Тема 2. Структура міжнародного фінансового ринку

 

2.1. Сутність міжнародного фінансового ринку.

2.2. Форми міжнародного руху капіталу.

2.3. Сучасні особливості міжнародного руху капіталу.

 

2.1. Сутність міжнародного фінансового ринку

 

Міжнародний фінансовий ринок – це система ринкових від­носин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між креди­торами і позичальниками через посередників на основі попиту і про­позиції на капітал. За своєю структурою світовий ринок – це сукуп­ність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позичальниками. Саме через них здійснюється рух позичкового капіталу. До них належать транснаціональні банки, фінан­сові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромад­ження одних суб’єктів, вони позичають ці нагромадження іншим.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку поля­гає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового гос­подарства та одержання від цих операцій певного доходу. Через струк­тури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні кошти пере­водяться у ті сектори, де вони необхідні. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародної торгівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень.

Головною функцією фінансового міжнародного ринку є забез­печення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на міжнарод­ному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кож­ної країни, сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створює умови для підвищення їх добробуту. Міжнародний фінансо­вий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Процес інтеграції національних ринків привів до їх глобалізації – це проявилось через швидке зростання світової фінансової системи, де циркулюють валютні, кредитні та інші фінансові ресурси. Ринки різних країн стали взаємопов’язаними між собою і певною мірою залежать один від одного. Вони розвиваються за одних умов функціонування.

На сьогодні міжнародний фінансовий ринок є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх за принципами ринкової конкуренції, він перетворився в найважливіше джерело фінансових ресурсів, став визначальним фактором госпо­дарського життя всіх без винятку країн світу. Структура світового фінансового ринку наведена на рис. 2.1.

Грошовий ринок об’єднує капітал у формі грошей, переважно депозитів. Позики на світовому грошовому ринку є короткотермінови­ми та призначеними для обслуговування міжнародної торгівлі. На об­ліковому ринку основними інструментами є казначейські і комерційні векселі та інші види короткотермінових зобов’язань (цінні папери). Наміжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів

залучаються і розміщуються банками переважно у формі міжбан­ківських депозитів на короткі строки (поширені строки депозитів од­ного, трьох, шести місяців, а граничні – від одного дня до двох років).

Рис. 2.1 – Структура фінансового ринку

 

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Ринок капіталів охоплює середньо- і довготермінові кредити, а також акції та облігації. Цей ринок розділяється на ринок цінних паперів і ринок середньо- і довготермінових кредитів. Ринок капіталів є важливим джерелом довготермінових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій та банків, а капітал використовується переважно для фінансування капіталовкладень. Обидві складові фінансового рин­ку тісно взаємопов’язані між собою, різні автори по-різному подають структуру світового фінансового ринку.

Складовою частиною світового фінансового ринку є Єврори­нок – це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функ­ціонують як позитивний капітал за межами національних кордонів. Він практично став ядром світового ринку капіталів. Операції Єврова­лютного ринку проводяться в євровалюті. Євровалюта – це валюта, в якій здійснюються операції за межами країн-емітентів усіх валют.

 

2.2. Форми міжнародного руху капіталу

 

Капітал – ресурс, без якого не можливе виробництво будь-якого товару та створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов’язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Приплив капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту. За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на державні та недержавні.

Державний капітал – це кошти з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжнародними угодами.

Недержавний капітал – це кошти приватних фірм чи організа­цій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рі­шенням їх керівних органів. До них належать – інвестиції капіталу, на­дання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

За характером використання капітал поділяється на підпри­ємницький і позичковий. Підприємницький капітал містить такі форми вивезення капіталу – прямі та портфельні інвестиції; а позичковий капітал містить позики і кредити, банківські депозити та кошти на рахунках інших фінансових закладів.

Підприємницький капітал – це кошти або засоби, які вклада­ються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприєм­ницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

За фінансовим визначенням інвестиції – це всі види активів (засобів), вкладених у господарську діяльність для отримання доходу. За економічним визначенням інвестиції – це витрати на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та пов’язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні ін­вестиції – це капітали, експортовані з однієї країни та вкладені у бізнес або підприємництво на території іншої.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. До прямих іноземних інвестицій належать як початкове придбання інвестором власності за кордоном, так і наступні операції між інвестором і підприємством. Прямі іноземні інвестиції поділяються на: вкладення за кордон власного капіталу, реінвесту­вання прибутку, внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асо­ційованими компаніями і філіями.

Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом, але контролює її материнська компанія, оскільки вона володіє основною частиною акцій або всім капіталом.

Асоційована компанія (змішана) – відрізняється від поперед­ньої тим, що материнська компанія володіє значною частиною акцій, але не основною їх частиною. Філія не є самостійною компанією і повністю залежить від материнської компанії. Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами, а інвестор має значний вплив на рішення, що приймаються цим підприємством.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути: акціонерні цінні папери, боргові цінні папери (облігації, прості векселі, боргові зобов’язання; інструменти грошового ринку – казна­чейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи – опціони, варанти, ф’ючерси, свопи). Портфельні інвести­ції характерні для приватного підприємницького капіталу. Позичковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий строк для отримання відсотка. Державні капітали вивозять­ся, як правило, на умовах, що відрізняються від звичайного ринкового стандарту, вони містять суттєві елементи субсидії. На вивезений по­зичковий капітал кредитор отримує відсотки, а одержувач може самос­тійно використовувати його для вирішення своїх проблем, також кре­дити можуть видаватись під конкретні потреби чи програми. Експорт капіталу набуває з часом все більших масштабів і стає основою сис­теми міжнародного кредиту. В міжнародних масштабах здебільшого використовується державний капітал, меншою мірою – приватний.

 

2.3. Сучасні особливості міжнародного руху капіталу

 

Рух фінансових потоків здійснюється через банки, спеціа­лізовані фінансово-кредитні установи, фондові біржі, які формують фінансовий ринок: валютний, кредитний, фондовий. В операціях світо­вого фінансового ринку беруть участь національні валюти, кредитні й фондові ринки, які тісно взаємодіють з відповідними світовими рин­ками. Так склалися світові фінансові центри: Нью-Йорк, Лондон, Цю­ріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур, Гонконг, Багамські острови, Панама, Бахрейн. У цих центрах зосереджені міжнародні банки, банківські консорціуми, фондові біржі, які обслуговують між­народні валютні, кредитні операції. Світові фінансові центри вини­кають в країнах, що характеризуються сталим валютно-економічним середовищем, розвинутою кредитною системою та ринком цінних па­перів, помірним оподаткуванням, пільговим валютним законодавст­вом, зручним географічним розташуванням, стабільним політичним режимом, високим ступенем розвитку інформаційних технологій.

Сучасні фінансові центри працюють цілодобово, керуючись рухом міжнародних фінансових потоків. Також серед світових фінан­сових центрів виділяють офшорні зони. Офшорні зони – це позанаціо­нальні фінансові центри, які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування у валютах інших країн

Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху ка­піталів є:

- збільшення кількості країн – членів іноземного інвестування;

- розширення потоку іноземних інвестицій (новітні технології дозволили і прискорили ці процеси);

- зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції ка­піталу останнім часом (зросла роль держави);

- зміна розміщення інвестицій у регіонах світового госпо­дарства (раніше переважали колонії, а тепер розвинуті країни);

- активне використання кредитних відносин посткомуністич­ними і слаборозвинутими країнами;

- збільшення ролі транснаціональних банків транснаціональ­них корпорацій у міжнародному русі корпорацій.