1.3. Промислове виробниче підприємство та об’єднання

 

Основними виробниками промислової продукції є виробничі об’єднання та підприємства. Силами свого колективу вони здійснюють виробничо-господарську діяльність являють собою відносно відособлені виробничо-господарські утворення. Саме відома відокремленість, самостійність у виробничій та господарській діяльності підприємств та об’єднань дає змогу вважати їх первинними ланками промисловості та її галузей, в тому числі і машинобудування.

Виробниче підприємство являє собою колектив людей, які об’єднані загальною метою, пов’язані виробничими відносинами і використовують засоби виробництва для виготовлення продукції, що задовольняє потреби національної економіки. З іншого боку, виробниче підприємство може розглядатись як система машин, юридична особа, самостійна ланка галузі, складна імовірнісна кібернетична система управління виробництвом.

Підприємство являє собою організаційно відокремлену й економічно самостійну ланку виробничої сфери господарства країни, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт та наданні послуг. У Господарському кодексі України наводиться наступне визна-чення: “Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності”.

З точки зору економічної науки підприємство – це не тільки і не стільки організаційний комплекс засобів виробництва, скільки статутний господарюючий суб’єкт, який проводить виробничу, науково-дослідну, комерційну та іншу господарську діяльність, результати якої втілюються в матеріальних цінностях, товарах, послугах і всьому іншому, що становить його продукцію. Все це визначає головну роль підпри­ємства в соціально-економічній системі району, держави, суспільства, водночас відрізняє його від інших організаційно-економічних суб’єктів.

Статус підприємства і його основну мету визначає чинне законо-давство. Вони полягають у наступному:

– підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи і виконує виробничу, науково-дослідну чи комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку;

– підприємство може мати у своєму складі й інших юридичних осіб;

– підприємство може виконувати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать чинному законодавству і цілям, що передбачені статутом;

– визнання підприємства юридичною особою надає йому право самостійно і від свого імені брати участь в господарському обігу фінансів; мати майнові і немайнові права; бути позивачем і відповідачем у народному, арбітражному і третейському суді; виступати в договірних і контрактних відносинах як єдиний і неподільний суб’єкт з юридичною відповідальністю за свої дії.

Місія – це головна мета підприємства, тобто чітко визначена причина його існування. Місія сучасного підприємства полягає у виробництві продукції (наданні послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

Досягнення основної мети вимагає вирішення низки завдань, до яких належать:

– постійне підвищення ефективності виробництва;

– впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво;

– постійне зростання культурно-технічного рівня працівників підприємства і залучення їх до творчої діяльності (винахідництво, раціоналізаторство, новаторство).

Підприємства мають такі ознаки:

– виробничо-технічна єдність, що визначається спільністю продукції, що виготовляється або спільністю процесів їх виробництва; певним складом виробничих фондів; єдиною технічною політикою; спільністю допоміжного та обслуговуючого господарств.

– організаційно-соціальна єдність передбачає наявність єдиного трудового колективу, керівника та адміністрації підприємства, наділення підприємства правами і реквізитами юридичної особи.

– фінансово-економічна самостійність виявляється у можливості самостійно визначати напрямки економічного розвитку, склад, обсяги продукції, що випускається, напрями розподілу прибутку підприємства, форми і розміри матеріального стимулювання, спільні системи планування та обліку.

До головних напрямів діяльності підприємства відносять на-ступні. Вивчення ринку товарів (ситуаційний аналіз), що передбачає комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності продукції, вимог споживачів, методів формування попиту і каналів просування товарів.

Інноваційна діяльність – здійснення нових науково-техніч­них розробок, конструкторсько-технологічної підготовки виробництва; використання ефективних нововведень; формування інвестиційних ресур­сів для інноваційної діяльності.

Виробнича діяльність – обґрунтування обсягу випуску продук­ції згідно з потребами ринку, узгодження програм випуску товарів (ви­робничої програми) і виробничої потужності підприємства, забезпечення підприємства необхідними ресурсами, дотримання оперативно-календарних графіків виготовлення продукції.

Комерційна діяльність – організаційно-економічні заходи для досягнення очікуваних прибутковості (доходності) та інших показників фінансової результативності виробництва.

Післяпродажний сервіс – здійснення обумовлених угодою (договором) пусконалагоджувальних робіт стосовно встановленого устаткування та гарантійного технічного обслуговування і ремонту відповідних виробів (проданої побутової техніки).

Економічна діяльність – прогнозування, планування, ціно-утворення, оплата праці, ресурсне забезпечення, зовнішньоекономічна та фінансова діяльність, облік і звітність тощо.

Соціальна діяльність – підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, створення належних умов праці та відпочинку, забезпечення соціального захисту працівників.

Виробниче об’єднання (ВО) – це єдиний виробничо-госпо­дарський комплекс, що включає в себе заводи, дослідницькі, конструкторські, технологічні підрозділи. ВО можуть самостійно вирішувати, за рахунок власних засобів, питання розширення виробництва, оновлення обладнання, створення та освоєння нових видів продукції, впровадження нових технологічних процесів.

Науково-виробниче об’єднання (НВО) – єдиний науково-ви­робничий та господарський комплекс, до складу якого входять науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські та технологічні організації, заводи, пусконалагоджувальні, монтажні та інші структурні одиниці. Головним підрозділом в НВО можуть бути НДІ або дослідно-конструкторські бюро, які і керують об’єднанням. НВО забезпечують перспективний розвиток будь-якої галузі техніки. Вони можуть спеціа­лізуватись на створенні нової техніки або на розробці та впровадженні нових технологічних процесів та засобів механізації.

Класифікація промислових підприємств:

- за характером сировини, що споживається – підприємства видобувної та оброблювальної промисловості;

- за призначенням продукції – підприємства, що виготовляють засоби та предмети споживання;

- за характером перебігу виробничого процесу в часі – підприємства неперервного та дискретного виробництва;

- за часом роботи протягом року – сезонні та цілорічні;

- за розміром – великі, середні та малі;

- залежно від обсягу виробництва однотипної продукції – масового, серійного, одиничного та дослідного виробництва;

- за ступенем механізації та автоматизації виробництва – підприємства з автоматизованим виробництвом, з комплексно механізованим, частково механізованим та ручним виробництвом.

Підприємство має діяти і господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності. Господарський та Цивільний кодекси України регламентують діяльність різних видів підприємств. Ці кодекси визначають види і організаційні форми підприємств, правила їх створення та ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності, створюють рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання, забезпечують самостійність підприємств, чітко фіксують їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулюють відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.