11. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

 

² Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи.

² Фактори економічного зростання. Графічний аналіз економічного зростання.

² Сучасні тенденції та джерела економічного зростання. “Залишок Солоу”. Проблема переходу до інноваційного типу економічного розвитку.

² Моделі економічного зростання.

 

11.1. Суть економічного зростання: типи, ресурси, темпи

 

Економічне зростання – це зміна результатів функціону-вання економіки і спожитих (використаних) ресурсів. Кінцевою ме­тою економічного зростання є споживання.

Економічний розвиток – це перехід від одного стану еконо­міки до іншого, коли в новому періоді не лише збільшується вироб­ництво товарів і послуг, але й впроваджується виробництво нових з використанням новітніх технологій.

Економічне зростання становить зміст економічного розвитку, є його складовою частиною.

Економічне зростання відбиває кількісні зміни в економіці, а економічний розвиток – якісні зміни.

Основні типи економічного зростання екстенсивний та інтен-сивний.

Основні показники економічного зростання:

– реальний ВНП;

– структура реального ВНП;

– реальний ВНП на душу населення;

– темпи економічного зростання.

Темп зростання розраховується таким чином:

,        (11.1)

де  і – ВНП відповідно поточного і базового періодів.

За темпами економічного зростання розрізняють високі, низькі, нульові, від’ємні.

Суть економічного зростання розкриває така модель (рис. 11.1):

1) ізокванти показують комбінації праці і капіталу, які необ­хідні для виробництва 50 і 100 одиниць продукту;

Рис. 11.1 – Модель економічного зростання

 

2) лінія  показує лінію економічного зростання, що про­ходить через точки  і . Перехід від  до  означає, що зміна комбінації праці і капіталу на  викликає приріст продукту від 50 до 100 одиниць;

3) відношення  та  називається продук-тивністю праці;

4) відношення  та  називається капіта-ловіддачею або коефіцієнтом капіталу;

5) між темпами зміни праці і капіталу та темпами росту ВНП ( у) існує певна пропорційність, а саме:

– якщо темпи зміни , ,  є однаковими, то має місце постійна віддача за рахунок масштабів виробництва;

– якщо темпи зміни та  вищі за темпи зростання , то має місце спадаюча віддача від масштабів виробництва;

– якщо темпи зростання  та  нижчі за темпи зростання , то має місце зростаюча віддача від масштабів виробництва.

Ресурси економічного зростання:

– природні;

– трудові;

– основний капітал;

– НТП.

Показниками ефективності використання ресурсів є відпо­відно:

– ресурсомісткість;

– продуктивність праці;

– фондо- або капіталовіддача;

– підвищення ефективності суспільного виробництва.

 

11.2. Фактори економічного зростання. 
Графічний аналіз економічного зростання

 

Макроекономічні фактори економічного зростання можна по­ділити на три групи: фактори попиту, пропозиції та розподілу.

До факторів пропозиції включають фактично ресурси еконо­мічного зростання:

– кількість і якість природних ресурсів;

– кількість і якість трудових ресурсів;

– обсяг основного капіталу;

– нові технології (НТП).

Ці фактори визначають спроможність до економічного зрос­тання. Реальне зростання за суттю виражають два наступних фактори:

Фактор попиту – сукупний попит суспільства, який склада­ється з споживчих витрат населення, інвестиційних витрат підпри­ємств та державних витрат.

Фактор розподілу – рівень розподілу зростаючих обсягів ре­сурсів між галузями та комплексами економіки з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Взаємодію факторів виробництва відображає крива вироб-ничих можливостей, яка показує поєднання варіантів випуску різно-манітної продукції, що може бути виготовлена при даній кількості та якості природних, трудових ресурсів та основного капіталу за даним рівнем технологічного потенціалу.

 – інвестиційні товари.

 – споживчі товари.

Реальна ситуація в економіці може відображатись такими гра­фіками (рис. 11.2 – 11.5):

1. Темпи виробництва інвестиційних товарів вищі за темпи виробництва споживчих товарів (рис. 11.2).

Рис. 11.2 – Пріоритетність темпів виробництва інвестиційних товарів

 

2. Темпи виробництва споживчих товарів вищі за темпи ви­робництва інвестиційних товарів (рис. 11.3).

 

 

Рис. 11.3 – Пріоритетність темпів виробництва споживчих товарів

 

3. Пріоритет віддано інвестиційним товарам, які забезпечу­ють більші виробничі потужності у майбутньому і більше економічне зростання (рис. 11.4).

Рис. 11.4 – Пріоритет нарощування інвестиційних товарів

 

4. Пріоритет віддано споживчим товарам, темпи економіч-ного зростання знижуються, хоча і мають місце (рис. 11.5).

 

Рис. 11.5 – Пріоритет нарощування споживчих товарів

 

Отже, криву виробничих можливостей можна використати для аналізу поточного стану економіки і визначення стратегії еконо-мічної політики держави.

Економічне зростання можна також охарактеризувати за до­помогою моделі AD – AS (рис. 11.6).

Економічне зростання характеризується зміщенням кривої  вправо вниз, що супроводжується одночасним зниженням цін від  до  і ростом обсягів реального ВНП від  до .

Рис. 11.6 – Економічне зростання в моделі AD – AS

 

11.3. Сучасні тенденції та джерела економічного зростання. “Залишок Солоу”. Проблема переходу до інноваційного 
типу економічного розвитку

 

Як уже відомо, факторами і ресурсами економічного зрос-тання є праця, капітал, земля (природні ресурси).

Аналіз, зроблений рядом вчених [33], дозволив визначити вне­сок кожного із факторів у економічне зростання, виявивши основні тенденції економічного зростання, характерні для розвинених країн. Внаслідок цього аналізу можна зробити такі висновки:

– чисельність населення і робочої сили зростала повільні­шими темпами, ніж основний капітал, що означало підвищення капі­талоозброєності виробництва;

–  відчутна виразна тенденція до зростання заробітної плати, що випливає з росту капіталоозброєності та постійного техніч­ного прогресу;

–  частина заробітної плати в національному доході змінюва­лась дуже повільно у довгостроковому періоді;

–  значні коливання мали місце у реальних процентних став­ках і нормі прибутку, особливо протягом ділового циклу, але чіткої тенденції до підвищення чи до зниження в XX ст. не спостерігалось;

–  капіталомісткість (відношення капіталу до обсягу про-дукту) мала більшу тенденцію до падіння, ніж до росту, як можна було б сподіватися з моделі нагромадження капіталу;

–  відношення національних заощаджень та інвестицій до ВНП протягом більшої частини ХХ ст. було стабільним. Проте, з 1980 р. в розвинутих країнах почалося падіння норми національних заощаджень;

–  національний продукт (ВНП) зростав у середньому на 3 % щороку (якщо згладити ділові цикли). Зростання обсягу національного виробництва було вищим, ніж зважена середня зростання капіталу, праці та ресурсів. Це означає, що технологічні інновації відіграли провідну роль в економічному зростанні.

Але, з другого боку, немає теоретичних підстав вважати, що технічні нововведення залишаться високими, щоразу підносячи життє­вий рівень. Протидіючими факторами до економічного зростання є екологічне забруднення і глобальні проблеми навколишнього середо­вища, які можуть зупинити НТП.

В світовому господарстві з 1973 р. відчутно уповільнились темпи зростання обсягу виробництва і реальної заробітної плати, темпи виробітку на зайнятого.

Сучасні американські економісти Роберт Солоу, Джон Кенд-рик та Едвард Денісон детально проаналізували джерела економіч­ного зростання, що дозволяє зрозуміти, чому саме відбувається еко­номічне зростання країн.

Приріст обсягу виробництва  може бути досягнутий за ра-хунок трьох окремих джерел, таких як:

– приріст праці ();

– приріст капіталу ();

– технічні нововведення ()

Трансформація виробничих факторів у продукт спирається на такі показники:

– гранична продуктивність капіталу ();

– гранична продуктивність праці ().

Вплив окремих факторів на економічне зростання склада­ється з впливів капіталу і праці:

Вплив капіталу розраховується за формулою:

; .      (11.2)

Вплив праці можна виразити формулою:

;     (11.3)

Тоді вплив обох факторів представимо таким рівнянням:

.     (11.4)

Загальний приріст обсягу виробництва за рік визначається таким рівнянням:

 ,    (11.5)

де  – темп приросту ВНП;  – відносний вклад факто-ра праці в економічне зростання;  – вклад фактора капіталу в економічне зростання;  – темп приросту праці;  –темп приросту капіталу;  – фактор НТП.

Вплив НТП на економічне зростання визначають за формулою:

.        (11.6)

Вплив НТП можна представити також як сукупну продук­тивність факторів, показник якого модифікує виробничу функцію таким чином:

  ,        (11.7)

де – сукупна продуктивність факторів; – праця; – капітал.

Відповідно:

.         (11.8)

Величину  називають “залишок Солоу”.

Для характеристики економічного зростання використовують ряд показників, за допомогою яких вимірюється результативність за­стосування окремих факторів виробництва.

Продуктивність праці  – відношення обсягу випуску продукції до затрат живої праці. Обернене відношення – трудоміст­кість продукції – .

Продуктивність капіталу (капіталовіддача)  – відно-шення обсягів продукції до витрат капіталу праці. Обернене відно­шення – капіталомісткість продукції .

Продуктивність природних ресурсів  – відношення об­сягів продукції до затрат природних ресурсів. Обернене відношення  – ресурсомісткість продукції.

Крім вказаних відношень, між випуском продукції і окремими факторами виробництва використовують і співвідношення між са-мими факторами виробництва для характеристики зв’язків між ними.

Таким показником є відношення між затратами капіталу і за­тратами праці ( – капіталоозброєність праці).

Для аналізу економічного зростання важливе значення мають і показники граничної продуктивності, які визначають розмір при-росту випуску продукції в залежності від приросту кожного окремого фактора при незмінності решти факторів виробництва, а саме:

а) гранична продуктивність праці  – відношення до­даткового продукту до додаткової праці;

б) гранична продуктивність капіталу  – відношення додаткового продукту до додаткового капіталу;

в) гранична продуктивність природних ресурсів  – відношення додаткової продукції до додаткового використання ресурсів.

Показники граничної продуктивності (праці, капіталу і при-родних ресурсів) виражають певний внесок кожного фактора вироб-ництва в збільшення загального обсягу випуску продукції.

  .     (11.9)

Отже, загальний обсяг випуску є сумою добутків величини кожного із використаних факторів виробництва на його граничну продуктивність.

Все вище сказане описує багатофакторну модель економіч-ного зростання, що досліджував американський економіст Едвард Денісон, який проаналізував джерела економічного зростання за 1929-1982 рр. і за 1948-1989 рр. Він визначив реальний внесок в приріст ВНП кож-ного із основних ресурсів.

Внесок факторів економічного зростання в його приріст за 1929-1948 рр. на прикладі США розглянуто в табл. 11.1 [46. с. 30].

Таблиця 11.1 – Вплив факторів економічного зростання на приріст ВНП

Так, за таблицею, збільшення затрат праці визначає на 1/3 приріст реального ВНП і на 2/3 – підвищення продуктивності праці. Особливо дієвими є інтенсивні фактори – НТП (28 %) та освіта (14 %) – разом 42 %.

Пізніше Денісон досліджував внесок факторів виробництва за 1948-1989 рр. і отримав такий їх вплив (табл. 11.2) [46. с. 31]:

Таблиця 11.2 – Внесок різних факторів у приріст ВНП США за 1948-1989 рр.

 

Як бачимо, освіта та НТП перевищували внесок капіталу в економічне зростання.

НТП виступає як двигун економічного зростання, який включає в себе вдосконалення технологій, нові методи та форми управління і організації виробництва, дозволяє по-новому комбіну­вати ресурси.

Визначення вкладу факторів економічного зростання має зна­чення для вироблення економічної та науково-технічної політики дер­жави, визначення пріоритетів у розвитку. На сьогодні однозначним є визначальний вплив на економічне зростання НТП та освіти.

За висновками експертів ООН на підставі вивчення досвіду 192 країн світу, економічне зростання на сучасному стані на 64 % обу­мовлене людським і соціальним потенціалом, тоді як природними ре­сурсами – на 20 %, а наявністю капіталу – на 16 % [29. с. 14].

Аналіз аналогічних процесів в СРСР зробили С. Кон та Г. Шредер – експерти з радянської економіки, які розрахували темпи приросту ВВП, основних виробничих фондів і ефективності вироб­ництва в СРСР в 1971-1985 рр. (табл. 11.3) [5. c. 27].

Таблиця 11.3 – Темпи приросту ВВП, основних виробничих факторів і ефективності виробництва

Дані показують, що починаючи з 1975 р., темпи приросту ВНП падали і одночасно падав рівень ефективності суспільного ви­робництва. Відносне і абсолютне падіння ефективності радянської економіки в цілому, й особливо в промисловості, зумовлені зниженням ефективності використання капітальних фондів та сповільненням тем­пів росту продуктивності праці.

Вплив сукупного попиту. Важливим фактором економічного зростання є сукупний попит. Від факторів сукупного попиту залежить реалізація зрослого ВНП і ВВП, тобто всі елементи сукупного попиту () повинні забезпечувати повну зайнятість всіх ресурсів, що зросли.

Існують такі дві протилежні тенденції в економічному зростанні:

1. Уповільнення зростання продуктивності праці.

В світовій економіці, починаючи з 1973 р., спостерігається сповільнення зростання продуктивності праці.

В США середньорічні темпи зростання продуктивності праці становили [33, c. 312]:

1948-1973 рр. – 3,0 %;

1973-1979 рр. – 0,8 %;

1979-1989 рр. – 1,3 %.

Аналогічно, в економіці СРСР, спостерігалась та сама картина 
[25. c. 7, 8]:

1976-1980 рр. – 3,3 %

1981-1985 рр. – 2,7 %  середньорічні темпи приросту

1986-1990 рр. – 1,5 %  продуктивності праці

В тому числі за роками:

1985 р. – 101,3 %;

1986 р. – 102,1 %;

1987 р. – 101,5 %;

1988 р. – 104,8 %;

1989 р. – 102,3 %;

1990 р. – 97,0 %.

Макроекономічними дослідженнями виділяються такі фак-тори падіння продуктивності праці в розвинених країнах:

– зростання витрат на природоохоронні заходи;

– зростання цін на енергоносії на початку 70-х років ХХ ст., що викликало заміну виробничих факторів і обумовило зниження про­дуктивності праці і капіталу;

– приплив в 70-ті роки ХХ ст. у виробництво малодосвідченої низькооплачуваної робочої сили в сферу послуг, що відповідно змен­шило продуктивність у цілому;

– зростання витрат на наукові дослідження невоєнного характеру;

– скорочення інвестицій у машини і устаткування;

– висока інфляція;

– починаючи з 70-х років – структурна криза і викликана нею структурна перебудова економіки.

Зокрема в СРСР додатково виділялись такі фактори:

– розгортання гонки озброєнь з відповідним капіталовкладен­ням в галузі ВПК;

– структурна криза, яка не передбачала структурну і техно-логічну перебудови економіки;

– недостатня увага до НТП та інтенсивних факторів зрос­тання;

– широке застосування екстенсивних факторів росту (наприк-лад, нарощування кількості працюючих).

Виходячи з аналізу Едвардом Денісоном вкладу факторів в економічне зростання, макроекономісти визначили перелік заходів для прискорення зростання на 1990-2005 рр. (табл. 11.4).

Таблиця 11.4 – Заходи для прискорення економічного зростання

2. Нова якість економічного зростання, що з усією гостро-тою постала в 80-х роках ХХ ст. Вона виражається в наступному:

– підвищенні ефективності виробництва на основі НТП;

– застосуванні ресурсозберігаючих технологій та безвідход-ного виробництва;

– якісному вдосконаленні сукупного робітника;

– зростанні питомої ваги наукомістких галузей виробництва (приладобудування, ЕОМ, електротехнічне виробництво, виробництво синтетичних смол, пластмас, нових конструкційних матеріалів).

Нова якість економічного зростання проявляється і в тому, що речове нагромадження приросту виробництва відбувається, в ос­новному, за рахунок тих галузей, які визначають НТП і обслугову­ють потреби людини.

Могутність країни має визначатися не масштабами видобутої сировини, а розвитком наукоємного виробництва, систем інформацій­ного забезпечення, розширенням асортименту споживчих товарів, по­ліпшенням стану навколишнього середовища, збільшенням вільного часу тощо.

Отже, нова якість зростання означає динамічний процес, який виражається в зміні якісних показників економіки, у використанні науково-технічних досягнень.

 

11.4. Моделі економічного зростання

 

11.4.1. Неокейнсіанські моделі

Особливості неокейнсіанських моделей:

– враховують лише один фактор приросту національного до-ходу – норму нагромадження капіталу, тобто, є однофакторними;

– однопродуктовість;

– величина капіталомісткості  є постійною величиною;

– виходять з принципу нейтрального НТП.

 

Модель Є. Домара

Мета моделі Є. Домара – постановка проблеми повної зай-нятості у довгостроковому періоді.

Домар запропонував систему із таких трьох рівнянь: пропо­зиції, попиту та рівноважного зростання.

Побудова рівняння пропозиції будується на передумові, що інвестиції, які здійснюються в поточному періоді, збільшують капітал  в наступному періоді:

.

При даному рівні техніки і відсутності взаємозамінюва­ності факторів виробництва середня продуктивність капіталу  (не змінюється зі зміною розмірів капіталу).

,       (11.10)

де  – приріст потенційного рівня ВНП, ЧНП, НД;  – обсяг капіталовкладень;  – середня продуктивність капіталу.

 

Рівняння попиту має такий вигляд:

 

З рівняння мультиплікатора інвестицій: .

Темпи приросту виробництва  визначаються змінами в інвестиціях, помножених на мультиплікатор. , відповідно:

.       (11.11)

Замість  Домар ввів поняття , тоді рівняння набуде вигляду:

.        (11.12)

Рівняння рівноваги передбачає збалансування попиту та про­позиції на основі рівності приросту доходів і приросту виробничих потужностей.

,       (11.13)

звідки

,       (11.14)

де  – чисті інвестиції;  – середня продуктивність інвести-цій;  – щорічний приріст чистих інвестицій;  – середня схиль-ність до заощаджень.

Перетворивши останню формулу, отримаємо вираз норми ін­вестицій:

, або .     (11.15)

Норма інвестицій , яка забезпечує пропорційний при­ріст виробничого потенціалу і сукупного попиту (тобто динаміч­ної рівноваги при повній зайнятості) дорівнює граничній схиль­ності до заощаджень , помноженій на середню продуктивність інвестицій . При рівності  забезпечується повне заван­таження виробничих потужностей.

Модель Домара є простою, в ній діють лише домогосподарс­тва і фірми.

Модель Р. Харрода

Модель Харрода теж є простою, в ній діють лише домашні господарства і фірми.

Ця модель включає такі положення:

1)  – ріст доходів та сукупного попиту є приско-рювачем інвестицій, де  – акселератор;

2) , де  – заощадження, s – частка заощаджень в НД (ССЗ).

Частка нагромаджень в НД є постійною величиною;

3)  – обсяг інвестицій залежить від приросту доходу та інвестиційного попиту. Інвестиційний попит – це функція доходу між двома періодами часу;

4) загальна економічна рівновага в динаміці має вигляд:

    (11.16)

Модель Харрода базується на рівновазі І = S, і на її базі виве­дено умови статичної та динамічної рівноваги;

5) умова статичної макрорівноваги:

,        (11.17)

де G – темпи приросту національного доходу ;

C – капіталоміскість (обернено до капіталовіддачі) для статич-ної моделі ;

s – частка заощаджень в національному доході (ССЗ) ;

6) умова динамічної макрорівноваги:

,       (11.18)

де – гарантований темп приросту, який забезпечує дина-мічну рівновагу між динамічними заощадженнями та інвестиціями, які передбачаються;

 – капіталомісткість для динамічної моделі;

S – заощадження минулого періоду часу.

Гарантований темп приросту – це такий, що гарантує повне використання діючих виробничих потужностей і повне використання всього приросту капіталу.

Обидві моделі (Домара і Харрода) ілюструють нестабільність економічного розвитку і обґрунтовують необхідність державного втручання.

11.4.2. Неокласичні моделі

Поняття виробничої функції є основоположним в макроеко­номіці класичного напряму.

Початковий вигляд виробничої функції, виведеної в 1928 р. американським економістом П. Дугласом і математиком Ч. Коббом:

 (статична модель)    (11.19)

де  – ВНП;  – коефіцієнт пропорційності;  – капітал;  – праця;  і  – коефіцієнти еластичності ВНП за затратами праці та капіталу.

Проаналізувавши статистичні дані про динаміку основного капіталу обробної промисловості США за 1899-1922 рр., Кобб і Дуглас емпіричним шляхом вивели параметри виробничої функції:

       (11.20)

На основі статичної моделі виробничої функції можна оці­нити, скільки конкретно коштує технологічна заміна праці капіталом. Зокрема, при значеннях  і  одна одиниця праці взає­мозамінювана трьома одиницями капіталу.

Початковий варіант не враховував фактора НТП. Динамічну модель виробничої функції з врахуванням НТП запропонував в 1942 р. голландський економіст, Нобелівський лауреат Ян Тінберген.

  ,       (11.21)

де e – основа натурального логарифма;

r – коефіцієнт еластичності, який відображає сукупну еконо-мічну ефективність всіх факторів виробництва на основі НТП;

t – час.

За допомогою виробничої функції можна розв’язувати ряд практичних задач:

1) визначення вкладу факторів праці та капіталу у створе­ному продукті (винагорода факторів виробництва залежно від вкладу у створений продукт):

   .       (11.22)

Поділимо цю формулу на  і отримаємо:

 – продуктивність праці;

 – капіталоозброєність праці (обсяг використовувано-го капіталу на одного працівника).

Рис. 11.7 – Визначення вкладу факторів праці та капіталу 
у створений продукт

Пояснення до рис. 11.7: OM – капітал суспільства на одного зайнятого у виробництві; WN – частка капіталу у суспільному вироб-ництві і створеному продукті; OW – частка зарплати в продукті;ON – весь продукт суспільства на одного зайнятого у виробництві;

2) вибір технологічної комбінації факторів виробництва із множини можливих варіантів за даних конкретних макроекономіч-них умов.

Криві  називаються ізоквантами (рис. 11.8). Вони охоплюють всі можливі комбінації факторів виробництва (праці та капіталу) і дають певну (постійну в межах ізокванти) величину ви­пуску продукції у.

 

Рис. 11.8 – Вибір технологічної комбінації факторів виробництва

Кожна ізокванта характеризує новий рівень виробництва і ве­личина випуску продукції зростає відповідно зміщенню ізоквант вправо: .

Точки  – точки на ізокванті , з різними комбіна­ціями факторів виробництва ;

Точка  (комбінація ) – перехід до більшого обсягу виробництва  на основі приросту від до  на  (трудоміст­кий тип).

Точка  (комбінація ) – перехід до обсягу  за раху­нок приросту капіталу від  до  на  (капіталомісткий тип).

Точка  – перехід до  за рахунок одночасного приросту  та .

Висновок:

1)  виробнича функція дає можливість більш реально оці­нити, чого коштує суспільству технологічна заміна одного фактора на певну величину іншого;

2)  один і той самий обсяг ВНП може бути отриманий або за рахунок розширення капіталовкладень, або за рахунок збільшення числа працюючих.

 

Модель Р. Солоу

Риси моделі такі:

1)  в ній враховано вплив трьох чинників: капіталу, населен-ня, НТП;

2)  в моделі існує стійкий рівень капіталоозброєності (), який визначає економічну динаміку і обраховується за формулою:

,       (11.23)

де  – норма заощаджень;  – норма амортизації;  – стій-кий рівень капіталоозброєності;  – продуктивність праці за стій-ким рівнем капіталоозброєності;

3)  джерела економічного зростання за Солоу:

– зростання капіталоозброєності , яке залежить від зростання норми заощадження ();

– зростання населення  – впливає на економічного зрос-тання через динаміку капіталоозброєності, а саме:

 ,       (11.24)

де  – приріст капіталу;  – інвестиції на одного працю-ючого;  – темп зростання населення;  – капіталоозброєність.

– технологічний прогрес впливає як на ВНП, так і на продук­тивність праці, а саме:

,      (11.25)

 – темп зростання загального обсягу виробництва;

 – темп зміни виробництва під впливом НТП;

 – базова продуктивність праці;

4)  серед чинників зростання виділяють короткотермінові (за­пас капіталу та зростання населення) і довготермінові (НТП);

5)  роль ключової детермінанти капіталу надано заощаджен­ням, що споріднює її з моделлю Харрода – Домара;

6)  за основу аналізу взято не ріст продукту як такого (), а зростання продуктивності праці ;

7)  за основу взято виробничу функцію , яка пока-зує, що продукт з розрахунку на одного працюючого є функцією капі­талоозброєності. З’ясуємо чинники, які визначають капіталоозброє­ність праці (рис. 11.9).

За рис. 11.9 визначаємо чинники, які впливають на капітало-озброєність праці – це амортизація та інвестиції:

1) на графіку 1 зображена виробнича функція  та функція інвестицій ; прийнято, що норма заощаджень () є постійною і . Отже, саме норма заощаджень визначає розподіл продукту на споживання () та інвестиції ();

2) на графіку 2 – зображена функція вибуття капіталу (амор-тизація). Чим більший капітал, тим більшою є амортизація (лінійна залежність);

3) Графік 3 є поєднанням графіків 1 та 2 і показує, що є стій­кий рівень капіталоозброєнності праці , за яким досягається рів­ність між величиною інвестицій та величиною амортизації (в точці Е).

.         (11.26)

Рис. 11.9 – Залежність капіталу від інвестицій та амортизації

Рис. 11.10 – Стійкий рівень капіталоозброєнності

Пояснення до рис. 11.10:

1) якщо рівень інвестицій перевищує рівень вибуття (), то це означає нарощування запасу капіталу (рух йде від  до );

2) якщо рівень інвестицій є меншим (), то це означає абсолютне зменшення запасу капіталу (йде рух від  до ).

Аналіз стаціонарного стану економіки

Рис. 11.11 – Стаціонарний стан економіки

Пояснення до рис. 11.11:

ОА – динаміка валових інвестицій; ОВ – динаміка амортиза­ції; ОЕ – заштрихований – динаміка чистих інвестицій.

Точка Е – стаціонарний стан економіки (в точці K1), який від­повідає існуючій нормі заощаджень.

Крива ОР – більш висока траєкторія розвитку економіки при зростаючій нормі заощаджень;

Точка Е1 – точка стаціонарного стану при більшому рівні ка­піталоозброєності (K2).

Динаміка розвитку економіки в зв’язку з ростом капітало­озброєності та заощаджень наведена на рис. 11.12.

Рис. 11.12 – Динаміка розвитку економіки в зв’язку з ростом капіталоозброєності та заощаджень

 

Пояснення до рис. 11.12:

– лінія ОА – розвиток економіки в її повсякденному русі до кожного нового стаціонарного стану з відповідним рівнем капітало-озброєності;

– лінія ОВ – динаміка вибуття (амортизації) капіталу у всіх стаціонарних точках (С, Д, M, N), де  ( – валові інвестиції);

– сектор ОСДMNF – динаміка споживання;

– ДF – максимальне споживання при  і ;

–  – оптимальний рівень капіталоозброєності;

–  – оптимальний рівень виробництва.

Очевидно, що оптимальною слід визнати таку норму заощад-жень і, відповідно, такий рівень капіталоозброєності та обсягів вироб­ництво, при яких величина споживання максимізується.

Що відбудеться з економікою, коли вона пройде точку ?

1.  До точки  нарощування норми заощаджень супровод-жується ростом капіталоозброєності й веде одночасно як до еконо­мічного зростання, так і до росту споживання, яке максимізується при .

2.  Після точки  кожний новий приріст обсягів виробниц­тва виявляється меншим, ніж приріст розмірів капіталу (внаслідок дії закону спадної граничної продуктивності). Це означає скорочення розмірів споживання. Фактично економіка в точках, що лежать справа від , характеризується надлишковими заощадженнями.

Економічне зростання супроводжується спадом життєвого рівня.

3.  Точка  – показує, що досягнуто 100 % норми заощад-жень, де  (суспільство без споживання існувати не може і розви­ток зупиниться).

Критерій досягнення економікою точки максимуму спожи­вання – це рівність між граничною продуктивністю капіталу та розмі­рами його амортизації, а саме:

.       (11.26)

 – золоте правило нагромадження Солоу.

Якщо, то норма заощаджень може бути збільшена, якщо  – то зменшена (за умови, що ставиться завдання збіль­шення споживання).

 

Вплив зростання населення на економічне зростання в моделі Солоу

Вплив населення на економічне зростання здійснюється через динаміку капіталоозброєності таким чином:

,

де  – зміна капіталоозброєності;

 – функція інвестицій ;

 – критична величина інвестицій;

 – норма амортизації;

 – норма заощаджень;

 – приріст населення;

 – капіталоозброєність.

Рис. 11.13 – Вплив зростання населення в моделі Солоу

 

Пояснення до рис. 11.13:

1) , де n – приріст населення;

2) на графіку показано дві лінії, що відображають зростання населення та вибуття (амортизацію) капіталу  та ;

3) прискорене зростання населення відображається зміщен­ням лінії  вліво на ;

4) внаслідок росту населення капіталоозброєність зменшу-ється від  до .

Висновок. Ця частина моделі Солоу використовується як ар­гумент для пояснення того, чому в країнах з високим щорічним при­ростом населення є низькими продуктивність праці та випуск продук­ції на душу населення. Високий темп приросту населення стає гальмом економічного зростання в тому випадку, коли приріст інвестицій не може компенсувати зниження капіталоозброєності праці.

 

Вплив НТП в моделі Солоу

Під впливом НТП співвідношення “капітал – праця” змінюєть-ся на користь праці. Отже,

,      (11.27)

де  – капітал;  – число працюючих;  – ефективність од-ного працівника;  – робоча сила, виміряна в одиницях праці з незмінною ефективністю.

Формули капіталоозброєності і продуктивності набувають та­кого виду (з врахуванням приросту ефективності праці):

 ;        (11.28)

 ,        (11.29)

де  – капітал на одиницю праці з постійною ефективністю;

 – обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефек­тивністю.

Рівняння зміни капіталоозброєності має такий вигляд:

,  (11.30)

де  – темпи зміни ефективності виробництва під впливом НТП.

Отже, приріст капіталоозброєності тим вищий, чим з меншим темпом зростає ефективність праці.

Можливості моделі Солоу дуже великі, вона дозволяє:

1) вести пошук і знаходити траєкторії макроекономічного розвитку (за зростаючою, стаціонарною чи постійною капіталоозбро­єністю);

2) знаходити оптимальну постійну норму нагромадження при стаціонарній капіталоозброєності;

3) визначити оптимальну змінну норму виробничого нагро­мадження;

4) моделювати види технічного прогресу (автономний, нейт­ральний тощо);

5) гнучка капіталоозброєність виступає в моделі вмонтова-ним стабілізатором, який забезпечує динамічну рівновагу.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення категорій “економічне зростання” і “еко­номічний розвиток”. Поясніть різницю між ними.

2. Назвіть ознаки кожного типу економічного зростання.

3. Перелічіть основні фактори економічного зростання.

4. Поясніть економічний зміст кривої виробничих можли­востей. Як ця крива ілюструє економічне зростання?

5. Якими заходами держава може стимулювати економічне зростання?

6. У чому полягає особливість неокейнсіанських і неокла-сичних моделей економічного зростання?

7. Розкрийте зміст моделі Домара, визначте систему трьох рівнянь цієї моделі.

8. Розкрийте зміст і визначте основні рівняння моделі Харрода.

9. У чому полягає різниця між “гарантованим” і “природним” темпом зростання в моделі Харрода?

10. Які головні риси моделі Солоу?

11. Сформулюйте визначальні рівняння моделі Солоу, дайте їх економічну характеристику.

12. Які можливості існують в Україні для застосування моделі Солоу з метою прогнозування економічного зростання?

13. Пояснити відмінності між екстенсивним та інтенсивним типами економічного зростання.

14. Чому в сучасній економіці має місце тенденція до зни­ження темпів приросту продуктивності праці?

15. Що означає вираз: “перехід до нової якості економічного зростання”?

16. В чому полягає специфіка кейнсіанських моделей еконо­мічного зростання?

17. Які особливості неокласичних моделей економічного зрос­тання?

18. Як за допомогою виробничої функції здійснюється визна­чення вкладу факторів виробництва у створений національний доход?

19. Який вплив народонаселення та його динаміки на еконо­мічне зростання?

20. Які фактори впливають на стан економічного зростання в Україні? Які з них є позитивними, а які негативними?