34. Теоретичні проблеми 2-го тому «Капіталу»

Має заголовок «Процес обігу капіталу».

Розглянувши проблеми В капіталу, Маркс, визнача-ючи його суть, указував, що капітал виникає в обігу та поза обігом одночасно. Обіг зумовлюється В і на-бирає тих форм, які відповідають вимогам В. Пробле-ма — це визн-ня ролі обігових форм у створенні до-даткової в-сті та капіталу, а також досл-ня суперечно-стей обігу за капіталізму. Визначаючи сферу обігу ка-піталу, починає аналіз із вивчення руху абстрактного сус-ого капіталу, який він розгля­дає як суму індивіду-альних капіталів. Цей капітал зазнає під час обігу ни-зки перетворень. На 1-ій стадії він виступає в грошо-вій формі. Натомість робоча сила та за­соби В перебу-вають на ринку праці та товарів у товарній формі. Ка-піталіст купує робочу силу та засоби В, перетворюю-чи капітал із грошового на товарний і закладаючи пе-реду­мову для об'єднання робочої сили та засобів В, тобто створення прод-ого капіталу. 2-га стадія є тим-часовим припиненням процесу обігу, перехо­дом това-рного капіталу у виробничу, прод-ну форму. Під час цієї стадії відбувається об'єднання 2-х видів товарної форми капі­талу — робочої сили та засобів В, що є об-ов'язковою умовою здійснення процесу В. Створені під час В товари мають вже ін., більшу, ніж початко-ва, в-сть, оск в процесі В додаткової в-сті робочої си-ли та засобів В приєднується додаткова в-сть. Власне, заради зрос­тання в-сті відбувається рух капіталу. 3-тя стадія — це відновлення процесу обігу і продаж капі-талі­стом вироблених товарів, тобто зворотний процес перетворення то­варної форми капіталу на грошову, але тепер капіталіст має в своє­му розпорядженні біль-шу суму. 1-ша та 3-тя стадії руху капіталу належать до сфери обігу, 2-га, де відбувається реальна зміна форм, — до В. Капітал послідовно змінює 3 форми: грошову, прод-ну, товарну і перебуваючи в кожній з них, виконує особливу ф-цію, а тому Маркс називає їх функціональними формами капіталу, відокремлю-ючи капітал-власність від капіталу-ф-ції, засоби В від капіталу, гроші від грошового капіталу, чого не зро-били його попередники і що логічно випливало з тео-рії Сміта та Рікардо. Робить висновок, що загальний рух капіталу підпорядко­вано єдиній меті й мотиву кап-ого В — вироб­ництву додаткової в-сті. Цю мету прямо відображено в процесі обміну, а її суть розкри-вається в процесі В. Єдність про­цесу В та процесу об-ігу забезпечує зростання в-сті. Далі Маркс докладно аналізує функціональне призначення кож­ної з форм. Він розмежовує поняття грошей та грошового капіта­лу, пояснюючи це їх різним призначенням та викону-ваними ф-ці­ями. Грошовий капітал реалізує основ-ну ф-цію — самозбільшення і передбачає існування ринку праці, тоді як гроші — ринку това­рів. Крім то-го, гроші здійснюють 5 ф-цій, а капітал лише 1.

2-га функціональна форма — прод-ний капітал, на відміну від грошового та торгового капіталу, що пе-ребувають у сфері обігу, він є основною формою, що зумовлює й забезпечує існування інших форм через В додаткової в-сті. Товарний капітал відрізняється від грошового та прод-ого капіталів як за формою, так і за в-стю. Товар стає товарним капі­талом завдяки то-му, що включає в себе додаткову в-сть, яка служити-ме надалі базою для розширеного відтворення, вико-навши ф-цію носія додаткової в-сті у процесі реаліза-ції. Пром-вий капітал у процесі свого руху перебу-ває одночасно в усіх формах і на всіх стадіях. Особ-ливо це стосується сус-ого капіталу, оск індивідуаль-ні капітали можуть тимчасово припи­няти свій рух, наприклад, коли товар не реалізовано і немає додат­кових засобів для відновлення В, чи в періоди криз надВ. Послідовну зміну форм від грошової через то-варну та прод-ну знову до товарної та грошової Маркс називає кругообігом капіталу. Крім послідов-ної зміни форм, Маркс розглядає окремо кругообіг кожної з них, їхній рух від початкової до кінцевої ве-личини, яка вже включає додаткову в-сть. Він визна-чає особливості кожної з них і вказує на проблеми, що виникають. Ро­бить висновок, що безперервність кругообігу капіталу залежить від виробничого та ін-дивідуального спож-ня. Розглядаючи капітал як без-перервний рух в-сті, в рез-ті якого створюється додат-кова в-сть, Маркс доповнив вчення мер­кантилістів, які визнавали лише існування товарного капіталу, і вчення Сміта та Рікардо, які визнавали лише безпере-рвність руху прод-ого капіталу. Єдність кругообігів 3-х форм визначає існування капіталу. Визначає кате-горію обороту капіталу: кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як періо­дичний процес. Час, за який авансований капітал проходить сферу В та обігу і повертається з додатковою в-стю, він на­звав часом обороту капіталу. Тобто, час обороту, за визн-ням Маркса, включає час В та час обігу. Швидкість обо-роту вимірюється к-тю оборотів за певний проміжок часу. Детально розглянуто проблему морального та фізичного зно­шування капіталу На 1-ій та 3-ій ста-дії капітал перебуває у сфері обігу, що означає вилу-чення його зі сфери В. Маркс нази­ває його капіталом обігу (обіговий капітал).  Зробив висновок, що мат основа ек-них криз криється в масовому оновленні основного капіталу та в суперечності між обсягами В і платоспроможністю. Цей висновок є актуальним і сьогодні. Він уможливлює розмежу­вання циклічних криз надВ та структурних і проміжних криз. Його визнають всі школи ПЕї. Досліджуючи рух індивідуа-льного капіталу зробив низку припущень, у тім числі таке, що умови відтворення індивідуального капіталу не перешкоджають метаморфозам форм капіталу сус-ого. Однак у сус-ві, побудованому на приватному ін-тересі, важливе значення мають взаємовідносини всієї сукупності індивіду­альних капіталів, їхня пове-дінка на спільному для всіх ринку. Тому Маркс ще раз повертається до проблеми руху всього сус-ого ка-піталу. Він стверджує, що нормальний процес відтво-рення сус-ого капіталу може відбуватися лише тоді, коли товарний капітал усіх капіталістів набере грошо-вої форми. Головна проблема будь-якого товарного В — це перетворення товару на гроші. Тому основна умова відтворення сус-ого капіталу — вирішення проблеми реалізації сукупного сус-ого продукту, ве-личезної маси різнорідних товарів. Для забезпечення цих умов необхідно, щоб ринок пропозиції то­чно від-повідав ринкові попиту (тоді реалізацію товарів буде гаран­товано) та щоб було витримано необхідні про-порції в сус-ому В. За кап-зму, коли панує анархія, створення таких умов неможливе, але Маркс вихо-дить з припущення, що кожен то­вар на ринку знахо-дить свого покупця. З важливих припущень, необхід-них для теоретичного аналізу умов відтворення сус-ого продукту, можна також назвати: по­діл сус-ого продукту на 2 великі підрозділи — засоби В(І) та предмети спож-ня (II) і співвіднесення їх із в-с­ною формою; відповідність цін і в-стей; існування лише 2-х класів у кап-ому сус-ві — капіталістів та найманих робітників; постійна величина норми прибутку; не-змінність органі­чної будови капіталу; абстрагування від різниці між основним та оборотним капіталом та від кредитних грошей, міжнародної торгів­лі, невиро-бничої сфери, оподаткування, земельної ренти. Крім того, Маркс спочатку аналізує умови реалізації сус-ого продукту за простого відтворення і лише потім будує схему обміну за розширеного відтворення. Він доводить, що помилкою А. Сміта було зведення всьо-го сус-ого продукту лише до нової створеної в-сті (чистого продукту, чи нац-ого доходу), що призвело до ігнорування фактора виробничого спож-ня. На думку Маркса, саме цей вид спож-ня відіграє виріша-льну роль у формуванні пропорцій су­с-ого відтворен-ня. Маркс формулює умови реалізації сус-ого продук-ту для простого та розширеного відтворення, підкрес-люючи, що обмін продуктами праці в межах підрозді-лу та між підрозділами сус-ого В має сприяти відшко-дуванню спожитих факто­рів В в натуральному та в-сному виразі. За простого відтворення всі обмінювані частини мають бути тотожними. За розширеного від-творення, яке відбувається через нагромаджен­ня, ка-піталізацію частки додаткової в-сті, ці співвідношен-ня можна математично виразити нерівностями, оск сус-во створює більше засобів В, ніж потрібно для за-міщення зношених. Різниця визначається розмірами нагромадження, його нормою. Порушення ек-ної рів-новаги в сус-ві призводить до загострення не лише ек-них, а й соц-них суперечностей.