101. Механізми перерозподілу доходів, що застосовуються в Україні.

Державна влада задля зменшення нерівності у розподілі дохо­дів здійснює примусове переміщення ресурсів, яке веде до змен­шення добробуту одних і підвищення добробуту інших членів суспільства, або до перерозподілу доходів за допомогою транс­фертів та податків. У ринкових умовах однією з найбільш поширених форм трансфертів є програми соціальної допомоги. Ці програми поді­ляються на дві групи:

Перша група — це програми соціального страхування, за яки­ми відповідні кошти отримують усі члени суспільства незалежно від доходів у випадку: виходу на пенсію, у разі інвалідності, тим­часового захворювання, втрати роботи).

Друга група — це програми державної допомоги, за якими підтримуються лише ті члени суспільства, чий дохід не переви­щує певний рівень (допомога багатодітним родинам, медична допомога, талони на харчування).

Перерозподіл доходів досягається за допомогою прогресивної системи оподаткування. Її застосування дає змогу зменшити нерівність розподілу доходів у суспільстві

Коли диференціація доходів у суспільстві є завеликою, то ви­никає бідність, яка створює загрозу для нормального процесу відтворення суспільства. Бідність визначається показником про­житкового мінімуму, який постійно змінюється внаслідок зміни цін на ринку товарів і послуг.

Нерівність у доходах членів суспільства та їхніх сімей повин­на коригувати держава через податкову політику: високі доходи оподатковуються за високими ставками, а доходи, що не переви­щують прожиткового мінімуму, можуть бути взагалі звільнені від оподаткування.

Податкові надходження потім перерозподіляються в порядку компенсації людям, що несуть особливі фінансові витрати (ска­жімо, на утримання дітей, інших непрацездатних членів сім'ї). Такі заходи встановлюються в законодавчому порядку і система­тично переглядаються відповідно до економічної та соціальної ситуації в країні. Крім того, держава має забезпечити надання цільової допомоги громадянам, які мають низькі доходи, не тіль­ки з тим, щоб ці люди мали змогу втриматися на певному життє­вому рівні, а й з тим, щоб вони могли робити хоч якісь невеличкі заощадження. Занадто велика різниця в до­ходах, як уже було сказано, є причиною соціального напруження і можливого соціального збурення в суспільстві.

Основою реальних доходів переважної більшості населення є реальна заробітна плата робітників і службовців, реальні доходи селян від власного та колективного господарства. Належний рі­вень заробітної плати стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, є індикатором узго­дження інтересів підприємців і найманих працівників.

102. Основні джерела фінансування соціальної сфери.

До соціальної сфери нац ек вхо­дять такі складові: освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, туризм, фізична культура і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення населення. їхня діяльність значною мірою за­лежить від організації фінансового забезпечення.

За формами власності джерела фінансування поділяють на бюджетні       та позабюджетні. За видами — бюджетні — за рівнями бюджетів і позабюджетні — за рівнями централізації коштів.

Інструментами формування цих джерел фінансування соціаль­них проектів і програм є податки соц-ек харак­теру, які стягуються в основному з населення, і державно-ек характеру — основними платниками яких є усі інші сфери господарської діяльності, а також благодійні внески та ін.  Джерела фінансування проектів і програм соціальної політики України поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні дже­рела фінансування визначаються бюджетною системою України та позабюджетними коштами. До позабюджетних джерел (кош­тів) можна віднести: державні і недержавні соціальні фонди, со­ціальні фонди органів місцевого самоврядування, різноманітні територіальні та муніципальні позики, фінансові ресурси підпри­ємств, організацій і установ, які опосередковано підтримують со­ціальні проекти і програми.

Зовнішні джерела фінансування можуть формуватися за раху­нок міжнародних економічних інституцій (міждержавних, держав­них і недержавних), кредитів; позик міжнародних фінансових ор­ганізацій; гуманітарної допомоги з-за кордону.

Таким чином, головним фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості й економічної ефективності, поточних і перспек­тивних потреб суспільства є державний бюджет.

Витрати на соціальну сферу становлять в Україні близько 18 % ВВП, однак основна вага соціальних витрат лежить сього­дні на бюджетах регіонів та їх місцевих структур, з яких фінансу­ється приблизно 80 % усієї соціальної сфери.

Фінансування галузей соціальної сфери здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів,а також за рахунок недержавних джерел.