів можна зрозуміти, як працює економіка. Завдання макроекономіста – дослідити суть проце­сів, що відбуваються у національній економіці, виявити їх рушійні сили.

При характеристиці макроекономічних залежностей первинну інформацію надають національні рахунки за укрупненими показника-ми національної економіки. Макроекономічна теорія має на меті вивчення загального стану та структури економіки її закономірностей, руху та народногосподарських пропорцій з відповідною підготовкою рекомендацій для державних органів влади, що формують державну економічну політику.

Макроекономіка, як теоретична наука, допомагає визначи-ти стан національної економіки, обґрунтувати основні напрямки еко-номічної політики держави, вміти виділити причини криз в економіці та шляхи їх подолання. Фахівець з економіки повинен вміти орга-нізовувати грошовий обіг, забезпечити стабільність грошової одиниці, правильно обґрунтувати фінансову, податкову, бюджетну політики держави і в підсумку вибрати модель економічного розвитку, що на сьогодні є найважливішою з проблем макроекономічного розвитку країни.

Макроекономіка, як окрема економічна наука, дуже молода, вона сформувалася в середині ХХ ст. як відгук економічної теорії на потребу практики державного регулювання економіки.

Макроекономіка вивчає загальні основи функціонування на-родного господарства і відповідно систематизує знання, які стосують-ся національного господарства з метою вироблення практичних рекомендацій. Макропідхід у вивченні економіки передає аналіз по-ведінки таких трьох укрупнених суб’єктів:

1)  макроекономічного господарства;

2)  макроекономічного ринку;

3)  держави, як учасника господарського процесу.

 

1.2. Предмет макроекономіки

 

Макроекономіка має свій, особливий предмет, відмінний від предмета інших економічних наук. Макроекономіка – це фундамен­тальна економічна дисципліна. Об’єктом її дослідження є національна економіка в усій її багатогранності і різноманітності. Префікс “макро” у перекладі з грецької “makros” означає великий, довгий. Це перша частина складних слів, вона відображає великі розміри об’єкта (предмета) на протилежність “мікро” (грецьке слово “mikros” – малий). Щодо наукових дисциплін, то префікс “макро” характеризує предмет, пов’язаний з вивченням великих величин, явищ і процесів.

Предмет макроекономіки – це вивчення великомасштабних економічних процесів і явищ (у рамках всього суспільного вироб-ництва), на відміну від мікроекономіки, де вивчаються питання ді-яльності малих економічних одиниць, насамперед, фірм (підприємств). Макроекономіка вивчає сфери і галузі національної економіки, господарські зв’язки між ними.

Результатом макроекономічних досліджень є поглиблення знань про економіку, механізми її розвитку. Поглиблення макро-економічних знань здійснюється на основі відкриття і вивчення певних об’єктивних законів. Пізнання макроекономічних закономірностей і законів починається з вивчення реальних економічних фактів, а за­вершується застосуванням на практиці конкретних пропозицій і реко­мендацй. На кожному етапі знання нагромаджуються і утверджу­ються в науці у вигляді узагальнених логічних понять (категорій) і розроб-лених на основі їх взаємозв’язку та синтезу макроекономічних моде-лей. Закони, виявлені на основі аналізу макроекономічних моде­лей, розкривають взаємозв’язок, суттєву залежність між різними еко­номічними показниками (змінними).

Одним з головних макроекономічних законів вважається закон загальної економічної рівноваги. Макроекономіка широко використо­вує модель рівноважного ринку. Будь-яка макроекономічна система об’єктивно прагне до рівноваги. Поняття загальної економічної рівно­ваги характеризує збалансоване і узгоджене функціонування всіх рин­кових структур у національному господарстві. Закон загальної еконо­мічної рівноваги відображає головний найглибинніший і суттєвий вза­ємозв’язок у макроекономічних моделях ринкової економіки.

Багатогранність макроекономічної системи є основою того, що вона має чітко виражену тенденцію до цілісності й стабільності. Ста­більність – закономірна умова функціонування макроекономічних мо­делей. Закон саморегуляції макроекономічних процесів для ринкової економіки є характерним. У економіці діє об’єктивний внутрішній ме­ханізм саморегулювання.

Стабільність характеризує макроекономічні процеси з погляду статичного підходу. Проте для всіх економічних явищ є типовим прин­цип розвитку (генезису) і динаміки. Причому сам розвиток здійсню­ється, як правило, на циклічній основі. Цикл – важлива закономірність макроекономічних процесів. Макроекономічна модель ніколи не зна­ходиться в стані спокою. Циклічність і коливання необхідно розгля­дати як загальну форму руху макроекономічної системи. Поза цикліч­ністю неможливо зрозуміти багатофакторну природу економічної ди­наміки.

Основними законами макроекономіки є закони:

– макроекономічної рівноваги;

– вартості;

– попиту та пропозиції;

– саморегулювання макроекономічних процесів;

– спадної граничної продуктивності;

– спадної граничної корисності.

 

1.3. Об’єкт, суб’єкт макроекономіки

 

Об’єктом макроекономіки є історично визначена економічна система в цілому. Загальною рисою кожної економічної системи є її здатність до постійного відтворення виробництва.

Характер економічного механізму та інститутів, які його реалі­зують, залежить від форми власності на виробничі ресурси. Тому форма власності і є головною ознакою, яка відрізняє одну економічну систему від іншої.

Існують такі типи економічних систем:

1)  ринкова економіка характеризується приватною власністю на економічні ресурси й виконанням ринкового механізму для регулювання економіки;

2)  командно-адміністративна (планова) економіка засно-вана на суспільній (державній) власності, а регулювання економічними процесами здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Вона регламентує обсяги виробництва продукції, розподіл і використання ресурсів, ціноутворення та витрати на виробництво, розподіл доходів на споживання, нагромадження. Тут основним інстру-ментом державного регулювання виступає державне планування. Держава заздалегідь планує ціни, заробітну плату та інші ринкові інструменти;

3)  змішана економіка – це така економічна система, яка по-єднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну) і ринковий та державний механізми макроекономічного регулювання.

Залежно від ступеня державного втручання в економіку змі­шана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму, а саме:

– американська модель – це така економічна система, основу якої складає система будь-якого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення активної частини населення;

– японська модель – характерним є втручання держави в економіку. Ринок підпорядкований загальним національним завдан-ням, велику роль відіграє економічне планування (індикативне). Розв’я-занням соціальної проблеми займаються корпорації та об’єднання;

– шведська модель – соціальна спрямованість на рівні дер-жавної політики. Скорочення майнової нерівності досягається за раху-нок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпе-чених верств населення. У державному бюджеті акумулюється більш як 50 % валового національного продукту.

Модель змішаної економіки залежить від індивідуальних умов (природних, демографічних, технічних) цілей, та пріоритетів держав-ної по­літики.

Суб’єктами змішаної економіки є:

1)  домашні господарства, які є власниками економічних ре-сурсів (матеріальних ресурсів, грошового капіталу). Проте, вони самі не використовують економічні ресурси, а надають їх підприємствам через ринок ресурсів;

2)  підприємства (фірми), які використовують економічні ре-сурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їх на товарному ринку з метою отримання доходу;

3)  держава яка виконує важливі регулюючі функції, вплива-ючи при цьому на економічні відносини. Держава здійснює підприєм­ницьку діяльність, є виробником товарів, забезпечує регулювання від­носин.

Предмет макроекономіки обумовлений її об’єктом. Макро­економіка має відповідати на питання: “Як функціонує національна економіка; за допомогою яких механізмів вона набуває здатності ви­рішувати головну проблему суспільства?”.

Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки, макроекономічне регулювання є інструментом економічної політики та визначає, що повинно бути в економіці і як цього можна досягти.

1.4. Функції макроекономіки

Макроекономіка розглядається з двох сторін. По-перше, це наука, що виявляє і досліджує закони та закономірності розвитку макроекономічних процесів і явищ. По-друге, це навчальна дис­ципліна, де вивчаються макроекономічні категорії й закони, процеси і явища, тенденції й закономірності, моделі та реалії тощо. Макроеко­номіка як навчальна дисципліна – необхідна ланка формування ціліс­ного уявлення студентів про майбутню професійну діяльність.

Функції макроекономіки – це ті завдання, що розв’язуються у процесі дослідження і аналізу реальної економічної системи (макро­економіка як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна дисципліна).

Макроекономіка виконує функції:

– теоретико-пізнавальну;

– прикладну (практичну);

– світоглядну (формування сучасного економічного мислен-ня та економічної культури).

Всі функції макроекономіки органічно взаємозв’язані.

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб повніше забезпечити вивчення власне макроекономічної теорії. Знання макро­економіки створює фундамент, на якому може будуватися вивчення багатьох прикладних економічних дисциплін.

Проте, самі собою знання з макроекономіки не є самоціллю. Вони необхідні тому, що становлять основу практичної діяльності майбутнього спеціаліста, можуть бути корисними для розв’язання практичних завдань. Будь-яка навчальна дисципліна повинна мати професійно-прикладну спрямованість, інакше їй загрожує втрата соці­альної значимості. Актуальність макроекономічної науки визначається її необхідністю для сучасної практики, важливістю знань з макроеко­номіки для майбутніх фахівців-економістів.

Макроекономіка має прикладне значення. З одного боку, її розвиток неможливий без детального аналізу фактичного матеріалу, з іншого – розуміння теоретичних макроекономічних моделей дає змогу правильно зрозуміти й оцінити факти та події реальної дійсності. Сфера використання макроекономічної теорії на практиці надзвичайно широка. Майбутній спеціаліст повинен навчитися аналізувати суть державної економічної політики, напрями, шляхи та методи її реаліза­ції. І головне, вміти ефективно розробляти й втілювати у життя страте­гію і тактику діяльності своєї фірми (підприємства) на мікроекономіч­ному рівні в умовах певного зовнішнього середовища, особливості якого визначаються макроекономічними факторами.

Важлива функція макроекономіки – її світоглядна функція. Цю функцію вона виконує на основі вироблення у майбутніх еконо­містів-професіоналів сучасного економічного мислення. Глибоке та системне вивчення основних понять і механізмів функціонування національної економіки сприяє формуванню економічної культури студентів.

1.5. Методологічні особливості і методи 
макроекономічного аналізу

 

В процесі макроекономічних досліджень застосовуються за­гальноприйняті наукові методи системного підходу, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, кількісного й якісного аналізу, порівняння, науко-ві абстракції тощо. При вивченні вітчизняних макроекономічних проб­лем обов’язкове використання Законів України з питань економічного розвитку.

Центральним методом макроекономічного аналізу є метод моделювання. Модель – це один із основних способів пізнання і опи­су реального світу економіки.

Побудова макроекономічних моделей дає змогу широко вико­ристовувати методи математичної формалізації. Крім того, при моде­люванні економічних процесів вдається абстрагуватися від несуттєвих деталей і виявити дійсно важливі глибинні зв’язки та залежності у сфері макроекономіки. Абстрагування вважається необхідною складо-вою процесу розробки макроекономічної моделі. Модель будується так, щоб відтворювати характеристики об’єкта, суттєві саме для обраної мети дослідження.

Основним методом макроекономічного дослідження є еко-номіко-математичне моделювання.

Спрощення економічної реальності до певного числа найсут­тєвіших взаємозв’язків полягає в основі макроекономічного моделю­вання, в результаті якого здійснюється макроекономічний аналіз.

Модель об’єкта, який досліджується, як правило, включає такі дві групи елементів:

– відомі до моменту побудови моделі параметри;

– відомі параметри, які потрібно виділити з аналізу (рішення, розв’язок) моделі.

Перші називаються екзогенними, тобто ті, які вираховуються поза моделями. Другі називаються ендогенними, які вираховуються в середині моделі.

Макромоделі – це математичні рівняння, в яких виражені ре­альні економічні процеси в абстрактному та спрощеному виглядах.

Створити модель – це означає знайти функцію, яка пов’язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.

Макроекономічні моделі поділяються на:

– статичні моделі – фіксують економічний процес на по-чатку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого;

– динамічні моделі – зображують економічні процеси з ура-хуванням факторів часу.

При побудові макроекономічних моделей використовують такі чотири типи функціональних рівнянь:

1)  поведінкові функції виражають переваги, які склалися в суспільстві. Функція споживання С, домашніх господарств від доходу:

,        (1.1)

де  – доход;

2)  технічні функції, що характеризують технічну залежність. Наприклад, виробнича функція:

,       (1.2)

де  – обсяг виробництва;  – змінний фактор;

3)  інституціональні функції – зображують інституціонально установлені залежності між параметрами моделі. Наприклад, сума по-даткових надходжень  є функцією від доходу  та податкової став-ки , яку встановлює відповідний інститут:

;        (1.3)

4)  дефініційні функції – виражають залежності, які виходять з означення економічних явищ. Наприклад, сукупний попит на ринку благ  складається з споживчого попиту домашніх господарств  інвестиційного попиту підприємницького сектора  витрат держав-ного сектора  та попиту закордону :

 .      (1.4)

Як правило, в макроекономічних моделях як екзогенні параметри задаються технологія виробництва у вигляді виробничої функції і характер поведінки економічних суб’єктів на кожному з рин­ків у вигляді їх функцій попиту та пропозиції.

 

1.6. Макроекономіка та економічна політика

 

Одне з головних завдань макроекономіки – обґрунтування економічної політики та механізму управління економікою. Надійний теоретичний макроекономічний базис забезпечує об’єктивність і не­упередженість політичного підходу до економічних проблем. Щоб проводити правильну економічну політику, необхідно, насамперед, об’єктивно оцінювати реальну ситуацію у макроекономічній сфері.

У зв’язку з тим, що макроекономічна наука формулює наукові уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні, вона може дати практичні рекомендації та пропозиції щодо ак­тивного впливу держави на економічні процеси і явища.

На сьогодні, як ніколи, необхідний творчий розвиток мак­роекономіки, її наближення до реалій перехідної стадії народного гос­подарства України. На перший план висуваються завдання стабілізації економічних процесів, зупинення спаду виробництва, стримування інфляції, зміцнення фінансово-кредитної та грошової систем, ство­рення умов для підвищення життєвого рівня населення тощо.

В макроекономіці виділяються такі основні засоби державного управління ринковою економікою:

- бюджет;

- податки;

- процентна ставка за централізованими кредитами;

- валютний курс;

- митні збори.

Різні комбінації цих засобів визначають конкретний зміст мак­роекономічної політики.

Завдання макроекономіста – чітко визначити стратегію роз­витку національної економіки та її перспективу, розробити ефективну програму досягнення мети.

У розв’язанні завдань реформування національної економіки вирішальна роль належить економісту-професіоналу, вимоги до діяль-ності якого нині значно зросли. Сучасний економіст повинен бути озброєний ґрунтовним знанням фундаментальних та теоретичних основ макро- і мікроекономіки в умовах ринкового господарства, вміти застосовувати знання на практиці. Знання макроекономічної теорії повинно стати надійною основою розвитку його професіона-лізму.

Знання макроекономічної науки звільняє економіста від чис­ленних помилок у професійній діяльності, допомагає в будь-якому конкретному випадку виробити оптимальні господарські рішення.

Вивчення макроекономіки допоможе студентам економічних спеціальностей з’ясувати необхідність комплексного підходу до ре­формування економіки України. Це сприятиме формуванню у них ці­лісного, системного уявлення про природу та суть економічних явищ і процесів, їх співвідношення з політичним, соціальним, духовним життям.

Держава змушена втручатись в економічні відносини і певним чином їх корегувати. Дії керівництва, спрямовані на стабілізацію і роз­виток економічних відносин, називаються економічною політикою.

Держава встановлює “правила гри” на національному ринку, а саме: визначає податкову політику, тарифні ставки, квоти, дотації, а також закони, згідно з якими діють учасники економічних відносин.

Метю економічної політики є:

1) економічне зростання;

2) підвищення економічної ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу (НТП);

3) економічна свобода;

4) повна зайнятість;

5) справедливий розподіл доходів;

6) соціальний захист.

Серед економістів склалось два підходи до моделювання поведінки сучасних керівних структур, а саме:

– неокласичний – чим менше керівництво втручається в економіку, тим краще. Прибічники класичної школи вважають, що ринок повинен сам розв’язувати власні проблеми;

– кейнсіанський – ринок не в змозі стабілізувати всі від­носини і керівництво повинно шляхом фіскальних, кредитно-грошових та інших інструментів постійно регулювати економічні відносини.

Економічні функції уряду:

1)  регулювання ринкового механізму і встановлення “пра-вил гри” на внутрішньому ринку – гарантія виконання законів, гро-шова політика тощо;

2)  керівництво має “відновити недоліки ринку”, тобто за­безпечити функціонування галузей, які не можуть регулюватися рин­ком (фундаментальна наука, військові галузі, соціальна і виробнича інфраструктури);

3)  перерозподіл доходів і забезпечення соціальних гарантій громадян – допомога по безробіттю, допомога малозабезпеченим, соці­альне страхування, пенсійне забезпечення тощо.

Основним інструментом, через який керівництво забезпечує необхідну політику є державний бюджет.

Доходна частина державного бюджету формується за раху-нок надходження податків в казну, доходів від державного сектора економіки і експортних операцій.

Витратна частина – підтримка пріоритетних напрямків ринку народного господарства, виплати населенню, утримання органів державної влади, керівництва, армії, покриття боргів тощо.

Якщо витратна частина перевищує доходну, то виникає дефіцит держбюджету, що покривається емісією грошей або збільшен­ням державного займу (внутрішнього, зовнішнього). В будь-якому випадку дефіцит держбюджету дестабілізує економічну ситуацію в країні і при невмілій поведінці керівництва може спровокувати роз­виток інфляційних процесів в суспільстві.

1.7. Історія розвитку макроекономічної науки

 

Макроекономічна наука пройшла значний історичний шлях розвитку. Свій початок вона бере у ХVІ ст. В 1576 році француз Жан Боден обґрунтував інфляцію результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Така теорія стала основою сучасної мо-нетарної теорії.

Першою макроекономічною теорією вважається вчення пред-ставника французької школи фізіократів Ф. Кене (1694–1774 рр.). Він у своїй “Економічній таблиці” (1758 р.) проаналізував рух суспільного сукупного продукту з позицій певної системи натуральних і вартісних пропорцій суспільного відтворення. Ця таблиця відображала загальну картину кругообігу товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Але в ній були свої недоліки. У XIX ст. К. Маркс (1818–1883 рр.) розробив схеми простого і розширеного відтворення, а Л. Вальрас (1834–1910 рр.) дослідив теорію загальної рівноваги. Ваго-мий внесок у розвиток макроекономічної науки зробив англійський економіст Дж. М. Кейнс (1883–1946 рр.). Його вчення спрямоване проти ідей класичної економічної школи, що обґрунтовувала моделі вільного ринкового господарства як рівноважної саморегулюючої системи.

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження анг­лійського економіста В. Петті, який вперше здійснив розрахунок і дав оцінку національному доходу Англії і Франції. В. Петті досліджу-вав питання про вплив на економіку і розподіл доходів, пов’язаних з удосконаленням системи оподаткування в країні.

Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулю­вання, до досягнення так званого природного порядку в економіці за­безпечується за допомогою механізму ціноутворення. А. Смітрозгля­дає дві ціни:

– природну, що покриває витрати і дає середню норму при­бутку;

– ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Регулююча роль цін при цьому виявляється таким чином: якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється вище від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, прибуток вищий від середньої норми. Капітал переміщують у більш прибуткову галузь від природної. Якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі.

Це забезпечує рівновагу в економіці, тобто, такий розподіл ре­сурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. Отже, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досяг­нення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку пропонує теорія К. Маркса. Він розробив дві моделі аналізу процесу відтворення і дійшов до висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Внаслідок цього процес господарського кругообороту гальмується, скорочується вироб­ництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що, зрештою, руйнує капіталістичну ринкову систему.

Дж. Кейнс довів, що в економіці може бути рівновага через неповну зайнятість і потрібне втручання держави для її усунення. До державного втручання Кейнс відносив фінансову і грошову політики, а об’єктом впливу вибрав сукупний попит. У книзі “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936 р.) Кейнс показав, що держава, впливаючи на деякі макроекономічні показники, може здійснювати ефективне регулювання економіки.

В період нової світової економічної кризи 70-х рр. ХХ ст. ви­явилось, що державне втручання в економіку не завжди дає позитив­ний результат і що вплив держави на сукупний попит у період еконо­мічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише по­роджує інфляцію. Вперше виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли водночас має місце спад виробництва і зростання цін.

У цей самий період почала інтенсивно розвиватись “неокла-сична теорія”. З одного боку це була реакція на марксизм з його критикою капіталізму, а з іншого – спроба вписати в неокласичну теорію ряд нових положень. Ця теорія має багато різних напрямків. Теорія добробуту ввела до наукового поняття “суспільні блага”, “зов-нішні ефекти”, “монополії”, де потрібна допомога держави. Виникла неокласична школа, яка містить ряд теорій, що суперечать кейн-сіанській.

Сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, які взаємодіють та взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визна­чити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уяв­лень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Питання для самоконтролю

 

1. У чому полягають пізнавальна і практична функції макро-економіки?

2. Що розуміють під поняттями “матеріальні потреби” і “еко-номічні ресурси”?

3. Що є об’єктом макроекономіки?

4. Дайте характеристику основних суб’єктів макроекономіки і покажіть їхню взаємодію у ринкових умовах.

5. Що є предметом макроекономіки?

6. У чому полягають позитивна і нормативна функції макро-економіки?

7. Назвіть основні цілі, що вирішує держава своєю еконо-мічною політикою.

8. Які вчені внесли значний внесок у розробку теоретичних основ макроекономічної науки?

9. Як ви розумієте суть макроекономічних досліджень ?

10.  Сутність графічного аналізу економічних явищ та процесів.

11.  В чому полягає специфіка предмета та об’єкта макро-економіки?

12.  Які основні проблеми макроекономіки та в чому їх суть?

13.  Як ви розумієте суть економічної моделі?

14.  Як ви розумієте взаємозв’язок суб’єктів в економічній системі?